• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні категорії китайського світогляду

- Універсум (Всесвіт) існує вічно. Універсум складається з основних складових: Піднебіння (Неба) і Землі. Справедливість, порядок, закономірність в світі виходитимуть від Піднебіння (Неба, тобто Тянь). Лише Велике Тянь - найвища Верховна Загальність, моральна справедливість, доля-розпорядник, втілення природи. Небо-Тянь не має ні почаку, ні кінця (Конфуціанство)

- На початку між Піднебінням і Землею було лише Ці (всеохоплюючий ефір, всепронизуючий). Ці складалося з м'якого Інь і твердого Ян. Тертя часток під час руху привело до прискорення цього руху і утворення ущільнень (згусток). Земля виявилася в середині їх. Чисті і тонкі частки Ці перетворилися на Піднебіння, утворили Сонце, Місяць, зірки (Чжу Сі (1130 – 1200 рр.), натурфілософи).

- Велика межа Піднебіння - Тай цзі. Він же - Абсолют Дао. Це незмінний Порядок, який не підлягає обговоренню, критичному осмисленню. Дао прирівнюється до закону. Дао не можна назвати і знайти, воно є небуття і невизначеність. Безіменне Дао є справжнє буття і визначеності, впорядкованості - Шлях Піднебіння.

- З Дао виникає Ці - пневма (буквально: повітря, пара, дихання, ефір) - першоматерія, першоенергія. Вона роздвоюється на полюси Інь (каламутне) і Ян (чисте) – все пронизуючі протилежності. Виникає і 5 першоелементів або рушійних початків (У-Син) дерево, вогонь, земля, вода, метал. Дао додає визначеність речам і явищам, виступаючи як їх життєва сила і чеснота (Де).

- Де- маніфестація Дао на одиничному рівні.

- Порядок (Дао) виявляється в Лі- видиме Дао, ритуал, який розроблений до найдрібніших подробиць, деталей як єдиний принцип, організуючий природу, суспільство. Весь Універсум виступає як грандіозний урочистий спектакль-церемоніал, в рамках якого точно на своїх місцях розташовані речі і явища природи. Зокрема існує ритуал руху небесних тіл, зміни пори року, перебігу річок.

- Всесвіт можна порівняти з Люй - гармонійним музичним рядом, в якому є мінор і мажор.

- Основним тоном є Хуангун Чжі Гун, тобто тон Жовтого (Божественного) дзвону, який є аналогом Дао.

- Конфуціанська модель універсуму передбачала можливість формування як соціуму Тянь-ся (Піднебесної), так і людини в ньому, причому досконалого, благородного, всебічно розвиненого, мудрого - Цзюнь-Цзи(мудра, благородна, досконала людина). Мудра людина виступала в цьому суспільстві як свого роду Гун - основний тон в середині соціуму. Подібно Дао, яке упорядковує світ, мудрець повинен встановлювати порядок в суспільстві.

- Справжнє благородство залежить не від походження, а від моральний якостей і від культури (Вень) Тому досяжно для кожного.

- Характерні риси Цзюнь-цзи: жень-взаємність, людяність, гуманість;і– обов’язковість, справедливість; лі – ритуал, благопристойність, чуткість, ввічливість, гідність;сінь– відвертість (рос. искренность); чжі –мудрость.

- антиподом Цзюнь Цзи є Сяо жень, тобто людина, яка думає про користь для себе, прагне до матеріального благополуччя.

- В традиції «І цзин» людина і світ, природа єдині, виступають як єдина, неподільна система, єдиний організм, в якому все взаємопов’язане, взаємозумовлене. Людина втілює в собі зв’язок Неба і Землі, займає середину позицію. У людині досягають повноти дія сил Інь-Ян, розкривається потенціал Ці в 5 стихіях (вода, земля, дерево, вогонь, метал) і 5 природних явищах (сонце, жара, холод, вітер, дощ). Як і все в природі, людина наділена Ці, але лише вона здібна до духовної діяльності, в процесі якої Ці стає тоншим, здійснює еволюцію Всесвіту. Людині передбачено встановити космічну Гармонію, пропустивши неусвідомлене Ці світу через власне серце і свідомість, зміцнити існуючий в Універсумі Порядок.

3.Античність -термін, висхідний до лат. antiquitas - старовина, старизна; у широкому сенсі слова він сповна рівнозначний українському «старовина», частіше має особливе вживання - в тому ж значенні «старовина», але в додатку до Древньої Греції (включаючи еллінізм) і Древнього Риму.

Ураховуючи значення слів «античність» і «філософія», спробуємо змістовно окреслити поняття «антична філософія».

Антична філософія –це історичний період в розвитку європейської філософії з VII ст. до н.е. по VI ст. н.е., який характеризується інтенсивністю, цілісністю і специфічністю розвитку. Це сукупність онтологічних, соціально-політичних, етичних вчень, які були сформовані мислителями на території рабовласницьких держав Давньої Греції та Давнього Риму, під міцним впливом культурних досягнень цивілізацій Сходу (Індія, Китай, Передньої Азії, Африки, Лідія, Вавилон, Єгипет, Персія).

Фактори розвитку античної філософії:

1. Залежність античної філософії від науки і філософії Вавилона та Єгипету;

2. Економічні, торгівельні, політичні зв’язки іонійських міст узбережжя Малої Азії із східними народами давніх цивілізацій;

3. Виключна сприйнятливість і багатобічна обдарованість греків;

4. Своєрідне опрацювання давньої міфології в мистецтві, поезії;

5. Раннє виникнення (V ст. до н.е.) філософських й космологічних систем, в яких міф відіграє роль не форми світобачення, а засобу, за допомогою якого висловлюються думки (Емпідокл, Анаксагор, Левкіп-Демокріт) ;

6. Вражаюча схильність греків до обґрунтування положень, що висуваються або використовуваних;

7. Вбога земля, відділена морем від інших країн, слабкий розвиток техніки, майже повна відсутність експерименту пов’язана з менталітетом рабовласницького суспільства: зверхнє відношення до фізичної праці і порівняльна дешивізна рабською сили;

8. Діалектичний характер мислення греків, пов’язаний з їхньою ментальністю, для якої характерно: зацікавленість навколишнім світом, більш ніж собою, сміливе, доброзичливе ставлення до дійсності, пластична культура, жага ясності, здатність милуватися конкретними речами і здібність до абстрактного розуміння;

9. Невигубне бажання греків заглянути в майбутнє (можливо це зв'язано з тим, що греки свій родовід вели від Елліна, богів, по-перше, розуміли міф якпригадування, по-друге. Майбутнє - це те, що вже з ними сталося, що лише забулося).

10. Досить високий рівень розвитку культури, в т.ч. розвитку пізнання про природу, суспільство і людину.

11. Розвиток демократичних установ (народне зібрання, суди), а також виборний характер посад в державі зажадали в V ст. до н.е. підготовки контингенту осіб, виучених техніці політичного і судового красномовства, досвідчених не лише в питаннях політичного життя, але і взагалі всесторонньо освічених.

12. Поєднання філософії з наукою, енциклопедичність діяльності перших філософів (Платон, Аристотель).

13. Релігійні вірування (орфізм, культ Деметри, Діоніса).

Концепції виникнення античної філософії:

- міфогенна (Г.В.Ф. Гегель, О. Лосєв,), згідно з якою, в межах поглядів Г.В.Ф. Гегеля, міф вважається світоглядною частиною будь-якої релігії; міф – єдине духовне джерело філософії, створює можливість для філософствування; основою міфології є фантазуючий розум, який не може виразити розумний зміст світу в розумовій (розумній) формі; в міфології, згідно Гегелю, як формі розвитку Абсолютного духа, форма знаходиться в протиріччі з змістом, тобто загальним визначенням істини; філософія виникає як спроба висловити об’єктивно-розумовий зміст світу в адекватній цьому змісту понятійній формі; для реалізації можливості філософствування необхідні, за Гегелем умови: розквіт дійсної політичної свободи, певна зрілість культури, коли зникає скерованість на одиничне; Сова Мінерви (символ філософської мудрості) вилітає в сутінки, на заході історичної епохи, схопленої в думці. О.Ф. Лосєв же вважав, що міфологія відрізняється від релігії, філософія виникає із нерелігійного міфу, основою міфу є живе, одушевлене і в кінці-кінців антропоморфне розуміння буття, абсолютизація родового життя, філософія виникає як спроба розгадати таємницю вищої об'єктивності нерелігійного міфу.

- сциєнтистськарозглядає в якості єдиного джерела походження філософії протофілософське, конкретне, наукове знання. Систематизація цього знання, збільшення його об’й організованості приводить до виникнення філософії. Так, від народів Сходу (халдеїв, фінікійців, єгиптян) греки навчилися вести лічбу (торгівля, переважно ці знання і навички перейняли від халдеїв), вимірювати простір (рільництво, з Єгипту), орієнтуватися на морі, судохолі, лікувати хвороби, хоча і не знали їхні причини. Все це були практичні вміння, без обізнаності з причинами. Самобутність греків виявилася, коли треба було ці вміння опрацювати теоретично.

- гносеоміфогеннавбачає походження філософії в своєрідному синтезі 3-х джерел філософського знання: релігійно-міфологічний комплексу, практичного (емпіричного) знання, життєвої мудрості. Життєві правила виросли як узагальнення особистого й громадського досвіду греків. Вони зберігали їх до кінця VII ст., до переломного періоду, коли «простіший» уклад життя було знехтувано, а новий лад ще не сформовано. Отже виникла потреба в нових приписах, які б визначали норми, правила поведінки, щоб не дезорганізувати суспільний устрій, собі принести користь, а іншим не заподіяти кривди. Тих, хто формував ці приписи називали «мудрецями» (з кінця VII до середини VI ст. до н.е. – період «сіми мудреців»)[2]. Це були практики, реформатори, наприклад, Солон, законодавець Атен, архонт (VI ст. до н.е.), Фалес з Мілету та ін..

Періоди розвитку античної філософії– це проблема, яку різні філософи по-різному вирішують. Зупинимося на періодизації, яку пропонує В. Татаркевич:

1 період.Період виникнення філософії, на якому вона мала виключно космологічний характер (VI – V ст. до н.е.). Центральне питання: звідки все? Основний метод пізнання: спостереження. Головна інтенція: дивись. Представники: Фалес, анаксімен, Анаксімандр (мілетська школа), Геракліт Ефеський (діалектична натурфілософія), Ксенофант, Парменід (еліати), Піфагор (піфагорійська школа), Емпідокл, Анаксагор, Левкіп, Демокріт (атомісти).

2 період.Період античного просвітництва, на якому переважала філософія гуманітарного характер (V ст. до н.е.). Центральне питання: пізнай самого себе? Основний метод: умоспоглядання. Головна інтенція: розмірковуй. Представники: софісти, Сократ (етичний раціоналізм).

3 період.Період античних систем, який мав найширший діапазон проблем. Вважається класичним, апогеєм розвитку античної філософії (IV ст. до н.е.). Визначається плюралізмом пізнавальних питань в методів. Представники: Платон (об’єктивний ідеалізм), Аристотель (перипатетизм).

4 період. Період античних шкіл, на якому переважно цікавляться етичними питаннями (III – I ст. до н.е.). Центральне питання: що повинна робити людини? Основні методи: від гносеологічно оптимістичних до агностичних, наприклад «епохе» скептиків. Представники: Теофраст, Карнеад, Єпікур (евдемонізм), Антисфен, Діоген (кініки), Арістіп (гедонізм), Зенон, Клеанф, Хрисип, Сенека, Панетій Родоський, Посідоній та ін. (стоїки), Пірон, Тимон із Фліунта, Карнеад, Секст Емпірик та ін. (скептики), Мегарська школа.

5 період. Синкретичний період релігійного характеру (I ст. до н.е. – V ст. н.е.). Основне питання: як пізнати трансцендентний, Абсолютний першопочаток? Основний метод: споглядання (рос. созерцание). Представники: Тит Лукрецій Кар (епікурізм), Сенека, Епіктет, Марк Аврелій (скептицизм), Марк Тулій Цицерон (еклектизм), Плотін (неоплатонізм).

Читайте також:

1. Gigabit Ethernet на витій парі категорії 5
2. II. Відкриття і подолання схоластичного світогляду
3. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
4. II. Основні засоби
5. II.3. Основні способи і прийоми досягнення адекватності
6. VII. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У ХХ ст.
7. Аварії поділяються на дві категорії.
8. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
9. Амністія являє собою повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочину.
10. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації
11. Артеріальний пульс, основні параметри
12. Артеріальний пульс, основні параметри

Переглядів: 784