Проблема амбівалентності культури

Людське почуття провини у Фройда виводиться теоретично з убивства прабатька. Сини ненавиділи його, але й любили; задовольнивши ненависть через агресію вони відчули скруху як прояв любові. Ця скруха конституювала Super ego шляхом його ідентифікації з батьком, надала йому батькове право карати за вчинений проти нього акт агресії, створила обмеження проти можливих повторень подібних учинків. Агресивні нахили щодо батька проявлялися надалі і в нових поколіннях, почуття вини зберігалося й зміцнювалося.

Отже, почуття вини є наслідком вічної боротьби між Еросом і потягом до смерті. Цей конфлікт виникає щоразу, як тільки люди постають перед проблемою співіснування.

Культура є проявом внутрішнього еротичного потягу, який спонукає людей поєднуватися у якнайтісніші спільноти.

Культуротворчій програмі протистоїть природний людський потяг до агресії, ворожість кожного до всіх і всіх до кожного. Агресивний потяг є наслідком і головним проявом потягу до смерті. Суть розвитку культури полягає у боротьбі між Еросом і Танатосом, потягом до життя й потягом до смерті. Боротьба є істотною рисою життя взагалі, а тому розвиток культури можна коротко охарактеризувати як життєву боротьбу людського роду.

Якими є засобами послуговується культура, щоб погамувати спрямовану проти неї агресивність, знешкодити її, а якщо можливо – узагалі елімінувати ?

Найголовніший засіб „овнутрішнення” агресії. Вона відсилається по суті, туди, звідки прийшла. Тобто спрямовується проти власного Я, виникає почуття провини і з’являється потреба кари.

Культурних цілей людина досягає головним чином шляхом обмеження статевого життя та агресивності. Справжній зміст поведінки – до свідомий (несвідомий), а оскільки несвідомі потяги аморальні та алогічні, вони можуть реалізовуватися лише набираючи зовні прийнятну для середовища раціональну форму – відбувається „сублімація”. Сублімаціями Фройд уважає всі (або майже всі) види людської діяльності, особливо творчої.

Після завершення праці „Майбутнє однієї ілюзії” (1927), Фройд практично не працював два роки через важку хворобу. Влітку 1929 року він починає писати книжку „Невдоволеність культурою”, робота над якою рухається надзвичайно швидко, вже у листопаді рукопис потрапляє в редакцію, книжка виходить друком у кінці 1929 року, правда з позначкою 1930 рік.

На основі аналізу відношення людської природи й суспільства Фройд говорить про свою невдоволеність культурою. Людина стає невротиком, тому, що не може витримати усієї суми обмежень, які накладає на неї суспільство, що переслідує свої культурні ідеали.

Багато основних положень Фройда нагадують ідеї Шопенгауера та Ніцше, а також інших представників „філософії життя”.

Головне джерело неврозів, і сучасне невдоволення культурою Фройд убачає у подавленні природніх потягів. Суспільні норми занадто обтяжливими є для людини.

Фройд не ідеалізує життя первіснообщинних племен, розвиток науки, техніки та соціальних інститутів він розглядає як безперечний прогрес.

Будь-яка культура ґрунтується на заборонах, насильство над природними потягами є трагічною необхідністю. Окрім лібідо є агресивний потяг, і людство, яке має потужні технічні засоби, здатне знищити себе у війнах.

Фройд завжди розумів психічне життя, як конфлікт сил, на початку ХХ століття він писав про сексуальний інстинкт і про інстинкт самозбереження, але згодом останній був зведений до першого через нарцисизм. Деструктивність Фройд вважав компонентом сексуального інстинкту, хоча і деякі сумніви у нього були.

За власними словами Фройда, змінити свою позицію його змусили, з одного боку, неврози ветеранів першої світової війни, які неможливо пояснити в межах попередньої моделі, а, з іншого боку – теоретичні роздуми, мотивовані тією ж війною.

Якщо до війни природні потяги часто постають у Фройда як благо, самоцінність, що подавляється суспільними інститутами, то після війни ці погляди зазнають змін.

Рішучий поворот був здійснений в 1920 році, коли Фройд опублікував роботу „По той бік принципу задоволення”. У цій праці здійснюється радикальний перегляд учення про потяги, Фройд знову повертається до дуалізму, але тепер поряд із сексуальним потягом з’являється незалежний деструктивний - інстинкт смерті.

Аргументація Фройда така: все живе є носієм специфічної життєвої енергії, яка, проте підпорядкована тим самим законам, що і всі природні процеси. Другий закон термодинаміки говорить про ріст ентропії: високоорганізовані системи прагнуть до хаосу „теплової смерті”, до повернення у вихідний, простий стан. Фройд зазначає, що всі живі організми наділені не лише прагненням до ускладнення в процесі еволюції, але й прагненням до саморуйнування, повернення до неорганічного стану. Це стосується і психічного життя, яке прагне до „нульового рівня” збудження. Насолода приносить розрядку збудження, зменшення психічної напруги, - в цьому проявляється дія „принципу нірвани”,прагнення психіки повернутися до неорганічного стану.

Першопочатково деструктивний потяг спрямовується всередину, проти самої психіки, потім він спрямовується на зовнішній світ і перетворюється в агресивність.Тоді коли відбувається подавлення зовні спрямованої агресивності вона нагромаджується довкола Super-ego, що призводить до хворобливого почуття провини, безпричинного страху, неврозів, манії переслідування інколи навіть до самогубства.

Таку ж модель Фройд застосовує до сексуального інстинкту: спочатку потяг спрямований на власне тіло, потім він стає об’єктивним, але за певних умов нереалізований об’єктний потяг знову може повернутися до нарцисизму у різних формах патології.

Агресивність належить до людської природи, і жодними суспільними реформами неможливо подолати насилля. Відбувається вічна боротьба між інстинктом життя, Еросом, який об’єднує людей, та інстинктом смерті й руйнування,Танатосом.

Психоаналітична робота, на думку Фрейда, слугує високим і цінним культурним цілям. Безрезультатні витіснення мають лише негативні наслідки. Яким ж шляхами можна зробити несвідомі бажання нешкідливими для людини? Таких шляхів існує багато:

Ø витіснення замінюється осудом.Раніше індивід не мав достатньої сили усунути небажаний потяг і „заганяв” його у несвідоме;

Ø розкриті несвідомі потяги спрямовуються на інші цілі (сублімація)– заміщення сексуальної цілі більш віддаленою і в соціальному плані більш цінною;

Ø певна частина витіснених еротичних прагнень має право на пряме задоволенняі повинна знайти його в житті. Ми не повинні вивищувати себе так, щоб не звертати жодної уваги на тваринне начало нашої природи, і не повинні забувати, що щастя кожного окремого індивіда все ж повинно входити в цілі нашої культури. За законами природи не можливо перевести всю сексуальну енергію на інші цілі. ( Анекдот про містечко Шільд, горожани мали коня, він їв багато вівса, вони почали зменшувати йому порцію, щоб привчити не їсти, він вже звик, але раптом його одного дня чомусь знайшли мертвим).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні категорії психоаналізу, структура підсвідомого	\|	Психоналітична культурологія Фройда

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.