ЗМІСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Право володіння у суб'єктивному розумінніє закріплена у відповідних нормах права можливість фактичного володіння річчю: фізичного або господарського, оскільки однаково володіє річчю той, хто утримує її фізично (наприклад, має книгу у портфелі), а також той, хто має змогу впливати на цю річ (наприклад, власник житлового будинку не може володіти ним у фізичному розумінні, але він здійснює правомочність володіння внаслідок того, що має змогу впливати на цю річ за своїм інтересом).

Види володіння:

1. Титульне - якщо особа здійснює володіння на законних підставах. Передусім належить самому власникові майна. Проте як елемент інших майнових прав воно може належати також іншим особам, зокрема наймачеві, орендареві при наймі чи оренді майна, комісіонеру при здійсненні договору комісії або охоронцеві на підставі договору схову. Таке право може надаватися не лише на підставі договірних відносин (найму, комісії, підряду, схову тощо), а й у результаті адміністративного акта (наприклад, відповідно до розпорядження органів опіки і піклування), воно може виникнути і на підставі прямої вказівки закону (наприклад, якщо йдеться про знахідку, безхазяйне майно, бездоглядну худобу).

Разом з тим право володіння власника відрізняється від права володіння інших осіб — титульних володільців, оскільки власник здійснює цю правомочність, як правило, у сукупності з іншими — правом користування і розпорядження. Крім того, власник робить це незалежно від інших осіб. Щодо титульних володільців, то вони мають узгоджувати свої дії з власником або здійснювати володіння на підставі договору, адміністративного акта, закону.

У деяких випадках титульний володілець може мати не тільки право володіння, а й інші правомочності, зокрема володіння і користування при наймі та оренді, володіння і розпорядження при комісії тощо.

2. Незаконне – володіння без будь-яких правових підстав.

2.1. добросовісне незаконне володіння - якщо особа, яка володіє майном без правових підстав, не знає і не повинна знати про його незаконність.

2.2. недобросовісне незаконне володіння - якщо володілець майна знає або повинен знати про незаконність свого володіння. Наприклад, якщо особа знайшла чужу річ і не передала її відповідним органам (міліції, адміністрації установи або підприємства, де річ знайдено, чи виконавчому комітету сільської або селищної ради народних депутатів), вона має бути визнана недобросовісним незаконним володільцем. Інша справа, коли громадянин придбав у комісійному магазині річ, яку було вкрадено у власника. Набувач такого майна є незаконним, але добросовісним володільцем.

Право володіння в об'єктивному розумінні - становлять норми права, в яких закріплено можливість фактичного володіння майном .

Право користування в об'єктивному значенні— це правові норми, які встановлюють порядок вилучення корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб.

Право користування у суб'єктивному значенні— це закріплена нормами права можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб.

Право користування нерозривно пов'язано з правом володіння. Без володіння, тобто без фактичного утримання речі, не можна добути з неї корисні властивості і тим самим використати її для задоволення потреб.

користування буває законним і незаконним. Законним користувачем може бути не лише власник, а й інші особи, яким це право належить на правових підставах.

Користувачем є і державне підприємство, що здійснює право користування як елемент права повного господарського відання, і державна установа внаслідок оперативного права управління, орендний колектив на підставі договору оренди тощо.

Отже, право користування, може належати не лише власникові, а й іншим особам за різних правових підстав, зокрема численних цивільних договорів. Зауважимо, що власник у здійсненні права користування належним йому майном обмежений лише загальними межами закону, а правомочності інших користувачів з користування майном мають ще й спеціальні обмеження — або встановлені власником, або такі, що випливають з призначення майна чи статутних завдань користувача.

Право розпорядження в об'єктивному розумінні є сукупністю правових норм, з допомогою яких закріплюється можливість визначити юридичну чи фактичну долю речі (майна).

Право розпорядження у суб'єктивному розумінні— це закріплена у нормах права можливість визначити юридичну чи фактичну долю майна.

Якщо вищевикладені правомочності володіння і користування можуть належати не лише власникові, а й іншим особам, то право розпорядження належить, як правило, лише власнику. Винятки становлять випадки примусового вилучення майна у власника (націоналізація, конфіскація, реквізиція, примусовий продаж тощо). Право розпорядження власник реалізує через можливість припинити або обмежити належне йому право власності. Наприклад, укладаючи договір оренди, власник на встановлений строк передає право володіння і користування своїм майном, його окремою частиною чи певною річчю іншій особі — орендареві. Тим самим власник на цей час обмежує своє право власності, немов би розподіляючи правомочність з володіння, користування і розпорядження майном між різними особами.

Інший приклад. Власник майна може припинити своє право власності шляхом укладення певних цивільних договорів: купівлі-продажу, поставки, міни, дарування, позики. Тим самим припиняються одні правовідносини власності і встановлюються інші, де новим власником стає його контрагент за договором: покупець — при договорі купівлі-продажу, поставці, міні, обдарований — при даруванні, позичальник — при позиці.

право вільного розпорядження майном може бути у випадках, встановлених законом, обмежено в інтересах суспільства.

Право розпорядження може належати не лише власникові, а й передаватися за договором іншій особі. Наприклад, на підставі договору комісії комісіонер набуває права володіння і розпорядження майном, переданим йому власником з метою здійснення з ним однієї чи кількох угод. Таким чином, сама конструкція цього договору передбачає, що можливість розпорядження переданим майном має перейти до комісіонера. Але у цьому випадку всі три правомочності у комісіонера не виникають: він може лише володіти і розпоряджатися майном відповідно до умов договору з власником майна (комітентом), але використовувати майно комісіонер не має права.

межі здійснення права власності (ст. 9 ЦК України ):

- при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

- власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Держава не втручається у здійснення власником права власності. Разом з тим діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом.

Державне підприємство на надане йому майно має право повного господарського відання, відповідно до якого воно володіє, користується та розпоряджається цим майном і на свій розсуд учиняє з ним будь-які дії, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства в цілому.

Державні установи, які утримуються за рахунок бюджету, та державні казенні підприємства на закріплене за ними майно мають право оперативного управління, яке за своїм обсягом значно вужче, ніж право повного господарського відання і обмежує володіння, користування та розпорядження майном встановленими цілями діяльності установи, завданнями і призначенням майна.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПРАВО ВЛАСНОСТІ В ОБ’ЄКТИВНОМУ І СУБ’ЄКТИВНОМУ ЗНАЧЕННІ	\|	ФОРМИ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.045 сек.