• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні типи право розуміння. Правовий позитивізм. Природно-правове мислення.

Екзистенціалізм, феноменологія, герменевтика права.

Способи обґрунтування права.

Основні типи праворозуміння. Правовий позитивізм. Природно-правове мислення.

Тема. Ч.2. Гносеологія права.

Концепцію типів праворозуміння, засновану на розмежуванні права і закону, розробив В.С. Нерсесянц. Він виокремив легізм, …натуралізм, класичний … Перший тип являє собою концепцію позитивістського право розуміння і виходить із ототожнення права і закону. Другий виходить із протиставлення права і закону. При цьому під правом розуміють змістовні вимоги природного права. Третій забезпечує синтез крайніх позицій. Він ґрунтується на розмежуванні права і закону та тлумачить право як вираз принципу формальної рівності.

Тип праворозуміння – категорія, що визначає зразок юридичного пізнання, відповідну концепцію юриспруденції.

Сучасні теорії класифікації типів праворозуміння засновуються на виокремленні:

1 – правового позитивізму;

2 – правового об’єктивізму;

3 – правового суб’єктивізму;

4 – правового інтерсуб’єктивізму.

Кожен із цих типів відображає певний аспект правової реальності і складає певний спосіб обґрунтування права.

Традиційно основними конкуруючими типами праворозуміння вважають правовий позитивізм і теорію природного права.

Правовий позитивізм. Основні риси:

· Ототожнення права і позитивного права, що розуміється як система встановлених норм, як історично сформованих інститутів. Об’єктом мислення виступають феномени позитивного права;

· Абсолютизація державного суверенітету, тобто ототожнення права з наказами держави;

· Прагнення дати ціннісно-нейтральне поняття права, згідно з яким чинні норми встановлюються законодавцем.

Як самостійний напрям виникає в 30-х рр. ХІХ ст. на основі ідей … легізму, учення софістів та концепції абсолютної держави. Засновник І. Бентам. У розвитку виокремлюють три етапи:

1) Класичний позитивізм (Дж. Остін) (ототожнює право з наказами суверена);

2) Чиста теорія права Кельзена (право є правомочність примушувати);

3) Аналітична юриспруденція (Х. Харт) (право це правило визнання).

Класичний позитивізмє етатистським, оскільки вбачає позитивність права у встановленні його державною інстанцією. Однак, існують ще 2 прояви позитивізму:

- психологічний, який вбачає позитивність права в певних психологічних станах (визнання, переосмислення, належне);

- соціологічний позитивізм вбачає позитивність права у зовнішній поведінці суб’єктів, у фактичному виконанні приписів суб’єктами права.

Юридичний позитивізм– чисте вчення про право Кельзена.

Все, що не належить до позитивного права відносять до моралі і пропонують очистити право від умовностей і залишити закон – чисте право.

Кельзен аналізував універсальні моменти права, включаючи випадкові та історичні моменти, пов’язані з ідеалами справедливості, а також соціальні моменти. Юрист не повинен оцінювати справедливість права не може піддавати аксіологічній оцінці законодавство, оцінювати правопорядок. Основною характеристикою права є його нормативність. Дія норми обумовлюється не фактичними обставинами, а дією більш високої за юридичною силою норми. Очолює ієрархічну драбину Кельзена основна норма, яка пропонується автором правопорядку.

Юридичний постпозитивізм.Складають ідеї аналітичної філософії. Право обумовлюється згодою більшості і запроваджується шляхом легітимізації влади населенням. Право розуміється як союз первинних правил виконання обов’язків і вторинних правил визнання … і правосуддя. Таким чином до розуміння права додався психологічний момент. Однак, людина поглинається формальною реальністю норм позитивного права.

Юридичний позитивізм заперечує можливість пізнання сутності права. Його метод є:

· емпіричним, оскільки вивчає лише зовнішні ознаки права;

· дескриптивним, оскільки описує зміст права, яким він є;

· аналітичним, оскільки заснований на логічному та лінгвістичному аналізі юридичних понять.

Позитивні риси:

1. Прагнення до чіткості, визначеності положень, орієнтація на юридичну практику.

2. Відстоювання особливої цінності і важливості правового порядку, який визначається як необхідна умова гармонізації людських відносин.

3. Орієнтує громадян на законослухняну поведінку, формує установку на довіру до існуючого правопорядку.

4. Визначає еволюційний характер розвитку суспільства та вдосконалення права.

5. Право є засобом досягнення консенсусу.

6. Характеризує основні ознаки права як юридичної категорії.

Негативні риси:

1. Зведення права лише до позитивного. Перебільшує роль держави у його становленні та функціонуванні.

2. Заперечує тезу про те, що право і справедливість можуть не збігатися.

3. Право ототожнюється з наказами держави, які завжди є правовими.

4. Позитивізм принципово відмовляється від питання про критерії справедливості у праві, вважаючи його спекулятивним і метафізичним. Справедливим є право, прийняте у відповідності до процедури.

5. Заперечуються моральні підстави права, а нормативність права пов’язується з волею законодавця, яка забезпечується примусом.

6. Зводить природу права до закону, тобто позитивного права.

ІІ. Природно-правове мислення є діаметрально протилежним позитивізму.

В основі вчення лежить ідея про те, що правові норми ґрунтуються на об’єктивних засадах, що не залежать від волі людини. Об’єктивність права пов’язується з природою, тому його і вважають природним.

Теорія спрямована на пошуки особливої реальності права, не зведеної до реальності державно-владних установлень. Її особливість полягає у розмежуванні та зіставленні права і закону з позицій принципів справедливості. Зміст теорії має двох аспектний характер:

а) онтологічний аспект змісту полягає у розкритті феномену права через справедливість, а природно-правового мислення через функцію право розуміння;

б) аксіологічний аспект полягає в обґрунтуванні критеріїв оцінки закону.

Сутність природно-правового мислення полягає у філософській критиці права і держави, спрямованій на легітимізацію та обмеження права та держави. Однак, утопічною є ідея гармонійного права, заснованого на засадах вищої справедливості.

Основні ідеї:

1 – Право є само регламентованим. Воно є універсальним, всезагальним, це зверх право, якому відповідають всі правові системи;

2 – Природне право дає відповідь на питання, що дозволено людині, на що вона може розраховувати і що заборонено владі;

3 – Примат суб’єктивного права над об’єктивним, тобто права людини визначають права влади;

4 – Існування вищих, постійно діючих, незалежних від держави норм, які уособлюють розум, справедливість, об’єктивні цінності, які є обов’язковими для законодавця;

В сучасній літературі існує декілька підходів до типологізації концепцій природного права. Їх можна визначити за наступними критеріями:

І. В залежності від акцентування уваги на ключових категоріях природно-правового мислення: «природа», «розум», «природа людини»:

а) космологічні концепції (натуралістичні, теологічні), що апелюють до категорії світовий порядок;

б) раціоналістичні, що апелюють до розуму;

в) антропологічні, що апелюють до прав людини.

ІІ. В залежності від розуміння сенсу права:

а) старе право, що характеризує неоднорідне суспільство та акцентоване на групові привілеї як вияв справедливості права;

б) нове природне право – основний закон розумного ладу, що формується. Мерилом справедливості є природжені права людини, які є невідчужуваними, та обмежують свавілля держави.

ІІІ. За способом обґрунтування концепції нового природного права класифікують на:

а) натуралістичні, що обґрунтовують існування природного права до позитивного (Дж. Локк);

б) деонтологічні – природне право існує над позитивним правом (Кант);

в) логоцентричні, відповідно до яких природне право є ядром позитивного (Гегель).

IV. В залежності від епох розвитку філософії права:

а) класичні, що характеризують природно-правове мислення на етапі його становлення;

б) сучасні, що характеризують розвиток філософії права як науки.

V. Відроджене природне право:

а) неотомізм (природне право вічне і незмінне, воно визначає норми людської поведінки);

б) неокантіанство (право дається через суб’єктивне мислення);

в) неогегельянство (правовий розум втілюється у позитивному праві).

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
4. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
5. V. Класифікація і внесення поправок
6. А. Правобережну Україну.
7. А/. Право власності.
8. Аграрне право
9. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
10. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
11. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
12. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства

Переглядів: 10240