Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

У вихованні військовослужбовців

Традиція як основна форма формальної спадкоємності, забезпечує накопичення і передавання людського досвіду з метою регулювання суспільного життя.

Традиція (від латин. tradere) – це те, що переходить від одного покоління до іншого. Поняття “традиція” споріднене з поняттями “передача”, “перехід”, “перенесення”.

Традиції є еталонами, взірцями, котрі формуються завдяки соціокультурному досвіду людства, у якому акумульовані загальні механізми минулої цілеспрямованої діяльності. Традиції як соціокультурні утворення своєрідно з’єднують індивідів з минулим, транслюють їх досвід у сучасне, а через нього – у майбутнє.

Творцями військових традицій у самому широкому розумінні є солдати. Народ довірив своїм воїнам найдорожче – суверенітет країни. І щоб виправдати цю довіру, вони мужньо і хоробро захищали Вітчизну, берегли і збагачували її героїчні бойові традиції.

Головним носієм бойових традицій є офіцерський корпус.

В історії будь-якої держави мужність та самовідданість у бою завжди шанували. Про подвиги героїв складали балади і пісні, їх описували у літературі й відтворювали у мистецтві. Військова історія нашої Батьківщини – скарбниця яскравих прикладів мужності, стійкості, бойової майстерності та героїзму солдат і офіцерів. Індивідуальні і колективні бойові подвиги у найбільш складних і небезпечних ситуаціях вимагали від військовослужбовців максимальних вольових і фізичних зусиль, напруження всіх духовних сил, високої бойової майстерності. Саме на такій основі формувалися бойові традиції.

Під бойовими офіцерськими традиціями розуміють сукупність історично сформованих правил, звичаїв, норм поведінки офіцерів у бою та під час війн із захисту Батьківщини, які передаються з покоління в покоління.

Для бойових традицій офіцерів характерні такі загальні риси, як стійкість, дбайливе відношення до героїчної спадщини, увага не тільки до форм поведінки, але і до їхньої суті.

Разом з тим, бойовим традиціям офіцерів властива особлива риса. Захист Батьківщини завжди мав державно-правовий характер, тому головні особливості бойових традицій офіцерів закріплені у військових статутах і наказах. Саме тому наслідування їм є усвідомленим.

Джерелами бойових традицій є такі морально-бойові якості військовослужбовців:

- безмежна відданість Батьківщині і своєму народові;

- постійна готовність до її захисту;

- вірність Бойовому Прапору;

- висока дисциплінованість;

- безперервне удосконалення бойової майстерності;

- хоробрість і відвага, самовідданість у бою, стійкість у подоланні труднощів військової служби і побуту;

- любов до внутрішніх військ та своєї частини;

- чесність і порядність, військове товариство, взаємодопомога і взаємовиручка в бою;

- взаємна повага командирів і підлеглих;

- турбота командирів про підлеглих і підлеглих про командирів.

Бойові традиції є морально-правовою нормою поведінки. Їхній зміст підпорядковується центральній патріотичній ідеї – захисту Батьківщини, що визначає їх чільне місце серед інших традицій.

Бойовим традиціям властива така моральна категорична вимога, як військовий обов’язок і військова честь.

Військова честь – головна чеснота захисника Батьківщини, вона змушує офіцера бути безкомпромісним до себе, захищає його серце від тривоги перед можливою смертю або каліцтвом, робить саму думку про милість, даровану ворогами, нестерпною.

Бойові традиції офіцерів мають високий вітчизняний статус. Ті, хто виконував свій обов’язок захисту Батьківщини, завжди були шановані державою і народом, користувалися повагою і любов’ю. І це теж історична традиція.

Головними бойовими традиціями офіцерів є такі:

- любов до Батьківщини, постійна готовність до її захисту;

- вірність військовому обов’язку і військовій честі;

- дисциплінованість і субординація;

- хоробрість і героїзм;

- вірність Військовій присязі і Бойовому Прапору;

- визнання бойових заслуг і шанування пам’яті полеглих;

- висока вимогливість до себе і підлеглих у бою;

- особистий приклад у бою;

- готовність взяти на себе відповідальність за прийняте рішення в бою;

- дбайливе ставлення до солдата в бойовій обстановці;

- виявлення гуманізму до переможеного ворога.

Традиція безмежної любові до Батьківщини, постійної готовності до її захисту формувалася в умовах повсякденної діяльності, в ході навчання і виховання військ. Вона є вираженням патріотизму, прагненням служити Батьківщині, захищати її від ворогів.

Постійна готовність до захисту Батьківщини ґрунтується на навчанні і вихованні військ, формуванні у них необхідних навичок і стереотипів поведінки в бойовій обстановці. Найбільш повний розвиток ця традиція набула за умов регулярних збройних сил та системного навчання і виховання військ.

Відмінною рисою офіцерів протягом сторіч була честь. З нею нерозривно пов’язана недоторканість особи. До офіцера не можна було застосувати будь-яке покарання, що принижувало його гідність. Офіцер, який зазнав образи дією і не відповів на неї належним чином, змушений був звільнятися зі служби.

З честю мундира також тісно пов’язане поняття про честь полку, яке формувалося під впливом славних бойових традицій, що передавалися з покоління в покоління. Вони були могутнім стимулом розвитку почуття гордості за приналежність до своєї частини і взагалі до армії. Створення полкових музеїв, написання історії військових частин, урочистості з нагоди полкових свят і ювілеїв – все це сприяло підтримці цього почуття.

Дисциплінованість і субординація.Ця традиція втілює основні якості офіцера, без яких неможливо командувати та підкоряти своїй волі підлеглих. Не випадковим є заповіт Суворова: навчися підкорятися, перш ніж будеш наказувати.

Дисциплінованість виражається в точності і беззаперечності виконання наказів. Не той істинно хоробрий, – писав Кутузов, – хто по свавіллю своєму мчить у небезпеку, а хто кориться й точно виконує наказ.

Беззаперечна покора начальникам є душею військової служби. Ця якість властива офіцерам завжди за будь-яких обставин.

У офіцерському середовищі сформувалися традиції, що виховують повагу до товаришів і старших за військовим званням. Вважалося, що прибулий у військову частину новий офіцер після командира повинен був відрекомендуватися усім старшим за чином. Усім рівним за чином – нанести візити. Всі молодші офіцери, у свою чергу, відрекомендовувалися прибулому.

На службі офіцери зверталися один до одного тільки за військовим званням. Поза службою – за іменем та по батькові. Звертання на “ти” було явищем дуже рідким і лише між особами близькими, одного випуску або приятелями.

Увійшовши до приміщення, де вже знаходилися офіцери, прибулий всім вклонявся і за можливістю вітався за руку насамперед зі старшим за військовим званням і віком. Молодший офіцер ніколи першим не подавав руку старшому, останній сам вважав обов’язком першим зробити це.

Якщо до приміщення, де знаходилися офіцери, заходив старший офіцер (командир полку або генерал), перший, хто помітив його, звертав увагу інших словами: “Панове офіцери!” Усі підхоплювалися і поверталися до прибулого. Жоден офіцер не сідав без дозволу старшого, який вітався з усіма за руку. При цьому не він обходив присутніх, а офіцери підходили до командира полку або генерала. Вважалося обов’язком уступити старшому краще місце, навіть подати йому стілець (але так, щоб це не здавалося прислужництвом).

У формуванні воїна-патріота важливу роль відіграють військові ритуали – урочисті церемонії, що емоційно виражають зміст традицій. Вони є особливою формою соціального спілкування, відображенням світогляду, моральних ідеалів окремих соціальних груп або суспільства в цілому.

Взагалі ритуали виникають на основі народного досвіду, у якому на перший план виступає естетична, наочно-почуттєва складова. Зазвичай, їх поділяють на цивільні, побутові, релігійні і військові.

Військовий ритуал – це історично сформована форма поведінки військовослужбовців при здійсненні військових обрядів, урочистих і жалобних церемоній. Військові ритуали втілюють у собі шляхетні ідеали і високі цілі служіння Батьківщині. Вони охоплюють три основні сфери військових відносин:

- бойову діяльність (прийняття Військової присяги, вручення Бойових Прапорів і державних нагород, урочисте вшанування героїв, поховання з відданням почестей та ін.);

- навчально-бойову діяльність (розвід на бойове чергування, стройові огляди, загальні вечірні перевірки, зміна варт та ін.);

- повсякденну діяльність (урочисті збори, мітинги та ін.).

Втім такий поділ є умовним, тому що елементи будь-якого ритуалу можуть бути притаманні іншим.

Одним з найпоширених і давніх військових ритуалів є військове вітання. У ранньому середньовіччі чітко визначеного військового вітання не існувало. Повагу демонстрували загальноприйнятими на той час діями: поклонами, зняттям головних уборів. Лицарі, коли вони не мали наміру вступити в бій, при зустрічі піднімали забрала шоломів. З часом забрала зникли, але звичай підносити руку до головного убору зберігся як знак дружелюбності, поваги. Пізніше він був закріплений у статутах як обов’язковий знак військової ввічливості при зустрічі військовослужбовців.

Ритуал військового вітання існує століття. Вітатись – значить підтверджувати свою вірність військовому братерству. У Статуті внутрішньої служби цьому питанню відведено спеціальний розділ.

За всіх часів великого значення у військовому вихованні мав ритуалприведення до Військової присяги. Він завжди відбувався в урочистій обстановці – біля церкви або на соборному місці в присутності військової старшини і духовенства. Війська прибували строєм із прапорами. В останні десятиліття встановилася традиція, коли молоді воїни дають урочисту клятву вірності Батьківщині біля пам’ятників бойової слави, у місцях героїчних битв за її незалежність.

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України докладно регламентує цей ритуал. За його своєчасне і точне виконання відповідає командир військової частини. Він у своєму наказі повідомляє час приведення молодого поповнення до Військової присяги. Коли частина шикується з Бойовим Прапором, новобранці стоять у перших шеренгах. Командир проголошує промову, після чого кожен з них виходить зі строю, читає слова священної клятви і скріплює її власноручним підписом. Після виконання Державного Гімну України підрозділи проходять урочистим маршем. День прийняття Військової присяги є святом для частини.

Сучасні статути регламентують такі військові ритуали:

- вручення Бойового Прапора;

- оголошення на вечірній перевірці прізвищ військово-службовців, навічно зарахованих у списки підрозділів;

- святкування Дня військової частини;

- загальні батальйонні та полкові перевірки;

- зустріч офіційних державних осіб і прямих начальників;

- покладання вінків до пам’ятників і могил військово-службовців;

- віддання військових почестей при похованні.

Військові ритуали весь час удосконалюються. Змінюється їхня форма і зміст. Наприклад, ритуал розподілу прибулого поповнення за підрозділами. Про розподіл видається наказ. У призначений час військова частина з оркестром шикується в пішому строю. Мітинг відкриває командир військової частини, потім виступають військовослужбовці, що закінчують службу, після них – молоді солдати. Ритуал закінчується проходженням підрозділів урочистим маршем.

Вручення особовому складу озброєння і військової технікипроводять після приведення військовослужбовців до присяги, вивчення ними її бойових та технічних можливостей і мір безпеки. Командир військової частини своїм наказом закріплює озброєння і військову техніку за військовослужбовцями, встановлює час і порядок урочистого вручення озброєння і військової техніки особовому складу.

Військова частина шикується в пішому строю зі зброєю, Бойовим Прапором і оркестром. Після короткої промови командира військової частини начальник штабу зачитує наказ. Стрілецьку зброю вручають командири підрозділів. Завершує ритуал проходження військової частини урочистим маршем.

Одним з головних святкових військових ритуалів є парад. Він викликає у військовослужбовців почуття гордості за належність до внутрішніх військ, причетності до героїзму і мужності попередників.

Історія тріумфального проходження військ бере початок в далекому минулому. Ще у Давньому Римі проводили так звані тріумфи – урочисті огляди військ і їхнє проходження на честь здобутих перемог. Подібні церемонії існували й у Київській Русі. Переможне повернення військ з походу перетворювалося на загальнонародне свято.

У XX ст. встановилася чітка система підготовки і проведення парадів. Вони поділялися на церковні і стройові. Останні передбачали: шикування військ; зустріч особи, що приймає парад; об’їзд частин; проходження урочистим маршем.

Назавжди залишилися в народній пам’яті паради 1941 р., коли підрозділи з параду прямували на фронт, і Парад Перемоги 1945 р. Славні традиції продовжують військові паради військових формувань України.

З парадами нерозривно пов’язані салюти. Салютують зброєю – шаблею, шашкою, відданням військового вітання рукою або зброєю “на варту”. Урочистий салют виконують прапором та пострілами.

Особливого значення салюти мали у роки Великої Вітчизняної війни. Перший з них був проведений 5 серпня 1943 р. на честь звільнення міст Орел і Бєлгород. Усього за роки війни було виконано 354 урочистих артилерійських салюти на честь військ, що здобули перемоги. І сьогодні, коли небо розцвічується яскравими квітками феєрверка, виникає радість і захват у всіх, хто його бачить.

Чільне місце у військових ритуалах з моменту їхнього виникнення належить музиці та стройовим пісням.

У період бойових дій вони допомагали бійцям вистояти, надавали силу і бадьорість духу. У мирний час музика створює особливу урочистість, святковий настрій, згуртовує військовослужбовців.

Стройові огляди, проходження в строю та інші військові ритуали супроводжуються піснями. При виконанні пісні в строю кожен військовослужбовець особливо гостро відчуває себе часткою колективу. Солдат без пісні, що без рушниці, – казав Суворов. Цей влучний вислів не втратив свого значення і сьогодні.

Музика лунає під час прийняття Військової присяги, виносі Бойового Прапора, врученні нагород і бойових реліквій, на стройових оглядах, парадах, на розводах, під час інших урочистих церемоній. Поряд з використанням символів, виконанням стройових прийомів, чіткими й голосними командами музика та пісня перетворюють ритуал на мистецтво.

У нинішніх військових ритуалів славетна історія. Вони заряджали енергією, надавали сил не одному поколінню захисників Батьківщини. І сьогодні військові ритуали сприяють духовній мобілізації військовиків, їхньому моральному і естетичному вихованню.

Отже, традиції і військові ритуали є важливим чинником виховання військовослужбовців і згуртування військових колективів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Організація індивідуальної виховної роботи в підрозділі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.