ПРАВО ВЛАСНОСТІ В ОБ’ЄКТИВНОМУ І СУБ’ЄКТИВНОМУ ЗНАЧЕННІ

Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють належність матеріальних благ конкретним суб'єктам, у тому числі визначають підстави та умови виникнення і припинення у них такого права щодо цих благ.

Такі правові норми у своїй сукупності утворюють відповідний інститут права власності. Оскільки ці норми мають переважно цивільно-правове походження, то це дає достатньо підстав для визнання інституту права власності інститутом цивільного права.

Проте норми інституту права власності містяться як у цивільному законодавстві, так і в інших галузях законодавства (конституційній, земельній, підприємницькій, пенсійній, сімейній та ін.), що може дати привід вважати інститут права власності комплексним (багатогалузевим) інститутом права чи законодавства.

Норми інституту права власності регулюють, як правило, лише ті відносини, які набувають форми товарно-грошових відносин. Інші майнові відносини щодо власності можуть бути також предметом захисту чи охорони, зокрема адміністративного, кримінального права.

До інституту права власності мають належати ті норми, які, зокрема:

а) встановлюють належність матеріальних благ власнику;

б) встановлюють підстави та умови виникнення у суб'єктів права власності;

в) визначають обсяг повноважень власника з володіння, користування та розпорядження матеріальними благами;

г) встановлюють підстави та умови припинення права власності на належні суб'єктові матеріальні блага;

д) встановлюють правові засоби захисту (охорони) прав власника.

Право власності в суб'єктивному значенні — це передбачене і гарантоване законом право конкретного суб'єкта-власника (громадянина, колективного утворення, держави) здійснювати володіння, користування, розпорядження та інші можливі правомочності щодо належного йому майна на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, суб'єктивне право власності, як і будь-яке інше суб'єктивне право, означає міру можливої поведінки уповноваженої особи (власника) щодо належного їй майна.

Суб'єктивне право власності має абсолютний характер - власникові протистоїть необмежена і безпосередньо не визначена кількість осіб, яким забороняється порушувати таке суб'єктивне право та створювати перешкоди для його здійснення.

Зміст суб'єктивного права власностістановлять правомочностівласника:

1. право володінняозначає юридичне забезпечену можливість власнику мати майно у своєму віданні, у сфері свого фактичного господарського впливу.

2. Право користування— це юридичне закріплена можливість господарського використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими ним особами.

3. Право розпорядження— це юридичне закріплена можливість власника самостійно вирішувати долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану та призначення.

Деякі з перелічених правомочностей можуть належати й іншим особам, які не є власниками даного майна (зокрема особам, які одержали майно за договором оренди). На відміну від цих осіб власник має монопольне право здійснювати правомочності. Це право основане безпосередньо на законі й існує незалежно від волі та влади інших осіб.

Отже лише власникові, як суб'єктові абсолютного права власності, можуть належати водночас усі три правомочності.

Суб'єктам права власності - громадяни (фізичні особи), юридичні особи, держава, народ України, територіальні громади. Свої правомочності вони можуть здійснювати самостійно або через своїх представників чи спеціально утворювані органи.

Можливі випадки обмеження права власності. За Конституцією України обмеження можуть встановлюватися лише законом (ст. 9). Проте можна ототожнювати обмеження права власності і встановлення певних правил, яких має додержуватися власник, використовуючи належне йому майно (техніки безпеки, пожежних правил, вимог екологічної безпеки тощо). У випадках, передбачених законом, власник може бути позбавлений відразу трьох правомочностей, зокрема у разі арешту майна, з вилученням його у власника. Однак це обмеження має тимчасовий характер. Право власності може бути поновлено або взагалі припинено, якщо майно потрібно, наприклад, для покриття заподіяних власником збитків. Власник не позбавляється можливості за власною волею обмежити обсяг належних йому правомочностей, зокрема у разі передачі майна за договорами в оренду, безоплатне користування тощо.

Об'єктом права власності може бути лише майнове благо, що має певну економічну цінність і може бути предметом товарно-грошових відносин. Тому в законодавстві не визнаються об'єктами права власності космічні природні об'єкти, земна куля тощо.

Законом України "Про власність" (з наступними змінами) об’єктами права власності визнані повітряний простір, цінні папери, результати інтелектуальної праці та ін.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПОНЯТТЯ ВЛАСНОСТІ ТА ПРАВА ВЛАСНОСТІ.	\|	ЗМІСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.