У процесі розвитку стратегічної думки сформувався ряд напрямків (шкіл), які були систематизовані Генрі Міинцбергом. Професор McGill University (Канада) і INSEAD Генрі Мінцберг широко відомий своїм неоднозначним і критичним підходом як до предмета керування, так і до своїх колег - академікам, що займаються цією темою.
Проаналізувавши майже 1500 статей, він виділив десять основних шкіл, що займаються формуванням стратегії. Три перших описують, як стратегія повинна формуватися, у той час, як шість наступних намагаються описати, як вона формується на практиці. Десята й остання школа поєднує тих, хто розглядає стратегію, як щось непостійне, залежне від обставин. Його робота пропонує гарну ілюстрацію розрізненості мислення при розгляді об'єкта стратегії. По Г. Мінцбергу існують наступні школи: школа дизайну, школа планування, школа позиціонування, школа підприємництва, когнітивна школа, школа навчання, школа влади, школа культури, школа навколишнього середовища й школа конфігурації.
Як і у всякій науковій дисципліні, у стратегічному менеджменті існують різні напрямки, які хоча й розділяють загальні базисні принципи дисципліни, наведені вище, але, проте, по-різному розставляють дослідницькі акценти, виділяючи ті або інші методологічні пріоритети. Такі напрямки називаються науковими школами, у випадку теорії стратегічного управління - школами стратегічного менеджменту. У літературі останнього років найбільш докладний аналіз шкіл стратегічного менеджменту представлений у роботі Г. Мінцберга, Б. Олстрэнда й Дж. Лэмпела (1997). Автори виділяють десять наукових шкіл, називаючи їх у наступній послідовності (табл. 1).