• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Одна з форм його національної культури

Вступ

ТЕМА. Вступ. Фонетика і фонологія

Література до теми

1. Історія української мови : хрестоматія / Упорядники С.Я. Єрмоленко, А.К. Мойсієнко ; Автор передмови С.Я. Єрмоленко. – К. : Либідь, 1996. – 288 с.

2. Кравець Л.В. Стилістика української мови : практикум : навч. посіб. / Л.В. Кравець ; За ред. Л.І. Мацько. – К. : Вища шк., 2004. – 199 с.

3. Мацько Л. І. Стилістика української мови : підручник / Л.І. Мацько, О.М. Сидоренко, О.М. Мацько ; За ред. Л.І. Мацько. – К. : Вища шк., 2003. – 462 с.

4. Сучасна українська літературна мова : підручник / А.П. Грищенко, Л.І. Мацько, М.Я. Плющ та ін. ; За ред. А.П. Грищенка. – К. : Вища школа, 1997. – 493 с.

5. Сучасна українська літературна мова : підручник / М.Я. Плющ, С.П. Бевзенко, Н.Я. Грипас та ін. ; За ред. М.Я. Плющ. – К. : Вища шк., 2006. – С. 13-16.

6. Тищенко К. Всеслов’янськість мови українців / К. Тищенко // Український тиждень. – 2012. – № 39 (256). – С. 22-64.

7. Тищенко К. Етномовна історія прадавньої України / К. Тищенко ; Київський нац. ун-т ім. Т.Шевченка, Лінґвістичний музей. – К. : Аквілон-Плюс, 2008. – 480 с.

8. Царук О. Українська мова серед інших слов’янських: етнологічні та граматичні параметри : монографія / О. Царук. – Дніпропетровськ : Наука і освіта, 1998. – 324 с.

9. Шкуратяна Н.Г. Сучасна українська літературна мова : навч. посіб. / Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. – К. : Літера, 2000. – 688 с.

Лекція 1

План

1. Сучасна українська літературна мова як предмет наукового вивчення і навчальна дисципліна. Основний зміст, обсяг і завдання курсу.

2. Українська мова – національна мова українського народу, одна з форм його національної культури.

3. Українська літературна мова як вища форма існування української загальнонародної національної мови.

СУЛМ як предмет наукового вивчення і навчальна дисципліна.

Основний зміст, обсяг і завдання курсу

Курс «Сучасна українська літературна мова» є провідною лінгвістичною дисципліною у фаховій підготовці вчителя української мови і літератури. Він спрямований на те, щоб майбутній словесник усвідомив взаємозв’язки і взаємовідношення мовних одиниць, закономірності творення й функціонування цих одиниць, системність мови, складність і багатоплановість її будови. У процесі опанування курсу сучасної української літературної мови у вищій школі студент повинен виробити наукові погляди на мову, глибоко усвідомити взаємозв’язки між мовними підсистемами і навчитися розкривати їх, розвивати в собі навички самостійного аналізу мовних фактів, використовуючи при цьому знання, здобуті з інших лінгвістичних дисциплін, вчитися самостійно працювати з науково-навчальною та власне науковою літературою лінгвістичного характеру. Програмовий матеріал передбачає систематичне підвищення культури усного й писемного мовлення студентів, постійне удосконалення їх мовної та мовленнєвої компетенції, умінь вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних формах, сферах і жанрах мовлення.

Мета курсу: формування системного уявлення студентів про мову, про мовну особистість та її розвиток; забезпечення досконалого, ґрунтовного володіння українською літературною мовою майбутніми фахівцями в їх повсякденній діловій діяльності.

Завдання курсу:

- теоретичні – поглибити знання студентів про системну структуру мови, про фонетичні, орфографічні явища української літературної мови на основі здобутків сучасної мовознавчої думки;

- практичні: допомогти студентам виробити наукові погляди на мову, практично оволодіти фонетичними й орфографічними нормами сучасної української мови; активізувати їх уміння спілкуватися українською мовою в різних соціокомунікативних ситуаціях.

Міждисциплінарні зв’язки. Теми, що вивчають студенти І курсу, починають курс навчання сучасної української літературної мови і є особливо важливими для гармонійного розвитку мовної особистості. Дисципліна «Сучасна українська літературна мова» тісно пов’язана з такими предметами, як «Практикум з української мови», «Культура мовлення», «Риторика», «Діалектологія», «Стилістика української мови», «Історія української мови», а також зі «Вступом до мовознавства», «Загальним мовознавством» і «Сучасною російською літературною мовою» (в аспекті зіставного аналізу).

Українська мова – національна мова українського народу,

За різними оцінками, сьогодні у світі існує від 2,5 до 7 тисяч мов, за найновішими даними – 6703 мови.

За кількістю мовців найпоширенішими мовами вважають китайську (1200000000 мовців), іспанську (332000000), англійську (330000000), бенгальську, гінді, арабську, російську, португальську, японську, німецьку мови; українська за цією ознакою перебуває на 21 місці: нею користується від 42 до 50 мільйонів людей у світі (в Україні, у східній і західній діаспорі).

За давністю писемності українська належить до старописемних мов: її писемності понад тисячу років.

За призначенням українська мова – національна мова українського народу, державна мова України.

За генеалогічною класифікацією (походженням) українська мова належить до східної підгрупи слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї.

Серед науковців немає одностайності щодо проблеми походження української мови, зародження і розвитку її як окремої слов’янської.

Так, згідно з офіційним поглядом радянської науки, підтримуваним деякими мовознавцями і тепер, українська мова виникла в ХІV ст. після розпаду давньоруської мови (мови Київської Русі) на три окремі мови – російську, українську, білоруську. Появу цих трьох мов було зумовлено поділом Київської Русі на кілька князівств, монголо-татарською агресією проти східних слов’ян. Ця теорія з’явилася в 50-тих роках ХХ ст. й ілюструвала радянський міф про Київську Русь як „колиску трьох братніх народів”, у якій був „старший брат” – російський народ.

Другий погляд полягає в тому, що джерелом розвитку української, як і інших слов’янських мов (польської, чеської, сербської, хорватської, болгарської та ін.) була праслов’янська (давня слов’янська) мова, розпад якої розпочався в VІІ ст. Цю думку поділяли такі видатні вчені, як Ф.Міклошич, А.Шляйхер, П.Житецький, О.Потебня, А.Кримський, І.Огієнко, О.Шахматов. На питання ж „Якою мовою розмовляли в Київській Русі?” видатний російський учений В.Ключевський відповідав: „Так, як говорять малороси”.

Деякі мовознавці намагаються довести, що українська мова почала формуватися три тисячі років тому, оскільки має багато спільного з латиною, особливо на рівні граматики. Інші твердять, що українська – основа мов усіх народів, тому що має багато спільного (понад п’ять тисяч коренів слів) із санскритом (давньоіндійською мовою), проте ці гіпотези потребують наукового доведення.

Українська мова є однією з старописемних мов індоєвропейської родини. Вона успадкувала давньоруську писемність і в ранній період своєї історії продовжувала розвивати традиції літературної мови Київської Русі, що є історичною назвою України. Зберігаючи багато в чому спільність із білоруською та російською мовами, українська систематично збагачувалася народнорозмовними елементами. Внаслідок цього утворилася староукраїнська книжна мова. Вона вживалася в різних ділових документах, частково в полемічних творах. Нею писали наукові праці, наприклад «Лексикон славенороський» (1627 р.) П. Беринди. Рівнобіжно розвивалася жива мова українського народу, струмені якої широко вливалися в літописи Самовидця, С. Величка, в драми М. Довгалевського і Г. Кониського, в полемічні твори І. Вишенського, в ліричні й сатиричні вірші Г. Сковороди, в поезії І. Некрашевича.[Усе це підготувало ґрунт для виникнення нової української літературної мови на народній основі. Сталося те наприкінці XVIII ст., коли вийшла перероблена в бурлескному стилі Вергілієва «Енеїда». Отож, І. П. Котляревський започаткував нову українську літературну) мову.

Правовий статус української мови в Україні сьогодні визначає Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року. У статті 10 Конституції записано: “Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом”.

На позначення мови, що виконує роль державної, уживають також терміни “офіційна мова”, “національна мова“ або просто “мова певної держави”, наприклад: мова Французької Республіки – французька; офіційна мова Італії – італійська.

На сучасну деформованість мовної ситуації в Україні вказує співвідношення носіїв української та російської мов, що не відповідає співвідношенню етнічних українців і росіян на її території. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року українці становлять 77,8% населення України, тоді як українську мову визнало рідною лише 67,5%.

Як показало всеукраїнське опитування Інституту соціології НАН України, 2005 року:

українську мову вважали рідною лише 64,3% населення,

російську 34,4%,

іншу — 1,5%.

Мовою спілкування дорослого населення в родинній сфері були:

переважно українська — 41,8%,

переважно російська — 36,4%,

обидві мови (залежно від обставин) — 21,6%.

Читайте також:

1. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
2. Аграрний комплекс національної економіки.
3. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ
4. Амстердам, Дельфт — осередки культури Нідерландів
5. Артефакти культури. Знання, цінності і регулятиви як три основних види смислів культури.
6. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
7. Атрибутивні ознаки і властивості культури
8. Боротьба з проявами національної самосвідомості
9. Братства та їх роль в розвитку української культури.
10. Варни і касти, їх роль у розвитку культури. Поширення буддизму та джайнізму.
11. Вибір слова – основа культури мовлення
12. Виникнення культури

Переглядів: 2446