Вторинна зайнятість та тимчасові роботи

Вторинна зайнятість набуває все більшого поширення в світі, особливо серед молоді. Зокрема, за даними обстеження Бюро статистики праці США, на початок 90-х рр. У країні в умовах вторинної зайнятості працювало біля третини населення..

Однією з форм нестандартної зайнятості, яка все більше поширюється в усьому світі - це робота за тимчасовими, строковими контрактами.В першій половині 90-х рр. у країнах Західної Європи питома вага тимчасових прцівників перевищувала 15%.

Підприємства, які використовують робочу силу на умовах строкових (тимчасових) контрактів, мають можливості підвищення ефективності свого виробництва за рахунок:

можливості використання саме того обсягу робочої сили, який потрібен на даному етапі функціонування виробництва до економічної кон'юнктури; при цьому адміністрація не зв'язує себе гарантіями зайнятості;

зниження витрат на утримання робочої сили (зниження ціни робочої сили) за рахунок як нижчої оплати праці, так і скорочення пакету соціальних гарантій (насамперед тих, що стосуються членів родини: часткова або повна сплата внесків по медичному страхуванню, оплата освіти тощо);

заповнення непрестижних робочих місць;

заміщення постійних працівників на час їх хвороби, відпустки, професійної підготовки та перепідготовки.

Звичайно контракти тимчасового найму укладаються на тристоронній основі між службою зайнятості, тимчасовим працівником і підприємцем. Вони являють собою важливий канал зниження безробіття.

Беручи участь в укладенні тристоронньої угоди по тимчасовому найму, державні служби зайнятості мають можливість здійснювати контроль за дотримуванням угоди і умовами найму. Цією формою найму користуються переважно такі уразливі з точки зору зайнятості групи робочої сили, як некваліфіковані працівники, жінки, молодь, іноземні працівники. Однак за тимчасовими контрактами працюють і висококваліфіковані фахівці: конструктори, дизайнери, архітектори тощо, тобто ті, хто виконує конкретні проекти.

Окремий вид тимчасових робіт - випадкові роботи, при яких взагалі не передбачається контракт. Це - нижча форма тимчасової роботи, на якій зайняті переважно іноземні працівники, перш за все нелегальні іммігранти та безробітні.

Високою організаційною формою тимчасового найму в країнах розвиненої ринкової економіки стало працевлаштування через так звані підприємства тимчасового найму, які не просто виступають як посередники між працедавцями і працеємцями, а створюють своєрідну проміжну форму між постійною зайнятістю та випадковими роботами. Підприємство тимчасового найму виплачує своїм працюючим заробітну платню відповідно до їх кваліфікації і тієї роботи, яку вони виконують на інших підприємствах (з ними контракти заключені самим підприємством тимчасового найму);виконує відповідні соціальні платежі(перш за все по системах соціального страхування);провадить професійну підготовку і перепідготовку робочої сили, підвищуючи її конкурентноспроможністью.

Оскільки в розрахунки між підприємством тимчасового найму і працедавцем входять не тільки виплати тимчасовим працівникам, а й оплата посередницьких послуг, загальний рівень оплати праці і соціальних виплат у таких працівників нижчий порівняно з постійними працюючими, але вони звичайно мають підвищені гарантії зайнятості порівняно до тих, хто шукає роботу на загальних підставах.

Поруч з тим, нижча вартість робочої сили тимчасових працюючих загрожує певною соціальною напругою серед працюючих на постійній основі, оскільки знижує її конкурентноспроможність. Тому в ряді країн (Бельгії, Франції, Італії, Іспанії, Португалії) було прийнято закони щодо регулювання зайнятості за тимчасовими контрактами, а в 1984 р. країни ЄЕС прийняли директиву стосовно умов праці за тимчасовими контрактами. Головним чином це стосується обмежень строку дії контрактів і її поновлення. Так, максимальний строк дії контракту в Італії-3 місяці, в Бельгії і Франції - 2 роки ,в Іспанії та Португалії-3 роки. Обмеження щодо кількості поновлень контрактів: 1 раз в Бельгії і Італії, 2 рази -в Греції та Франції. Проте є країни(Франція, Великобританія, Голландія) ,де поки що немає обмежень ані по тривалості, ані по кількості поновлень контрактів тимчасового найму. Проте в наявному вигляді певні обмеження існують і там. Зокрема в ФРН будь-яка особа, що уклала контракт тимчасового найму, може звернутися до суду, і якщо її працедавець не зможе довести виробничу необхідність заключення саме такого контракту, набуде прав постійного працівника.

Таким чином, уряди економічно розвинених держав водночас прагнугь і поширювати гнучкі форми ринку праці і забезпечувати конкурентоспроможність всіх працюючих, незалежно від виду зайнятості.

6.5 Самозайняті і допомогаючі члени сім’ї

До категорії нестандартної зайнятості в сучасних умовах зараховують самостійних працівників (самозайнятих) та членів сім'ї, які їм допомагають. Самозайнятими вважаються ті, хто працює на свій власний кошт, самостійно організовує свою роботу, володіє засобами виробництва і несе відповідальність за вироблену продукцію (якість, ціну, збут тощо).

В ідеалі самозайнятість дає людині значну свободу дій, можливість проявити себе і одержувати доходи відповідно до кількості і якості витраченої фізичної і розумової праці, комерційного ризику і вкладеним капіталом. МОП надзвичайно високо оцінює перспективи і можливості самозайнятості. Проте на практиці тенденції та регіональна варіація самозайнятості тісно пов'язані із загальною ситуацією на ринку праці, насамперед з рівнем і тенденціями безробіття та традиціями країни. Наприклад, для США, Канади, Великобританії, Ііалії, Іспанії завжди типовою була висока питома вага самозайнятих. А для Норвегії, Швеції, Швейцарії, ФРН, Японії - навпаки низька. Однак як тільки змінилася кон'юнктура на ринку праці, так і в цих країнах почало спостерігатися швидке зростання чисельності самостійних працівників.

Складові бажаної політики стосовно самозайнятості в доповіді Міжнародного Бюро Праці формулюються таким чином:

* відсутність дискримінації по відношенню до цього виду діяльності;

* селективна допомога, що спрямована на усування дисбалансів і нерівності можливостей - з одною боку, і на витиснення неефективних, небажаних суспільству форм самозайнятості - з другого;

* рівноправність і однакова з найманими працівниками доступність соціального забезпечення. Допомагаючі члени родини - це особи, які працюють на підприємствах родичів (звичайно, чоловіка або жінки). За роботу вони одержують не грошову, а натуральну винагороду. Статус допомагаючого члена родини стосується насамперед заміжніх жінок. Так, в ФРН 90% жінок, що допомагають своїм сім'ям, - заміжні. Ці жінки не отримують заробітної плати і не беруть участі й системах соціального захисту. В більшості країн їх чоловікам збільшують допомоги по соціальному забезпеченню як таким, що мають утриманців. Однак за методологією МОП категорія допомагаючих членів сім'ї входить до складу економічно активного населення.

Проблеми соціального захисту цієї категорії населення є найбільш гострі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Неповна зайнятість як специфічна форма гнучкої зайнятості	\|	Управління людськими ресурсами в системі управління економікою держави

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.