Позитивізм і неопозитивізм

Тема 8. Загальна оцінка і відмінні риси сучасної філософії, етапи її становлення

Тема 7. Філософія Росії

Основні риси марксистської філософії

1. Створення матеріалістичної діалектики — філософській концепції загального розвитку, побудованій на матеріалістичному рішенні питання про відношення свідомості до буття.

2. Створення матеріалістичного розуміння історії як природно-історичного процесу, основою якого є матеріальне виробництво, на базі якого надбудовується решта всіх сфер суспільного життя і відповідних відносин людей.

3. Розробка теорії відчуження.

4. Розробка теорії соціалістичної революції і диктатури пролетаріату як ідеологічної основи подолання відчуження.

5. Розвиток ідей марксизму стосовно нових умов класової боротьби і спроба реалізувати ідею пролетарської революції.

6. Філософська розробка поняття матерії і проблеми єдності світу з позицій діалектичного матеріалізму.

7. Розробка проблеми пізнання як віддзеркалення об'єктивної реальності в свідомості людини.

Філософія виникла, як відомо, в трьох культурах одночасно — індійській, китайській і античній, пройшовши довгий і складний шлях свого розвитку. Певним результатом її розвитку можна вважати класичну німецьку філософію, у якій майже всі філософські проблеми минулого досягли досконалості — найвищого рівня розвитку. Після її занепаду в Західній філософії з'явилось багато шкіл і напрямів, які ставили і вирішували ті чи інші проблеми. В еволюції Західної філософії (після класичної німецької") виділяють такі періоди її становлення:

І період: з 40-х по 60-ті роки XIX ст. В цей період відбувається розпад класичних форм ідеалізму. Значного поширення набувають ірраціоналізм, неокантіанство, позитивізм, діалектичний та історичний матеріалізм.

II період: з 70-х років XIX ст. по 1914 р. До зазначених напрямів приєднуються інтуїтивізм, другий позитивізм — емпіріокритицизм, конвенціоналізм, іманентна школа, філософія життя.

Ш період: з 1917 р. У 20-ті роки виникають неопозитивізм, неореалізм, герменевтика, а згодом — структуралізм, філософська антропологія. Не слід думати, що нові напрями виникли із нічого, на порожньому місці. Нові школи і напрями розвивали певні сторони попередніх напрямів.

Історія позитивізму має три періоди розвитку.

Перший, початковий позитивізм, представниками якого були О. Конт, Г. Спенсер, О. Михайловський. Програма початкового позитивізму зводилася до таких засад:

— пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації;

— вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія);

— у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом. Ці та інші положення були викладені О. Контом в роботі «Курс позитивної філософії»; Г. Спенсером в 10-томнику «Синтетична філософія».

Другий позитивізм виріс з першого. Його відомими представниками були: австрійський фізик Е. Мах, німецький філософ Р. Авенаріус, французький математик Ж. А. Пуанкаре.

Вони звернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об'єктивна реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу.

Третя форма позитивізму — неопозитивізм, який має два різновиди: логічний позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка науки, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мови. Другий період логічного позитивізму — це розвиток семантики. Цей напрям визначає мові головну роль в усіх сферах діяльності. Всі соціальні колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Представники: Б. Рассел, А. Тарський, К. Поппер, Л. Вітгенштейн та ін.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Марксизм.	\|	Герменевтика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.