• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Класифікаційна характеристика цінних паперів

Цінні папери – це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Відповідно до ГК України в Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. У сфері господарювання у випадках, передбачених законом, використовуються такі види цінних паперів:

- акції;

- облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

- облігації місцевих позик;

- облігації підприємств;

- казначейські зобов’язання;

- ощадні (депозитні) сертифікати;

- векселі;

- сертифікати фондів операцій з нерухомістю (сертифікати ФОН);

- іпотечні сертифікати (сертифікати з фіксованою дохідністю, сертифікати участі), інші види цінних паперів, передбачені цим Кодексом та іншими законами[75].

Більш розгорнуту класифікацію цінних паперів дає Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок”, зазначаючи що в Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери ‑ цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента. До пайових цінних паперів відносяться:

а) акції;

б) інвестиційні сертифікати;

2) боргові цінні папери ‑ цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’язання. До боргових цінних паперів відносяться:

а) облігації підприємств;

б) державні облігації України;

в) облігації місцевих позик;

г) казначейські зобов’язання України;

ґ) ощадні (депозитні) сертифікати;

д) векселі;

3) іпотечні цінні папери ‑ цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться:

а) іпотечні облігації;

б) іпотечні сертифікати;

в) заставні;

г) сертифікати ФОН;

4) приватизаційні цінні папери ‑ цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) похідні цінні папери ‑ цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери ‑ цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах[76].

Більш детальна класифікація цінних паперів можлива за певними критеріями (ознаками). Так зокрема, за порядком їх розміщення (видачі) поділяються на емісійні та неемісійні.

Емісійні цінні папери ‑ цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов’язання (емітент).

До емісійних цінних паперів належать:

- акції;

- облігації підприємств;

- облігації місцевих позик;

- державні облігації України;

- іпотечні сертифікати;

- іпотечні облігації;

- сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі – сертифікати ФОН);

- інвестиційні сертифікати;

- казначейські зобов’язання України.

Цінні папери за формою існування поділяються на документарні та бездокументарні.

Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред’явника, іменні або ордерні.

В іменному цінному папері суб’єктом виражених в ній прав є фізична або юридична особа, зареєстрована в книгах (реєстрах) компанії, або в записах на спеціальних рахунках цінних паперів. Для здійснення прав, що пов’язані з володіння цінним папером, а також для її передачі обов’язкова ідентифікація імені (найменування) власника в книгах (журналах) компанії або в записах на рахунках цінних паперів. Іменні цінні папери – це папери за якими інформація про інвесторів повинна бути доступна емітенту в формі реєстру власників цінних паперів. Іменні папери можуть випускатися як в документарній, так і в бездокументарній формах.

Цінні папери на пред’явника– це папери, перехід прав на які і здійснення посвідчення ними прав не вимагають обов’язкової ідентифікації імені власника. Для цього досить простого пред’явлення (вручення, передачі) цінного паперу. Цей тип цінних паперів безособовий. Пред’явницькі папери можуть існувати тільки на паперових носіях, випускатися в документарній формі. Дозволені ці папери не в кожній країні. Це пов’язане, зокрема, з потенційною можливістю появи на їх основі фінансових “пірамід” типу російських МММ.

Чим вище на фондовому ринку частка пред’явницьких паперів, тим більша імовірність фінансових афер. На початку 1998 р. до 40% обороту на фондових біржах України складала торгівля паперами на пред’явника.

Що стосується ордерних цінних паперів, то їх власники можуть призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу правомочну особу, яка і реалізовує права, засвідчені цінним папером. Наказ цей представлений на самому папері за допомогою індосаменту. Ордерні папери можуть бути як іменними, так і на пред’явника. Найбільш поширений ордерний папір – вексель. Іменними можуть бути всі цінні папери, а на пред’явника – більшість. Іншими словами, більшість цінних паперів можуть бути як іменними, так і на пред’явника.

Виділяються також папери, що вимагають державної реєстрації (ті ж акції) і що не вимагають такої (деякі комерційні сертифікати, а також векселі). Самостійний тип утворюють емісійні папери, як то будь-які цінні папери, в тому числі бездокументарні, які характеризуються одночасно такими ознаками: закріплюють сукупність майнових і немайнових прав, що підлягають посвідченню поступці і безумовному здійсненню з дотриманням встановленої форми і порядку; розміщуються випусками; характеризуються рівними обсягами і термінами здійснення прав всередині одного випуску незалежно від часу їх придбання. До емісійного типу цінних паперів належать: державні боргові зобов’язання, корпоративні облігації, акції.

Залежно від статусу емітента розрізнюють такі типи паперів: державні (казначейські), корпоративні, муніципальні і папери фізичних осіб. Серед державних і муніципальних цінних паперів переважають облігації, але можуть бути і такі види, як векселі, сертифікати, чеки. Серед корпоративних паперів переважають акції, але нерідко випускаються векселі, облігації. Папери фізичних осіб представлені, головним чином, векселями, чеками. У літературі виділяються також інвестиційні папери. Це будь-які цінні папери (за виключенням цінних паперів, випущених дочірніми підприємствами), в яких 50 і більше процентів голосуючих акцій належить емітенту. Крім цього, умовно виділяють і ріелтерські папери. Ними можуть бути майнові листи, житлові сертифікати тощо.

Можна виділити також декілька типів цінних паперів залежно від їх ролі в здійсненні майнових і немайнових прав (зобов’язань). У цьому випадку зазначимо, що в таких паперах виражене основне право, що витікає з володіння ними. Так, акція виражає основне право акціонерів на участь у справах корпорації, в управлінні, прибутках, а якщо необхідно і в розподілі акціонерного товариства. Такі папери називаються основними. Крім акцій, до них належать також: облігації, векселі, чеки, банківські сертифікати, коносамент тощо.

Похідні ж (або допоміжні) цінні папери випускаються для підтвердження або виконання додаткових, другорядних прав (зобов’язань) на цінні папери. Наприклад, до акцій можуть бути видані опціонні сертифікати, що дають право на деякі пільги для їх власників. До облігацій – купони, що дають право на отримання періодичних виплат за них. Похідними фінансовими інструментами є також: ф’ючерси, ордери, варанти, депозитні розписки. Не виключено, що до похідних паперів будуть передбачені, в свою чергу, допоміжні інструменти, що мають самостійний оборот. Тоді перший папір буде основним щодо іншого. Процес появи нових похідних фінансових інструментів постійно має місце як на розвинених, так і на фондових ринках. До сказаного можна додати, що основні цінні папери реалізовують основні економічні характеристики даного паперу, а похідні папери сприяють цьому, або реалізовують другорядні економічні характеристики даного паперу.

З точки зору надійності цінних паперів виділяють оборонні папери, як високо надійні, практично безризикові папери, які приносять твердий, стабільний прибуток та випускаються державою під державні гарантії. Це державні короткострокові облігації (ДКО), казначейські зобов’язання (КЗ), облігації ощадної позики (ООП) та інші папери.

До найбільш надійних можна віднести муніципальні цінні папери, прирівняні до державних. Сюди входять і гарантовані цінні папери – папери приватних емітентів, але під державні гарантії. Ці папери були поширені в Україні до жовтневих подій 1917 р. Під акції і облігації українських залізниць давалися урядові гарантії. Брак коштів для виплат процентів і дивідендів покривався за рахунок державної казни. До цього ж типу слід віднести і папери, випущені під заставу фізичних активів (як правило, земля і споруди) – заставні папери.

Досить надійними вважаються і деякі беззакладні папери. Насамперед, це папери емітентів, що набули високого авторитету (“блакитні корінці”). В умовах стабільної економіки курс цих паперів стійкий або змінюється в легкопрогнозованих межах. Виплати прибутку, якщо вони здійснюються, стабільні, як і їх розмір. Більшість інших емісійних паперів належать до ненадійних, ризикових вкладів. Надійність комерційних, ордерних та боргових паперів напряму пов’язана зі статусом особи, що їх випустила (що надписала).

Загальною закономірністю для всіх паперів є підвищення рівня їх надійності з піднесенням юридичного статусу їх емітента. Найбільш надійні державні, а найменше – приватні папери (папери юридичних і фізичних осіб).

З точки зору прибутковості розрізнює високо-, середньо, низько- і безприбуткові цінні папери. До перших зазвичай належать спекулятивні, високоризикові цінні папери. В Україні ж нині високоприбутковими є державні папери, однак в інших країнах, як правило, вони вважаються низькоприбутковими фінансовими інструментами. Проте низькоприбутковими у нас є корпоративні цінні папери. Безприбутковими (з грошової точки зору) може бути значна кількість цінних паперів, що визначається умовами їх випуску.

З точки зору форми отримання прибутку цінні папери поділяють на : процентні (купонні), безпроцентні, дивідендні, дисконтні (прибуток тут отримують як різницю між сумою погашення і ціною придбання цінного паперу; ця різниця і називається дисконтом). Виділяють також курсові папери, коли прибуток отримують за рахунок приросту курсової вартості. Папери, що забезпечують при цьому швидке зростання курсу, називаються “агресивними”. Нарешті, можна виділити папери, що забезпечують фіксований прибуток (облігація, префакція) або змінний прибуток (звичайна акція).

Виділяють також взаємозамінні цінні папери. Щодо акції, то це, як правило, депозитні (депозитарні) розписки і сертифікати акцій. Існують також масово емітовані та індивідуалізовані фінансові інструменти. Обсяг емісії перших може досягати значних обсягів, вони можуть знаходитися в обігу великими оптовими партіями. Сюди можна віднести: ф’ючерси, опціони, акції, облігації. У другу групу цінних паперів включають, зокрема, чеки, векселі, емісія (випуск) яких суворо індивідуалізована. Велика частина цінних паперів постійно знаходиться в обігу, тому їх можна назвати постійними паперами. Разом з тим, ряд фінансових інструментів з’являються на фондовому ринку епізодично для виконання так же епізодичних завдань і функцій (як, наприклад, приватизаційний сертифікат). Такі цінні папери можна назвати тимчасовими або перехідними. Приватизаційний сертифікат можна віднести також до підтипу приватизаційних цінних паперів. Виділяють також сертифіковані фінансові інструменти, які можуть бути представлені сертифікатами, і несертифіковані. До перших відносять акції, облігації, а до других – чеки, векселі тощо.

Залежно від характеру обігу виділяють ринкові і неринкові цінні папери. Перші вільно продаються і перепродуються як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. При цьому, характер продажу не обов’язково повинен бути масовим. Ступінь “ринковості” того чи іншого цінного паперу може бути різною. Загалом будь-який цінний папір тією чи іншою мірою може бути товаром. “Неринковість” або обмежена “ринковість” того чи іншого паперу визначається її емітентом. “Неринкові” цінні папери мають тільки первинний ринок і не мають вторинного. Вони не перепродуються, а, значить і не мають ринкового котирування (останнє – це встановлення курсу цінного паперу на фондовій біржі або в рамках іншої торгової позабіржової системи). “Неринкові” – це іменні папери, тоді як “ринковими” можуть бути: іменні, пред’явницькі і ордерні папери. Серед “неринкових” цінних паперів частіше всього фігурують державні.

Серед “ринкових” можна виділити папери, допущені до біржового котирування (їх називають ефектами) і папери, що не допущені до процедури котирування. Цю градацію не слід ототожнювати з розподілом паперів на ті, що котируються і що не котируються на біржі. Це пов’язане з тим, що серед паперів, які не котируються на біржі, недопущені до біржового котирування становлять тільки незначну частину. Решта цінних паперів, що залишилася з різних причин знаходиться в обігу тільки на позабіржовому фондовому ринку. Серед цих паперів, в свою чергу, є цінні папери, що пройшли ринкове котирування і що не пройшли (серед перших мається на увазі папери, що котируються в рамках замкнених торгових систем). Загалом під цінними паперами, що мають ринкове котирування, слід розуміти папери, що котируються в рамках таких замкнених систем плюс папери з біржовим котируванням. Папери, угоди з якими відрізняються найбільшою частотою і обсягом, а котирування регулярно публікуються в засобах масової інформації, називаються активними.

Залежно від терміну обігу виділяють папери строкові (облігації, векселі), термін дії яких визначається умовами випуску і/або чинним законодавством, і папери без встановленого терміну дії (акції, сертифікати акцій). У свою чергу, строкові фінансові інструменти можуть бути коротко-, середньо-, і довгостроковими. Зазначимо також, що пред’явницькі і ордерні папери, враховуючи особливість їх обігу, називають оборотними цінними паперами.

У розрізі інших економічних характеристик можна виділити папери каузальні і абстрактні. У перших визначаються конкретні умови випуску паперів або умови (причини) угоди, пов’язаної з їх випуском. Що стосується змісту абстрактних паперів, то він носить індиферентний до цих умов, абстрактний і безумовний характер. Перших паперів більшість. Це акції, облігації, банківські сертифікати тощо. Приклад абстрактного паперу – вексель.

Нерідко випускаються конвертовані (оборотні) цінні папери, які при певних умовах можна обміняти на інші види або різновиди фінансових інструментів. Наприклад, акції можна обміняти на облігації і навпаки. Виділяють також емісійно-взаємозамінні папери, в складі яких випуск одних паперів так чи інакше пов’язаний з випуском інших. Наприклад, чим більше корпорація випустить облігацій, тим менше вона згодом зможе випустити префакцій, оскільки ті й інші належать до першочергових фінансових зобов’язань фірми. З точки зору отримання інформації про їх емітентів можна виділити: “прозорі”, “напівпрозорі” і “темні” цінні папери.

Залежно від базисної субстанції, руху який вони опосередковують, виділяють: товаророзпорядчі цінні папери (коносамент), грошоворозпорядчі (чеки), капіталорозпорядчі (акції). Можна виділити також папери, що придбаваються в звичайному порядку з метою задоволення поточних майнових інтересів (купівля облігацій), і папери, завдяки яким їх покупець залучається до підприємницької діяльності і придбаває новий соціальний статус (наприклад, стає акціонером при купівлі акції).

Залежно від того цінний папір є об’єктом інвестування або об’єктом для спекуляцій, можна (нехай навіть і умовно) виділити інвестиційні та спекулятивні папери. Щоб стати об’єктом інвестування перші повинні бути досить ефективним фінансовим інструментом. Що стосується інших, то ними не обов’язково повинні бути цінні папери в повному розумінні цього слова. Спекулятивними можуть бути і різні сурогатні папери. Якщо для інвестиційних паперів важлива стабільність їх курсу, то для спекулятивних якраз навпаки – його перепади.

Можна виділити також цінні папери, які офіційно визнані і цінні папери, які задовольняють всю або частину вимог, які до них пред’являються, але на даний момент часу офіційно не перебуваються в списку цінних паперів. До теперішнього часу цінними паперами офіційно визнані акції, сертифікати акцій, державні облігації, облігації, вексель, депозитний і ощадний сертифікати, банківська ощадна книжка на пред’явника, коносамент, приватизаційні цінні папери (сертифікат), цінні папери в іноземній валюті, а також товаророзпорядчі документи, які передаються заставодержателем при заставі товарів. Крім того, сюди входять чеки, опціони, ф’ючерси. Можна відмітити також папери традиційні і нетрадиційні. Перші – це, як правило, основні папери, а другі – похідні. Останнім часом завдяки фінансовому інжинірингу все більше з’являється гібридних паперів – паперів проміжного типу, що поєднують в собі ознаки різних паперів. Прикладом цього є поява облігацій з ознаками акцій.

Охарактеризувавши групи, види та окремі підвиди, доцільно також зупинитися на безпосередній характеристиці цінних паперів.

Акція ‑ іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Емітентом акцій є тільки акціонерне товариство, яке при цьому розміщує тільки іменні акції. Порядок прийняття відповідним органом акціонерного товариства рішення про розміщення акцій визначається законом, що регулює питання утворення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Акція має номінальну вартість, установлену в національній валюті. Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою, ніж одна копійка.

Акціонерне товариство розміщує акції двох типів – прості та привілейовані. Прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права, передбачені законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Прості акції не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства.

Привілейовані акції надають їх власникам переважні, стосовно власників простих акцій, права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також надають права на участь в управлінні акціонерним товариством у випадках, передбачених статутом і законом, який регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Акціонерне товариство розміщує привілейовані акції різних класів (з різним обсягом прав), якщо така можливість передбачена його статутом. У такому разі умовою їх розміщення є черговість отримання дивідендів і виплат з майна ліквідованого товариства для кожного класу привілейованих акцій, розміщених акціонерним товариством, яка встановлюється статутом товариства. Залежно від умов розміщення привілейовані акції певних класів можуть бути конвертовані у прості акції або у привілейовані акції інших класів. Частка привілейованих акцій у статутному капіталі акціонерного товариства не може перевищувати 25 відсотків.

Облігація ‑ цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Облігації розміщуються у документарній або бездокументарній формі.

Емітент, у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, може розміщувати такі види облігацій:

- відсоткові облігації ‑ облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів;

- цільові облігації ‑ облігації, виконання зобов’язань за якими дозволяється товарами та/або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій;

- дисконтні облігації ‑ облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить доход (дисконт) за облігацією.

Облігації можуть розміщуватися з фіксованим строком погашення, єдиним для всього випуску. Дострокове погашення облігацій за вимогою їх власників дозволяється у разі, коли така можливість передбачена умовами розміщення облігацій, якими визначені порядок встановлення ціни дострокового погашення облігацій і строк, у який облігації можуть бути пред’явлені для дострокового погашення. Погашення облігацій може здійснюватися грошима або майном відповідно до умов розміщення облігацій.

Облігація має номінальну вартість, визначену в національній валюті, а якщо це передбачено умовами розміщення облігацій ‑ в іноземній валюті. Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою ніж одна копійка. Продаж облігацій здійснюється в національній валюті, а якщо це передбачено законодавством та умовами їх розміщення, ‑ в іноземній валюті.

Емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред’явника. Обіг облігацій дозволяється після реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення облігацій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій.

Облігації підприємств розміщуються юридичними особами тільки після повної сплати свого статутного капіталу. Вони підтверджують зобов’язання емітента за ними та не дають право на участь в управлінні емітентом.

Варто наголосити, що не допускається розміщення облігацій підприємств для формування і поповнення статутного капіталу емітента, а також покриття збитків від господарської діяльності шляхом зарахування доходу від продажу облігацій як результату поточної господарської діяльності.

Юридична особа має право розміщувати облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається їй з цією метою третіми особами. Умови розміщення облігацій, що розміщуються акціонерним товариством, можуть передбачати можливість їх конвертації в акції акціонерного товариства (конвертовані облігації).

Рішення про розміщення облігацій підприємств приймається відповідним органом управління емітента згідно з нормами законів, що регулюють порядок створення, діяльності та припинення юридичних осіб відповідної організаційно-правової форми.

До облігацій місцевих позик належать облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик. Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає ВР АРК або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством.

Реєстрацію випуску облігацій місцевих позик здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку. Тоді як особливості погашення та реалізації прав за облігаціями місцевих позик визначаються умовами їх розміщення.

Державні облігації України можуть бути:

- довгострокові ‑ понад п’ять років;

- середньострокові ‑ від одного до п’яти років;

- короткострокові ‑ до одного року.

Державні облігації України поділяються на:

- облігації внутрішніх державних позик України – державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов’язання України щодо відшкодування пред’явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій;

- цільові облігації внутрішніх державних позик України ‑ облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного боргу.

Основним реквізитом цільових облігацій внутрішніх державних позик України є зазначення передбаченого законом про Державний бюджет України на відповідний рік напряму використання залучених від розміщення таких облігацій коштів.

Кошти, залучені до Державного бюджету України від розміщення цільових облігацій внутрішніх державних позик України, використовуються виключно для фінансування державних або регіональних програм і проектів на умовах їх повернення в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування здійснюється відповідно до кредитних договорів, що укладаються між державою в особі Міністерства фінансів України та отримувачем коштів. Умови кредитних договорів повинні відповідати умовам випуску цільових облігацій внутрішніх державних позик України з обов’язковим установленням дати обслуговування та погашення кредиту за п’ять днів до дати обслуговування та погашення цільових облігацій внутрішніх державних позик України;

- облігації зовнішніх державних позик України – державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а регулюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу.

Рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України та умови їх випуску приймається згідно з Бюджетним кодексом України.

Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх державних позик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, не визначені умовами розміщення, встановлюються Міністерством фінансів України відповідно до законодавства.

Національний банк України виконує операції з обслуговування державного боргу, пов’язані з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик та цільових облігацій внутрішніх державних позик України, їх погашенням і виплатою доходів за ними, а також провадить депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів.

Державні облігації України можуть бути іменними або на пред’явника. Вони розміщуються у документарній або бездокументарній формі.

Продаж облігацій внутрішніх державних позик здійснюється в національній валюті, а облігацій зовнішніх державних позик України ‑ у валюті запозичення.

Казначейське зобов’язання України ‑ державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов’язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов’язань України.

Обсяг емісії казначейських зобов’язань України у сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов’язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Казначейські зобов’язання України можуть бути:

- довгострокові ‑ понад п’ять років;

- середньострокові ‑ від одного до п’яти років;

- короткострокові ‑ до одного року.

Емітентом казначейських зобов’язань України виступає держава в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Казначейські зобов’язання України можуть бути іменними або на пред’явника. При цьому вони розміщуються у документарній або бездокументарній формі.

У разі розміщення казначейських зобов’язань України у документарній формі видається сертифікат, в якому зазначаються вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження емітента, сума платежу, дата виплати грошового доходу, дата погашення, зазначення місця, в якому повинно бути здійснено погашення, дата і місце видачі казначейського зобов’язання України, серія та номер сертифіката казначейського зобов’язання України, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента. У сертифікаті іменного казначейського зобов’язання України також зазначається ім’я власника.

Особливості погашення та реалізації прав за казначейськими зобов’язаннями України визначаються умовами їх розміщення.

Інвестиційний сертифікат ‑ цінний папір, який розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому інвестиційному фонді.

Емітентом інвестиційних сертифікатів виступає інвестиційний фонд, інвестиційна компанія або компанія з управління активами пайового інвестиційного фонду.

Кількість проголошених інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду зазначається у проспекті емісії. Строк розміщення інвестиційних сертифікатів відкритого та інтервального пайових інвестиційних фондів не обмежується.

Інвестиційні сертифікати можуть надавати його власнику право на отримання доходу у вигляді дивідендів. Дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайового інвестиційних фондів не нараховуються і не сплачуються.

Ощадний (депозитний) сертифікат ‑ цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються на певний строк (під відсотки, передбачені умовами їх розміщення). Вони можуть бути іменними або на пред’явника. Іменні ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються у бездокументарній формі, а на пред’явника ‑ у документарній.

В ощадному (депозитному) сертифікаті у документарній формі зазначаються вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження банку, що випустив сертифікат, серія і номер сертифіката, дата випуску, сума депозиту, процентна ставка, строк отримання вкладу, підпис керівника банку або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою банку.

Відступлення ощадного (депозитного) сертифіката здійснюється шляхом укладення договору між особою, що відступає права за сертифікатом, та особою, що набуває ці права.

Доход за ощадними (депозитними) сертифікатами виплачується під час пред’явлення їх для оплати в банк, що розмістив ці сертифікати. У разі дострокового пред’явлення ощадного (депозитного) сертифіката до оплати банк виплачує суму вкладу та відсотки (за вкладами на вимогу), якщо умовами випуску сертифіката не передбачено інший розмір відсотків.

Варанти становлять специфічний вид цінних паперів, котрі випускаються разом з привілейованими акціями та облігаціями й дають власникові право на купівлю простих акцій за обумовленою ціною протягом встановленого періоду (як правило, кілька років). Цей інструмент дозволяє акціонерному товариству знизити процент регулярних виплат по облігаціях чи привілейованих акціях, оскільки надає можливість інвесторам одержувати прибуток на різниці курсів простих акцій у випадку її зростання порівняно з обумовленою у варанті.

Вексель ‑ цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Вексель має особливу природу й використовується зазвичай як платіжний засіб, хоча має основні характеристики боргових паперів.

Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов’язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Спекулятивними об’єктами фондової торгівлі є також опціони та ф’ючерси.

Опціон – це угода (контракт) між партнерами, один із яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший – купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон (опціон на купівлю), або ж продати їх (опціон на продаж). Існують два різновиди опціонів: “американський”, який можна реалізувати протягом всього терміну контракту, і “європейський”, котрий реалізовується на певну дату.

Існують як первинний, так і вторинний ринки опціонів. На первинному ринку відбувається постійна реалізація опціонних контрактів, у яких фіксуються найрізноманітніші умови продажу, а на вторинному – перепродаж цих контрактів третім особам.

Опціони реалізуються на біржах та на позабіржовому ринку. У першому випадку опціони котируються. Якщо курс акцій, на які виписаний опціонний сертифікат, стабільний чи змінюється у невідомому для власника напрямі, то його ціна на вторинному ринку падає, а відтак продаж стає дуже проблематичним, особливо при наближенні терміну закінчення контракту.

Ф’ючерс – також є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов’язання після закінчення певного строку продати клієнтові (або купити в нього) відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною. Однак, на відміну від опціону, розрахунок після закінчення строку ф’ючерсного контракту є обов’язковим.

Ф’ючерсні операції на сьогодні є основним видом угод на товарних і валютних ринках світу. Важливо додати, що з середини 70-х років у зв’язку із зростанням амплітуди коливань процентних ставок на ринках інструментів позики об’єктами ф’ючерсних угод стали також різноманітні види боргових зобов’язань: від казначейських векселів із найтривалішим строком погашення 12 місяців до довгострокових облігацій корпорацій.

Депозитні сертифікати, варанти, опціони, ф’ючерси широко розповсюджені на фондових ринках Заходу. Передбачається також, що фіктивний капітал другого порядку – інвестиційні сертифікати – скоро з’являться на фондовому ринку України. Вони можуть бути як іменними, так і на пред’явника. Номінальна вартість одного сертифіката повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам. В умовах розвитку процесу приватизації в Україні інвестиційні сертифікати мають стати одними з найпопулярніших похідних цінних паперів.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
5. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
6. Автокореляційна характеристика системи
7. Амплітудно-частотна характеристика, смуга пропускання і загасання
8. Аналіз в управлінні портфелем цінних паперів.
9. Аналіз розриву», його характеристика
10. Анатомо-біомеханічна характеристика положень і рухів тіла
11. Антична філософія як перший етап західної філософської традиції. Загальна характеристика
12. Аплікація як вид образотворчої діяльності дошкільнят, його характеристика.

Переглядів: 1143