Медицина і філософія античного світу

У Греції були школи, де готувалися лікарі по типі ремісничого учнівства. Найбільш відомі школи в берегів Малої Азії на острові Кіс і півострові Книд. У порівнянні із древньою медициною в інших країнах медицина в Греції в меншому ступені перебувала під впливом релігії. Жрецька каста не мала пануючого впливу. З розвитком рабовласницького ладу, і у зв’язку із цим релігії, храми в Греції, як і в інших країнах стародавності, стали також місцями лікування, а жерці привласнили собі функції лікарів. Але поряд із храмовою, жрецькою медициною продовжувала існувати й народна медицина. У Древній Греції в ряді міст були суспільні лікарі, які безоплатно лікували бідних громадян і вживали заходів проти епідемій, минулого й домашніх лікарів у знаті й багатіїв. Мандрівні лікарі – периодевти обслуговували торговців і ремісників. Світські лікарі обслуговували поранених під час воєн.

Поряд з асклепейонами (приміщення, що призначалися для лікування при храмах) продовжували існувати лікарні й школи лікарів, які не носили назву жерців; були й дрібні ятрейї – тип приватної лікарні вдома в лікаря. Назва «асклепейон» походить від ім’я Асклепія. Асклепій (ескулап по-латинському), по переказі лікар, що жив у північній Греції, згодом був обожнений і вважався богом лікарського мистецтва – сином Аполлона «зцілювального». Багато великих лікарів Древньої Греції й Риму уважалися його нащадками. Покровительки окремих галузей медицини Гігієя (звідси термін «гігієна») і лікарської терапії (Панацея) уважалися його дочками[5].

Звичайно Асклепій зображувався з більшим ціпком, навколо якого оповилася змія – емблема мудрості, здоров’я й медицини. У міфології країн Древнього Сходу також часто фігурувала змія, звичайно разом з божествами, яких зв’язували зі здоров’ям людей і медичною діяльністю: зустрічається змія й у руках жриць, що підносять молитви або приносять жертви. Ця емблема досить древнього походження: вона сходить до первісного тотемізму – культу тварин. Змія й ворон у багатьох народів уважалися уособленням мудрості. Професійною емблемою лікаря стала змія. Зображення це збереглося до наших днів, хоча первісний зміст його давно втрачений[6].

Зірка життя з посохом Асклепія.

Храм Асклепія в Епідаврі й інші асклепейони в Греції розташовувалися звичайно в місцевості з гарним кліматом, що у сполученні із правильним режимом, тишею, харчуванням благотворно діяв на хворого. Відому роль грало вселяння: підготовляли хворого постом, молитвами, музикою, жертвоприносинами, що одурманюють паліннями. Далі випливав сон хворих у храмі, і жерці тлумачили сни, які при цьому бачив хворий. Приділялася увага водолікуванню й масажу, вироблялися й хірургічні операції. При розкопках виявлені залишки хірургічного й іншого медичного інструментарію: ножі, ланцети, голки, пінцети, гачки для ран, кісткові шприци, зубні щипці, долота, шпателі, зонди та ін.

При розкопках виявлені зліпки хворих органів, що приносилися хворими в храми іноді як жертвоприносини в надії на лікування, іноді як подяка за лікування. Зліпки ці виготовлялися із глини, мармуру, дорогоцінних металів, представляючи в цьому випадку своєрідний вид гонорару жерцям. Вони дають подання як про хвороби, із приводу яких зверталися в храми, так і про рівень анатомічних відомостей у стародавніх греків.

Характерною рисою давньогрецької культури була велика увага до фізичних вправ, до загартовування й у зв’язку із цим до особистої гігієни. У сучасній фізкультурі збереглися давньогрецькі терміни, наприклад стадіон і ін.

Молодь училася в гімназіях – школах фізичних вправ. На численних грецьких вазах – предметах повсякденного побуту – збереглися художні зображення догляду за тілом: обливань, розтирань, масажу й т.д. Давньогрецькі скульптори в численних статуях відбили культ здоров’я й краси тіла.

Під впливом передових філософських навчань стародавніх греків – стихійного матеріалізму й наївної діалектики – передові лікарі Древньої Греції епохи її розквіту дали нові рішення багатьох питань медицини: про матеріальні причини хвороб, про зв’язок їх із зовнішнім середовищем, про хворобу як, що змінюється явищі, що проходить у своєму плині певні стадії, про необхідність спостереження за ходом хвороби й т.п. Ці нові підходи до хвороби і її лікуванню сприяли розширенню й поглибленню медичних знань. Самим видним лікарем Древньої Греції був Гіппократ.

Гіппократ (460-377 р. до н.е.) вийшов із сім’ї лікарів. Певне коло медичних знань він одержав від батька, Крім того, Гіппократ учився медицині на острові Кос.

Подорожі дали можливість Гіппократові познайомитися з досягненнями древньої медицини Індії, Єгипту й народів Малої Азії. Зокрема, Гіппократові стали відомі медичні знання скіфів, що проживали на північних берегах Чорного моря. Про звичаї скіфів у зв’язку зі станом їхнього здоров’я він згадує у своєму добутку «Про повітря, води і місцевості». Скіфські лікарі з давніх часів користувалися високою репутацією в греків. Медичні знання й методи лікування скіфів вплинули на Гіппократа. Розроблене Гіппократом вчення про лікування переломів (застосування витягування, шин), вивихів, ран різного роду робить досить імовірним припущення, що він як лікар брав участь у війнах. Молодому лікареві, що бажає вивчити хірургію, він радить супроводжувати війська в поході.

Від часів Гіппократа до нас дійшли твору медичного змісту, що становлять так званий «Гиппократов збірник», що поєднує близько 70 творів на різноманітні медичні теми. Гален визнавав за Гіппократом справжніми 11, Галлер - 18, а Ковнер - безсумнівно справжніми тільки 8 творів з Гіпократового кодексу. Це трактати – «Про вітра», «Про повітря, води і місцевості», «Прогностика», «Про дієти при гострих хворобах», перша і третя книги «Епідемія», «Афоризми» (перші чотири розділи), нарешті - хірургічні трактати «Про суглоби» та «Про переломи», які є шедеврами «Збірника». До цього списку головних робіт потрібно буде додати кілька творів етичного спрямування: «Клятва», «Закон», «Про лікаря», «Про благопристойну поведінку», «Настанови», які в кінці V і на початку IV століття до нашої ери перетворять наукову медицину Гіппократа в медичний гуманізм.

Інші добутки, що ввійшли в «Гиппократов збірник», написані учнями, послідовниками Гіппократа, зокрема сином і зятем Гіппократа. Гіппократ мав однодумців, учнів і послідовників. Більша частина добутків, включених в «Гиппократов збірник», передає погляди всієї Косской школи. Він з’явився енциклопедією періоду розквіту грецької медицини V-IV століть до н. е.

Важливою заслугою Гіппократа було те, що до аналізу медичних явищ він з успіхом приклав досягнення сучасної йому давньогрецької філософії – матеріалізм Демокрита й діалектику Геракліта й дав їм матеріалістичне тлумачення на рівні знань свого часу.

Для Гіппократа хвороба – прояв життя організму в результаті зміни матеріального субстрату, а не прояв божественної волі, злого духу. Цим він відкидав положення жрецької медицини. Пояснення хвороби Гіппократ шукав у матеріальних факторах, її зумовлюючих, і в змінах цих факторів. Він уважав, що кожна хвороба має свою природну причину, і нічого не відбувається без природної причини. Природні причини хвороби лежать, насамперед, у навколишню людину зовнішньому середовищу.

Загальними причинами хвороби Гіппократ уважав такі, які своєю дією викликають захворювання в ряду людей. Сюди Гіппократ відносив пору року, температуру повітря, клімат, властивості ґрунту й води в даній місцевості, епідемії, міазми. Поряд із цим Гіппократ відзначав у багатьох випадках індивідуальні причини хвороб окремих людей, відносячи сюди спосіб життя, дієту, вік людини, його спадковість і похилість до певних страждань

У добутку «Проповітря, води і місцевості» Гіппократ вимагав, щоб лікар, що прибув у новий для нього місто, вивчив його клімат, ґрунт, спосіб життя населення й т.п. Тільки той, хто попередньо досліджує умови життя в місті, зможе успішно працювати в ньому як лікар.

У творі «Про древню медицину» Гіппократ пояснив виникнення медицини з матеріальних умов первісного суспільства, у першу чергу її зв’язку з турботами про харчування, про використання продуктів

Гіппократ розумів хворобу як загальний процес усього організму. По прийнятим Гіппократом гуморальним поданням, життя організму визначається чотирма соками (влагами, рідинами): кров, слиз (флегма), жовч жовта й жовч чорна. В основі цих соків лежать різні сполучення чотирьох первинних початків природи: тепла, холоду, сухості, вологості. Кожному із чотирьох соків відповідає певний «темперамент»: крові – сангвінічний, слизу (флегмі) – флегматичний, жовтій жовчі – холеричний, чорній жовчі – меланхолійний. Темперамент кожної людини визначається перевагою в нього відповідного соку. Утворення певних темпераментів у людей, типів людей, Гіппократ зв’язував з фізико-географічними умовами різних місцевостей і підкреслював цим, що природа, що оточує людини, діє на нього. Класифікація Гіппократом «темпераментів» людини, як і лежачі в її основі гуморальні подання, звичайно, далекі від сучасних подань. И. П. Павлов у своєму вченні про типи вищої, нервової діяльності тварин і людини вказав, що Гіппократ, загалом, правильно вловив капітальні риси основних типів.

Гіппократ знав систему органів руху – кістки, суглоби, зв’язки, м’язи, про що свідчать запропоновані їм методи лікування переломів (закритих і відкритих), розтягань, вивихів. Про це свідчить і «лава Гіппократа» – верстат, що застосовувався їм, для витяжіння й інших ортопедичних процедур. Багато раціонального втримується й у вказівках Гіппократа по догляду за ранами, накладенню пов’язок і т. д.

Твори Гіппократа свідчать про його багатий досвід і спостережливість, що підтверджують його влучні порівняння. Так, дрібнопузирчаті хрипи в легких він порівнював з кипінням оцту.

Багато що в «Афоризмах» Гіппократа свідчать про ряд здогадів, що наближалися до вірного розуміння сутності й причин деяких страждань. Поряд із цим в «Афоризмах» і інших добутках зустрічаються й судження, що відбивають загальний невисокий рівень анатомо-фізіологічних і медичних подань древнього мира

Для коської школи характерна відмова від систематизації хвороб на групи й види, і по суті, відмова від діагнозу: після уважного спостереження лікарі коської школи переходили безпосередньо до прогнозу на основі встановлених ознак і до симптоматичного лікування. Прогноз займав велике місце в медичній системі цієї школи. Сусідня з коської, але протилежна їй по методу книдская школа, навпроти, значне місце приділяла підведенню даної хвороби під одну із установлених численних рубрик. Книдская школа значною мірою схематизувала лікування, у той час як коська індивідуалізувала його.

У навчанні Гіппократа приділялася увага й організму хворого, і зовнішньому середовищу, умовам життя, оточенню. Гіппократ вимагав ураховувати в першу чергу «природу» хворого, його «фюзіс» і всіляко стимулювати «природні здатності» організму. Він остерігався насильно втручатися в «природний» хід патологічних процесів, призиваючи, насамперед «не шкодити».

Визнаючи, що причини хвороб завжди природні, Гіппократ основу лікування хворого бачив у використанні лікарем природних властивостей організму. Завдання лікаря, з огляду на особливості організму хворого, допомогти силам природи. Основа терапії Гіппократа – віра в цілющі властивості природи. «Природа – лікар хвороб», тому лікар повинен дотримуватися шляху, написаного природою.

Гіппократ рекомендував спостерігати хворого в різний час доби, під час сну й пильнування, у всіляких станах. Гіппократ дивився на хворобу як на явище що змінюється. Хвороба має початок, середину й кінець, три стадії: а) вогкості, б) зварення й в) виверження. Спостережливість Гіппократа дозволила йому точно описати деякі хвороби й симптоми; їм була описана особа важкохворого, стовщення кінцевих фаланг пальців рук («пальці Гіппократа») «шум плескоту .

Поряд із хворобами дорослих Гіппократ займався хворобами дітей. Він дав опис свинки. Особливу увагу приділяв захворюванням новонароджених і грудних дітей. Педіатричні висловлення Гіппократа дуже вплинули на наступні роботи лікарів стародавностей (Сорана Ефеського, Орибазія), європейських лікарів середньовіччя (салернськой школи), представників медицини народів Сходу ( Ар-Разп, Ібн-Сіна й ін.) і лікарів епохи Відродження.

Значне місце в лікуванні Гіппократ приділяв дієті, що він розумів розширено в змісті не тільки харчового, але й загально гігієнічного режиму. Він не зневажав і лікарським лікуванням, широко користувався досвідом народної медицини. В «Гиппократовом збірнику» перераховано більше 250 рослинних і 50 тваринних засобів, використовуваних як ліки: потогінних, проносних, блювотних, сечогінних і т.п. У ліках для зовнішнього застосування використовувалися солі металів. Гіппократ призначав банки, робив кровопускання. Він рекомендував дотримувати обережності, ураховувати реакцію організму, не квапитися, не заміняти швидко одні ліки іншим.

Поряд з раціональною терапією були в Гіппократа й елементи магічного. Він уважав, що гострі захворювання кінчаються на 7-й день, а хронічні – на 21-й день і що захворювання частіше бувають у непарні роки й числа.

Гіппократ застосовував метод лікування «протилежного протилежним»: «Переповнення лікує спорожнювання, спорожнювання ж – переповнення… праця лікує відпочинок і, навпаки, спокій – праця. Одним словом, протилежне є ліки для протилежного, тому що медицина є додаток і відібрання: відібрання всього того, що зайво, додаток же відсутнього. І хто це щонайкраще робить, той найкращий лікар»… Такий погляд надалі історичному розвитку медицини зіграв позитивну роль, служачи матеріалістичним протиставленням концепції ідеалістичної, зокрема віталізму й гомеопатії.

Багато уваги Гіппократ приділяв питанням хірургії: для зупинки кровотечі рекомендувалося надавати кінцівкам піднесене положення, застосовувати холод, здавлення, кровоспинні, припікання, при пораненні рекомендувався спокій, при вивихах і переломах – нерухливі пов’язки. У ряді випадків Гіппократ енергійно втручався протягом хвороби. «У сильних хворобах потрібні й ліки найдужчі».

Велике значення Гіппократ надавав прогнозу, пророкуванню, передбаченню лікарем подальшого ходу хвороби. Цьому питанню Гіппократ присвятило особливий твір «Прогностика».

У знаменитій «Клятві лікаря» Гіппократ[7] визначив взаємини лікаря й хворого, а також лікарів між собою.

«Клятва» не представляла оригінального твору Гіппократа або його сучасників: досить подібного змісту професійні зобов’язання лікарів зустрічалися й у більше ранніх джерелах Єгипту й Індії. Пізніше вона ввійшла в лікарську практику ряду країн, у тому числі й у Росії. У трохи зміненому виді зобов’язання це збереглося й дотепер у багатьох країнах як присяга або врочисте зобов’язання медичні факультети, що закінчують лікарів.

Правила поведінки лікаря стосовно хворого, що вказуються Гіппократом, відбивали суперечливість положення лікаря в умовах рабовласницького, як і взагалі експлуататорського ладу. Він засуджував лікарів, що починають відвідування з вимоги оплати й установлення її розміру.

Протягом довгого часу представники медицини у своїй діяльності виходили зі спадщини Гіппократа, а основні ідеї Гіппократа – спостереження в постелі хворого, симптоматологія окремих захворювань, роль зовнішнього середовища в етиології захворювань, медико-топографічні описи, гігієно-дієтичні методи лікування, очищені від ідеалістичної лушпайки й схоластичної переробки наступних століть, зберегли своє значення до сьогодення часу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розвиток західної європейської філософії	\|	Платон і Аристотель про медицину

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.