Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 12. АНТИКРИЗОВЕ ФІНАНСОВЕ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Методичні вказівки до вивчення теми

Вивчення теми „Антикризове фінансове управління підприємством” дозволяє отримати базову підготовку з питань запобігання фінансовій кризі та управління фінансовим оздоровленням підприємств різних форм власності і напрямів діяльності.

При вивченні теми треба ознайомитися з такими основними групами питань:

- сутність та основні завдання антикризового фінансового управління;

- фінансовий контролінг в системі антикризового управління;

- методи профілактики кризи та прогнозування банкрутства;

- управління фінансовою санацією підприємства;

- досудова санація;

- план санації в ході провадження справи про банкрутство;

- реструктуризація підприємства в системі антикризового фінансового управління.

Сутність та основні завдання антикризового фінансового управління

Необхідність оволодіння основами антикризового фінансового управління викликана тим, що за умов ринкової економіки підприємства здійснюють свою фінансово-господарську діяльність, перебуваючи під постійним впливом несприятливих внутрішніх і зовнішніх чинників, які можуть призвести до фінансової кризи та банкрутства.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у підприємства потенціалу для успішного функціонування.

З позиції фінансового менеджменту кризовий стан суб'єкта господарювання полягає в його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерела (фактори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Ідентифікація вказаних ознак дозволяє правильно визначити діагноз фінансової неспроможності підприємства та підібрати найбільш ефективний каталог антикризових заходів.

Антикризове фінансове управління - це система прийомів і методів управління фінансами, спрямована на попередження фінансової кризи та банкрутства підприємства. Антикризовий фінансовий менеджмент значною мірою повинен спиратися на функціональний і методологічний інструментарій контролінгу, а також враховувати вимоги Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або оголошення його банкрутом”, який визначає механізм фінансової санації та банкрутства підприємств.

Антикризове фінансове управління підприємством можна розглядати в двох ракурсах:

- по-перше, це система профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи: постійний аналіз сильних і слабких сторін підприємства, прогнозування банкрутства, управління ризиками (мінімізація і нейтралізація), впровадження системи попереджувальних заходів тощо;

- по-друге, це система управління фінансами, спрямована на виведення підприємства з кризи, в тому числі шляхом проведення санації чи реструктуризації суб'єкта господарювання.

Фінансовий контролінг у системі антикризового управління.

Суттєвим фактором, який зумовлює прийняття неправильних управлінських рішень у фінансовій сфері, є відсутність на вітчизняних підприємствах системи ефективного контролінгу. Фінансовий контролінг включає широке коло функцій і завдань:

- розробка фінансової стратегії;

- прогнозування, планування та бюджетування;

- координація планів і діяльності;

- фінансовий аналіз;

- оцінка та управління фінансовими ризиками;

- внутрішній аудит і контроль;

- інформаційне забезпечення;

- методологічне забезпечення та внутрішній консалтинг.

Як елемент антикризового фінансового управління, контролінг забезпечує вирішення таких завдань:

1. Впровадження (або підвищення ефективності функціонування) системи раннього попередження та реагування для прискорення виявлення кризових явищ і забезпечення вжиття адекватних заходів для їх подолання.

2. Розробка ефективної санаційної концепції та плану санації, що має здійснюватися у тісному співробітництві із зовнішніми експертами.

3. Контроль за реалізацією плану санації та своєчасне виявлення відхилень, додаткових ризиків і шансів з відповідним коригуванням плану.

Вказані завдання досягаються в ході виконання службами контролінгу своїх функцій та використання специфічних методів й інструментів. До основних специфічних методів контролінгу належать бенчмаркинг, вартісний аналіз, аналіз точки беззбитковості, портфельний аналіз, опитування (анкетування); SWOT - аналіз (аналіз сильних і слабких місць); нуль-базис бюджетування; АВС - аналіз; ХУZ-аналіз.

Детальна характеристика вказаних методів наведена у рекомендованому до вивчення теми переліку літературних джерел.

Дійовим інструментом фінансового контролінгу, без якого неможливо запровадити ефективне антикризове управління підприємством, є система раннього попередження та реагування (СРПР). Першочерговим її завданням є своєчасне виявлення кризи на підприємстві, тобто ситуації безпосередньої чи опосередкованої загрози його існуванню. З іншого боку, за допомогою вказаної системи виявляються додаткові шанси для суб'єкта господарювання. На базі системи раннього попередження та реагування будується система управління ризиками, яка включає ідентифікацію ризиків, їх оцінку та нейтралізацію.

Одним з головних завдань СРПР є виявлення загрози банкрутства — прогнозування банкрутства. Основне значення прогнозування банкрутства полягає у своєчасній розробці контрзаходів, спрямованих на подолання на підприємстві негативних тенденцій. Коло осіб (інституцій), для яких важливими є результати прогнозування банкрутства, досить широке. Сюди можна віднести як менеджмент, наглядову раду, власників даного підприємства, так і його клієнтів, кредиторів, постачальників засобів виробництва, конкурентів, фінансові органи.

Існує думка, що прогнозування банкрутства (кризи) є нічим іншим, як оцінкою кредитоспроможності підприємства, тобто основний його зміст зводиться до прогнозування й оцінки можливих негативних сценаріїв розвитку підприємства, що можуть призвести до неплатоспроможності й втрати ліквідності даного підприємства, а отже, до неповернення кредитів і збитків для кредиторів.

Для ознайомлення з методами прогнозування банкрутства підприємств доцільно звернутися до рекомендованих літературних джерел та додатків до теми 12.

Управління фінансовою санацією підприємства

У разі, якщо заходи з попередження фінансової кризи на підприємстві не принесли бажаного результату (або вони взагалі не проводилися) і підприємство опинилося на межі банкрутства, то можливо використання ще одного інструменту антикризового управління, за допомогою якого можна уникнути банкрутства та ліквідації, — фінансова санація. Її мета - покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності і платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, покращення структури капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

В організації фінансової санації підприємств розрізняють три основні функціональні блоки:

1) розробка плану санації;

2) проведення санаційного аудиту;

3) менеджмент санації.

Як правило, розробкою санаційної концепції (плану) за дорученням власників чи керівництва підприємства займаються консалтингові фірми у тісному взаємозв'язку з внутрішніми службами контролінгу (якщо вони є на підприємстві). Якщо санація здійснюється в рамках провадження справи про банкрутство, то план санації за дорученням арбітражного суду розробляє керуючий санацією.

Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення власників підприємства, потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації. Основна його мета полягає в оцінці санаційної спроможності підприємства на основі аналізу фінансово-господарської діяльності та наявної санаційної концепції, або плану санації.

Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних і правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації. До загальних передумов санаційної спроможності належать наявність у підприємства ефективної санаційної концепції та потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме:

а) стійких позицій на ринку та реальних можливостей збільшення обсягів реалізації;

б) конкурентних переваг;

в) виробничого і кадрового потенціалу;

г) реальної та дійової санаційної концепції.

Вирішальним для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства є організація ефективного менеджменту санації. Сутність його можна розглядати з двох точок зору: інституційної та функціональної. З інституційного боку до менеджменту санації можна віднести всіх фізичних осіб, які уповноважені власниками суб'єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто здійснювати фактичне управління підприємством на період його оздоровлення. Зауважимо, що досить часто на межу банкрутства підприємство виводить саме невміле чи навмисно неправильне управління.

Керівництво підприємства, яке призвело його до фінансової кризи, як правило, не в змозі ефективно управляти фінансовою санацією. Звідси випливає необхідність заміни керівництва підприємства або передачі повноважень щодо санації третім особам. У Великобританії, наприклад, щорічно з 60 тисяч порушених справ про банкрутство близько 90% закінчуються зміною керівництва.

Загалом до осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації, треба віднести контролюючі органи (наприклад, департамент банківського нагляду НБУ, страховий нагляд тощо), консультантів, аудиторів, керуючих санацією, які призначаються відповідно до рішення арбітражного суду, представників банківських установ чи інших кредиторів, досвідчених менеджерів, а також колишнє керівництво підприємства. Вирішення питання з призначенням менеджменту санації належить до числа першочергових заходів у рамках фінансового оздоровлення.

З функціонального боку менеджмент санації — це система антикризового управління, яка полягає в ефективному використанні фінансового механізму з метою запобігання банкрутству та фінансового оздоровлення підприємства.

Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати як окремі фази управлінського циклу, причому в процесі санації підприємства такі цикли перманентно повторюються при досягненні окремих стратегічних чи тактичних цілей.

До функціональних сфер менеджменту санації треба віднести такі:

а) постановка цілей (загальні завдання та цілі менеджменту санації,

б) формування та аналіз проблеми (головна проблема — фінансова криза);

в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінка їх реалізації (підбір та оцінка необхідного каталогу санаційних заходів);

г) прийняття рішення;

д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);

е) контроль;

є) аналіз відхилень.

Основне завдання фінансового менеджменту в ході санації підприємства — правильне визначення потреби в капіталі для проведення санації та мобілізація фінансових джерел санації підприємств. Для визначення конкретних шляхів мобілізації фінансового капіталу треба вивчити порядок визначення потреби в коштах, форми фінансування, правила, якими треба керуватися при формуванні активів і пасивів, методи оптимізації розміру та структури капіталу.

Фінансування санації може здійснюватися за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових коштів власників, за допомогою кредиторів і, як виняток, шляхом одержання державної фінансової підтримки.

За формальними ознаками розрізняють два види санації:

а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство;

б) санація із залученням нового фінансового капіталу.

У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:

- зменшення номінального капіталу підприємства;

- конверсія власності в борг;

- конверсія боргу у власність;

- пролонгація сплати заборгованості;

- добровільне зменшення заборгованості;

- самофінансування.

Санація із залученням нового фінансового капіталу може набувати таких форм:

- альтернативна санація;

- зменшення номінального капіталу з подальшим його збільшенням (двоступінчаста санація);

- безповоротна фінансова допомога власників;

- безповоротна фінансова допомога персоналу;

- емісія облігацій конверсійної позики;

- залучення додаткових позик.

Детальна характеристика вказаних форм санації наведена в літературних джерелах, рекомендованих до вивчення теми.

Окремий вид санації підприємств — це санація за допомогою державної фінансової підтримки. Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на поворотній або безповоротній основі. У ряді випадків держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб'єктів господарювання: податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності і т. д.

Досудова санація

Закон „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” розрізняє поняття „санація” і „досудова санація”. Під санацією розуміють заходи щодо оздоровлення підприємства в рамках провадження справи про банкрутство. Досудова санація — система заходів із відновлення платоспроможності боржника, що здійснюються власниками боржника чи менеджментом підприємства, яке перебуває в кризі, з метою запобігання його банкрутству та ліквідації шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку порушення провадження справи про банкрутство.

План санації в ході провадження справи про банкрутство

Головна ідея санації в ході провадження справи про банкрутство полягає у створенні умов для задоволення претензій кредиторів не лише за рахунок проведення ліквідаційних процедур, а і в результаті відновлення успішної фінансово-господарської діяльності боржника чи коштів його правонаступника.

Ухвала про проведення санації боржника приймається арбітражним судом за клопотанням комітету кредиторів. До основних передумов прийняття рішення про проведення санації боржника після порушення справи про банкрутство належать такі:

1. Санаційна спроможність боржника, тобто наявність реального плану санації.

2. Наявність реальних можливостей виконання плану, відновлення платоспроможності підприємства-боржника та його успішної виробничо-господарської діяльності.

3. Наявність санатора, який має достатньо фінансових ресурсів для фінансового оздоровлення боржника.

Ініціатива про санацію може виходити від потенційного санатора, розпорядника майна, а також від самого підприємства-боржника. У першому випадку кредитори можуть вийти з клопотанням про проведення санації, якщо після опублікування в засобах масової інформації (офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України) оголошення про порушення справи про банкрутство підприємства надійшли пропозиції від осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та виконати його зобов'язання перед бюджетом і цільовими фондами. Натомість зазначені особи мають право пропонувати свої умови санації чи реструктуризації боржника.

З пропозицією про санацію може вийти також розпорядник майна підприємства, який призначається ухвалою арбітражного суду про порушення справи про банкрутство з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів. З відповідною пропозицією розпорядник майна виходить, якщо в ході виконання своїх функцій він дійшов висновку про наявність у боржника реальних можливостей виходу з фінансової кризи.

У разі, якщо ініціатором санації є боржник, то справа про банкрутство, як правило, також ініціюється боржником. Це робиться в тому випадку, коли підприємство є санаційне спроможним, однак у нього бракує часу для реалізації плану санації. Заява про банкрутство подається з надією отримати відстрочки кредиторів зі сплати заборгованості в ході провадження справи про банкрутство, наприклад у результаті укладання мирової угоди. Разом із заявою про банкрутство в даному разі боржник подає до арбітражного суду план санації і проект мирової угоди.

Одночасно з винесенням ухвали про санацію арбітражний суд своєю ухвалою призначає керуючого санацією, припиняючи повноваження керівника боржника. Керуючий санацією протягом трьох місяців з дня винесення ухвали зобов'язаний подати комітету кредиторів для схвалення узгоджений план санації (реорганізації). Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію до арбітражного суду не буде подано план санації боржника, арбітражний суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. План санації вважається схваленим, якщо за нього на засіданні комітету кредиторів було віддано більше половини голосів кредиторів — членів комітету кредиторів.

Арбітражний суд спеціальною постановою затверджує умови санації підприємства-боржника, які можуть мати вигляд:

а) плану реорганізації (як правило, без збереження юридичної особи боржника);

б) плану фінансової санації (зі збереженням юридичної особи боржника).

Як правило, план реорганізації розробляється в тому випадку, якщо фінансування санації здійснюється зовнішнім санатором.

Зазначимо, що процедура санації у справах про банкрутство ще не набула в Україні належного поширення й застосовується рідко.

Таблиця 12.1 – Реструктуризаційні заходи

Реструктуризація виробництва	Реструктуризація активів	Фінансова реструктуризація	Корпоративна реструктуризація
- зміна керівництва підприємства; - впровадження нових, прогресивних форм і методів управління; - диверсифікація асортименту продукції; - покращення якості продукції; - підвищення ефективності маркетингу; - зменшення витрат на виробництво; скорочення чисельності зайнятих на підприємстві	- продаж частини основних фондів; - продаж зайвого обладнання, запасів сировини і матеріалів тощо; - продаж окремих підрозділів підприємства; - зворотний лізинг; - реалізація окремих видів фінансових вкладень; - рефінансування дебіторської заборгованості.	- реструктуризація заборгованості перед кредиторами; - одержання додаткових кредитів; - збільшення статутного фонду; - заморожування інвестиційних вкладень.	- часткова або повна приватизація; - поділ великих підприємств на частини; - виокремлення з великих підприємств підрозділів; - виокремлення з підприємства об'єктів соцкультпобуту та інших непрофільних підрозділів; - приєднання чи злиття з іншими, потужнішими підприємствами

Реструктуризація підприємства в системі антикризового фінансового управління

Реструктуризація підприємства — це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

У літературних джерелах, присвячених дослідженню реструктуризації підприємств, залежно від характеру заходів, які застосовуються, виділяють такі форми реструктуризації:

- реструктуризація виробництва;

- реструктуризація активів;

- фінансова реструктуризація;

- корпоративна реструктуризація (реорганізація).

Заходи, передбачені вказаними формами реструктуризації, надані у табл. 12.1.

Реорганізація підприємств, які мають кредиторську заборгованість, повинна здійснюватися з дотриманням вимог щодо переведення боргу, зокрема:

а) переведення боржником свого боргу на іншу особу допускається тільки за згодою кредитора;

б) новий боржник вправі висувати проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником;

в) порука і встановлена третьою особою застава припиняються з переводом боргу, якщо поручитель або заставодавець не виявив згоди відповідати за нового боржника;

г) уступка вимоги і переведення боргу, основані на угоді, укладеній у письмовій формі, повинні бути вчинені в простій письмовій формі.

Перед здійсненням санаційної реорганізації необхідно провести поглиблений аналіз фінансово-господарського стану підприємства, що перебуває в кризі, який повинен базуватися на аналізі основних характеристик діяльності даної юридичної особи. За результатами аналізу робиться висновок про санаційну спроможність підприємства та доцільність його реорганізації. Ефективність реструктуризації забезпечується заходами, які покладені в основу плану реструктуризації. У плані треба відобразити переваги обраних організаційних форм і методів реструктуризації.

Питання до теми

1. Сутність та основні завдання антикризового фінансового управління.

2. Моделі прогнозування банкрутства суб'єктів господарювання.

3. Фінансовий контролінг у системі антикризового управління.

4. Методи профілактики кризи.

5. Управління фінансовою санацією підприємства.

6. Організаційно-фінансове забезпечення реструктуризації підприємств.

Література

1. Закон України «Про банкрутство» від 14.05.92. із змінами і доповненнями.

2. Бланк И.А. Финансовий менеджмент. Уч.курс. - К.: Ника-центр, 2004.

3. Финансовий менеджмент. Уч. пособие/Под ред.проф. Стояновой Е.С.- М.: Перспектива, 2004.

4. Фінансовий менеджмент. Навч. посібник/ За ред.проф. Кірейцева Г.Г. – К.: ЦУЛ, 2004.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 9. УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЯМИ	\|	ГЛОСАРІЙ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.