Одним із прав, що належать лише наймачам житла в державному та комунальному житлових фондах, є придбання займаних ними житлових приміщень у приватну власність.

Згідно зі ст. 65 Житлового кодексу наймачі житлових приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством. Придбання займаних житлових приміщень здійснюється шляхом приватизації і регламентується Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 р. із змінами та доповненнями, внесеними законами України від 22 лютого 1994 р. та від 5 лютого 1997 р.

Приватизація - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше: наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду на користь громадян України.

Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю. Додаткова житлова площа розміром 10 кв. м враховується і тоді коли наймач не створив сім'ї або члени його cім"ї проживають та зареєстровані в іншому місці. Так, наймач, що зареєстрований і проживає один у квартирі має право на безоплатне придбання займаного житлового приміщення розміром 31 кв. м загальної площі.

Надлишки загальної площі квартир підлягають продажу особам, що мешкають у них Разом з тим ст. 6 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачає випадки безоплатної передачі квартир незалежно від розміру їх загальної площі. Так, безоплатно передаються однокімнатні квартири, квартири, в яких мешкають багатодітні сім'ї, квартири, в яких мешкають ветерани праці тощо.

Кожен громадянин має право приватизувати займане ним житло безоплатно або з частковою доплатою один раз. Наймачі житла можуть реалізувати своє право на придбання займаних житлових приміщень у власність за таких умов:

1) вони повинні постійно проживати у цих житлових приміщеннях до набрання чинності Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", тобто до 22 липня 1997 p., або на той час перебували на квартирному обліку тих, хто потребує поліпшення житлових умов;

2) згоди всіх повнолітніх членів сім'ї наймача, які проживають разом з ним. Члени сім'ї також мають право на придбання займаних житлових приміщень у спільну (сумісну чи часткову) власність;

3) звернення із заявою про передачу займаних житлових приміщень у власність до органу приватизації. Заяву підписують усі повнолітні члени сім'ї наймача, в ній необхідно зазначити вид спільної власності та уповноваженого власника, яким не обов'язково має бути наймач житла.

Відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України з житлово-комунального господарства від 15 вересня 1992 р. № 56 наймачі разом із заявою подають і деякі інші документи, зокрема довідки про склад сім'ї, про займане житлове приміщення тощо.

Орган приватизації зобов'язаний у місячний строк від дати реєстрації заяви своїм розпорядженням передати наймачеві житлове приміщення у власність і видати зареєстроване свідоцтво про право власності на квартиру та паспорт на житлове приміщення. Орган приватизації передає відомості про реєстрацію права власності на житло, копії свідоцтв про право власності на житло та паспорт на житлові приміщення один раз на квартал до бюро технічної інвентаризації. Приватизоване житлове приміщення включається до приватного житлового фонду України.

6. ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТЛА ЗА ТИМЧАСОВО ВІДСУТНІМИ ГРОМАДЯНАМИ. БРОНЮВАННЯ ЖИЛОГО ПРИМІЩЕННЯ.

Житлове приміщення надається наймачеві та членам його сім'ї для проживання в ньому; якщо ці особи (чи хтось один із них) не проживають у даному приміщенні, то вони втрачають право на нього. За ст. 107 та ч. 2 ст. 167 Житлового кодексу в разі виїзду наймача чи членів його сім'ї на інше постійне місце проживання право на користування цим житловим приміщенням вони втрачають з моменту виїзду.

Але бувають випадки, коли наймач чи члени його сім'ї за тих чи інших обставин тимчасово не проживають у даному приміщенні. статті 71 та 163 Житлового кодексу, передбачають можливість збереження житлового приміщення за тимчасово відсутнім.

Тимчасово відсутнім слід вважати громадянина, який певний період часу не проживає в найманому ним приміщенні, але не втратив інтерес до використання цього приміщення з метою постійного проживання.

За загальним правилом, у разі тимчасової відсутності наймача чи членів його сім'ї за цими особами зберігається житлове приміщення протягом шести місяців без будь-яких формально-зобов'язальних дій з їх боку. Якщо вони були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк може бути продовжений наймодавцем, а у випадку спору — судом.

У деяких випадках, спеціально обумовлених ст. 71 Житлового кодексу, за наймачем та членами його сім'ї право на житлове приміщення зберігається і на триваліші строки:

- призов на строкову військову службу або направлення на альтернативну службу,

- тимчасовий виїзд з постійного місця проживання за умовами та характером роботи;

- виїзд у зв'язку з навчанням;

- перебування дітей у державних дитячих закладах тощо.

Якщо наймач або члени його сім'ї не проживали у певному житловому приміщенні понад встановлені строки, то згідно зі ст. 72 Житлового кодексу вони можуть бути визнані такими, що втратили право на користування житловим приміщенням. Таке визнання здійснюється у судовому порядку за позовом наймодавця, наймача або членів його сім'ї (колишніх членів сім'ї

Тимчасова відсутність наймача не знімає з нього обов'язків, що випливають з договору найму житлового приміщення, зокрема вчасно вносити квартирну плату, належним чином утримувати приміщення тощо. Ці самі обов'язки покладаються і на членів сім'ї тимчасово відсутнього наймача, які залишаються в житловому приміщенні.

Громадяни можуть зберігати своє право на житлове приміщення шляхом бронювання житла. Ст..73 ЖКУ передбачає обставини, за наявності яких бронюються житлові приміщення, а саме:

· Направлення на роботу за кордон – на весь час перебування за кордоном, на весь час трудового договору

· При виїзді на роботу в райони Крайньої Півночі і в прирівняні до них місцевості (на весь час перебування в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях)

· Особи, які направленні або приїхали за вільним наймом на роботу в зони відчуження, безумовного (обов’язкового) та гарантованого добровільного відселення

· Особи , які працюють на територіях радіоактивного забруднення за контрактом, мають право на весь час роботи в зазначених зонах

Бронювання відбувається у виконавчих органах місцевої ради за місцем знаходження приміщення, що бронюється. Вони видаються наймачеві або членові його сім’ї охоронне свідоцтво (броню), яке потім зберігається в житлово-експлуатаційній організації.

Видається свідоцтво на підставі поданої до відповідного органу заяви та копії трудового договору або клопотання підприємства , установи, організації, довідки про склад сім’ї з місця проживання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом 3 років з дня його видачі.	\|	Охоронне свідоцтво втрачає силу у разі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.