• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сили та засоби Цивільної оборони

Для виконання завдань Цивільної оборони, захисту населення і територій, попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій створюються сили ЦО: війська ЦО, спеціалізовані та невоєнізовані формування. Правові основи створення і діяльності сил Цивільної оборони складають: Конституція України, Закон і Положення про Цивільну оборону України, інші Закони та нормативно правові акти України.

Війська Цивільної оборони - спеціалізовані військові формування, призначені для захисту населення і території у разі виникнення надзвичайних ситуацій, спричинених аварією, катастрофою, стихійним лихом, великою пожежею, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат, ліквідації їх наслідків та виконання інших поставлених завдань згідно з законодавством.

Війська ЦО України утворюються відповідно до Закону України "Про війська Цивільної оборони" і складають ядро найбільш підготовлених і мобільних сил. Кількість і чисельність частин і підрозділів цих військ визначається з урахуванням потреб і особливостей району призначення. Війська ЦО підпорядковуються керівникові центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

До 1992 року військові частини ЦО входили до складу Збройних Сил і підпорядковувались Міністру оборони. 28 січня 1992 року Постановою Кабінету Міністрів України "Про війська ЦО" частини ЦО були підпорядковані Штабу ЦО України.

У склад військ ЦО України входять:

· чотири окремі мобільні механізовані бригади, одна з них навчальна;

· чотири окремі мобільні механізовані полки;

· дев'ять окремих аварійно-рятувальних батальйони;

· об'єднаний загін оперативного рятування;

· регіональний рятувально-координаційний центр;

· два вузли зв'язку МНС України.

Військові частини мають свої зони відповідальності і дислокуються у великих містах та промислових центрах — у містах Київ, Донецьк, Кіровоград, Вінниця, Хмельницький, АР Крим, Київська, Дніпропетровська, Харківська, Запорізька, Одеська, Луганська, Львівська, Сумська та Рівненська області.

Згідно з Законом "Про цивільну оборону України" на війська ЦО покладено завдання щодо організації та проведення РіНР в районах лиха та осередках ураження. Маючи на оснащенні сучасну техніку і володіючи високою маневреністю, вони здатні швидко проводити рятувальні роботи у будь-який час року і доби та будь-якій погоді. Свої завдання військові частини ЦО виконують, як правило, при взаємодії з формуваннями ЦО, а також з відомчими спеціальними формуваннями, що залучаються до проведення заходів по ліквідації наслідків НС чи самостійно.

Основними завданнями військ ЦО є:

· здійснення заходів щодо підтримання органів управління, сил і засобів військ ЦО в стані постійної готовності до виконання поставлених завдань;

· накопичення/розміщення, зберігання та своєчасне відновлення військової та спеціальної техніки, інших матеріально-технічних засобів, призначених для проведення аварійно-рятувальних робіт у мирний і воєнний часи;

· проведення РІНР у зонах надзвичайної екологічної ситуації, осередках ураження та районах стихійного лиха;

· проведення піротехнічних робіт, пов'язаних із знешкодженням вибухонебезпечних предметів;

· участь в обороні України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності в межах її компетенції.

Діяльність військ ЦО базується на принципах:

· гуманізму і милосердя, пріоритетності завдань врятування життя та збереження здоров'я людей і природного середовища в разі виникнення надзвичайних ситуацій;

· поваги до людини, її прав і свободи;

· забезпечення безпеки людей у разі проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

· дотримання екологічної безпеки;

· поєднання засад добровільності комплектування та загального військового обов'язку.

Війська ЦО базуються на засадах централізованого керівництва, колегіального розроблення рішень і єдиноначальності під час їх виконання, додержання військової дисципліни, законності гласності та збереження державної таємниці. У військах ЦО не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій.

Створення сил ЦО здійснюється за принципом достатньої необхідності для ліквідації наслідків однієї передбачуваної аварії, катастрофи, великої пожежі, стихійного лиха певної категорії.

Війська ЦО під час виконання поставлених завдань зобов'язані:

· брати участь у заходах, спрямованих на попередження надзвичайних ситуацій;

· готувати сили і засоби для попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

· виконувати аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи щодо оперативної локалізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі на територіях держав, з якими укладено відповідні угоди;

· брати участь у локалізації та ліквідації великих лісових та торф'яних пожеж;

· проводити роботи із санітарної обробки населення, спеціальної обробки техніки та іншого майна, знезаражування будівель, споруд і територій;

· забезпечувати збереження вантажів, які перевозять у зону надзвичайних ситуацій як гуманітарну допомогу;

· забезпечувати населення, яке потерпіло від наслідків надзвичайних ситуацій, продуктами, водою, предметами першої необхідності, тимчасовим житлом, послугами та матеріальними засобами, а також наданням медичної допомоги. Забезпечення формувань ЦО технікою і майном здійснюється як централізовано, так і з місцевих ресурсів за рахунок тих об'єктів, на базі яких вони створюються. Спеціальна техніка і майно утримуються в постійній готовності до використання за призначенням.

Спеціалізовані формування – це організаційно оформлені підрозділи (організації, підприємства), які створені для виконання РіНР, що потребують спеціальної кваліфікації особового складу та застосування спеціальних технічних засобів.

Вони створюються на трьох рівнях підпорядкованості.

У центральних органах державної влади спеціалізовані фор­мування створюються рішенням Кабінету Міністрів України за представленням відповідних міністерств, відомств, узгоджених з міністерством України з питань надзвичайних ситуацій і з питань захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (центральний рівень). До центральних спеціалізованих формувань відносяться воє­нізовані формування, призначені для ведення аварійно-рятувальних робіт при ліквідації великих виробничих аварій, у тому числі при наявності СДОР, аварій на залізничному транспорті, за наслід­ками стихійних лих, а також наслідками пожеж, загазовування, обвалів тощо.

В АР Крим, областях, містах Київ, Севастополь спеціалізовані формування ЦО створюються Радою Міністрів в АР Крим, міс­цевими державними адміністраціями відповідно до законодавст­ва України (територіальний (не нижче міста)). До територіальних спеціалізованих формувань відносяться зведені рятувальні підрозділи, призначені для проведення специ­фічних робіт, пов'язаних з аваріями техногенного і природного характеру, а також для аварійно-відновлювальних робіт на об'єк­тах господарювання.

На об'єктах господарювання, на яких передбачена обов'язкова наявність формувань, спеціалізовані формування ЦО створюють­ся керівництвом суб'єктів господарювання при узгодженні з ор­ганами управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій і з питань захисту населення від наслідків Чорнобильсь­кої катастрофи, які уповноважені вирішувати завдання у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій (об’єктовий рівень). Об'єктові спеціалізовані формування створюються на об'єк­тах господарювання і складаються зі спеціалізованих підрозділів, які виконують завдання по ліквідації аварій, а також здійснюють аварійно-відбудовні роботи у випадку надзвичайних ситуацій безпосередньо за профілем даного підприємства.

Основними завданнями спеціалізованих формувань є:

- надання екстреної допомоги радіаційно-хімічно-біологічно й іншим потенційно небезпечним об'єктам у локалізації аварій і катастроф з викидом радіоактивних, СДОР та інших агресивних речовин, попередження виникнення вторинних факторів;

- ведення рятувальних робіт у вогнищах ураження і районах стихійного лиха, як правило, при наявності радіоактивного забруднення і хімічного зараження, інших екстремальних умов;

- проведення специфічних робіт при ліквідації наслідків аварій, катастроф і наслідків стихійного лиха;

- здійснення на підприємствах, що обслуговуються, комплексу спеціальних попереджувальних і профілактичних заходів, які спрямовані на попередження аварійної ситуації, зниження втрат і збитків у випадку їх виникнення.

До спеціалізованих формувань і аварійних служб міністерств і відомств відносяться:

- пошуково-рятувальні формування, гірничорятувальні, газорятувальні, спеціалізовані буксири-рятувальники, водолазнорятувальні й ін.);

- аварійно-відбудовні формування, відбудовні поїзди, державний аварійно-технічний центр Державного департаменту з питань атомної енергетики, аварійно-відбудовні бригади у складі підприємств з обслуговування автодоріг, об'єктів електрозв'язку, електроенергетики, трубопровідного транспорту, комунального і водяного транспорту;

- формування і служби протипожежної охорони;

- служба медицини катастроф

- державна служба медицини катастроф (ДСМК).

Невоєнізовані формування - це група робітників та службов­ців об'єкта, які об'єднані в окремий підрозділ, оснащений спеціа­льною технікою і майном, без звільнення їх від основної роботи і призначені для ведення РіНР при виникненні надзвичайної си­туації.

Невоєнізовані формування (НФ) Цивільної оборони створюються в областях, районах, містах Києві і Севастополі, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкованості в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У невоєнізовані формування Цивільної оборони зараховуються працездатні громадяни України, за винятком жінок, які мають дітей у віці до восьми років, жінок із середньою і вищою медичною освітою, які мають дітей у віці до трьох років, і осіб, що мають мобілізаційні розпорядження.

Залежно від призначення невоєнізовані формування можуть бути загального призначення і забезпечення (формування служб ЦО), за підпорядкованістю - територіальні й об'єктові.

Невоєнізовані формування загального призначення є основними підрозділами НФ ЦО. Вони створюються на територіях відповідно до адміністративно-територіального поділу України, на об'єктах господарювання і призначені для пошуку і порятунку потерпілих у районах лиха, надання їм долікарняної допомоги, проведення невідкладних робіт, які сприяють порятунку людей, захисту їх життя та здоров'я. Організаційно вони можуть бути зведені в загони, команди, групи.

Невоєнізовані формування забезпечення (служб) створюються в адміністративно-територіальних одиницях, на об'єктах господарю­вання і призначені для вирішення спеціальних завдань та всебіч­ного забезпечення РІНР у районах стихійного лиха й вогнищах ураження.

Організаційно це можуть бути загони, команди, колони, бригади, дружини, групи, відділення, пости. Вони можуть виконувати такі завдання:

- ведення розвідки;

- забезпечення зв'язком;

- ведення медичної розвідки, надання медичної допомоги;

- проведення протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів;

- локалізація і гасіння пожеж;

- ведення інженерної розвідки, РІНР, відновлення і ремонт доріг та дорожніх споруд;

- ведення аварійно-технічних робіт на мережах і спорудах комунально-енергетичного господарства;

- проведення санітарної і спеціальної обробки людей, техніки, майна, а також територій;

- перевезення людей і матеріальних цінностей;

- підтримка суспільного порядку, несення комендантської служби;

- забезпечення гарячим харчуванням, водою, продовольст­вом, одягом, взуттям тощо.

Територіальні невоєнізовані формування загального призначення створюються на базі підприємств та організацій обласного, районного, міського підпорядкування, підкоряються начальникам Цивільної оборони відповідних територій і використовуються за їхніми розпорядженнями.

Територіальні НФ забезпечення створюються на базі підприємств, організацій і установ при наявності необхідних фахівців, матеріальних і технічних заходів, які підкоряються начальникам ЦО цих адміністративно-територіальних одиниць. Об'єкти, на базі яких створюються територіальні НФ ЦО, визначаються ор­ганами з питань НС і затверджуються державними адміністраці­ями, органами виконавчої влади на місцях.

Об'єктові НФ ЦО. Створюються на об'єктах господарювання, підкоряються начальнику ЦО об'єкта і використовуються в інте­ресах даного об'єкта, а також для проведення рятувальних робіт на сусідніх об'єктах за рішенням місцевих органів влади.

Об'єктові НФ ЦО поділяються на формування загального призначення (загони, команди, групи) і формування забезпечення (служб ЦО).

Формування загального призначення створюються на базі допоміжних цехів, робота яких істотно не впливає на виробництво.

Формування забезпечення (служб ЦО) створюються на базі служб чи структурних підрозділів, виробнича діяльність яких найбільше відповідає характеру завдань цих формувань.

Забезпечення формувань ЦО технікою і майном здійснюється як централізовано, так і з місцевих ресурсів за рахунок об'єктів, на базі яких вони створюються. Спеціальна техніка і майно знаходяться в постійній готовності для використання за призначенням.

І. Законодавчі акти з питань Цивільного захисту (Цивільної оборони)

1. Закон України від 24 червня 2004 р. № 1859-ІV “Про правові засади цивільного захисту”.

2. Закон України від 03 лютого 1993 р. № 2974-ХІІ “Про Цивільну оборону”.

3. Закон України від 08 липня 2000 р. № 1809 – ІІІ “Про захист населення і територій від НС”.

4. Закон України 14 грудня 1999 р. № 1281 – ХІV “Про аварійно-рятувальні служби”.

5. Закон України від 18 січня 2001 р. № 2245 – ІІІ “Про об’єкти підвищеної небезпеки”.

6. Закон України від 24 січня 1997 р. № 51/97-ВР “Про державний матеріальний резерв”.

7. Закон України від 17 травня 2001 р. № 2408-ІІІ “Про стандартизацію”.

8. Закон України від 16 березня 2000 р. № 1550-ІІІ “Про правовий режим надзвичайного стану”.

9. Закон України від 13 липня 2000 р. № 1908-ІІІ “Про зону надзвичайної екологічної ситуації”.

10. Закон України від 17 грудня 1993 р. № 3747-ХІІ “Про пожежну безпеку”.

11. Закон України від 20 березня 2003 р. № 638-ІV “Про боротьбу з тероризмом”.

12. Указ Президента України від 20 березня 2005 р. № 681/05 “Про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи”.

13. Постанова Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 1998 р. № 1594 “Про затвердження типових положень про управління та відділи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення”.

14. Постанова КМ України від 16 лютого 1998 р. № 174 “Про Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій”.

15. Постанова КМ України від 03 серпня 1998 р. № 1198 “Про едину державну систему запобігання і реагування на НС”.

16. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 р. № 368 “Про затвердження Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями”.

17. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 лютого 1999 р. № 192 “Про затвердження Положення про організацію оповіщення і зв’язку у надзвичайних ситуаціях”.

18. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 874 “Про удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту”.

19. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 березня 2001 р. № 308 “Про Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків”.

20. Постанова КМ України від 29 березня 2002 р. № 415 “Про порядок використання коштів резервного фонду бюджету”.

21. Постанова КМ України від 16 листопада 2001 р. № 156 “Про затвердження Плану реагування на НС Державного рівня”.

22. Постанова КМ України від 14 червня 2002 р. № 843 “Про затвердження Загального положення про спеціальну Урядову комісію з ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і Загального положення про спеціальну комісію з ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру регіонального, місцевого та об’єктового рівня”.

23. Постанова КМ України від 19 серпня 2002 р. № 1201 “Про затвердження Положення про штаб з ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”.

24. Постанова КМ України від 14 грудня 2001 р. № 1694 “Програма реалізації положень Варшавської конференції щодо спільної боротьби проти тероризму”.

25. Постанова КМ України від 04 червня 2003 р. № 862 “Про затвердження Методики оцінки збитків від наслідків НС техногенного та природного характеру”.

26. Постанова КМ України від 08 березня 1999 р. № 567 “Про затвердження Інструкції про порядок списання непридатних захисних споруд цивільної оборони”.

27. Постанова Кабінету Міністрів України № 1462 від 26 жовтня 2001 року “Про затвердження Положення про порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру”.

28. Державні будівельні норми В 2.2.5-97. Будинки і споруди. Захисні споруди цивільної оборони.

29. Державні будівельні норми А 3.1-9-2000. Прийняття в експлуатацію захисних споруд цивільної оборони та їх утримання.

30. Наказ МНС України від 3 листопада 2004 р. № 145 “Про затвердження Порядку створення і функціонування територіальних підсистем ЄДС ЦЗ”.

31. Наказ МНС України від 23 квітня 2001 р. № 97 “Порядок здійснення підготовки населення на підприємствах, в установах та організаціях до дій при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”.

32. Наказ МНС України від 23 березня 2001 р. № 73/82/64/122 “Методика прогнозування наслідків виливу (викиду) НХР при аваріях на промислових об’єктах і транспорті”.

33. Наказ МНС України від 14 жовтня 1998 р. № 317 “Рекомендації щодо організації і проведення комплексних навчань з ЦО на ОГД”.

34. Методичні рекомендації “Про планування, транспортне забезпечення та порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, МНС, Київ-2003р.

35. Методичні рекомендації щодо планування і порядку проведення евакуації населення (працівників) у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру, МНС, Київ-2004р (6 вересня 2004 р.).

36.Методичні рекомендації щодо підготовки та проведення командно-штабних навчань органів управління та сил МНС. МНС, 2004р.

Читайте також:

1. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
2. L2.T4/1.2. Засоби безперервного транспортування матеріалів. Транспортери.
3. L2.T4/1.3. Засоби дозування сипучих матеріалів.
4. L3.T4/2. Засоби переміщення рідин.
5. V Засоби навчання
6. Адреноблокуючі засоби.
7. Акустичний контроль приміщень через засоби телефонного зв'язку
8. Акустичні засоби|кошти| захисту
9. АПАРАТНІ ЗАСОБИ ПЕРСОНАЛЬНИХ КОМП’ЮТЕРІВ
10. Банк (філія) - учасник СЕП не має права передавати засоби захисту інформації іншій установі.
11. ВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ. ЗАСОБИ ВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ.
12. ВЕРБАЛЬНІ, НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ

Переглядів: 1707