• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПРАВОЧИНІВ.

Правочини - дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків.

Ознаки:

1. є вольовим актом - притаманне правомірне вольове вчинення особою, що має належний статус суб'єкта цивільного права, юридичних дій, спрямованих на свідоме створення конкретного цивільного правового результату для себе або інших осіб. Вольова спрямованість правочину характеризує внутрішнє суб'єктивне бажан­ня особи, яке реалізується через відповідну об'єктивно виражену форму виявлення (складання заповіту, прийняття спадщини, складання довіреності, підписання до­говору тощо). У правочині зовнішнє волевиявлення має бути адекватним внутрішній волі особи.

2. завжди є правомірними діями - він не повинен порушувати відповідні вимоги закону, загальні та спеціальні законодавчі заборони.

3. завжди є діями суб"єктів цивільних відносин - Суб'єктом правочину може бути будь-який суб'єкт цивільного права, що має достатню правоздатність та дієздатність

4. спрямовується на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов"язків - Воля особи має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку. Тому не можуть розглядатися правочинами ті фактичні дії (вчинки) особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи при­пинення цивільних прав та обов'язків. Так, не можуть розглядатися правочинами фактичні дії особи щодо управління автомашиною, виготовлення для власних потреб речі, споживання продуктів харчування, сама по собі виробнича діяльність підприємства, оскільки вона, як правило, спрямована на до­сягнення конкретного економічного, а не юридичного результату. У цьому разі такі фактичні дії (вчинки) інколи також можуть породжувати певні цивільні права і обов'язки, наприклад, право власності на новостворену річ.

Види:

v односторонні - дія однієї сторони, що може бути протиставлена одній чи кільком особам, коли до виникнення цивільних прав і обов'язків призводить волевиявлення одного суб'єкта цивільного права.- видача довіреності, прийняття чи збереження зробленої речі, повідомлення одним співвласником інших спів­власників про продаж своєї частки у спільній власності, пропозиція про продаж майна, публічна обіцянка винагороди за віднайдення загубленої речі, публічне оголошення конкурсу на створення скульптури, художнього твору, складення заповіту, прийняття спадщини та відмова від неї тощо.

v двосторонні- погоджена дія 2 або більше сторін - Переважна частина правочинів у цивільних правовідносинах є двосторонніми, тобто такими правочинами (угодами), яким притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб. Так, для виникнення правовідношення купівлі-продажу необхідне волевиявлення однієї особи (продавця) на продаж належного їй майна та волевиявлення іншої особи (покупця) на придбання цього майна за плату. При цьому продавець і покупець переслідують різну мету. Якщо для продавця го­ловний інтерес полягає в отриманні відповідної грошової суми, то для покупця — у одержанні бажаного майна у власність для задоволення своїх відповідних потреб.

v багатосторонні- різновид договору в якому є більше трьох сторін - усі багатосторонні правочини є договорами. В цивільному праві багатосторонніх правочинів (договорів) нараховується небагато. Найпоширенішими є правочини (договори) про спільну діяльність. Однак не завжди багатосторонній пра-вочин є багатостороннім договором. Наприклад, не є багатостороннім договором правочин (угода) купівлі-продажу, у якому на стороні продавця і покупця висту­пають по кілька осіб (співпродавців і співпокупців), оскільки тут так чи інакше мають місце два зустрічних волевиявлення двох сторін за участю кількох суб'єктів, тобто волевиявлення кількох осіб на стороні продавця та зустрічне во­левиявлення кількох осіб на стороні покупця.

v відплатні - діям однієї сторони відповідає обов"язок іншої сторони надати зустрічне матеріальне відшкодування - Переважна частина правочинів-договорів є сплатними (договори купівлі-продажу, поставки, міни, майнового найму, підряду тощо). При цьому ч. ст. 66 ЦК передбачає презумпцію оплатності договору, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

v безвідплатні - обов"язок здійснення матеріальних витрат має тільки одна із сторін інша не обмежена будь-якими обов"язками - (наприклад, договори дарування, безоп­латного користування майном).

Певна категорія правочинів залежно від розсуду сторін або прямих застережень закону можуть бути сплатними або безоплатними (договори позики, уступ­ка права вимоги, перевід боргу, доручення, зберігання). Причому може встановлюватися презумпція оплатності або презумпція безоплатності.

v реальні - є укладеними з моменту фактичного передання речі - Класичними прикладами реальних правочинів є договори дарування, позики). Однак чинний ЦК України (ст. 76) не містить імперативного правила про реальний характер договору дарування

У правозастосовчій практиці необхідно також враховувати, що частина правочинів-договорів є такими, окремі різновиди яких можуть бути консенсуальни-ми або реальними (договори зберігання, перевезень, страхування).

v консенсуальні - є укладеними з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами - (договори купівлі-продажу, міни, майнового найму, підряду та ін.). визнання правочину консенсуальним надає стороні право вимагати від іншої сторони обумовлених домовленістю дій (передачі майна, оплати грошової суми, надання відповідної послуги тощо)

v казуальні - підстави укладення чітко визначені - (придбати майно у власність, одержати майно в оренду, одержати грошові кошти в позику, дати підряднику замовлення на виготовлення речі тощо). Переважна частина правочинів є каузальними. Відсутність у такому правочині визна­чення правової підстави його укладення (наприклад відсутність у розписці про одержання коштів застереження щодо мети їх одержання, відсутність у договорі про передачу однією стороною іншій застереження про мету такої передачі — на зберігання чи у тимчасове користування) унеможливлює встановлення його правової природи, а також може призвести до визнання його недійсним.

v абстрактні - підстави укладення не визначені (наприклад, вексель, банківська гарантія).

v умовні правочини - , за якими виникнення прав і обов'язків перебуває в залежності від можливого настання чи ненастання тих чи інших обставин природного, комерційного та іншого характеру. Під відкладальною умовою (обставиною) укладається правочин, за яким його сторони обумовлюють настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Наприклад, поставка вугілля буде здійснена після введення в дію теплоелектростанції, підрядник приступить до будівництва за умови отримання замовником усіх необхідних дозволів, наймодавець передасть наймачу складські приміщення лише після звільнення їх третіми особами, наймодавець надасть автомобіль у користування наймачу після отримання останнім посвідчення на право управління.

Правочин буде вважатися укладеним під скасувальною умовою, якщо його сторони обумовлюють припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Наприклад:: наймодавець і наймач передбачають припинення договору майнового найму складських приміщень за умови їх майбутнього продажу третім особам, наймач житлового приміщення зобов'язується звільнити його у разі розширення сім'ї наймодавця, у випадку необхідності проведення капітального ремонту.

v строкові - в яких визначено момент виникнення у сторін прав і обов"язків, тривалість існування зобов"язання, момент припинення

v безстрокові - не визначено ні моменту вступу в дію ні моменту припинення

v фідуціарні - базуються на особливо довірчих відносинах між суб"єктами, які їх вчиняють.

3. УМОВИ ЧИННОСТІ ПРАВОЧИНУ. ПРЕЗУМПЦІЯ ПРАВОМІРНОСТІ ПРАВОЧИНУ.

Загальні вимоги, додержання ких є необхідним для чинності правочину (ст.. 203 ЦКУ):

Ø зміст правочину не повинен суперечити Цивільному кодексу України, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства – тобто сукупність усіх умов, сформульованих однією стороною, якщо вчиняється односторонній правочин, або узгоджених усіма сторонами при двосторонніх чи багатосторонніх правочинах повинні відповідати вимогам законодавства.

Ø . особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності

Ø волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі – воля та волевиявлення мають бути в єдності, тобто дійсні бажання (воля) повинні співпадати зовнішнім вчинкам (волевиявленню)

Ø правочин повинен вчинятися у встановленій законом формі

Ø правочин повинен спрямовуватися на реальне настання правових наслідків обумовлених ним - Оскільки правочин є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або при­пинення цивільних прав та обов'язків, то завідомо на момент вчинення право­чину об'єктивна неможливість настання правового результату не породжує від­повідно у сторін тих чи інших прав та обов'язків. Однак не є такими правочини, за якими реальність настання правових наслідків поставлена в залежність від поведінки учасників чи інших обставин (наприклад, договір поставки, що буде здійснена в майбутньому, заповіт як щодо наявного у заповідача майна, так і щодо майна, яке буде набуватися до моменту смерті спадкодавця).

Ø правочин, який вчиняють батьки не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей - Законодавець встановлює підвищену правову охорону прав та Інтересів соціальне вразливої категорії фізичних осіб. При цьому положення ЦК України забороняє батькам (усиновлювачам) вчиняти правочини як ті, що стосуються конкретного суб'єктивного права, належного малолітнім, неповнолітнім чи непрацездатним дітям (наприклад права власності на жилий будинок), так і інтересів, що обумовлюють їх особливий правовий статус (наприклад, неправомірними мають вважатися правочини батьків, що перешкоджають належному вихованню та навчанню дітей).

Презумпція правомірності правочинів сформульована в ст..204 ЦКУ і означає, що будь-який з правочинів є правомірним, тобто законним і дійсним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Однак така презумпція може бути спростована у двох випадках.

По-перше, неправомірними мають вважатися такі правочини, які за своїм змістом, формою чи іншими елементами визнаються законом в імперативній формі недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні правочини). Нікчемними, зокрема, є правочини щодо забезпечення зобов'язань, вчинені без додержання письмової форми , правочини, вчинені з порушенням вимог закону про нотаріальне посвідчення

По-друге, будуть вважатися неправомірними і ті правочини, недійсність яких встановлюється судом на вимогу заінтересованої особи у встановлених законом випадках (оспорювані правочини). Такими, зокрема, є правочини, вчинені малолітніми та неповнолітніми особами за межами їх цивільної дієздатності недієздатними особами, під впливом помилки, обману чи насильства

4. ФОРМА ПРАВОЧИНУ. МІСЦЕ ВЧИНЕННЯ ПРАВОЧИНУ.

Закон передбачає вчинення правочинів в усній або письмовій формі (ст.206 ЦК). Окремі правочини, вчинювані у письмовій формі, потребують нотаріального посвідчення, а також спеціальної державної реєстрації. Вимоги закону про необхідність вчинення правочинів у певній формі спрямовані сприяти фіксуванню волевиявлення суб'єкта правочину, що врешті, у разі судового спору, забезпечить доказовість реального існування між сторонами відповідного правовідношення та реальність їх взаємних обов'язків та вимог. Форма правочинів визначається ЦК та іншими законодавчими актами, зокрема, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, законами про приватизацію державного майна.

. У тих випадках, коли закон не встановлює обов'язковість певної форми, сторони можуть її обирати на власний розсуд. При цьому маються на увазі випадки, передбачені законом, а не іншими нормативно-правовими актами.

Форми правочинів:

1. Усна - якщо поведінка сторін засвідчує іхню волю до настання відповідних наслідків, тобто сторони спілкуються між собою на словах і тому їх воля сприймається ними безпосередньо. Усно можуть вчинятися ті правочини, які повністю виконуються в момент їх вчинення (вони припиняються з виконанням), крім тих, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також ті, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність(правочин з купівлі-продажу речі в магазині)

2. Письмова- правочини, зміст яких зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони або якщо воля сторін була виражена за допомогою телетайпного, електронного та іншого технічного засобу зв’язку. Незалежно від форми фіксації письмовим вважається правочин, за умови підписання його сторонами. Для юридичних осіб обов’язково з печаткою.

Обов"язково у між:

- юридичними особами

- між фізичними і юридичними особами

- між фізичними особами на суму, що перевищує у 20 і більше разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян

3. Нотаріальна - лише у тих випадках, які встановлені законом (договори купівлі-продажу, дарування, довічного утримання, договори про заставу нерухомого майна і транспортних засобів, шлюбні договори, заповіти, спадкові договори). Крім правочинів, визначених в законі, на вимогу фізичної особи будь-який правочин може бути нотаріально посвідчений. Дані правочини вважаються вчиненими з моменту їх нотаріального посвідчення. Нотаріальне посвідчення правочинів можуть вчиняти лише особи, які є державними або приватними нотаріусами, а також певними посадовими особами, визначеними Законом України "Про нотаріат" Порядок посвідчення правочинів визначається законодавством про нотаріат. Особа, яка посвідчує правочин, зобов'язана перед вчиненням посвідчувального напису перевірити його відповідність вимогам, встановленим ЦКУ

4. Державна реєстрація правочинів – це публічно-правовий засіб забезпечення стабільності та прозорості обігу майна. Реєструються правочини, пов"язані з землею, нерухомістю, відчуженням майна, довічне утримання, що втановлює відчуження нерухомості. Правочини вважаються вчиненими з моменту їх державної реєстрації.

Місце вчинення правочину може мати певний вплив на порядок вчинення того чи іншого правочину, що залежить, зокрема, від кількості сторін правочину. Одними з односторонніх правочинів є заповіт, довіреність, банківська гарантія. Оскільки ж відповідно до ЦК України місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони, то місцем вчинення заповіту, нотаріально посвідчуваної довіреності має вважатися місце посвідчення заповіту, довіреності, де виражається волевиявлення заповідача, довірителя, місцем видачі банківської гарантії — місцезнаходження банківської установи, якщо інше не передбачено цим правочином.

Місцем укладення дво- або багатостороннього правочину вважається місце проживання фізичної особи або за місцезнаходження юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором. Отже, це положення поширюється на усі дво-або багатосторонні правочини. Визначення місця укладення правочину особливо велике значення має у зовнішньоекономічній діяльності. Наприклад, відповідно до ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" правом місця вчинення зовнішньоекономічної угоди визначається її форма.

Відмова від правочину:

Суб'єкт одностороннього правочину може у будь-який момент відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Так, особа, яка видала довіреність, може її в односторонньому порядку скасувати і тим самим припинити представництво. Заповідач має право у будь-який час та на власний розсуд скасувати заповіт. Однак не може бути відкликана гарантом видана ним гарантія, яка є одностороннім правочином, якщо нею не встановлено інше.

Суб'єкти одно- або багатостороннього правочину (договору) також мають право за взаємною згодою у будь-який момент, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього. При цьому це можливо і тоді, коли відбулося виконання договору. Відмова від договору фактично призводить до його припинення, а відтак припиняються зобов'язання сторін.

Вона має вчинятися у тій же формі, що і вчинений правочин. Зазначене правило сто­сується також переважно тих односторонніх правочинів, які вимагають нотаріального посвідчення. Так, скасування заповідачем заповіту проводиться в порядку, встановленому для посвідчення заповіту. Крім того, заповіт може бути скасований шляхом складання нового заповіту

5. НЕДІЙСНІСТЬ ПРАВОЧИНІВ. НІКЧЕМНІ І ОСПОРЮВАНІ ПРАВОЧИНИ.

Недійсні правочини - це дії фізичних та юридичних осіб, які не створюють юридичних наслідків, що передбачалися ними через непритаманність цим діям властивостей юридичного факту.

Підставою недійсності правочину є недодержання встановлених законом вимог, дотримання яких є необхідним для його дійсності.

Види:

1. нікчемні - це правочини, недійсність яких встановлюється в законі. Такий правочин не породжує правових наслідків незалежно від пред’явлення позову про визнання його недійсним, тобто не вимагається встановлення їх недійсності через суд але такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

До таких правочинів належать:

- вчинені з порушенням обов’язкової письмової та нотаріальної форм

- вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності

- вчинені у випадках, передбачених законом, без дозволу органу опіки та піклування

- вчинені недієздатною фізичною особою

- правочини, що порушують публічний порядок

- удавані правочини (вчинені сторонами для приховання іншого правочину, котрий вони насправді уклали) наприклад, укладення договору дарування з метою приховання договору купівлі-про-дажу для обходу переважного права учасників спільної часткової власності на купівлю частки, що продається; або видача генеральної довіреності на автомобіль із правом його продажу з метою приховання договору купівлі-продажу для зменшення витрат по сплаті держмита. В даній ситуації існують два правочини: один удаваний, а інший — той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою нібито прикриває реальний правочин.

2. оспорювані - це правочини, недійсність яких прямо не встановлена у законі але який може бути визнаний недійсним судом у разі коли одна із сторін або інша заінтересована особа заперечують його дійсність на підставах передбачених законом.

До таких правочинів належать:

- Вчинені неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності

- Вчинені фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності

- Вчинені фізичною особою, котра в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій і (чи) не могла керувати ними

- Вчинені юридичною особою, що не мала права їх вчиняти

- Вчинені під впливом помилки

- Вчинені під впливом обману

- Вчинені під впливом насильства

- Вчинені в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною

- Вчинені під впливом тяжкої обставини - особа вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах (наприклад,реалізує за дуже низьку плату коштовне майно або виконує важкі роботи);особа вчиняє такий правочин під впливом тяжкої для неї обставини. Тяжка обставина може стосуватися як самої цієї особи (купівля ліків, виплата боргів для юридичної особи тощо), так і її близьких (витрати на лікування дружини, ви­трати на поховання тощо);особа вчиняє такий правочин добровільно (тут немає насильства), більше того, вона сама може бути ініціатором такого правочину;особа усвідомлює, що вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах (тут немає помилки або обману), але вимушена це зробити під впливом тяжкої обставини

- Фіктивні правочини , тобто вчинені без наміру створити правові наслідки, що обумовлюються цим правочином

Правові наслідки недійсності правочинів:

1.двустороння реституція - повернення сторін в першопочатковий стан. Сторони повинні повернути одна одній все отримане за недійсними правочинами чи компенсувати вартість в грошовому еквіваленті, якщо повернення в натурі неможливе.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. VII. Поняття про рану, рановий процес, види загоювання ран
4. А/. Поняття про судовий процес.
5. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
6. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
7. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
8. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
9. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
10. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
11. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
12. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання

Переглядів: 5271