Фіскальна та монетарна політика

Слід розрізняти короткострокове та довгострокове державне регулювання.

До першого відносять антициклічне регулювання, в основі якого лежить кейнсіанська концепція впливу на сукупний попит (модель мультиплікатора) – величину споживчих, інвестиційних та урядових видатків, а також антиінфляційне регулювання, що здійснюється переважно у вигляді політики доходів (контролю над зарплатою і цінами та обмеження темпів зростання грошової маси) відповідно до рекомендацій монетаристської концепції.

Довгострокове регулювання – це цілеспрямований вплив на обсяг і структуру капіталовкладень, рівень заощаджень, структурні зрушення, розвиток наукомістких виробництв, розвиток регіонів тощо. Практично будується на використанні бюджетно-податкових та кредитно-грошових, адміністративних інструментів, а також на програмуванні економіки.

Відповідно до завдань конкретної економічної ситуації розрізняють два види державної економічної політики:

§ стимулювальну – спрямовану на збільшення обсягу виробництва і зайнятості, яка застосовується за умов економічного спаду (кризи);

§ стримувальну – спрямовану на скорочення обсягів виробництва і зайнятості, що застосовується в умовах “перегрітої” економіки, коли за досягнення повної зайнятості зростання сукупного попиту призводять до розвитку інфляції.

Стимулювальна і стримувальна політика звичайно реалізується за допомогою інструментів фіскальної та монетарної політики.

Фіскальна політика – це різновид державної економічної політики, що ґрунтується на маніпулюванні державним бюджетом, його доходами та видатками.

Фінанси – система економічних відносин, які виникають в процесі створення та використання фондів грошових ресурсів, необхідних для забезпечення відтворення. Складаються з фінансів держави, фінансів підприємств (фірм), фінансів населення.

Державний бюджет (фінанси держави) – система грошових коштів, що знаходяться в руках держави і призначені для фінансового забезпечення функцій держави, система грошових надходжень та видатків держави.

Центральне місце в системі доходів бюджету займають податки, частка яких становить 80-90%. Податки є економічною основою для здійснення урядових видатків – закупівель товарів та послуг (утримання армії, міліції, апарату управління, будівництво автомагістралей, оплата праці вчителів, суддів, пожежних та ін.) і державних трансфертних платежів (допомоги по безробіттю, пенсії, стипендії та ін. соціальні програми).

Податки поділяються на:

٠ прямі, що стягуються державою безпосередньо з доходів або майна платника податків (податок на доходи підприємств і організацій, прибутковий податок, податок на майно, земельний податок та ін.) та

٠ непрямі, що встановлюються у вигляді надбавки до ціни або тарифу (акцизний збір, мито, податок на додану вартість та ін.).

Прибуткові податки можуть бути:

٠ прогресивними – якщо зі зростанням доходу середня ставка податку зростає;

٠ регресивними – якщо середня ставка знижується зі зростанням доходу;

٠ пропорційними – коли середня ставка залишається незмінною незалежно від розмірів доходу.

Якщо державні видатки перевищують надходження, виникає дефіцит державного бюджету, якщо надходження перевищують видатки – профіцит.

Іншим джерелом поповнення державного бюджету є державні позики. Випуск позик створює державний борг.

За умов економічного спаду застосовується стимулювальна фіскальна політика – збільшення державних видатків і зменшення податків, що дозволяє збільшити сукупний попит, отже, обсяги виробництва і зайнятості. Стримувальна фіскальна політика, – скорочення урядових видатків та підвищення податків,– дозволяє долати інфляційні процеси за умов економічного піднесення.

Грошово-кредитна політика – це різновид державної економічної політики, що ґрунтується на сукупності монетарних заходів впливу на грошове пропонування та проценту ставку, які в свою чергу чинять вплив на обсяги виробництва й зайнятості.

Кредитно-фінансова система – сукупність фінансових та кредитних установ, які організують утворення, розподіл та використання грошових коштів.

Кредит – система економічних відносин, завдяки яким здійснюється мобілізація тимчасово вільних грошових коштів та їх використання на умовах зворотності, строковості, платності.

Сучасна фінансово-кредитна система є дворівневою:

§ І рівень – центральний банк – головний банк країни, що забезпечує реалізацію монетарної політики, здійснює емісію грошей, зберігає золотовалютні резерви, є банкіром уряду, комерційних банків та інших депозитних установ, контролює діяльність комерційних банків;

§ ІІ рівень – депозитні інститути (комерційні банки, інвестиційні банки, заощаджувальні банки, позичково-заощаджувальні асоціації, кредитні спілки); заощаджувальні інститути договірного типу (страхові компанії, приватні та державні пенсійні фонди), інвестиційні інститути (фінансові компанії, інвестиційні компанії, взаємні або пайові фонди).

Комерційні банки виконують функції:

٠ залучення і зберігання депозитних вкладів;

٠ видачі коштів з рахунків і виконання перерахунків;

٠ надання кредитів в межах вільних грошових коштів вкладників.

Основна відмінність комерційних банків від інших фінансових установ полягає у їх здатності створювати гроші.

Центральний банк має три інструменти впливу на грошове пропонування:

• операції на відкритому ринку – купівля-продаж центральним банком державних цінних паперів впливає на резерви комерційних банків і дозволяє збільшувати чи зменшувати грошове пропонування;

• облікова ставка – процентна ставка, за якою комерційні банки позичають гроші у центрального банку; її підвищення уповільнює зростання грошового пропонування, зниження – розширює;

• норма обов’язкових резервів – встановлювана центральним банком мінімальна частка залучених комерційними банками коштів, яку вони не мають права надавати в позику і зобов’язані зберігати в центральному банку як резерв; її підвищення скорочує грошове пропонування, зниження – розширює.

В умовах інфляції застосовується стримувальна монетарна політика (продаж центральним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку, зниження облікової ставки та підвищення норми обов’язкових резервів). Стимулювальна монетарна політика (купівля центральним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку, підвищення облікової ставки та зниження норми обов’язкових резервів) насамперед дозволяє здешевити кредити для інвесторів, що стимулює зростання сукупного попиту, а відтак виробництва і зайнятості.

ТЕМА 9. СУЧАСНЕ СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Світове господарство: основні риси та особливості розвитку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.