Пріоритети сучасної соціально-економічної стратегії демократичних держав

Основні характеристики новітніх тенденцій розвитку світового ринку праці

Протягом останніх десятиліть відбувається загальний процес глобалізації ринку праці, формування єдиного механізму задоволення пропозиції робочої сили поза залежністю від конкретного місця прожнвання тієї чи іншої людини (групи людей). Причинами цього принципово нового процесу, що докорінно змінює характер світової трудоресурсної ситуації, стали посилення міжнародних зв'язків на фоні поглиблення світового розподілу праці, зокрема формування міжнародних обєднань, які передбачають існування єдиних ринків праці (на зразок, скажімо, Європейського співтовариства чи країн, що підписали Шенгенську угоду); зростання рівня мобільності населення, включаючи просторову мобільність; розширення танснортних мереж та загальна динамічність економіки. За твердженням МОП, саме швидке зростання обсягів міжнародного обміну товарами та послугами є ключовим аспектом глобалізації ринку праці. Під впливом цих та деяких інших чинників формуються певні загальні підходи до регулюванню ринків праці, підходи, що спираються на інтеграцію всього того, що виявилося найефективнішим в кожній окремій моделі.

Сьогодні можна говорити про те, що у світі створюються передумови формування інтегрованої моделі ринку праці.

Проте це не означає зникнення національної специфіки ринків праці, національної специфіки стратегій їх регулювання, які зумовлені соціально-економічною, соціополітичною та історичною специфікою кожної окремої країни. Якщо, скажімо, скандинавські країни вживають активних заходів впливу на ринок праці, то північноамериканські зберігають орієнтацію на стимулювання активної позиції кожної конкретної людини. Безумовно, свою роль відіграє також характер суто економічного розвитку кожної конкретної країни, та фаза економічного циклу, на якому вона в даний конкретний момент знаходиться.

Головними рисами сучасних трудоресурсних відносин є такі:

* інтеграція різних моделей ринків праці, утворення на їх основі певної глобальної моделі, що синтезує найбільш ефективні компоненти кожної, при відвертому перенесенні акцентів на активізацію рішучих дій кожної працездатної особи на ринку праці;

* зменшення амплітудних структурних коливань ринку праці, зокрема змін рівня безробіття;

* зростання мобільності населення і відповідне зростання фрікційного безробіття

* підвищення динамічності економіки і відповідне зростання технологічного та структурного безробіття;

* поширення нестандартних форм зайнятості; зокрема досвід країн, що розвиваються, свідчить про зростання незареєстрованої зайнятості навіть на етапах економічного пожвавлення і збільшення обсягів попиту на робочу силу з боку зареєстрованих структур;

* збільшення обсягів виробництва без адекватного зростання рівня зайнятості.

Окремою проблемою є формування політики ринку праці в країнах перехідної економіки, проблемою, пов'язаною Насамперед з тим, що на відміну під інших країн посткомуністичні держави під тиском суто економічних обставин вимушені заужуважити і коло соціальних гарантії, і коло їх реципієнтів, тобто йти проти загальносвітового процесу соціалізації. Якщо долати глибоку економічну кризу, переважно циклічний характер безробіття і відсутність належного досвіду як серед урядовців, так і серед широких верств населення, то вімінність стратегії ринку праці в країнах перехідної економіки видається беззаперечною. Судячи з усього, можна говори про наявність певної специфічної перехідної моделі ринку праці і відповідно специфічної політики впливу на цей ринок Проте можна нехтувати процесами глобалізації, формування транснаціональних ринків праці, зокрема внаслідок міжнародного обміну робочою силою.

Таким чином, порівняльний аналіз процесів формування трудової активності та її реалізації, зайнятості та безробіття, заходів вживають уряди різних країн на ринку праці, призводить до висновку про збереження національної специфіки певних загальносвітових тенденцій розвитку ринку праці. Безпосереднім завданням уряду є формування національної політики в контексті глобальної стратегії регулювання ринку праці Регулювання ринку праці в контексті загальної соціальної політики

Пріоритети сучасної соціально-економічної стратегії визначаються, виходячи з того, що головною метою сучасного суспільства є розвиток людини за допомогою людей і для людей. Цю ідею вперше було сформульовано Авраамом Лінкольном, а нині вона стала основним гаслом 00Н. Зміст наведеної тези означає необхідність не надання гуманітарної допомоги нужденним верствам населення або нужденним країнам, а сприяння їх розвиткові.

Треба зазначити, що більшість, принаймні індустріальних, держав світу тою чи іншою мірою враховує цю ідею у своїй стратегії. Відповідно формується система пріоритетів, основними цілями якої є таке.

1. Економічне зростання - забезпечення виробництва більшої кількості та ліпшої якості товарів, тобто зростання життєвого рівня народу.

2. Повна зайнятість - надання підходящої роботи всьому трудоакгивному населенню.

3. Економічна ефективність - максимальний результат витрат обмежених ресурсів.

4. Стабільний рівень цін;

5. Економічна свобода виробників та споживачів.

6. Справедливий розподіл прибутків, який протидіє різкому соціально-економічному розшаруванню суспільства і зубожінню будь-яких його верств.

7. Економічна забезпеченість існування непрацездатних членів суспільства.

8. Торговельнийбаланс - співвідношення зовнішньоторговельного і валютного сальдо.

За структурою і складом наведеної системи пріоритетів можна зробиш такі висновки.

* По-перше, в багатьох випадках суто економічні інтереси підкоряються соціальним вимогам. Суспільства давно вже зрозуміли, ідо жити в умовах існування численних маргінальних груп (чи то демографічних, чи то цілих держав або їх блоків) просто небезпечно. Тому навіть така країна як Сполучені Штати має настільки складну систему соціального забезпечення, що існують родини, де представники трьох і навіть чотирьох поколінь ніколи не працювали.

* По-друге, частина наведених цілей мас кількісні виміри (це стосується цілей 1 - 4), а частина може бути визначена виключно атрибутивне (цілі 5 - 8).

* По-третє, практично всі цілі є взаємодоповнюючими, тобто при умові досягнення однієї реалізуються й інші. Наприклад, ліквідація безробіття (ціль 2) сприяє мінімізації групи осіб з найнижчими доходами (ціль 6).

* По-четверте, аналіз можливої соціальної або соціополітичної напруги, пов'язаної з різким економічним розшаруванням суспільства і різкою нерівністю в розподілі доходів (цілі 1,6,7), доводить їх послаблення з економічним зростанням та збільшенням абсолютних масштабів прибутки в більшості населення.

* Нарешті, по-п'яте, ми повинні зауважити, що одночасне досягнення всіх восьми цілей неможливе, якщо мати на увазі їх максимальне значення: частина є взаємопротирічною. Так, безсумнівно, протирічать одна одній цілі 2 і 4 (неможлива повна зайнятість без інфляції), 1 і 6 (економічне зростання і запобігання економічному розшаруванню суспільства). Чинники максимального економічною зростання повної зайнятості, як правило, спричиняються до інфляції;

прагнення до рівності в розподілі доходів може послабити стимули до праці, До інспектування, технічного прогресу, підприємницького ризику, тобто послабити дію чинників швидкого економічного зростання.

. зк.рли основні цілі вступають у протиріччя, суспільство вимушене розробити систему пріоритетів. Наприклад, якщо повна зайнятість супроводжується інфляцією, а стабільний рівень цін призводить до зростання безробіття (тобто цілі 2 і 4 протирічать одна одній), суспільство має їх ранжіювати. Наприклад, вибирати між двома варіантами розпитку: повною зайнятістю за умову річних темпів інфляції на рівні 7% або стабільними цінами за умову безробіття па рівні 8%. Ймовірно, що перевагу буде надано деякому компромісу п вигляді 496-го річного темпу інфляції при 6%-му рівні безробіття.

Цілком зрозуміло, що говорячи про перехід української економіки від адміністративно-командної до ринкової недостатньо простої фіксації напрямку розвитку, необхідне чітке формулювання системи пріоритетів, їх ранжіювання. 1 це - завдання не тільки парламенту, хоча його перш за все. Своя система-пріоритетів, іншого рівня, повинна існувати і у виконавчих структурах, і в регіонах. Без цього усталений розвиток, якщо виключати усталену кризу, - неможливий.

Наведена система пріоритетів відсилає нас до широкої сфери державної активності, що власне і є розвитком держави, суспільства в цілому.

Демократична Держава; яка своєю метою має створення рівних можливостей для всіх своїх громадян, розвивається серією своїх дій в різноманітних сферах, включаючи економіку, культуру, освіту, охорону здоров'я. планування сім'ї, турботу про сім'ї та дітей, підтримку інвалідів та етнічних меншин, охорону навколишнього середовища, охорону держави та правопорядку в ній тощо. Прагнення забезпечити рівні умови для всіх людей є головною соціальною проблемою, що вирішується створенням таких умов, які б забезпечили кожній особистості певний рівень життя (сам цей рівень, тобто життєвий стандарт Визначається насамперед економічними можливостями суспільства). Ці можливості специфічні для кожної країни і в певний час.

Наприклад, економічна політика, пов'язана з втручанням держави в економіку, з сучасних позицій означає пом'якшення наслідків економічних циклів та запобігання економічній депресії. Зрозуміло, що політика кожної держави формується з урахуванням національних інтересів національних пріоритетів.

Соціальна політика , пов'язана з втручанням держави в соціальні процеси, із забезпеченням колективного (і індивідуального благополуччя), з розподілом і перерозподілом наявних ресурсів суспільства.

Відповідно розрізняються такітипи соціальної політики.

Підтримка певних державних установ: оборони,безпеки, міської інфраструктури, охорони здоров'я, освіти, культури і науки

Соціальна підтримка або соціальний захист населення які з різних причин потрапили в скрутні обставин. В цьому контексті ми маємо розрізняти систему соціального захисту і систему соціальної підтримки.

Соціальний розвиток, тобто пріоритет тих складових суспільства які саме і забезпечують його розвиток у цілому: науки, культури освіти, забезпечення соціальної солідарності, міжнародної кооперації тощо.

У контексті аналізу й управління ринком праці доцільно обмежитися двома компонентами тами державної політики: політикою ринку праці і соціальним захистом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні напрямки демографічної політики в Україні	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.113 сек.