• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 7: Поняття й типи сучасних партійних та виборчих систем

План

1. Партійні системи, їх типи.

1.1 Становлення партійної системи в Україні.

2. Поняття та типи виборчих систем.

2.1 Виборча система України.

1. У країнах сучасного світу склалися різні партійні системи. Їх формування визначається певними чинниками. Мабуть, немає партійної системи, яка б не була відображенням класової структури суспільства.

Італійський політолог Дж.Сарторівиокремлює сім різновидів партійних систем у сучасному світі:

1) однопартійні;

2) з партією, що здійснює гегемонію;

3) з домінуючою партією;

4) двопартійні;

5) поміркованого плюралізму;

6) крайнього (поляризованого) плюралізму;

7) атомізовані.

Однопартійна система властива авторитарним, особливо – тоталітарним режимам, коли управління здійснюється однією партією. Для неї характерні конституційне закріплення керівної ролі однієї партії, зрощування партійного та державного апарату, заборона утворення інших партій.

Партійна система з партією – гегемоном характеризується пасивним становищем однієї партії при відсутності реальної партійної конкуренції. Усі інші партії мають організаційну автономію, але визначають керівну роль правлячої партії.

Партійна система з домінуючою партією передбачає існування кількох партій, одна з яких упродовж тривалого часу перемагає на виборах і одноосібно формує уряд. Двопартійна система характеризується домінуванням двох потужних партій, одна з яких перебуває при владі, а інша – в опозиції. Класичними прикладами є Республіканська та Демократична партії США, Консервативна та Лейбористська партії Великобританії.

Найпоширенішою є партійна система поміркованого плюралізму, яка характеризується існуванням трьох-п’яти партій, жодна з яких не переважає і не може самостійно утворити коаліцію, а тому партії змушені йти досягнення компромісу щодо формування уряду згідно з кількістю виборних мандатів. Поширеною є поляризована партійна система, при якій боротьбу за владу ведуть шість і більше партій. При наявності великої кількості невеликих партій, вони, як правило, утворюють блоки або коаліції на час ведення передвиборчої кампанії.

Атомізована партійна система характеризується наявністю багатьох маловпливових і нечисельних партій. Така система діє, переважно, в перехідних до демократії суспільствах. Уряд, як правило, формується на пропорційній основі. За умови стабілізації демократичного правління вона має тенденцію до перетворення у консолідованішу і впливову систему поміркованого плюралізму.

Демократичні перетворення другої половини 80-х рр. в СРСР сприяли виникненню широкого спектра нових найрізноманітніших суспільно-політичних рухів, організацій, об’єднань. Цей процес, що особливо чітко намітився в 1989 р., поступово став набирати все більш прискорених темпів. У 1990 р. був прийнятий Закон СРСР «Про громадські об’єднання», який законодавчо закріпив порядок утворення, правовий статус, принципи діяльності громадських організацій та об’єднань. У березні 1991 р. почалася реєстрація політичних партій у СРСР, а до кінця 1991 р. було зареєстровано вже 26 партій та 116 суспільно-політичних рухів. Вітчизняні дослідники виділили основні риси неформального розвитку багатопартійності:

o позапартійний характер політичних об’єднань;

o перехід в ідеології від загально реформаторських до державницьких позицій;

o перехід від гасел на мітингах до участі у виборах;

o конфронтація з компартійною номенклатурою;

o широка підтримка громадян та ін.

2. Виборча система– це сукупність передбачених законом виборчих процедур, пов’язаних з формуванням органів влади.Сучасні демократії застосовують найрізноманітніші виборчі системи (сьогодні налічується близько 350 їх різновидів) і кожна із них має певні переваги та недоліки.

Основними типами виборчих систем є:

o система абсолютної більшості або мажоритарна; її різновидом є система відносної більшості або плюральна;

o система пропорційного представництва (пропорційна); її різновидом є пропорційна система з преференціями;

o змішана (мажоритарно – пропорційна) система.

Мажоритарна виборча система (від фр. majorite – більшість) передбачає, що перемагає той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Залежно від того, яким чином встановлюється ця більшість, розрізняють мажоритарну систему абсолютної і відносної більшості (плюральну). При застосуванні мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості обраним вважається той кандидат, який отримав понад 50 відсотків голосів виборців, а при застосуванні мажоритарної системи відносної більшості – той, хто випередив за кількістю голосів усіх своїх суперників. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості застосовується у Франції, Еквадорі, а мажоритарна виборча система відносної більшості – у Канаді, Великобританії. Загалом ця найдавніша виборча система застосовується у 76 країнах світу.

Пропорційна виборча система передбачає проведення виборів за партійними списками і розподіл мандатів між партіями та виборчими блоками партій пропорційно до кількості голосів, набраних ними. На відміну від мажоритарної виборчої системи, при застосуванні пропорційної системи виборець насамперед голосує не за конкретну особу, а за певну партію чи блок партій, яка виставляє свій список кандидатів.

Історично пропорційна виборча система з’явилася пізніше від мажоритарної, на початку XX століття, і сьогодні застосовується майже у 50 країнах світу. Вона впроваджувалася під гаслами справедливості, політичної рівності та поваги прав меншості, і часто пов’язується з ідеєю адекватного представництва всіх провідних політичних сил.

Існує кілька різновидів пропорційної виборчої системи:

o партія попередньо не формує список своїх кандидатів, а здобувши на виборах певне число мандатів, самостійно визначає депутатів

o партія пропонує повні списки своїх кандидатів з визначеним місцем кожного з них

o пропорційна система з преференціями (перевагами), яка дозволяє виборцям, які голосують за певний партійний список, позначати відповідними номерами тих кандидатів, яким вони віддають перевагу.

Противники пропорційної виборчої системи наголошують на тому, що замість вироблення ефективної парламентської більшості та сприяння створенню працездатного уряду, вона призводить до фіксації надмірної чисельності партій, появи слабких і мінливих урядових коаліцій.

Змішана виборча система є комбінацією мажоритарної і пропорційної виборчих систем. Найголовнішим і найпростішим варіантом такої системи є «лінійне змішування», за якого частина депутатів обирається за мажоритарною системою, а інша частина – за пропорційною. Класичним прикладом застосування змішаної виборчої системи є ФРН, у якій 50 відсотків депутатів Бундестагу обираються за земельними партійними списками, а інші 50 відсотків – на основі мажоритарної системи відносної більшості. Німецький досвід запозичили більшість посткомуністичних країн, зокрема Україна, Росія, Литва та ін. Змішана виборча система у нових державах пострадянського простору найнадійніше та об’єктивніше дозволяє віддзеркалювати політичну структуру суспільства, веде до появи впливових політичних структур замість «кишенькових» партій, які не мають популярності серед населення.

На думку М.Томенка, «змішана система дещо приваблива для простого виборця. Наявність загальнонаціональних списків виборчих блоків посилює суспільний інтерес та привертає увагу до перипетій політичної боротьби. Мотивація пересічного виборця зростає, адже окрім впливу на вибори у своєму одномандатному окрузі, він має можливість долучатися до загальноукраїнського політикуму. Крім того, у варіанті змішаної системи зменшується роль суб’єктивних факторів (зокрема, владного впливу) на рішення виборців».

В ст.69 Конституції України зазначається, що «народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії».За Законом України «Про вибори народних депутатів України» депутати Верховної Ради України обираються за пропорційно – мажоритарною виборчою системою. 50 відсотків (225 депутатів) обираються в одномандатних виборчих округах на основі мажоритарної виборчої системи відносної більшості, а інші 50 відсотків – за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

По багатомандатному загальнодержавному виборчому округу мандати розподіляються між партіями, виборчими блоками партій, що отримали 4 і більше відсотків голосів пропорційно до отриманих ними голосів. По одномандатному виборчому округу обраним вважається кандидат, який одержав більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні відносно інших кандидатів, котрі балотувалися по даному виборчому округу.

Вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради, а також голів цих рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах. Вибори депутатів районної та обласної рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах.

Не лише українська виборча система зазнає трансформації. У 80-х рр. XX ст. Національні Збори Франції двічі кардинально змінювали виборчу систему – з мажоритарної на пропорційну і навпаки. Більшість пострадянських держав (за винятком Білорусії, Туркменістану, Узбекистану, Таджикистану) трансформувати свої виборчі системи від мажоритарної до змішаної, а деякі країни Східної Європі (Болгарія, Македонія) запровадили змішану виборчу систему як перехідний крок до пропорційної.

Основні аргументи на користьзапровадження в Україні пропорційної виборчої системи:

o стабільна політична структуризація законодавчого органу;

o створення більших можливостей для формування коаліційного уряду;

o розвиток партійної системи;

o сприяння утвердженню загальнонаціональних інтересів;

o зменшення впливу «адміністративного ресурсу» на результати виборів та ін.

Основні аргументи протизапровадження в Україні пропорційної виборчої системи:

o порушення пасивного виборчого права (права бути обраним) переважної частини громадян (понад 95%);

o неготовність суспільства сприйняти голосування за партійними списками;

o слабкість політичних партій, домінування «вузькопартійних» інтересів над загальнонаціональними;

o ймовірність абсолютної перемоги лівих на парламентських виборах.

Ті, хто сьогодні виступає за чергове реформування виборчого законодавства України в аспекті переходу до пропорційної виборчої системи, вважають, що така система є перспективнішою, оскільки не буде втрачено голосу жодного виборця.

Питання для самоконтролю

1. Як відбувається процес становлення і розвитку партійних систем?

2. Які види партійних систем Ви знаєте?

3. Які види виборів Ви можете виділити?

4. Яка відмінність між основними типами виборчих систем?

5. Для чого при пропорційній виборчій системі встановлюється прохідний відсоток?

6. Якою за типом є виборча система України?

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. D – моделювання в графічній системі КОМПАС
3. D. СОЦИОИДЕОЛОГИЧЕСКАЯ СИСТЕМА ВЕЩЕЙ И ПОТРЕБЛЕНИЯ
4. Demo 7: Модель OSI (модель взаімодії відкритих систем)
5. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
6. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
7. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
8. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
9. II. Найважливіші проблеми, що визначають розвиток місцевого самоврядування і є спільними для будь-яких урядових систем.
10. II. Поняття соціального процесу.
11. III етап. Системний підхід
12. III. центральная нервная система

Переглядів: 552