• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Методика проведення основних форм виховної роботи

Елементом організаційно-виховного впливу є форми виховної роботи – способи вираження змісту виховної дії суб’єкта виховного процесу на об’єкт виховання з певним застосуванням засобів виховної роботи.

Формами виховної роботи є такі: єдиний виховний день командування, вечір вшанування кращих військовослужбовців, усний часопис, мітинг, диспут, тематичний вечір, вікторина, екскурсія, культпохід, година духовного відродження, інформування, вечір запитань та відповідей.

Єдиний виховний день командування – це система щомісячних одночасних виступів командування з’єднання, частини перед особовим складом підрозділів, яка забезпечує поглиблений зв’язок керівного складу з військовослужбовцями.

У військових частинах єдиний виховний день командування є традиційним та популярним у військовослужбовців. Його організують органи виховної роботи.

Головним змістом ідейно-виховної роботи у рамках єдиного виховного дня командування є глибоке роз’яснення закономірностей історичного процесу розвитку української державності, положень Конституції України, успіхів Українського народу у розбудові незалежної держави, завдань внутрішніх військ.

Тему єдиного виховного дня командування щомісяця визначають відділення виховної роботи частини та з’єднання.

Його ефективність великою мірою залежить від методики проведення. Виступ керівника – це зустріч з людьми, частіше всього безпосередньо в підрозділах. Вона складається із двох частин.

Перша – виступ за темою згідно з тематикою єдиного виховного дня.

Друга – жива бесіда, відповіді на питання, поради і рекомендації щодо виконання військового обов’язку, долання труднощів, взаємовідносин у колективі, підвищення професійної майстерності. Така форма спілкування ефективна і плідна, але вимагає ретельної підготовки, значного педагогічного такту, глибокого знання справ у підрозділі, уміння створювати обстановку невимушеної бесіди.

Після проведення заходу посадові особи командування військової частини обмінюються враженнями, знайомляться з отриманими запитаннями і скаргами, визначають шляхи їх вирішення.

Вечір вшанування кращих військовослужбовців здійснює великий емоційний та виховний вплив на особовий склад підрозділу. Ця форма виховної роботи призначена для популяризації досвіду відмінників навчання і служби щодо вмілого використання та грамотної експлуатації бойової техніки, підвищення класної кваліфікації, оволодіння суміжними бойовими спеціальностями; пропагування успіхів з дотримання норм моралі та культури поведінки.

Вечори вшанування кращих військовослужбовців приурочують, як правило, до ювілеїв, святкових дат, завершення літнього чи зимового періоду навчання. За часом вони можуть співпадати з прибуттям до підрозділу молодого поповнення та звільненням у запас військовослужбовців, що відслужили встановлений термін служби.

Організацію вечора починають із складання плану підготовки, сценарію та визначення прізвищ військовослужбовців, гідних вшанування. У плані вказують терміни проведення підготовчих заходів, матеріальне забезпечення та відповідальних осіб.

Для вшанування відбирають відмінників навчання та служби, висококваліфікованих фахівців, воїнів, які оволоділи суміжними спеціальностями, не мали стягнень, дотримувалися морально-етичних норм поведінки, брали активну участь у громадському житті підрозділу.

На цих військовослужбовців складають службові характеристики, готують відгуки товаришів по службі, надсилають листи до навчальних закладів або трудових колективів, де вони навчались чи працювали. Узагальнюють їх досвід навчальної та службової діяльності, готують витяги з їх біографій, службових карток про оголошені заохочення. Ці матеріали оформлюють у приміщенні, де буде проводитись вечір. Бажано сфотографувати військовослужбовців для вручення фотокартки за підписом командира підрозділу.

Також готують витяги з підсумкових та святкових наказів про заохочення військовослужбовців, грамоти, цінні подарунки, відзнаки командувача внутрішніх військ.

Актив готує номери художньої самодіяльності. Рада військового колективу може прийняти рішення про нагородження кращих військовослужбовців подарунками, які виготовлені товаришами по службі. Направляють листи батькам кращих військовослужбовців з проханням приїхати та взяти участь у проведенні цього заходу. Подають клопотання про надання кращим військовослужбовцям відпусток.

Командирам слід приділяти особливу увагу зовнішньому вигляду та формі одягу тих, кого вшановуватимуть.

На вечір, який проводять у приміщенні народознавчої світлиці або клубу, запрошують офіцерів військової частини, ветеранів внутрішніх військ, учасників Великої Вітчизняної війни, представників шефських колективів.

Вшанування, як правило, розпочинається з виконання Державного Гімну України. Якщо вечір проводить командування військової частини, до приміщення можна вносити Бойовий Прапор з дотриманням всіх елементів цього ритуалу. Кращих військовослужбовців відрекомендовують їх прямі начальники. Потім надають слово для виступів співслужбовцям і їм особисто. В їх честь виконують номери художньої самодіяльності, показують фрагменти телепередач та ін. Надають слово батькам військовослужбовців. Кульмінацією вечора є нагородження цінними подарунками та відзнаками згідно з наказом командира військової частини.

Після закінчення урочистої частини можна провести показове виконання групових нормативів досвідченими військовослужбовцями з використанням бойової або учбової техніки.

До цього заходу доцільно приурочити вручення посвідчень класного спеціаліста, перехідних вимпелів “Кращий фахівець”, “Кращий стрілець”, знаків військової доблесті.

Заступник командира з виховної роботи разом з активом обов’язково аналізує результати проведення вечора вшанування, визначає, які питання були підготовлені добре, а які потребують подальшого удосконалення, заохочує військовослужбовців, що проявили ініціативу та старанність. Актив підрозділу за підсумками вшанування може випускати стінні, фото- та радіогазети, блискавки, бойові аркуші.

Усний часопис – це короткі виступи, які називають сторінками, по 10–15 хв кожний, з художніми заставками. Як правило, часопис складається із 4–5 сторінок.

Для підготовки і систематичного випуску часописів у роті доцільно мати редколегію у складі 3–5 чоловік. Вона може бути обрана на загальних зборах військовослужбовців. Редколегія розробляє план кожного номера, підбирає авторів, організує художнє і музичне оформлення.

Авторами є члени редколегії, але якщо є можливість, для виступів можна запрошувати й інших осіб: вчених, діячів літератури, працівників державних органів влади, досвідчених пропагандистів, командирів, офіцерів виховної роботи.

Для кращого сприйняття часопису доцільно оформити його макет. На обкладинці пишуть назву, номер, дату випуску і хто його готує. Кожну сторінку оформлюють у вигляді плакату, що наочно розкриває її зміст.

Також необхідно підібрати музичне супроводження – музику, пісні за темою випуску або номери художньої самодіяльності.

Залежно від змісту, усні часописи бувають двох видів: змішані та тематичні.

У змішаних кожна сторінка присвячена окремим питанням: перша, наприклад, важливій події в державі, друга – розвитку науки і техніки, третя – мистецтву, четверта – спорту, п’ята – досвіду передовиків служби. Назви таких журналів бувають різні: “Новини життя”, ”Хочу все знати”. Правильно поступають ті організатори, які у зміст часописів систематично включають сторінку із життя свого підрозділу, наприклад, “Наші маяки”, “Відмінники служби” та ін.

У тематичному усному часопису всі сторінки присвячені одній темі, наприклад, “Етапи розбудови української держави”, “Гетьмани України” та ін.

Часопис відкриває редактор. У короткому вступному слові він повідомляє про його зміст, знайомить присутніх з авторами сторінок, надає їм слово, коротко коментує виступи, щоб логічно об’єднати їх.

Виступи можуть супроводжуватись музикою. Кожен з них, як правило, завершується виконанням номерів художньої самодіяльності або демонстрацією фрагментів відеофільму, які формують емоційний фон виступу.

У ході виступів використовують різноманітні наочні посібники, які сприяють формуванню у слухачів уявлення про події та людей, яким присвячені виступи.

У заключному слові редактор звертається до аудиторії з пропозицією задавати запитання, дає можливість авторам сторінок на них відповісти і в кінці повідомляє дату наступного номера часопису. Як показує досвід, їх доцільно готувати щомісяця.

Мітинг – це масові збори особового складу з приводу обговорення важливих політичних питань та мобілізації особового складу на виконання поставленого завдання.

У військових частинах і підрозділах мітинги присвячують початку нового навчального року чи періоду навчання, прийняттю Військової присяги, врученню Бойового Прапора, державних нагород і т. ін.

Мітинги є специфічною формою емоційного впливу. Необхідність в обмежений час максимально вплинути на почуття і свідомість військовослужбовців підвищують значення організації проведення мітингу. Основною умовою, що визначає його успіх, є висока ідейна спрямованість виступів, яка забезпечується ретельною підготовкою. Заступник командира з виховної роботи особливу увагу повинен звертати на підготовку виступаючих і готовність технічних засобів. Кількість виступаючих передбачається 5–6 чоловік, тривалість виступів не повинна перевищувати 3–4 хв.

Вимоги до виступаючих такі: авторитетність, вільне володіння державною мовою, яскравість і емоційність викладення змісту, логічність і простота, вміння виступати “без бумаги”, додержання правил носіння форми одягу, її акуратність.

Мітинг, як правило, відкриває командир військової частини (підрозділу) інформацією про подію з нагоди якої зібраний особовий склад. Зміст цієї інформації має відразу привернути увагу присутніх, тривалість виступу не повинна перевищувати 5–10 хв. Потім слово надається виступаючим у визначеному порядку.

Особливо ефективними є мітинги біля пам’ятників і братських могил загиблих в роки Великої Вітчизняної війни, з нагоди державних свят, у ході тактичних навчань.

Мітинги не можна перетворювати на буденні явища, до яких легко звикають. Вони повинні вказувати воїнам на виключну важливість питання, що обговорюється.

При проведенні мітингу необхідно подбати про те, щоб виступаючого було добре видно, а його виступ чутно всім присутнім.

Іноді мітинги проводять з виносом Бойового Прапору військової частини, що надає більшої урочистості та посилює емоційний вплив.

Деякі мітинги можуть закінчуватись прийняттям короткої резолюції чи звернення, які містять практичні цілі та завдання особовому складу, надихають на якісне їх виконання. Резолюцію оголошує військовослужбовець, який має добру дикцію і користується авторитетом серед особового складу.

Диспут – публічна суперечка на наукову чи суспільно-актуальну тему.У підрозділах диспути здебільшого проводять на морально-етичні теми.

Тема диспуту повинна відповідати таким вимогам: злободенність та суспільна актуальність, наявність протилежних поглядів, зрозумілість для всіх учасників, чіткість, ясність і конкретність висловлення проблеми.

Ефективність диспуту залежить від завчасної і кваліфікованої підготовки, яку доручають ініціативній групі військовослужбовців. Вони оповіщають особовий склад про диспут та зацікавлюють у предметі дискусії. Про диспут військовослужбовців інформують заздалегідь, усно і обов’язково наочно, у формі оголошення, у якому повідомляють про питання диспуту, час та місце його проведення.

Важливо так сформулювати питання, щоб вони примусили військовослужбовців замислитися, спонукали їх до виступів. Теми та питання повинні бути нестандартними і гострими. Керівником диспуту повинна бути контактна людина, яка може узгодити протилежні позиції.

Разом з керівником ініціативна група складає приблизний план, намічає основні завдання диспуту, найбільш цікаві запитання. Готують гасла, плакати, наприклад: “Головне на диспуті – аргументи, логіка, докази. Міміка, жести, вигуки не приймаються!”, “Пам’ятай! Власні переконання необхідно доводити, а не нав’язувати. Тільки тоді вони можуть стати переконаннями інших!”

Ведучим диспуту призначають досвідчену, добре знаючу проблему, авторитетну особу. Ведучий не тільки регулює виступи, а й ставить ті чи інші запитання, з’ясовує думки, запрошує до розмови тих, хто не проявляє активності, робить висновки. Своїми репліками, зауваженнями ведучий повинен сприяти глибокому і всебічному вивченню проблеми, правильному її розумінню.

Ведучий відкриває диспут вступним словом, тривалість якого не більше 5 хв. У ньому він знайомить слухачів з основними правилами ведення суперечки. Вони, наприклад, можуть бути такими: тривалість першого виступу – до 7 хв, якщо хтось виступає невірно – 3 хв; питання виступаючому задавати лише з дозволу виступаючого або ведучого; ведучий має право зупиняти виступаючих, задавати їм питання, за необхідністю брати слово (це потрібно, коли виступаючий припускає нетактовність, відволікається від суті розмови).

Ведучому слід тактовно, не нав’язуючи своєї думки, добитися, щоб учасники в результаті дискусії самі засудили хибні погляди і дійшли до правильного, логічно-обумовленого висновку за допомогою переконань і доказів. Тривалість диспуту до 50 хв.

Наприкінцідиспуту керівник підбиває підсумки суперечок, відзначає найбільш активних військовослужбовців і дає пояснення, як потрібно сприймати те чи інше питання. При цьому слід визначити домінуючу думку військовослужбовців, тактовно вказати на помилкові висловлювання окремих учасників диспуту, аргументовано і переконливо, якщо в цьому є необхідність, висвітлити істину. Потім ведучий відповідає на запитання і оголошує про закінчення диспуту.

Тематичний вечір – одна з цікавіших форм виховної роботи, яка потребує значної підготовки та залучення широкого кола учасників. Його, як правило, проводять один раз на квартал.

Методика проведення тематичного вечора – справа творча і залежить від задуму, можливостей та матеріально-технічного забезпечення. Він може складатися з коротких, але змістовних усних виступів і художньої частини: прослуховування аудіозаписів, читання уривків з художньої літератури, показ фрагментів кінофільмів, номерів художньої самодіяльності, демонстрування повнометражного кінофільму, концерту художньої самодіяльності. Усе це робить вечір яскравим і переконливим, викликає емоційні переживання.

Відкриває і веде тематичний вечір ведучий, він оголошує його тему, відрекомендовує присутніх на ньому старших начальників, гостей. Потім заслуховують виступи окремих військовослужбовців про життя свого колективу, проблеми служби, завдання, що виконує підрозділ.

Між виступами можуть демонструватись фрагменти з кінофільмів, аудіо- та відеозаписів. Прикрашає вечір присутність на ньому незвичайного гостя – ветерана війни, письменника, представника місцевої влади. Бажано, щоб гість виступив перед аудиторією, розповів про свою службу, життя, творчість, проблеми міста, регіону. Вечір супроводжують номери художньої самодіяльності військовослужбовців. Наприкінці, як правило, виступає один з прямих начальників, який підбиває підсумки.

Корисними є запис вечора на відео та фотографування з метою оформлення фотогазети, трансляції виступів його учасників по місцевому радіо або телеканалу.

Добре підготовлені та проведені на високому організаційному, методичному і художньому рівні тематичні вечори є дієвим засобом ідейного і патріотичного виховання військовослужбовців.

Вікторина–вид гри, змістом якої є відповіді на попередньо підготовлені запитання. Це своєрідне змагання з правильності відповідей. Вікторину проводять зазвичай в усній формі. Її темами можуть бути знання історії держави, поглиблене вивчення статутів, техніки та ін.

Метою вікторини є поширення корисної інформації, закріплення отриманих знань, згуртування військових колективів, формування громадської думки.

Вікторину, як правило, проводять у взводі чи роті один-два рази на квартал.

У ході її організації виконують таке: визначають тему; підбирають склад ініціативної групи у кількості 3 – 5 чол.; запрошують військовослужбовців до складу журі; готують контрольні запитання, призи, оголошення з визначенням теми, часу і місця проведення; готують приміщення і два комплекти номерків за кількістю учасників у командах і кількістю запитань; здійснюють технічне оснащення місця проведення; відпрацьовують методику і критерії оцінки відповідей. Зі складу групи обирають або призначають керівника (ведучого) вікторини. Він повинен бути професіоналом з питань інтелектуального змагання, відзначатися широтою кругозору, умінням гостро і цікаво ставити запитання, тактовно, аргументовано і переконливо виявляти правильні відповіді.

Починають вікторину коротким вступним словом ведучого, в якому він оголошує її тему, мету, доводить умови проведення. Особливу увагу звертають на критерії визначення оцінки. Після чого особовий склад поділяють на команди. Як правило, ними є штатні підрозділи.

Для забезпечення більшої активності кожному військовослужбовцю команди можна присвоїти порядковий номер. Капітани команд по черзі витягують номерки питань і прізвищ військовослужбовців, які на них відповідатимуть. Журі оцінює відповіді та оголошує про кількість балів.

Вікторину можна проводити й іншим способом, коли ведучий ставить запитання, а відповідає на нього військовослужбовець, який першим підніме руку. Запитання та відповіді повинні бути короткими, зрозумілими, науково обґрунтованими. Як правило, порядок запитань повинен бути від простого до складного.

Оголошувати бали необхідно у наочній формі для досягнення більшого емоційного підйому і забезпечення підтримки військовослужбовцями своїх команд. Найчастіше відповіді оцінюють за п’яти – або десятибальною системою. Команду, яка перемогла, визначають за більшою кількістю набраних балів. Переможцям вікторини вручають призи, найбільш активним військовослужбовцям оголошують заохочення.

Після проведення вікторини аналізують позитивні моменти і те, чого не вдалося досягти. Висновки доводять до членів ініціативної групи, заохочують найбільш активних і сумлінних, ставлять завдання на підготовку наступних заходів. За результатами вікторини можна випустити блискавку, бойовий аркуш.

Екскурсія – колективне відвідування з виховною метою пам’ятних місць, промислових та сільськогосподарських підприємств, історичних пам’ятників, музеїв тощо, під час якого досвідчений фахівець дає необхідні пояснення, розкриває зміст тієї чи іншої події.

За змістом екскурсії поділяють на :

- історичні, в ході яких відбувається знайомство з історичними місцями, документами тощо;

- виробничі – дають можливість побачити досягнення підприємств та фермерських господарств;

- природничі – сприяють знайомству з краєм, в якому служать, корисними копалинами, рослинним та тваринним світом;

- архітектурні – дають можливість особовому складу оглянути кращі зразки будинків різних стилей;

- літературні, мистецтвознавчі – сприяють підвищенню рівня культури та формуванню у військовослужбовців високих морально-естетичних якостей.

Екскурсії будуть ефективними, якщо вони ретельно підготовлені. Доцільно проводити їх після вивчення відповідних тем бойової та гуманітарної підготовки.

Ініціатором екскурсії у підрозділі може бути рада військового колективу. Організує її проведення заступник командира підрозділу з виховної роботи. Час проведення наближають до свят, важливих подій у житті частини, підрозділу і погоджують з планом бойової та гуманітарної підготовки.

Заступник командира роти з виховної роботи разом із радою військового колективу визначає музеї, виставки, підприємства, навчальні заклади, які бажано відвідати. Про екскурсію потрібно домовитись з їх керівниками, уточнити тему, кількість військовослужбовців, час прибуття, порядок огляду, оплати, оформити заявку на її проведення та інші необхідні документи. До проведення екскурсії можна залучати фахівців виробництва, діячів науки та культури.

Перед її початком рекомендується нагадати військово-службовцям тему, пояснити мету екскурсії, тривалість, маршрут слідування, місця зупинок тощо.

Останнім часом набувають поширення Дні науки – цільові зустрічі особового складу з науковцями під час екскурсій до наукових центрів, культурно-освітніх закладів.

Популярними є у воїнів кіномандрівки та кіноекскурсії різноманітними культурно-освітніми установами, науковими центрами та спортивними закладами. За допомогою науково-документальних фільмів військовослужбовців знайомлять з досягненнями науки і техніки, передовим досвідом будь-якої галузі господарства.

Особливу зацікавленість викликають екскурсії до військових частин, що дають можливість ознайомитися з іншим родом чи видом військ. Такі екскурсії сприяють розвитку військового товариства та дружби серед військовослужбовців.

Після екскурсії керівнику потрібно у невимушеній обстановці обговорити її підсумки, змусити військовослужбовців замислитися над окремими питаннями.

Культпохід – це колективне відвідування театрів, цирків, концертних залів, виставок тощо. Організують його заступники командирів з виховної роботи за активною участю громадськості підрозділу. Цей захід проводять, як правило, у передвихідні, вихідні та святкові дні 1–2 рази на квартал.

Методика проведення культпоходів різноманітна. Наприклад, на початку роблять невелику доповідь про життя і творчість письменника, драматурга, який написав ту чи іншу п’єсу, книгу, сценарій кінофільму, а потім переглядають фільм чи спектакль.

В іншому випадку організують зустріч з акторами, письменниками, поетами, композиторами або читають уривки з художніх творів, інформують про час їх створення, події, яким вони присвячені. У всіх випадках доцільно використовувати фрагменти з кінофільмів, фотознімки, анотації, уривки з музичних творів.

Порядок культпоходу може бути таким. Напередодні проводять вечір за відповідною тематикою, який відкриває голова ради військового колективу. Після цього військовослужбовці підрозділу виконують пісні з кінофільмів, демонструють фрагменти кінострічок, присвячених обраній темі. Потім виступає представник культурно-освітнього закладу (бібліотеки, театру). Його виступ супроводжується демонстрацією уривків хронікально-документальних фільмів. Після цього ведучий надає слово тим, хто бажає висловити свою думку щодо переглянутого. Наступного дня відбувається культпохід до кінотеатру для перегляду обраної стрічки. Після цього її обговорюють.

Великий інтерес у військовослужбовців викликають культпоходи до планетарію, зоопарку, ботанічного саду. Відвідування виступів артистів естради, цирку, театру також є різновидом культпоходу.

Офіцери виховної роботи організують придбання квитків, визначення порядку пересування особового складу, оформлення заявки на необхідний автотранспорт, інструктування воїнів щодо правил поведінки, дотримання порядку і дисципліни під час культпоходу.

Добре підготовлені культпоходи відіграють важливу роль у вихованні військовослужбовців, зміцненні військової дисципліни, покращенні культурного відпочинку.

Година духовного відродження є важливим джерелом інформації про історію, культуру, побут, традиції народу України. Цей виховний захід проводять за завчасно запланованими темами раз на місяць. Матеріал беруть з історичної художньої літератури, часописів, газет, які надходять у бібліотеку військової частини, з повідомлень радіо і телебачення. Готуючись до проведення, необхідно вивчити літературу, зробити необхідні виписки, визначити зміст, спосіб проведення, порядок використання фактичного матеріалу, прикладів, наочних посібників, скласти план проведення та підготувати текст виступу.

Кожне слово години духовного відродження повинно доходити до свідомості та серця слухачів. Досягненню цієї мети сприяють міміка, рухи, жести. Мова повинна бути доступною. Позитивно впливатиме використання експонатів, які ілюструють історичний розвиток українського суспільства (рушники, глечики, вишиванки тощо).

До підготовки та проведення подібних заходів не буде зайвим залучати батьків чи знайомих військовослужбовців, що дає можливість додаткового використання національно-етнічного матеріалу. Наприкінці узагальнюють все сказане, чітко і ясно формулюють висновки, які закликають до якісного виконання військовослужбовцями свого обов’язку перед Батьківщиною.

Інформування є обов’язковою та найбільш оперативною формою виховної роботи. Його проводять з метою ознайомлення військовослужбовців з внутрішніми та міжнародними подіями, роз’яснення змісту та значення службово-бойових завдань військових частин і підрозділів.

В ході інформувань розглядають політичні та соціально-економічні події в державі та за її межами, найбільш цікаві сторінки з історії Українського народу.

Інформування можуть бути тематичними, загальними та правовими.

Тематичні інформування присвячують видатним подіям української історії, діячам мистецтва та літератури, релігійним та міжнародним святам, подіям, що відбуваються в нашій державі та країнах світу.

Підготовка до інформування починається із з’ясування теми, її важливості і місця в загальній системі військового виховання. Потім підбирають матеріал, складають план майбутнього виступу, визначають порядок застосування прикладів та цифрових фактів, обмірковують логіку, методичні прийоми, послідовність викладення змісту, виконують розрахунок часу.

Інформування починають з оголошення теми, доведення її актуальності. На відміну від групової бесіди, подання матеріалу має інформаційно-пояснювальний характер. Увагу зосереджують на оповіданні, роз’ясненні та обґрунтуванні. В окремих випадках можна використовувати метод обговорення. Обов’язковим є використання карти світу та адміністративної карти України, на яких показують регіон або місто події, про які йде мова.

Виступаючий повинен додержуватися таких вимог: оперативно регулювати темп викладення, адаптувати зміст матеріалу до освітнього рівня слухачів, частіше вдаватися до зрозумілої військовослужбовцям аргументації, уважно стежити за слухачами, при необхідності повторювати деякі положення.

Інформування можна завершити загальним висновком або визначенням завдань, які випливають із того, що було сказано. Бажано також залишати 2–3 хв для відповідей на запитання.

На загальному інформуваннів першу чергу висвітлюють найбільш важливі події життя країни (укази Президента, постанови Верховної Ради, рішення Уряду), за можливістю, пов’язують їх із завданнями внутрішніх військ. Далі розглядають події, які відбулися у ближньому та дальньому зарубіжжі, дають їм оцінку з позиції інтересів нашої держави. Бажано відзначити, як розглянуті події впливають на виконання завдань частинами та підрозділами внутрішніх військ.

Правове інформуванняпередбачає доведення військовослужбовцям вимог державних законодавчих актів, що стосуються життєдіяльності підрозділів внутрішніх військ, наказів і розпоряджень з питань юридичної відповідальності, правопорядку і дисципліни.

Методика підготовки і проведення правового інформування в основному збігається з методикою тематичного інформування. Але є деякі особливості. Підготовка правового інформування передбачає підбір і вивчення нормативно-правових актів, консультації у юристів та інших посадових осіб. При викладенні матеріалу рекомендується демонструвати у надрукованому вигляді закони, розпорядження і накази, які згадуються в ході інформування, вказати, де вони опубліковані і де їх можна отримати для самостійного ознайомлення.

Вечір запитань та відповідей – одна з найбільш оперативних і цікавих форм виховної роботи, яка дає можливість розглядати та задовольняти майже всі запити, пов’язані з життям підрозділу.

Підготовку вечора розпочинають за 1–2 тижні. Для оповіщення особового складу про тему, час і місце проведення заходу вивішують оголошення. В цей час можна проводити бесіди, виставки літератури з визначеної теми. Чимало уваги приділяють підготовці місця проведення вечора. Приміщення може бути оформлене афоризмами та висловами громадських діячів, видатних вчених, письменників, полководців. Для ілюстрації окремих відповідей можна виготовити плакати, схеми, макети.

Важливою частиною підготовки вечора є збір запитань.Їх можна задавати як письмово, так і усно. Для збирання письмових запитань призначають активістів або вивішують спеціальні скриньки, які обов’язково замикають і опечатують. Бажано вивішувати їх в місцях, де військовослужбовці зможуть без стороннього погляду опустити аркуш із запитанням. Зібрані запитання заступник командира підрозділу з виховної роботи аналізує та систематизує, запрошує кваліфікованих фахівців для відповідей або консультується з ними. На вечір запрошують начальників служб, юристів, лікарів та інших фахівців. За зверненням заступника командира підрозділу з виховної роботи, який організує вечір, бібліотека військової частини може підготувати книжкову ілюстровану виставку, дати перелік літератури, в якій можливо знайти відповіді на запитання.

Відкриваючи вечір,командир підрозділу оголошує його мету, вказує порядок проведення, відрекомендовує запрошених осіб, оголошує блоки запитань. Після чого надає слово фахівцям, які відповідають на запитання.

Питання, які виникають в ході вечора, подають у письмовій формі або задають усно. Відповіді повинні бути продуманими, обґрунтованими, стислими за змістом і короткими за формою. Якщо відповідь потребує звернення до офіційного документу, необхідно його назвати і роз’яснити, де його можна знайти. Якщо питання вимагає перевірки чи додаткового з’ясування, військовослужбовцю повідомляють про час і місце надання відповіді.

Коли вечір проводять у масштабі військової частини, окремі запитання записують до журналу обліку скарг і пропозицій з визначенням строків виконання і відповідальних.

Після закінчення вечора особовому складу можна демонструвати хронікально-документальні, науково-популярні та художні фільми.

Таким чином, застосування різноманітних форм виховної роботи дозволяє командирам та їх заступникам з виховної роботи оперативно реагувати на події в житті держави та військових частин, уміло спрямовувати зусилля особового складу на успішне виконання поставлених службово-бойових завдань.

Читайте також:

1. B. Тип, структура, зміст уроку і методика його проведення.
2. I. Аналіз контрольної роботи.
3. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
4. II. Вимоги безпеки під час проведення практичних занять у кабінеті (лабораторії) біології загальноосвітнього навчального закладу
5. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
6. II. Організація і проведення спортивних походів
7. II.ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
8. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
9. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
10. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
11. III. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ РОЗРАХУНКІВ КУРСОВОЇ РОБОТИ
12. Internet. - це мережа з комутацією пакетів, і її можна порівняти з організацією роботи звичайної пошти.

Переглядів: 3562