Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Перехідне відтворення та основні складові стратегії розвитку

 

Фундаментом та змістовною основою будь-якої економі­ки є відтворення — процес суспільного виробництва у безперервному повторенні й постійному відновленні.

Його основними різновидами є:

1) відтворення природних умов життєдіяльності лю­дини, зокрема ресурсного потенціалу та природного сере­довища;

2) відтворення людини — суб'єкта соціально-економіч­ної творчості, головного ресурсу економічного розвитку, творця суспільного багатства. Економічна теорія та прак­тика переконливо довели стержневу зворотну залежність відтворення соціально орієнтованої ринкової економіки постіндустріального типу: чим вищий рівень розвитку людської особистості, тим більший потенціал економічно­го зростання, і навпаки, чим більший потенціал економіч­ного розвитку суспільства, тим більше можливостей для розвитку людини.

3) відтворення суспільного продукту: засобів праці та продуктів особистого споживання;

4) відтворення виробничих відносин, зокрема, техніко-, організаційно- та соціально-економічних.

Перехідне відтворення є розгалуженою рухливою сис­темою взаємозв'язків продуктивних сил, виробничих від­носин, відповідних організаційно-регулятивних форм та форм господарювання, що зумовлені виробництвом, роз­поділом, обміном і споживанням валового внутрішнього продукту в умовах якісних трансформаційних змін в усіх сферах життєдіяльності людини та суспільства (економіч­ній, екологічній, соціальній, політичній тощо). Це склад­ний комплексний феномен, якому притаманний певний унікальний набір характеристик.

Загальні характеристики перехідного відтворення Ук­раїни властиві усім без винятку економічним системам, що перебувають в процесі якісної еволюційної чи реформа­торсько-революційної трансформації. До них, зокрема, належать:

рухливість — суттєві якісні та кількісні зміни у ко­роткострокових періодах;

якісна динамічність — домінування процесів відми­рання старих і становлення принципово нових зв'язків і елементів над процесами їх функціонування;

біфуркаційність (від лат. bifurcus — роздвоєння) — альтернативність та багатоваріантність подальшого роз­витку;

еклектичність1 — співіснування та взаємодія достат­ньо масивних і впливових, хоча й деградуючих складових старого типу відтворення й новостворених, хитких, а тому відносно слабких складових нового типу; наявність у со­ціально-економічному середовищі зон, неоднакових за обсягом, значущістю та реформаційною пластичністю.

Певна спадковість щодо минулого та інерційність еко­номічного розвитку зумовлюють і наявність в національній моделі перехідного відтворення залишкових характеристик, витоки яких успадковані від економіки України як структурного компоненту народного господарства СРСР, зокрема:

фрагментарність, що виражається:

• у нецілісності технологічної та соціально-економіч­ної тканини національної економіки;

• незавершеності відтворювальних контурів — відсут­ності певних ланок у технологічному ланцюгу;

технологічна неоднорідність, виявами якої є:

• поєднання доіндустріальних, індустріальних та пост-індустріальних технологій і відповідне взаємопереплетін-ня різноманітних технологічних способів виробництва (руч­ного, механізованого та автоматизованого) з домінуванням часткової механізації в промисловості і перевагою ручної праці у сільському господарстві;

• нерівномірність у техніко-технологічному оснащенні на рівні окремих підприємств, галузей, секторів та підроз­ділів економіки;

диспропорційність — нерівномірне зростання (зане­пад) секторів та галузей економіки, надлишок виробництва одних товарів за явного дефіциту інших;

нестійкість до зовнішніх шоків — висока чутливість внутрішньої економічної кон'юнктури до зовнішніх впливів;

асоціальність — вирішення соціальних проблем здій­снюється за "залишковим принципом" або заради забезпе­чення стабільності соціально-економічної системи й досяг­нення певних політичних цілей, а не підпорядкована зав­данням саморозвитку особистості.

Третя група — унікальні характеристики, що є "особис­тим" здобутком України за підсумками процесу реформу­вання. З поточних результативних характеристик на най­більшу увагу заслуговують такі.

1. Нестабільна економічна динаміка за яскравого до­мінування звуженого відтворення2 у 1990—1999 pp. та розширеного, починаючи з 2000 р. (рис. 4.2, 4.3).


 

 

Порівняння обсягу наявного реального ВВП із старто­вими умовами перебудови переконує, що суто економічні втрати становлять приблизно 47 % початкового "національ­ного пирога". А якщо ще додати погіршення якості життя й демографічної ситуації, втечу капіталів та "мізків" — стратегічного ресурсу розвитку, соціальну напруженість тощо, це дає підстави визначити звуженість як поки що домінуючу тенденцію перехідного відтворення.

Провідним негативним суб'єктивним чинником була не­адекватна економічна політика держави, що полягала в послідовній реалізації моделі "шокової терапії" протягом 1993—1999 pp.

Модель "шокової терапїі" передбачала, що економічне зростання відбудеться як безпосередній наслідок привати­зації, монетарно-фінансової стабілізації та лібералізації економічного життя. Інтенсифікація цих процесів вва­жається головним чинником прискорення ринкових пере­творень, динамізації загальногосподарської кон'юнктури. Допоміжну роль призначені виконувати запроваджені дер­жавою жорсткі бюджетні та монетарні обмеження.

У відповідь на застосований державою комплекс заходів українська економіка продемонструвала певні специфічні реакції, відмінні від реакцій розвиненої ринкової еконо­міки:

• суб'єкти господарювання винаходять способи певною мірою нейтралізовувати "сцгнали", подані їм державою через грошово-кредитну та бюджетну сфери. Користуючись неринковістю економічного середовища, вони за допомогою взаємного кредитування та переходу до бартерних відносин пом'якшують введені державою жорсткі монетарні та бюд­жетні обмеження;

• підприємства продовжують виконувати частину функ­цій, пов'язаних з соціальним захистом населення, не поспі­шаючи передавати їх державі: з одного боку, розвинене у попередні роки почуття соціальної відповідальності, бажан­ня запобігти напруженню у відносинах між адміністрацією та трудовими колективом; а з другого — чинне законодавство, яке вимагає від підприємств здійснювати значні ком­пенсаційні виплати вивільненим робітникам, не спонукає керівників великих підприємств навіть у безнадійному фі­нансовому становищі вдаватися до масових звільнень пра­цівників, не залучених до виробничого процесу. "Штучна" підтримка зайнятості обертається для підприємств необхід­ністю не тільки спрямовувати кошти, насамперед, на спо­живання замість підтримки у дієздатному стані матеріаль­но-технічної бази, а й використовувати значну частину при­бутку на цілі, не пов'язані з інвестуванням.

Водночас блокування економічного зростання відбу­вається внаслідок дії таких чинників:

• політика штучного стримування падіння обмінного курсу національної валюти у поєднанні з її швидким внут­рішнім знеціненням (1992—1994 pp.) зумовлює зниження конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників, підриваючи їх можливості з модернізації обладнання та адаптації до нових економічних реалій;

• домінування суб'єктивних чинників при розподілі обмежених бюджетних ресурсів за напрямками викори­стання (промисловість, сільське господарство, наука, осві­та тощо) призводить до невідповідності структури держав­них видатків реальним потребам економіки;

• спроби суб'єктів господарювання в умовах хронічної нестачі обігових коштів створити певний резерв товарно-матеріальних запасів обертаються-деформацією відтворю-вальної структури інвестицій — зміною пропорції, в якій інвестиційні витрати розподілялися між основним та обі­говим капіталом. Як наслідок, подальше зменшення ко­ефіцієнтів введення та оновлення основного капіталу, по­гіршення його фізичного стану;

• прискорення інфляційних процесів спричиняє подаль­ше скорочення обігових коштів, створює дефіцит кредитних ресурсів та ініціює зростання ставки відсотка. Швидке підвищення останньої створює перешкоди для* залучення суб'єктами господарювання приватних кредит­них ресурсів в інвестиційні проекти;

• інфляція призводить до втрати головних джерел відтво­рення основного капіталу — амортизації та тієї частки заощаджень населення, котра перебуває на депозитних вкладах Ощадбанку. Ще одна частина заощаджень погли­нається різноманітними трастовими фондами та страхови­ми компаніями і в більшості залишає національну еконо­міку.

2. Регресивність — домінування процесів і тенденцій, що суперечать стержневій меті реформ та перешкоджають виведенню національної економіки України на траєкторію стабільного постіндустріального розвитку. Йдеться, насам­перед, про "витискування" індустріальних та постіндуст-ріальних технологій, поглиблення макроекономічних та структурних диспропорцій; стрімке погіршення якісних характеристик людського капіталу тощо.

3. Макроекономічна нерівноважність — стан еколого-соціально-економічної системи, за якого не досягається оптимізація функціонування та взаємодії усіх її скла­дових.

Імперативна мета реформуванняекономічне зрос­тання, спрямоване на становлення ефективної економіки постіндустріального типу. Нагадаємо ті основні теоретич­ні положення, що мають принципове значення для аналізу його поточного стану і перспектив в Україні.

1) Економічне зростання — складний економічний фе­номен, який має свою структуру, чинники, джерела, на­слідки. Немає зростання загалом, реально існують його кон­кретні види, виділення яких можливе за різними класифі­каційними ознаками. Наприклад, за темпами збільшення головних макроекономічних показників (ВВП та ВВП в розрахунку на душу населення) розрізняють повільне, бурхливе та стале економічне зростання; за ступенем ви­користання економічних ресурсів — екстенсивне та інтен­сивне зростання; щодо чинного законодавства — легальне, тіньове та кримінальне зростання; за характером взаємодії національної та міжнародної економіки — експортороз-ширююче, імпортоване, імпортозаміщуюче, розорюючи зростання тощо. Одночасна наявність і співіснування різ­номанітних видів зростання зумовлює необхідність дифе­ренціації і відповідних механізмів регулювання.

Зрозуміло, що змістовні характеристики зазначених вище та інших видів зростання не можуть бути однаковими в різних соціально-економічних умовах, але у своєму кон­кретно-історичному поєднанні утворюють специфічну на­ціональну модель економічного зростання.

2) Стратегічним джерелом сучасного економічного зростання є цілісний комплекс внутрішніх найактивніших складових технологічних, економічних і соціальних укла­дів суспільства. Серед них:

а) п'ятий і шостий технологічні уклади, основу яких ста­новлять електронна промисловість, інформаційні техно­логії та комунікації, виготовлення конструкційних ма­теріалів із заданими властивостями, використання природ­ного газу як провідного енергоносія, перевезення повітря­ним і трубопровідним транспортом; біотехнології, генна інженерія, штучний інтелект; космічна техніка;

б) гармонійне співіснування приватних, колективних та державних форм власності та підприємництва;

в) високоінтелектуальний і кваліфікований людський капітал з домінуючими ознаками економічного активізму, патріотизму та суспільної відповідальності.

3) На основні взаємодії та взаємозв'язку вказаних еле­ментів формуються національні економічні відтворюваль-ні контури, підґрунтя яких утворюють комплекс ресурсно-факторних чинників (природні ресурси, географічне поло­ження країни, професійно-кваліфікаційні та інтелектуаль­но-освітні характеристики робочої сили, наявний продук­тивно-технологічний потенціал виробничих фондів тощо) та цілісна динамічна система сполучених і підтримуючих галузей і взаємозв'язків між ними.

4) Роль каркасу для зазначених контурів мають викону­вати потужні інтегровані корпоративні структури — вели­кі фінансово-виробничі, науково-освітні, торговельно-сер­вісні та інформаційні об'єднання ділових одиниць, що ве­дуть спільну діяльність на засадах консолідації активів та/або контрактних відносин для досягнення визначених цілей. Форми цих структур можуть бути різними: дивізіо-нальні компанії, холдингові компанії, промислово-фінан­сові групи, транснаціональні корпорації, — але всі вони мають забезпечувати ефективний бізнес за всіма ланками ланцюга: "наука, освіта — виробництво — збут — спожи­вання".

Такі економічні структури інтегративного типу, акуму-люючи в собі організаційну силу та фінансово-економічний потенціал промислових підприємств, банківських струк­тур, науково-дослідних організацій, торгових фірм, інвес­тиційних і трастових компаній, спроможні:

— протистояти стихії "дикого" ринку;

— позитивно впливати на конкурентоспроможність на­ціонального товаровиробництва;

— зберегти науково-технічний потенціал країни та відпо­відні наукові школи;

— захистити вітчизняну промисловість від можливого поглинання іноземним капіталом;

— обійти певні обмеження та бар'єри на шляху експор­ту вітчизняної продукції або забезпечити безпосередній вихід на зовнішні ринки.

5) Сучасному економічному зростанню вливстивий гло­бальний характер, суттєва залежність від конкурентоспро­можності конкретних національних економік.

Країни — технологічні лідери реалізують свої конку­рентні переваги, вилучаючи через механізми і канали між­народних економічних відносин (торгівля, рух капіталу, "втеча мізків", валютно-фінансові операції) значні додат­кові доходи, в тому числі монопольну ренту, економічний прибуток тощо. Зрозуміло, що роль "донорів" виконують менш розвинуті країни. Отже, досягнення якісного еконо­мічного зростання передбачає створення нових і реалізацію наявних національних детермінант конкурентоспромож­ності в контексті глобального економічного розвитку.

Враховуючи важливість характеру взаємодії національ­ної та міжнародної економіки, приділимо основну увагу саме цьому аспектові економічної динаміки. Важливою складовою національного варіанта економіч­ного піднесення є стійке експорторозширююче зростан­ня. Але, як свідчить досвід нових індустріальних країн, це можливо за наявності певних необхідних і достатніх умов, головними з яких є такі:

а) формування та існування, нехай небагатьох, але в основному технологічно завершених вітчизняних конку­рентоспроможних відтворювальних контурів з випуску кінцевої продукції високого ступеня обробки;

б) наявність відповідного розвинутого внутрішнього пла­тоспроможного попиту та його первісне насичення;

в) завоювання відповідних ніш світового ринку має су­проводжуватись експортом національного підприємниць­кого капіталу.

Відсутність або нерозвиненість зазначених чинників за умов переважно експортної орієнтації окремих галузей (наприклад, чорної металургії), навіть з метою виживання, призводить до небажаних наслідків. Ось чому в національ­ній економіці експорторозширююче зростання набуває все більш чітких ознак розорюючого. Його ознаки добре відомі та відчутні матеріально:

— значні витрати внаслідок нееквівалентної зовнішньої торгівлі;

— значні обсяги валютної виручки, що не повертаються в країну;

— використання існуючих експортних каналів для прак­тично безвідплатного вивезення національних ресурсів за кордон;

— інтенсивне переливання ресурсів із депресивних га­лузей у експортні з наступною "втечею" за зазначеними та іншими схемами.

Загальний знаменник вказаних складових розорюючого зростання — знекровлення національної економіки.

Здатність національної економіки вийти на рівень най­більш розвинутих економік визначається темпами стра­тегічного постіндустріального економічного зростання. Його джерелами покликані стати конкурентоспроможні цілісні відтворювальні контури, що органічно поєднують всі складові життєвого циклу продукції, дозволяють досяг­ти максимального ефекту від опанування значних сегментів світового ринку, стають носіями глобального економічного зростання.

На відміну від багатьох країн Центральної та Східної Європи Україна має серйозні передумови для постіндустрі-ального зростання. Вона володіє важливими складовими відтворювальних контурів з умовними назвами: "Космос", "Літак", "Турбіна", "Автомобіль", "Танк", "Судно". Але, на жаль, для більшості з них характерні незавершеність та фрагментарність. У сучасних умовах вони значною мірою економічно відрізані від джерел сировини і обладнання, кредитних ліній, ринків збуту, це не тільки не сприяє їх роз­витку, а відштовхує до межі виживання.

Кожний з розглянутих видів економічного зростання має визначені передумови, механізми і наслідки. Але слід ви­ходити з того, що в системі видів зростання провідне місце має займати постіндустріальне як стратегічно ефективне. В тактичному плані незаперечна доходотворча роль імпорто-заміщуючого та імпортованого видів зростання.

Комплексний підхід до реалізації вказаного "сценарію" розвитку потребує відповідних взаємопогоджених зусиль двох "свідомо-цілеспрямованих" елементів "триєдиного" механізму регулювання сучасної економіки (державного й громадянського регулювання) та творчого використання ними потужного стимулюючого потенціалу третього еле­мента — ринкового саморегулювання.

Заходи, що можуть бути задіяні для стимулювання й підтримки економічного зростання, за сферою дії умовно поділяють на дві великі групи. До першої, загальної групи, включають заходи, що мають об'єктом свого втручання національну економіку в цілому, визначають загальні умо­ви функціонування суб'єктів господарювання і сприят­ливість економічного середовища.

Друга, селективна група, утворюється з механізмів та інструментів, спрямованих на вирішення завдань в окремій відносно великій сфері економіки (екологічній, соціальній, інвестиційній, грошово-кредитній, фінансовій тощо).

 


Читайте також:

  1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
  2. II. Основні засоби
  3. II.3. Основні способи і прийоми досягнення адекватності
  4. III.Цілі розвитку особистості
  5. III.Цілі розвитку особистості
  6. III.Цілі розвитку особистості
  7. IV Етап: Вибір стратегії керування виявленими ризиками й виділення пріоритетних напрямків роботи
  8. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
  9. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
  10. VII. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У ХХ ст.
  11. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
  12. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.




Переглядів: 604

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІК ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ | Структурна та інвестиційно-інноваційна політика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.008 сек.