Моделі економічного зростання

Однофакторна модель зростання – модель Харрода-Домара – єдиний фактор економічного зростання лише капітал. Вихідною умовою такої посилки є те, що капітал (як фактор) наче «вбирає» в себе потенціал решти виробничих факторів. Дана модель базується на ряді припущень: передбачається, що задіяні всі фактори виробництва, зберігається рівновага попиту і пропонування та рівні їхніх приростів, залишаються постійними співвідношення між заощадженнями S та інвестиціями І. На практиці це далеко не так. Формула (рівняння) Харрода-Домара має такий вигляд:

, (8.4)

де G–темп економічного зростання;

C – відношення капіталу до випуску продукції (національного доходу), тобто коефіцієнт капіталомісткості;

S–частка заощаджень у національному доході.

Таким чином, знаючи основні економічні параметри (національний капітал, національний дохід та їх співвідношення, розміри чистих заощаджень та інвестицій), можна прогнозувати приблизні темпи зростання економіки на перспективу. Проте реальні темпи можуть відрізнятись від розрахованого середнього показника, оскільки вони ще залежать від структури інвестицій, використання технічних досягнень, фази економічного циклу та інших змінних факторів, які впливають на економічну кон’юнктуру.

Модель виробничої функції. Економічне зростання може бути забезпечено за рахунок паралельних вкладень у різні фактори, що робить їх більш високопродуктивними. Раціональне співвідношення між працею і капіталом у разі їх зміни розраховується за допомогою виробничої функції, в основі якої — найкращий варіант граничної продуктивності кожного із залучених факторів:

Q = F(L,K,N), (8.5)

де Q – обсяг виготовленої продукції (національного доходу);

L–сукупні витрати праці;

K – вкладений капітал;

N – земельні ресурси.

На основі виробничої функції американський економіст П. Дуглас і математик Х. Кобб побудували двофакторну модель зростання економіки, яка демонструє пряму залежність між обсягом (результатом) виробництва і величиною виробничих витрат:

Q = F(L,K). (8.6)

Згідно з даною формулою при збільшенні затрат праці і капіталу на х % обсяг продукції (національного доходу) зросте також на х %.

Багатофакторні моделі зростання. У подальшому були запропоновані інші моделі, які враховували умови, що впливають на ступінь взаємозамінюваності факторів та їх диференціацію, а також на економічне зростання прямо та опосередковано, тобто багатофакторні моделі.

Модель В. Леонтьєва дістала назву «витрати–випуск» – на основі аналізу системи взаємозалежностей в економіці побудовано таблицю міжгалузевого балансу. У таблиці взаємозв’язок між «витратами» (по стовпцях) і «випуском», або виготовленою продукцією (по рядках), дозволяє з’ясувати, яку кількість однієї продукції потрібно використати для виробництва іншої.

Концепція нульового зростання – в повоєнні десятиліття істотно посилились негативні наслідки швидкого економічного зростання, оскільки воно значною мірою пов’язано із залученням і переробкою дедалі більшої кількості сировинних ресурсів. Сировина стає дефіцитнішою, а потреби в ній безперервно зростають. За існуючих тенденцій залучення природних ресурсів у виробництво людство незабаром дійде до межі, за якою йому загрожує глобальна катастрофа: виснаження природних ресурсів, екологічні катастрофи та погіршання якості життя в цілому. У зв’язку з цим необхідно свідомо обмежувати темпи економічного розвитку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Типи та моделі економічного зростання	\|	Методичні вказівки до проведення семінарських занять

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.