Поняття джерел фінансового права та їх класифікація.

На сьогодні під джерелом права в спеціальній літературі розуміють не тільки підстави юридичної обов'язковості правової норми (джерело права у формальному, юридичному значенні, як це вказано вище), але й матеріальні умови життя суспільства (джерело права в матеріальному значенні), і матеріали, за допомогою яких людство пізнає право (джерело пізнання права). Крім зазначеного, багато авторів виділяють ще й історичні джерела права, маючи при цьому на увазі внесок внутрішнього й іноземного права у формування тієї або іншої системи права.

Більш детально слід розглянути джерело права у формальному (юридичному) значенні, де джерелом фінансового права України є нормативно-правові акти органів законодавчої і виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, у яких містяться юридичні норми, що регулюють фінансово-економічні відносини.

Основне значення у фінансовому праві, як і в будь-якій іншій галузі, має Конституція України, що містить основоположні принципи, на яких базується галузь фінансового права. Конституція України визначає відправні початки нормативної регламентації фінансових відносин і є базою для фінансового законодавства.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно, всі акти суб’єктів фінансового права повинні відповідати Основному Закону. Акти або їх положення, що суперечать букві або духу Конституції, не є чинними. Конституція - акт безпосередньої дії (ч. 3 ст. 8): принципи та норми Основного Закону можуть регулювати конкретні суспільні відносини, у тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регулювання. Будь-яке обмеження регулятивної дії норм Конституції є протизаконним, а винні у цьому органи та посадові особи державної влади й місцевого самоврядування, інші суб’єкти несуть юридичну відповідальність. Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює компетенцію Рахункової палати України (ст. 98), Національного банку України (статті 99,100). У Конституції України визначено компетенцію уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності (статті 116, 117), компетенцію місцевих державних адміністрацій (статті 118, 119). В Основному Законі (статті 142, 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження й виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо. Ряд інших статей Конституції безпосередньо або опосередковано пов’язаний зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що впливає на якість фінансового законодавства. Зрозуміло, що конституційні норми-принципи визначають у відповідних галузях права чіткішу деталізацію положень, в яких існує інтерес держави.[Орлюк, 2003]

Серед джерел фінансового права слід виокремити кодифіковані закони - Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 р. та Податковий кодекс України від 10 грудня 2010 р.

Низка спеціальних законів у сфері бюджетних, податкових, грошово-кредитних відносин закріплюють високий рівень нормативно-правового регулювання у сфері фінансової діяльності. Це, в першу чергу, стосується законів України «Про Державний бюджет України», «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери та фондовий ринок». У сфері фінансів прийнято ряд статусних законів, що визначають правовий статус органів спеціальної фінансової компетенції, у тому числі закони України «Про Рахункову палату України», «Про Державну податкову службу України», «Про Національний банк України» тощо.[Орлюк, 2003]

Норми фінансового права містяться і в указах Президента України, в актах органів виконавчої влади - постановах та декретах Кабінету Міністрів України (останні видавалися протягом 1992- 1993 років). Окреме місце належить актам органів місцевого самоврядування та місцевої влади, що стосуються сфери фінансової діяльності.[Орлюк, 2003]

Велику групу джерел фінансового права становлять акти фінансово-кредитних установ - Міністерства фінансів, Державної казначейської служби, Державної податкової служби, Національного банку України (накази, інструкції та ін.). Деякі нормативно-правові акти видаються такими органами спільно з іншими державними або економічними органами (наприклад, спільні постанови Кабінету Міністрів України і Національного Банку України) залежно від змісту відносин, що регулюються.[Орлюк, 2003]

Фінансово-правові норми містяться і в актах органів державної виконавчої влади - міністерств, відомств тощо, які регулюють питання фінансів у межах відповідної галузі або сфери управління, а також у локальних актах, що приймаються адміністрацією підприємств, установ, організацій (положення про розподіл прибутку, про створення резервного фонду).[Орлюк, 2003]

Норми підзаконних нормативно-правових актів конкретизують зміст більш загальних фінансового-правових норм, що містяться у законах. Специфічною рисою фінансового законодавства є його постійний динамічний розвиток, який дає змогу державі своєчасно реагувати на швидкі економічні зміни.[Орлюк, 2003]

Самостійну групу джерел фінансового права утворюють рішення органів місцевого самоврядування з фінансових питань. Їх особливістю є територіальна обмеженість і самостійність у прийнятті рішень, що стосуються місцевих бюджетів, установлення місцевих податків та зборів, (статті 142 і 143 Конституції України). Рішення органів місцевого самоврядування обов’язкові для розташованих на їх території підприємств, організацій, посадовців і громадян. [Роль]

Закони і підзаконні нормативно-правові акти у сфері фінансів вступають у законну силу з моменту, встановленого законом або іншим нормативно-правовим актом. Закони і нормативно-правові акти у сфері фінансів бувають у більшості своїй невизначено тривалої дії. Проте закон про Державний бюджет і рішення про місцеві бюджети відповідно до ст. 96 Конституції України затверджуються на один рік - бюджетний період з 1 січня по 31 грудня.

Усі нормативно-правові акти міністерств і інших органів виконавчої влади і контролю, як правило, торкаються прав, свобод і законних інтересів громадян або ж мають міжвідомчий характер. У зв’язку з цим відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств і інших органів виконавчої влади» всі вони підлягають державній реєстрації відповідно в Міністерстві юстиції України або в управліннях юстиції.

До джерел фінансового права також необхідно відносити міжнародні договори (угоди), учасником яких є Україна. Міжнародний договір – це угода двох чи кількох держав про встановлення, зміну або припинення прав та обов’язків у різних відносинах між ними у формі договору, угоди, пакту, конвенції, протоколу, заключного акта тощо. Згідно зі ст. 9 Конституції України діючі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

До міжнародних договорів, які є джерелами фінансового права, належать: Женевські чекові конвенції 1931 р.; Конвенція Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом від 8 листопада 1990 р. (ратифікована Україною 17 грудня 1997 р.); Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням терроризму від 9 листопада 1999 р. (ратифікована Україною 12 вересня 2002 р.); Угода про співробітництво та взаємодопомогу в митних справах від 15 квітня 1994 р. (ратифікована Україною 15 грудня 1999 р.) та інші.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Принципи фінансового права	\|	Лекційне заняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.