• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Морфо-функціональні особливості основних аналізаторів (зорового, слухового, вестибулярного), їх розвиток в різні періоди життя людини.

Значення гігієнічних факторів розвитку людини, а саме: повітряного середовища, сонячного випромінюваня, чинників мікроклімату грунту, води, вібрації, шуму, електромагнітних полів. Роль особистої гігієни.

Життєдіяльність людей завжди відбувається в оточенні середовища, а здоров”я формується залежно від впливу природних чинників на організм. Внутрішнє середовище людини, яке забезпечується гомеостазом організму, тісно пов”язане з навколишнім середовищем.

Під поняттям «навколишнє середовище» в медицині слід вважати все те, що оточує людину, що прямо або побічно впливає на її життя і діяльність. В широкому розумінні цього слова до навколишнього середовища входить вся наша планета та космічний простір. У більш вузькому , спрощеному розумінні навколишнє середовище, за визначенням видатного українського вченого академіка В.І.Вернадського, являє собою біосферу.

Біосфера - частина атмосфери (до висоти 25 км), літосфери (до глибини 10 км), гідросфери (до глибини 12 км) Землі, в якій існує (або була в минулому) діяльність живих організмів; речовин, які складають біосферу:

а) жива - людина, тварини, мікроорганізми, рослини.

б) біогенна органічного походження - фітогенна, яка складається в основному із рослинних залишків (кам”яне вугілля, торф, детрит, гумус) і зоогенна, яка складається із залишків тваринних організмів (крейда, вапняк та інші осадові породи);

в)косна - гірські породи магматичного неорганічного походження, які складають земну кору;

г) біокосна - продукти розпаду і переробки гірських і осадових порід живими організмами (грунт і вода).

“Неосфера” - глобальна оболонка планети, куди у вік науково-технічної революції поширюється діяльність людини або наслідки її розумової діяльності (стратосфера, космічний простір, глибокі шари літосфери).

Підставою щодо забезпечення оптимальних умов для життєдіяльності людини та адекватного управління якістю середовища є гігієнічне нормування. Теорія гігієнічного нормування базується на наступних принципах:

1) Принцип першочерговості медичних показань, коли беруть до уваги тільки особливості впливу шкідливого чинника на організм людини і санітарні умови життя.

2) Принцип диференціації біологічних відповідей, коли враховується спектр можливих реакцій організму за видами біологічних відповідей на вплив одного чинника, тобто гігієнічний норматив встановлюється з урахуванням найчутливіших сфер населення і має бути нижчим за їх захисно-пристосувальних реакцій.

3) Принцип розподілу об”єктів санітарної безпеки, коли гігієнічні нормативи встановлюють окремо для кожного об”єкта.

4) Принцип урахування всіх можливих несприятливих впливів, коли для кожного об”єкта або чинника навколишнього середовища, для якого встановлюється норматив, ураховуються всі можливі види несприятливого впливу на середовище і організм людини.

5) Принцип пороговості, що враховує межі пристосування організму.

6) Принцип залежності ефекту від концентрації (дози) і часу, що базується на засадах математичного опису, закономірностей впливу чинників залежно від концентрації (дози) і часу.

7) Принцип лабораторного експерименту , коли дослідження порога впливу чинника проводять в лабораторних умовах.

8) Принцип агравації, коли проводять відбір найважливіших на організм людини чинників навколишнього середовища.

9) Принцип відносності гранично допустимих концентрацій, що передбачає перегляд гранично допустимих концентрацій.

Гранично допустимо концентрація - це максимальна кількість шкідливої речовини в одиниці об”єму або маси, яка при щоденній дії протягом необмеженого часу не викликає будь-яких хворобливих змін в організмі і негативних спадкових змін у нащадків, служить умовною, еталонною, реперною (відрахунковою) речовиною, яка визначена в лабораторних умовах; одиниця масштабу, від якої вимірюють ступінь небезпеки забруднення об”єктів навколишнього середовища.

В нашій країні прийнято чимало законодавчих документів про охорону навколишнього середовища. Основні з них, це Закони України “ Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення” (затверджений ВР України № 4004-ХІІ 24.02.94р. зі змінами, внесеними відповідно до Законів України № 607\96-ВР від 17.12.96р., № 331\97-ВР від 11.06.97р., № 642\97 -ВР від 18.11.97р. та №783 - ХІУ від 30.06.99р.).

Закон “ Про охорону атмосферного повітря” (1992р)

Закон України “ Про екологічну експертизу” (1995р), “ Про захист населення від інфекційних хвороб” (6.02.2000р)., а також Державні стандарти, Державні санітарні правила і норми, що гарантують санітарну охорону джерел водопостачання , повітряного басейну, грунту.

Санітарний нагляд , проведення санітарно-профілактичних та протиепідемічних заходів, спрямованих на захист здоров”я населення від впливу шкідливих чинників навколишнього середовища, (на) запобігання забруднення довкілля, зниження інфекційної захворюваності, поліпшення санітарних умов праці і побуту здійснює санітарно-епідеміологічна служба. В своїй роботі в сфері збереження і зміцнення індивідуального і суспільного здоров”я вона тісно пов”язана з лікувально-профілактичною службою, основною метою якої є не тільки своєчасна діагностика і лікування різних захворювань, але й профілактика їх.

У лікувально-профілактичних закладах праця медичної сестри повинна спрямовуватись на оптимізацію лікарняного середовища, оскільки оптимальні гігієнічні вимоги сприяють швидкому одужанню хворих. Дотримання гігієнічних умов необхідне для попередження госпітальної інфекції. На лікарській ділянці, в дитячій установі діяльність медичних працівників полягає в використанні диспансерного спостереження, поєднанні профілактичної, лікувальної допомоги, протиепідемічної роботи, проведенні гігієнічних заходів.

Атмосферне повітря має виняткове фізіологічне і гігієніче значення порівняно з іншими складовими біосфери. Повітря, яке вдихає людина, є практично єдиним постачальником кисню. На відміну від багатьох інших сполук та елементів, організм людини не має внутрішніх депо кисню. Тобто за відсутності доступу екзогенного кисню його запас в організмі (2500-2700 мл) втрачається протягом декіькох хвилин, що призводить до неминучої загибелі. В атмосферному повітрі при тиску 760 мм.рт.ст. парціальний тиск кисню складає 21%. Зниження його вмісту до 10 - 12 % є надзвичайно небезпечним явищем, що спочатку характеризується ослабленням розумової діяльності, нудотою, блюванням, ураженням ЦНС, а при зниженні концентрації кисню до 7 - 8% наступає смерть. В організмі людини вміст кисню становить 65%. Усі органи, тканини, клітини організму безперервно поглинають (до 25л за 1 год) кисень, утилізують його і виділяють у навколишнє середовище (до 22,6 за 1 год) діоксид вуглецю.

Діоксид вуглецю міститься в чистому атмосферному повітрі в кількості 0,03 - 0,04%. Він є антогоністом кисню в організмі і головним регулятором дихання.

Гігієнічне значення діоксиду вуглецю в тому, що він є важливим відносним показником чистоти повітря.

Азот в нормальній газовій суміші відіграє роль розчинника для кисню та підтримує атмосферний тиск. Інертні гази (гелій, неон, ксенон, крипіон) є в атмосфері в незначній кількості і пов”язані з безперервними процесами природного радіоактивного розпаду. В процесі життєдіяльності людини суттєвої ролі не відіграють.

Газова оболонка Землі створює постійний тиск на її поверхню. Нормальний тиск за температури 0⁰ С над рівнем моря, на географічній широті 45 становить 760 мм.рт.ст., що дорівнює 1013 мБар або 1013 ,25 Па.

Хаотичні аперіодичні зміни атмосферного тиску протягом короткого періоду часу (доби, декількох діб) можуть призвести до виникнення так званих геліометеопатологічних реакцій.

Температура атмосфери залежить від температури поверхні Землі, що нагрівається сонячними променями. Коливання температури протягом доби і року різні і залежать від географічної широти місцевості, інтенсивності сонячної радіації, тривалості дня, прозорості повітря.

Температура повітря, як і інші чинники навколишнього середовища впливає на процеси теплоутворення і тепловіддачі в організмі.

Дія підвищеної температури навколишнього середовища спричиняє низку несприятливих зрушень в організмі і врешті може призвести до теплового удару. Під дією низьких температур настає переохолодження організму.

Вологість повітря характеризує вміст водяної пари у повітрі. Повітря з відносною вологістю до 55% вважають сухим, у межах 56 - 70% - помірно сухим, 71 -85% - помірно вологим, вище ніж 85% - дуже вологим. Збільшення вологості повітря утруднює тепловіддачу шляхом випаровування води через шкіру і легені, цим пояснюється погане самопочуття людини під час перебування в теплій і вологій атмосфері.

Холодне вологе повітря збільшує віддачу тепла.

Сухе повітря викликає сухість слизових оболонок і їх тріщини.

Рух повітря охоплює всю атмосферу, здійснюючи таким чином обмін теплом, вологою і домішками, що є у повітрі.

Ось чому відповідний режим вітру в кожному конкретному районі суттєво впливає на стан здоров”я населення.

У різних точках різних регіонів спостерігається закономірна повторюваність напрямів вітру і це слід враховувати при виборі ділянок під будівництво, тощо.

Вітер впливає на формування погоди. Він впливає на терморегуляцію: підвищення швидкості вітру до 0,25м\сек викликає збільшення тепловіддачі на 30% порівняно з втратою тепла при швидкості 0,1 м\сек.

Біологічна дія та гігієнічне значення сонячної радіації зумовлені тим, що вона є основним природним джерелом теплової та світлової енергії, без

якої неможливе існування органічного життя на Землі. Сонячна радіація безпосередньо впливає на різноманітні фізіологічні функції і біологічні процеси в організмі людини. Завдяки сонячній радіації відбувається атмосферна циркуляція, випаровування та кругообіг води, формуються погода і клімат, здійснюється синтез органічних речовин.

Біологічна дія сонячної радіації залежить від довжини хвилі, енергії та тривалості впливу випромінювання на рецептор.

Інфракрасна радіація створює поверхневу таплову дію, посилює шкірне дихання, розширює судини, збільшує інтенсивність кровообігу та всмоктування, стимулює продукцію речовин, зменшує пошкоджувальну дію продуктів розпаду. Але занадто інтенсивні інфрачервоне випромінювання може призвести до перегріву, катаракти, місцевого ураження шкіри.

Видима радіація впливає на шкіру справляючи тепловий , фотохімічний і фотосенсибілізуючий ефект.

Ультрафіолетова радіація - біологічно найактивніша частина сонячного спектра, що справляє вітамінотворний, пігментотворний, загальностимулюючий та бактерицидний ефекти. Якщо людина тривалий час перебуває в умовах дефіциту сонячної радіації, в її організмі може виникнути дисбаланс фосфорно-кальцієвого обміну, зниження опірності і працездатності.

За певних соціально-побутових, професійних умов, фізіологічних станів (вагітність, годування груддю, рахіт, тривала іммобілізація, праця під землею тощо) виникає нестача УФО або потреба в його збільшенні. В таких випадках використовуються штучні джерела УФ-випромінювання - ртутно-кварцевої лампи. Дозу (біологічну, еритемну) УФО визначають за допомогою дозиметра конструкції Горбачова (планшетка з отворами).

Сукупність метеорологічних чинників (сезонна радіація, температура, вологість, рух повітря, атмосферний тиск, електричний стан атмосфери, характер хмарності, наявність опадів , сонячна та геомагнітна активність, тощо- всього 30 показників) , які спостерігаються в приземному шарі атмосфери у короткий відрізок часу називають погодою. Погоді притаманна мінливість.

Погода впливає на добовий ритм фізіологічних процесів і на стан організму. Несприятливий вплив погоди проявляється геліомереотропними реакціями, зниженням імунітету, підвищенням захворюваності і смертності.

Багаторічний режим погоди, притаманний данній місцевості називають кліматом. Клімат залежить від сонячної радіації, яка у свою чергу пов”язана з географічною широтою, рельєфом місцевості, висотою над рівнем моря, наявністю водних поверхонь, характеру рослинності в данній місцевості. На клімат впливає діяльність людини (осушення боліт, створення водоймищ, вирощування зелених насаджень тощо. У свою чергу клімат впливає на характер діяльності і здоров”я людей.

Пристосування організму людини до нових кліматичних умов зветься акліматизація. Під час акліматизації знижується опірність організму до

захворювань, загострюються ті, що були, знижується працездатність. Це слід ураховувати при переїзді у місцевість з іншим кліматом, щоб запобігти погіршенню стану здоров”я.

Мікрокліматом називають клімат на невеликій території (приміщенні), що характеризується комплексом фізичних чинників, які впливають на теплообмін. Він може бути штучним і природним.

Штучний- мікроклімат закритих приміщень, різних районів міста, природний - наприклад, мікроклімат лісової галявини.

За допомогою різних заходів людина може змінювати мікро-клімат (орієнтація будинків за частинами світу, з урахуванням “рози вітрів”, озеленення, тощо).

Про вплив основних хімічних складників на організм людини вже йшла мова. Хочеться підкреслити, що до складу атмосферного повітря завжди входить певна кількість пилу і мікроорганізмів.

Джерело пилу - частки грунту, космічний пил, викиди промислових підприємств тощо. В повітрі пил знаходиться в дисперсному стані , викликаючи ураження органів дихання, шкіри, алергізацію організма.

Являючись ядрами конденсації для вологи пил сприяє створенню туманів, поглинає значну частину сонячної радіації. Кількість мікроорганізмів в повітрі теж залежить від його запиленості.

Грунт - один з чинників навколишнього середовища. Це пухкий поверхневий шар земної кори, якому властива родючість. Грунт являє собою комплекс мінеральних і органічних частинок та мікроорганізмів, що утворився з гірських порід унаслідок впливу фізичних, хімічних та біологічних чинників. Суттєве гігієнічне значення грунту зумовлено тим, що:

- він являє собою субстрат, який забезпечує оптимальне розселення та проживання людини, будівництво різноманітних споруд;

- з грунтом тісно пов”язане харчування людини, він визначає кількість, розмаїття і якість продуктів;

- від властивостей грунту часто залежить якість питної води;

- грунт може бути резервуаром патогенних бактерій, вірусів, гельмінтів;

- грунт забезпечує оптимальний перебіг процесів знезараження рідких і твердих відходів.

Хімічний склад грунту не є однаковим в різних місцевостях. Нестача або надлишок хімічного елемента, що міститься в грунті може викликати захворювання - біогеохімічні епідемії.

Як приклад можна навести ендемічний зоб, який виникає при нестачі в грунті ( а як наслідок і в місцевих продуктах харчування) йоду, необхідного для утворення тироксину.

Особливе гігієнічне значення має забруднення грунту екзогенними хімічними речовинами:

а) пестицидами: з грунту ядохімікатами потрапляють у рослини, воду, продукти харчування і з ними - в організм людини;

б) штучними радіактивними речовинами , серед яких найнебезпечнішими є ізотопи, що довго живуть (стронцій -90, цезій-137, період їх напіврозпаду їх складає 10-20 років і більше);

в) хімічними викидами та відходами промислових підприємств.

В грунтах місцевості, яка оточує промислові підприємства міститься миш”як, свинець, сполуки сірки, ртуті,фтору та інші екзогенні хімічні елементи у концентрації, що перевищує гранично допустимий рівень.

Велику роль грунт відіграє у поширенні інфекційних захворювань. Більшість мікроорганізмів у грунті - сапрофіти, гриби, найпростіші. Проте вагоме місце в біоценозі грунту займають і патогенні мікроорганізми, зокрема бактерії тифо- паратифозної групи, холерний вібріон, паличка правця, бруцельозу, туляремії, чуми, туберкульозу, тощо.

Здатність мікроорганізмів до виживання в грунті дуже велика і збудник тифу, паратифу, туберкульозу виживає в ньому до 1 року, дизентерії до 100-190 днів, холери - до 2 місяців.

Грунт відіграє суттєву епідеміологічну роль і в поширенні глісних інвацій. Серед гельмінтозів, поширення яких пов”язане із забрудненням грунту і водоймищ фекаліями людини, геогельмінти (аскаридка, анкілостоми, волосоголовці та ін.) яйця яких проходять у грунті цикл ембріонального розвитку і досягають інвазійної стадії.

Забруднення грунту і рослин фекаліями людини, які містять окремі чинники і онкосфери стрічкових глистів призводять до поширення теніарнінхозу і теннозу.

З грунтом пов”язана і суттєва ентомологічна небезпека: у грунті відбувється дозрівання личинок мух.

У грунті можуть жити кліщі, комахи, гризуни та інші носії інфекційних та паразитарних хвороб.

Санітарна охорона грунту полягає в обмеженні викидів шкідливих речовин промислових підприємств, перехід виробництв на технологію замкнутого циклу та безвідходні технології. Важливим гігієнічним критерієм ефективності заходів щодо санітарної охорони грунту від забруднення хімічними речовинами є гранично допустимі концентрації (кількість речовин в мг на 1 кг абсолютно сухого грунту).

Важливим є і радікальне поліпшення процесів збирання, очищення, знешкодження та утилізації відходів.

Одним з найважливіших компонентів навколишнього середовища є вода, без якої неможливі були б зародження і послідовний розвиток органічного життя на Землі. Вода є невід”ємною складовою нашого організму, провідним чинником підтримування оптимальної життєдіяльності кожної особистості. В організмі вода знаходиться у вільному (вода судинного русла) і зв”язному (вода інтеретіціального простору) станах та як конституційна (внутрішньоклітинна) вода. Вода бере безпосередню участь у багатьох складних процесах життєдіяльності, є універсальним розчинником, вона необхідна для процесів травлення ,

проміжного обміну. Важлива роль води в забезпеченні теплового комфорту і терморегуляції ( випаровування з поверхні шкіри за нормальних умов складає 20-50 г за 1 годину. Підраховано, що за 70 років життя залежно від місця проживання та умов праці людина виділяє в середньому 50-150 т поту).

Тіло людини містить близько 72% води. В крові цей показник досягає 83%, у печінці - 68%. У новонароджених середній вміст води в організмі на 10% більше, ніж у дорослих. Фізіологічна потреба у воді дорослої людини в умовах помірного клімату складає в середньому 2-3 л на добу. Організм погано переносить зневоднення. Втрата 1-1,5 л води викликає необхідність відновлення водного балансу, сигналом цього є спрага. Втрата води у кількості =20% маси тіла є смертельною.

Крім основної фізіологічної функції , яку виконує вода в повсякденному житті людини, слід вказати санітарну, господарсько-побутову, виробничу, фізкультурно-оздоровчу.

Серед основних гігієнічних вимог, які пред”являються до питної води, слід відзначити такі:

- вода повинна мати бездоганні органолептичні (прозорість, запах, колір, присмак, температура) властивості;

- вода повинна мати оптимальний хімічний склад;

- вода не повинна погіршувати біологічної цінності їжі;

- вода не повинна бути твердою;

- вода не повина вміщувати ( не більше ГДК і ГДН) токсичні хімічні та радіоактивні речовини;

- вода повинна бути безпечною в епідеміологічному відношенні, тобто не повинна вміщувати патогенних мікроорганізмів.

Основним документом, який регламентує гігієнічні вимоги до якості питної води в Україні є Державні санітарні правила і норми “ Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання”

Епідемічну безпеку води характеризують мікробіологічні показники, які включають загальну кількість мікроорганізмів в 1 мл води (1 мікробне число, яке не повинно перевищувати 100 в мл) і кількість бактерій грунту, кишкової палички у 1 л води (колі-індекс) - до 3. Колі-титр - найменша кількість води, в якій виявлено кишкову паличку ( не менше 300).

До інфекційних хвороб, що передаються через воду насамперед належать гострі кишкові інфекції (холера, черевний тиф, паратифи, бактеріальна і амебна дизентерія). Збудники цих хвороб характеризуються фекально-оральним шляхом передачі, заражають воду потрапляючи в неї з випорожненнями людей.

Серед захворювань вірусної етіології, які можуть передаватись через воду і викликати епідемії, вірусний гепатит А, поліомієліт, ентеровірусні інфекції (КОКСАКІ, ЕСНО та ін.), реовірусні, парвовірусні ( в тому числі вірусний гастроентерит), аденовірусні, ротавірусні, та інші вірусні інфекції.

Небезпека забруднення води вірусами полягає в тому, що вони довгий час ( до 200 днів) зберігають інфекційність у воді поверхневих водоймищ і в питній воді. Крім того, віруси стійкіші до дії знезаражувальних агентів, ніж бактерії, дози вірусів, що спричиняють захворювання у людини можуть бути зовсім невеликими.

Серед зоонозів, для яких можливий водний шлях зараження - лептоспірози, туляремія, бруцельоз, гарячка Ку.

Вода може бути джерелом передачі епідеміологічного вірусного кон”юнктивіту (плавальні басейни, озера).

Крім патогенних мікробів із забрудненою водою в організм людини можуть проникати цисти лямблій, яйця аскарид, волосоголовця, личинки анкілостоми, церкарії печінкового дворота, мікрофілярії ришти і церкарії шистосом.

Збудники низки хвороб розвиваються не безпосередньо у воді, а у мешканців водоймищ - молюсків (шистосоми та інші трематоди), рачків-циклопів (дракункул). Зраження людей відбувається через використання сирої або погано очищеної води, вживання фруктів, овочів, зелені, помитих забрудненою водою, тощо.

Вміст деяких мікроелементів суттєво впливає на стан здоров”я людей. Так , при вмісті у воді понад 40 мг\л нітратів у немовлят, які споживають суміші, приготовлені на такій воді, може з”явитись важке захворювання - воднонітратна метгемоглобінемія. При цій хворобі нітрати в організмі перетворюються на нітрити, які, вступаючи у зв”язок з гемоглобіном, утворюють метгемоглобін, блокуючи основну функцію гемоглобіну: зв”язуватись з киснем і транспортувати його.

Концентрація фтору у питній воді впливає на стан зубів і кісток: при зниженні його вмісту до 0,5 мг\л і менше значно поширюється ( в 2-3 рази) карієс. При підвищенні концентрації понад 1,5 мг\л може виникнути флюороз зубів. В доброякісній питній воді фтору мусить бути 0,75 - 0,95 мг\л.

Більшу частину свого життя людина проводить у житловому приміщенні, тому значення житла для неї надзвичайно велике. Житло захищає людину від несприятливого впливу чинників навколишнього середовища, створює здорові умови праці, відпочинку сну, особистої гігієни. Добре житло забезпечує позитивний вплив на здоров”я людини, працездатність і емоційний стан.

Житло повинно відповідати санітарно-гігієнічним вимогам. Щоб житло захищало людину від хвороб, воно повинно мати непроникні для вітру міцні стіни, внутрішнє оздоблення має бути легко доступне для прибирання і за своїми об”ємами і площею відповідати гігієнічним нормативам.

Погані житлові умови несприятливо відбиваються на низці фізіологічних функцій організму, зокрема на диханні, теплообміні, вищій нервовій діяльності тощо. Вони є також причиною виникнення багатьох захворювань. Вологе помешкання, особливо без доступу сонячного світла і

чистого повітря через велику кількість мешканців, зумовляє виникнення не лише захворювання, але призводить до смертності. Смертність від туберкульозу в таких помешканнях утричі вища. Незадовільне щодо гігієнічних умов житло сприяє поширенню таких захворювань, як грип, кір, дифтерія, кишкові інфекції тощо. У таких помешканнях важче перебігають серцево-судинні захворювання, захворювання пов”язані з обміном речовин, частіше виникають бронхо-легеневі та алергічні хвороби

Вихідними для забезпечення оптимальних житлових умов є дотримання відповідних будівельних і гігієнічних умов, регламентованих спеціальними загальнодержавними документами, державними будівельними нормами України.

Нормативне значення мінімального розміру житлової площі на одну людину в Україні становить 13,65 м , мінімальної висоти стелі 2,7 м, повітрообмін в житлових кімнатах повинний становити 30 м \годину на 1 людину. Оптимальними для людини є такі показники комфортного мікроклімату в помешканні: температура повітря 19-22⁰ С, відносна вологість повітря 40-60 %, щвидкість руху повітря - не більше 0,3 м\с.

Створення належних гігієнічних умов у житлі залежить від багатьох чинників, серед яких місце розташування житла та екологічні умови земельної ділянки , відстань її від джерел біологічного, хімічного, фізичного забруднення, характер будівельних матеріалів, опалення, освітлення тощо.

Забруднення навколишнього середовища досягло в умовах сучасної цивілізації особливо великих масштабів у містах. Різко загострюється проблема шуму, вібрації, неіонізуючого та іонізуючого випромінювань. Інтенсивність шуму в містах щорічно збільшується на 0,5 -1,0 дБ і це є одним із найнесприятливіших чинників. що призводить до виникнення шумової хвороби, яка проявляється зниженням звукової чутливості різного ступеня, збудженням, дратливістю, зниженням працездатності і розумової діяльності, головним болем, неврозами, порушеннями серцево-судинної системи, підвищенням швидкості згортання крові, порушенням секреторної і моторно-евакуторної функції шлунку та інші.

Джерелами шуму є всі види міського транспорту, промис-лові об”єкти, гучномовне радіо- і телеобладнання, сантарно-технічне обладнання житлових будинків ( рух ліфта, нагрівання котла тощо)

Нормами передбачено гранично припустимі рівні шуму для житлових кімнат і помешкань 25 дБА.

Не менш серйозною проблемою є вплив вібрації, яка негативно впливає на функцію багатьох органів і систем, але основним проявом вібраційної хвороби є судинний синдром. Допустимі рівні вібрації в житлових приміщеннях мають відповідати показникам, установленим санітарними нормами. Для виконання цих вимог слід передбачати дотримання відповідних відстаней, які визначаються шляхом розрахунку, між житловими будинками і джерелами вібрації, а також застосування на цих джерелах ефективних віброгасильних матеріалів і конструкцій.

Під час розміщення радіотехнічних об”єктів (радіостанції, радіотелевізійні , передавальні, радіолокаційні станції), промислових генераторів, повітряних ліній , електропередачі високої напруги та інших об”єктів, що випромінюють електромагнітну енергію, яка має шкідливий вплив на здоров”я людей, слід керуватись санітарними нормами і правилами захисту людей від впливу електромагнітних полей, які створюються радіоактивними об”єктами.

Дотримання гігієнічних вимог у житті кожної людини завжди було дуже важливим чинником збереження здоров”я і підвищення працездатності.

За даними ВООЗ, у загальній сукупності чинників, які зумовлюють стан здоров”я людини (генетичні фактори, рівень і доступність медичної допомоги, екологічний стан навколишнього середовища та спосіб життя) питома вага останнього становить 50%. Особливого значення набуває здоровий спосіб життя в сучасних екологічних умовах у ситуації, коли проведення первинної профілактики різноманітних захворювань, необхідність підвищення природного імунітету і опірності до впливу численних несприятливих чинників навколишнього середовища є провідними завданнями всієї медичної науки.

Основою здорового способу життя є особиста гігієна - комплекс заходів спрямованих на збереження та зміцнення здоров”я шляхом дотримання гігієнічних вимог у повсякденному житті і діяльності людини.

У сферу особистої гігієни входять гігієна тіла, ротової порожнини , гігієна фізичного виховання та загартовування, запобігання шкідливим звичкам, гігієна статевого життя, гігієна одягу та взуття, гігієна відпочинку і сну, гігієна індивідуального харчування, психологічна тощо.

Гігієна фізичної культури та загартовування є важливим елементом особистої гігієни і здорового способу життя. Заняття фізкультурою і спортом дозволяють збалансувати енерговитрати, стимулюють діяльність серцево-судинної системи, сприятливо впливають на функціональний стан ЦНС, інших органів і систем, ослабляють гіпоксичний стан , пов”язаний із застоюванням крові в органах малого таза, активізують обмінні процеси, підвищують рівень працездатності і опірності

Загартовування - це підвищення стійкості організму до впливу коливань температури повітря і води, вологості повітря, атмосферного тиску, сонячної радіації та інших фізичних чинників навколишнього середовища. У фізіологічному відношенні загартовування розглядається як адаптація що досягається тривалим тренуванням, впливом того чи іншого чинника або їх комплексу.

Загартовування підвищує адаптацію не тільки до клімато- погодних, але й до фізико-хімічних, біологічних, психологічних чинників, чутливість до респіраторних захворювань, підвищує працездатність, сприяє формуванню позитивного психо-емоційного стану тощо.

Оптимальна життєдіяльність людини неможлива без дотримання режиму дня, чергування активної діяльності та відпочинку, бадьорості і сну. Обов”язковим, надзвичайно важливим з точки зору формування здорового способу життя елементом режиму дня є відпочинок. Найефективнішим способом відпочинку є зміна видів діяльності, оптимальна організація вільного часу. Обов”язковим елементом щоденного відпочинку є 7-8-годинний нічний сон.

Тривалість режимних моментів визначається віком, індивідуальними особливостями людини, характером праці.

Гігієна тіла , догляд за шкірою і волоссям є найдавнішим елементом особистої гігієни.

Шкіра людини постійно забруднюється секретом сальних і потових залоз, омертвілими лусками епідермісу, мікроорганізмами, пилом, яйцями гельмінтів. Водночас чиста шкіра має бактерицидну властивість, в 15-20 разів вищу, ніж брудна. Систематичне (2 рази на день) вмивання, обмивання тіла і миття волосся не менше одного разу на тиждень, короткое підстригання нігтів є необхідним для забезпечення чистоти і нормального функціонування шкіри. Основним способом гігієнічного догляду за ротовою порожниною є чищення зубів двічі на день.

Чищення зубів необхідне для знищення зубного нальоту, сповільнення процесів утворення зубного каменю, який є одним із чинників утворення карієсу і парадонтозу, знищення неприємного запаху з рота, зменшення кількості мікроорганізмів.

Одяг, як і житло, сприяє зберіганню температури тіла, бере участь в регуляції теплового обміну. Тому до побутового одягу ставлять такі гігієнічні вимоги:

- забезпечувати оптимальний підодяговий мікроклімат і сприяти установлення теплового комфорту людини;

- не утруднювати дихання, кровообіг, рухи, не стискувати внутрішні органи;

- бути достатньо міцним, легко чиститись;

- не містити токсичних домішок;

- мати порівняно невелику масу.

Взуття відповідає гігієнічним вимогам в тому разі, коли воно не тільки захищає ноги від зовнішніх механічних уражень (удари, вибоїни в грунті), але й:

- забезпечує повну свободу рухів стопи;

- має малу теплопровідність і забезпечє оптимальний мікроклімат взуттєвого простору, та його добру вентиляцію;

- зручне в користуванні, не порушує кровопостачання, ріст, формування кістково-м”язових елементів ступні;

- не виділяє токсичних речовин;

- відповідає віковим, статевим, фізіологічним особливостям організму;

- легко чиститься, висушується, довгий час зберігає вихідні форму і гігієнічні властивості.

Діяльність людини, що пов”язана з виконанням фізичної та розумової роботи є природним прагненням і водночас однією з найважливіших складових її повноцінного життя. Завдяки праці забезпечується економічне благополуччя та обороноздатність держави, створення необхідного інтелектуального та матеріального потенціалу суспільства, науково-технічний прогрес. Умови праці та ступінь її безпеки являють собою один із провідних чинників формування здоров”я як одного працівника , так і великих трудових колективів. Несприятливі для здоров”я умови праці можуть бути причиною виникнення професійних захворювань та інвалідизації працівників. До таких захворювань належать, наприклад, професійні пневмокеніози, декомпресійна хвороба, вібраційна хвороба, електроофтальмія, хронічний пиловий бронхіт, сілікоз, променева патологія, гострі і хронічні професійні отруєння тощо. Серед професійних шкідливостей виділяють:

- фізичні (шум, вібрація, ультразвук, інфразвук, електромагнітні коливання, метерологічні чинники, підвищений або знижений атмосферний тиск тощо);

- хімічні (токсичні, канцерогенні мутагенні, сенсибілізуючі тощо);

- біологічні (мікроорганізми і продукти їх життєдіяльності, отруйні речовини, хворі тварини тощо);

- психофізіологічні (фізичні і нервово-психічні перевантаження).

Серед заходів профілактики професійних захворювань: наукова гігієнічна регламентація параметрів та умов впливу шкідливих чиників, автоматизація та механізація виробничих процесів, використання засобів індивідуального захисту, раціональний режим праці і відпочинку.

Стомлення - це стан організму , що виникає внаслідок виконання інтенсивної та тривалої праці і характеризується зниженням працездатності. Стомлення викликає в корі головного мозку охоронне гальмування , яке захищає клітини нервової системи від перезбудження.

Найефективнішим заходом профілактики втоми є організація раціонального трудового процесу, режиму праці і відпочинку, яке передбачає визначене чергування праці і відпочинку, що має велике значення для підвищення працездатності.

Здоров”я дітей є незаперечною гарантією здоров” я та благополуччя прийдешніх поколінь. Запобігання захворюванням, збереження і зміцнення здоров” я дітей і підлітків завжди були і залишаються одним із пріоритетних завдань будь-якого суспільства.

Особливе значення ця проблема має для України, де внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та багатьох інших об”єктивних чинників склались несприятливі екологічні обставини , які потребують великої уваги щодо профілактики різних захворювань у дітей і підлітків.

Вікові особливості росту, розвитку і формування здоров”я дитини мають певні закономірності. Їм притаманні нерівномірність та морфофункціональні особливості . Характерним проявом такої нерівномірності є розбіжності між періодами інтенсивного росту і періодами диференціювання окремих органів і тканин організму.

Існують певні розбіжності розвитку хлопчиків і дівчаток. Пубертатний період у дівчаток у кліматичних умовах України починається в 10-12 років, у хлопчиків - у 13-14 років.

Останнім часом спостерігається прискорення темпів росту і розвитку дітей і підлітків , а також досягнення статевої зрілості раніше порівняно з попередніми поколіннями, яке зветься акселерація.

Критеріями оцінки стану здоров”я дітей і підлітків є:

- наявність або відсутність на момент обстеження хронічних захворювань;

- рівень функціонального стану основних систем організму;

- ступінь опірності організму впливові несприятливих чинників навколишнього середовища;

- рівень та гармонічність фізичного та нервово-психічного розвитку.

На основі цих критеріїв виділяють 5 груп здоров”я дітей і підлітків:

перша група - практично здорові діти з нормальним розвитком і функціонуванням всіх органів і систем;

друга група - практично здорові діти, але з наявністю деяких морфологічних або функціональних відхилень, а також зниженою опірністю гострим захворюванням;

третя група - діти з хронічною патологією в стані стійкої компенсації;

четверта група - діти з хронічними захворюваннями в стадії субкомпенсації;

п”ята група - діти з хронічними захворюваннями в стадії стійкої декомпенсації.

Режим дня дітей і підлітків і організація навчального процесу в школі й поза навчальної діяльності мають ураховувати стан здоров”я, вікові собливості фізичної і розумової працездатності дитини та рівень розвитку, що досягнутий. Фактично режим дня являє собою розподіл часу на виконання різних видів діяльності та відпочинку впродовж доби, в основі якого знаходиться умовно-рефлекторна діяльність. Режим дня вважається правильним в тому випадку, якщо передбачає достатній час для виконання дитиною всіх необхідних елементів життєдіяльності та забезпечує високий рівень працездатності.

Для режиму дня школяра важливе значення має раціональне чергування різних видів діяльності і відпочинку упродовж доби з урахуванням вікових особливостей.

Раціональний режим дня передбачає:

а) різні види діяльності, їх тривалість, раціональне чергування і регулярність;

б) достатній відпочинок з максимальним проведенням його на свіжому повітрі;

в) повноцінне харчування;

г) гігієнічно повноцінний сон.

Тривалість навчального дня є одним з важливих елементів шкільного режиму. Вона має відповідати віку дітей. Надто тривалий навчальний день різко знижує працездатність учнів.

Основними елементами режиму школи є:

1) тривалість навчального року і перерви (канікули) упродовж календарного року;

2) правильна організація прийому дітей у школу;

3) тривалість навчального дня;

4) тривалість уроку і правильна його побудова не тільки у педагогічному, але й і в гігієнічному відношенні;

5) оптимальний розподіл предметів залежно від ступеня їх важкості, чергування легких і важких уроків і занять;

6) раціональна організація перерв між заняттями з максимальним використанням свіжого повітря;

7) своєчасний прийом їжі упродовж навчального дня і правильна організація цього процесу;

8) забезпечення у приміщеннях школи зразкової чистоти, зовнішнього порядку і дотримання усіх вимог шкільної гігієни;

9) правильна організація і нормування за часом класної праці дітей і підлітків;

10) нормування домашніх завдань: час, необхідний для приготування уроків, кількість предметів; характер завдань (недопустимі лише усні або письмові уроки);

11) органічний зв”язок шкільного режиму з цілодобовим режимом учнів.

Шкільний режим повинен тісно пов”язуватися з цілодобовим режимом учнів, оскільки порушення останнього часто відбивається на шкільному режимі: збільшується стомлення учнів, виникає несприятливий вплив на діяльність головного мозку, знижується успішність навчання, погіршується здоров”я дітей і підлітків

Треба турбуватися про те, щоб і режим учнів у сім”ї відповідав вимогам шкільної гігієни.

Інформацію про навколишній світ та про власне тіло ми одержуємо за допомогою органів чуття. З давніх-давен відомо п”ять основних видів відчуття: око- бачить, вухо- чує, шкіра - відчуває, язик - розпізнає смак, ніс - забезпечує нюх. Та частина функцій ЦНС, яка забезпечує сприйняття та обробку подразнень, належить до сенсорних (від латинського сенсус - почуття, відчуття), а за І.П.Павловим, - аналізаторних систем. Аналізатори відносяться до першої сигнальної системи діяльності.

Ембріогенез зорового аналізатора свідчить про те, що він утворюється з проміжного мозку та є частиною мозку, винесеного на периферію.

Зоровий аналізатор при народженні ще має ознаки неповного розвитку. У перші 2 - 3 тижні у дитини спостерігається фізіологічна світлобоязнь, ністагм. Наприкінці першого місяця вона вже затримує ( на 2-5 секунд) погляд на блискучих предметах, слідкує за рухомою високо піднятою іграшкою.

Очне яблуко має неправильну кулясту форму. Середні розміри його у дорослої людини становлять приблизно 24 мм у діаметрі, у новонароджених - до 16 мм. Форма очного яблука у новонароджених більш куляста, ніж у дорослих. Внаслідок такій формі очного яблука новонароджені діти в 80-94% випадків мають гіперметропічну рефракцію (далекозорість).

Рефракція - це переломлююча сила оптичної системи ока, яка виражена в діоптріях. Різновиди аномалій рефракцій є гіперметропія і міопія (короткозорість).

Ріст очного яблука продовжується після народження. Інтенсивніше воно росте перші п”ять років життя дитини, менш інтенсивно - до 9-12 років.

Склери у дітей тонкі, еластичні, добре розтягуються.

Рогівка у новонароджених дітей товста і опукла. До 5 років товщина рогівки зменшується, а середній радіус кривини її з віком не змінюється. З віком рогівка становиться щільною.

Під акомодацією розуміють пристосування ока для чіткого зору на різні відстані. До складу акомодаційного апарату належать кришталик, війкове тіло, війкові зв”язки.

У новонароджених і дітей раннього віку кришталик кулястої форми, безбарвний, прозорий (це норма). У осіб похилого віку кришталик - жовтаве, дуже заломлююче тіло у вигляді двоопуклої лінзи.

У центрі райдужки є отвір - зіниця. У новонародженої дитини вона вузька. У віці 6-8 років зіниці широкі, тому що переважає тонус симпатичних нервів. У 8-10 років зіниця знов вузька і дуже активно реагує на світло. У 12-13 років реакція зіниці на світло, як у дорослих. Сітківка виконує світлосприймаючу функцію. Вона містить волокна зорових клітин - палички й колбочки.

У новонароджених дітей палички у сітківки диференційовані, а кількість

колбочок починає зростати після народження і до кінця першого півріччя морфологічний розвиток сітківки закінчується.

Дитина в перші місяці життя бачить предмети у перевернутому зображенні, тому що взаємодія аналізаторів не удосконалена.

З віком змінюється акомодація. В 10 років найближча точка ясного зору знаходиться на відстані менше 7 см від ока, в 20 років - 8,3 см, в 30 років - 11 см, в 40 років - 17 см, в 50 років - 50 см, в 60-70 років - 80см.

Пресбіопія - вікове ослаблення здатності до акомодації, починається після 40 років і проявляється утрудненням при читанні або розгляданні дрібних об”єктів на близькій відстані, надто при недостатньому освітленні.

Компенсують ослаблену акомодацію, призначаючи корекцію для читання (від +1 до +3 діоптрії) залежно від віку: у 40 років +1 діоптрій, 50 років +2 діоптрії, 60 років +3 діоптрії.

Світлова і кольорова чутливість змінюється з віком дитини. Світлова чутливість значно збільшується у віці від 4 до 20 років. А після 30 років починає зменшуватися.

Відомо, що діти грудного віку розрізняють ступені яскравих кольорів. В трьох річному віці дитина розрізняє кольори. Різке підвищення кольорової чутливості відмічено у 10-12 років і продовжує збільшуватися до 30 років, потім повільно знижується при старінні.

Для оцінки функції зорового нерва перевіряють гостроту зору, сприйняття кольорів, поле зору кожного ока. У маленьких дітей функцію зорового нерва визначають: по-перше, за картиною дисків зорових нервів під час дослідження очного дна і, по-друге, за реакцією дитини на яскраві іграшки і реакцію зіниць на світло.

Гостроту зору (visus) обстежують за допомогою спеціальних таблиць, на яких розташовані 10 рядів літер або різних малюнків (для дітей молодшого віку), розміри яких поступово зменшуються. Кожне око обстежеють окремо. Гострота зору в нормі дорівнює 1.

Гостроту зору визначають ха формулою:

Visus= d/D, де

d- відстань від таблиці;

D - літера з рядка найдрібніших, прочитана на відстані d.

Якщо пацієнт з відстані 5 м прочитує верхнього рядка знаків, гострота його зору менша за 0,1. Поступово наближаючи пацієнта до таблиці, з”ясовують, на якій відстані він зможе прочитати перший ряд. Якщо, наприклад, ця відстань становить 3 м, то за формулою Снеллена, гострота зору у цієї людини - 0,06. Отже, кожен метр відстані відповідає гостроті зору 0,02..

Гострота зору у дітей з нормальною рефракцією збільшується з віком, так в 4-5 років - вона дорівнює 0,80%, 5-6 років - 0,86%, 7-8 років - 0,91%, 10-15 років - підвищується від 0,98 до 1,15%.

Зорова зона розташована в потиличній частині кори головного мозку.

Профілактика порушення зору в дітей та підлітків:

1) попередження розповсюдження очних хвороб у дітей, які найбільш часто зустрічаються - це кон”юнктивіт, хвороби повік, гостре запалення слізної залози;

2) попередження травми очей, частота яких з віком збільшується у дітей і підлітків;

3) для попередження захворювання очей у дітей шкільного віку необхідно дотримуватися: правил особистої гігієни, правил освітлення приміщень, раціональне харчування.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
3. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
4. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
5. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
6. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
7. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
8. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
9. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
10. А. 5-7 день життя.
11. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
12. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.

Переглядів: 3742