В психоаналітичному розумінні справжня насолода від поетичного твору досягається тому що в душі кожної людини містяться несвідомі потяги, аналогічні тим, які властиві поету.

Осягнення прихованого смислу та змісту художніх творів, Фройд пов’язує з розшифровкою несвідомих мотивів та інцестних бажань, які зумовлюють помисли митця. Психоаналіз із його розчленуванням духовного життя людини, виявленням внутрішніх психічних конфліктів особистості та „розшифрованою” мовою несвідомого уявляється Фройду якщо не єдиним, то принаймні найпридатнішим методом дослідження художніх творів, істинний смисл яких визначається на основі аналізу психологічної динаміки індивідуально – особистій діяльності творців та героїв цих творів. У шедеврах світового мистецтва Фрейд шукає лише підтвердження своєї гіпотези. Узяти хоча б його аналіз творів Достоєвського, Леонардо до Вінчі, Гете.

Фройд дійшов висновку, що енергія, що живить невроз, не використовується в цьому разі безпосередньо за призначенням.Іншими словами,невроз є альтернативою прямого призначення енергії певного спрямування. Дійшовши цього висновку, фройд створив теорію лібідальної енергії та протилежної їй енергії Танатосу.

Потяги, які були витіснені в підсвідомість внаслідок боротьби id із ego та Super-ego, мають три можливих виходи:

Ø можливість безпосереднього задоволення цього бажання,

Ø невроз, тобто цензура не витримує натиску Super-ego і пропускає лише енергію в певній формі, тому іноді важко зрозуміти, який потяг є причиною даного неврозу,

Ø сублімація у творчість, енергія, яка не може зникнути, втілюється у твір мистецтва; саме тому великі творці мистецтва мали неоднозначне розуміння та ставлення до кохання та сексуальних стосунків.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психоналітична культурологія Фройда	\|	Теорія сновидінь

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.