• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Системи рослинництва та тваринництва

Важливими складовими елементами системи ведення господарства є система рослинництва, яка означає склад і співвідношення на підприємстві таких галузей, як рільництво, кормовиробництво, овочівництво, садівництво, а також комплекс заходів щодо їх ведення, який охоплює техніку, технологію та організацію виробництва.

Технологічною основою рослинництва є система землеробства, тобто комплекс організаційно-економічних та агротехнічних заходів щодо раціонального використання землі, збереження родючості грунту, підвищення врожайності.

Системи землеробства:

Залового-перелогова–це така система землеробства, при якій відносно невелика частина земель кілька років обробляється і засівається частіше всього зерновими, потім ці ділянки лишаються перелогами і розорюються нові. Перелоги використовують як пасовище або сіножаті, поки зменшення забур’яненості і підвищення родючості грунту дадуть змогу знову пустити його в обробіток. Паровий обробіток при цій системі не застосовують і не вносять добрива.

Парова зернова–це така система землеробства, при якій посіви зернових чергуються з чистим паром.

Поліпшена парова зернова система –це така система землеробства, при якій на полях з зерновими злаковими висівають кормові і технічні культури.

Плодозмінна система землеробства характеризується більшим розширенням посівів кормових і технічних культур, скорочення зернових у посівах і ліквідацією пару, залученням в обробіток всіх придатних до цього земель.

Травопільна система землеробства – це така система, за якої у сівозмінах посіви злакових зернових культур чергується з посівами багаторічних трав. Ця система ефективна в районах середньої полоси та зволожених районах.

Система землеробства розробляється з урахуванням конкретних умов природно-економічної зони і включає наступні елементи:

1. організація земельної території ;

2. систему удобрення;

3. система сівозмін;

4. систему насінництва;

5. систему захисту рослин від шкідників, бур’янів і хвороб ;

6. систему обробітку грунту та догляд за рослинами;

7. систему меліорації земель.

Всі ці елементи тісно пов’язані між собою і застосовуються в комплексі.

Організація земельної території і система сівозмінпередбачають певний порядок використання землі для створення оптимальних умов росту й розвитку сільськогосподарських культур: використання кращих попередників, раціональна структура посівних площ господарства.

Система добривпередбачає кількість, способи і строки внесення органічних і мінеральних добрив під кожну культуру.

Система насінництва пов’язана із застосуванням високоврожайних районованих сортів сільськогосподарських культур відповідно до умов кожної природно-економічної зрони.

Система обробітку грунту і догляд за рослинами також тісно пов’язано з іншими елементами системи землеробства і застосовується з урахуванням ґрунтових та кліматичних особливостей зони розміщення господарства.

Система захисту рослин від шкідників, хвороб і бур’янів повинна включати різні біологічні, агротехнічні та хімічні заходи.

Система меліорації включає різні заходи регулювання водного режиму грунту: осушення, зрошення, гіпсування тощо.

Раціональна система землеробства має забезпечити як найповніше використання всіх її елементів, віддаючи перевагу тим із них, які найбільшою мірою сприяють ефективному використанню землі і умовах конкретного підприємства.

Найважливішою складовою систем рослинництва є кормовиробництво, яке виступає ланкою, що пов’язує системи землеробства і тваринництва.

При створенні великих спеціалізованих підприємств з виробництва продукції тваринництва, поглибленій спеціалізації і інтенсифікації сільського господарства кормовиробництво формується як спеціалізована самостійна галузь, що включає окремі внутрішньогалузеві підрозділи, формування з різним завданням і спеціалізацією.

Економічну оцінку систем землеробства здійснюється у двох напрямках: за рівнем інтенсивності та економічної ефективності.

Рівень інтенсивності системи землеробства визначають за такими показниками:

- розміром матеріальних, трудових ресурсів та коштів в розрахунку на одиницю земельної площі;

- кількість добрив в діючий речовині, внесених на одиницю земельної площі;

- рівень розораності земель;

- питома маса площі посіву у площі ріллі;

- обсяг механізованих робіт в ум.ет.га на гектар сівозмінної площі;

- питома вага просапних культур у структурі посівних площ.

Економічну ефективність системи землеробства визначають за такими показниками:

- вихід валової і товарної продукції на гектар сівозмінної площі

- розмір прибутку на одиницю земельної площі;

- урожайність сільськогосподарських культур;

- продуктивність праці на виробництві окремих видів продукції у господарстві в цілому;

- собівартість одиниці продукції;

- рівень рентабельності виробництва, його галузей і окремих культур.

Найбільш ефективною вважається така система землеробства, яка забезпечує виробництво максимальної кількості продукції при найменших затратах праці і коштів на її виробництво, що адекватно максимуму прибутку на одиницю земельної площі.

Система тваринництва – це склад і співвідношення галузей тваринництва та сукупність технічних, зооветеринарних та організаційно-економічних заходів ведення виробництва, спрямованих на збільшення обсягів продукції тваринництва і підвищення його ефективності.

Ефективна система тваринництва – це система, яка забезпечує найбільш інтенсивне використання тварин, ріст їх продуктивності і поголів’я з метою збільшення виробництва високоякісної продукції при найменших трудових і матеріально-грошових затратах.

До технічних заходів (елементів) належать будівлі, споруди для утримання тварин, система машин і механізмів для виконання виробничих процесів, первинної переробки та ін.

Зооветеринарні заходи включають організацію відтворення стада, поліпшення племінних якостей тварин, засоби захисту тварин, способів використання кормів. Виділяють такі системи утримання: пасовищну, пасовищно-стійлову і стійлову.

До організаційно-економічних заходів належить спеціалізація, структура та щільність поголів’я, розміри ферм і комплексів, розміщення їх на території господарства, організації і оплати праці, планування розвитку галузей, внутрішньогосподарські та міжгосподарські зв’язки та інше.

Усі вище перечисленні елементи системи тваринництва пов’язані між собою і тісно взаємодіють. На різних етапах розвитку тваринництва значення окремих елементів системи не однакові, а також і для різних природних та економічних умов діяльності аграрних формувань. Неоднакове значення окремих елементів і для різних галузей тваринництва.

В різних природних та економічних зонах країни історично розвинулись відповідні системи ведення тваринництва: пасовищна (кочова, відгінно-пасовищна, стаціонарно-пасовищна, культурно-пасовищна); стійлово-пасовищна ( екстенсивна, організована на природній кормові базі, інтенсивна в основному на посівній або високопродуктивній кормовій базі); стійлова (цілорічна стійлова, стійлово-табірна).

В різних природних та економічних зонах країни історично розвинулись відповідні системи ведення тваринництва: пасовищна (кочова, відгінно-пасовищна, стаціонарно-пасовищна, культурно-пасовищна); стійлово-пасовищна (екстенсивна, організована на природній кормовій базі, інтенсивна в основному на посівній або високопродуктивній кормовій базі); стійлова (цілорічна стійлова, стійлово-табірна)

При пасовищній системі людина мало вмішується у виробничі процеси тваринництва (годівля тварин, їх розведення, вирощування молодняку, виробництво кормів). Характерними ознаками цієї системи і, зокрема, найбільш екстенсивної її форми - кочової є перегін худоби з одного пасовища на інше в пошуках трави, відсутність страхових запасів кормів, приміщень для тварин, стихійне парування тварин і одержання приплоду. В зв'язку з цим для даної системи характерні низький рівень продуктивності тварин і рівень виробництва продукції в розрахунку на одиницю площі. Застосовується вона лише в районах із безсніжними і малосніжними зимами, де худоба може цілий рік добувати собі пасовищний корм.

При відгінно-пасовищній системі, як більш інтенсивній формі ведення пасовищного тваринництва, частина поголів'я (вівці, молодняк великої рогатої худоби) перегонять протягом року з одних сезонних пасовищ на інші, але в місцях зимового і літнього випасання на випадок несприятливих погодних умов створюють запаси кормів, приміщення для худоби, механізують водопостачання, організують ветеринарний нагляд, побутові умови для працівників. При даній системі є можливість найбільш повно і продуктивно використовувати земельні угіддя і одержувати дешеву продукцію.

Якщо в наявності господарства є в границях невеликого радіусу всі види сезонних пасовищ або цілорічні випаси, тоді дана система виступає як стаціонарно-пасовищна.При цьому вже будують тваринницькі будівлі, механізують напування, стрижку овець та інші процеси, створюють нормальні житлово-побутові умови для працівників.

Культурно-пасовищна система поєднує цілорічне пасовищне утримання худоби на природних або поліпшених кормових угіддях з активним втручанням людини у виробничі процеси (догляд, годівля, розведення) в найбільш відповідальні періоди. Зимою і літом вводиться додаткова підгодівля тварин, особливо молодняку, сіном, силосом, концентратами, зимою молодняк утримується в поліпшених приміщеннях. При порівняно незначних додаткових затратах ці заходи дають можливість значно підвищити продуктивність тварин. Ця система широко застосовується в смужковому і м'ясо-сальному вівчарстві, табунному конярстві і частково в м'ясному скотарстві.

Стійлово-пасовищна або пасовищно-стійлова(в залежності від тривалості періоду) система виникла в районах, де цілорічне випасання худоби неможливе через природні умови, і тому зимова годівля тварин і догляд виконується людиною. Це викликає додаткові затрати праці і засобів, обсяги яких залежать від тривалості і суворості стійлового періоду. При найбільш інтенсивній формі даної системи тварини в стійловий період забезпечуються різноманітними повно­цінними кормами, утримуються в упорядкованих приміщеннях з механізацією робочих процесів (роздавання кормів, напування, прибирання гною і т.д.). При цьому в господарстві повинні бути в достатній кількості високопродуктивні літні випаси, і використовуватись прогресивний (загінний) спосіб випасання.

Стійлова система характеризується високим рівнем втручання людини у виробничі процеси, що веде до збільшення затрат праці і засобів, які скупляються відповідно виходом продукції на голову худоби і гектар кормової площі. Це найбільш інтенсивна система тваринництва. При даній системі проводиться нормована годівля, утримання тварин в капітальних зимових приміщеннях і літніх таборах. При даній системі тварини значну частину року, а іноді і цілий рік утримуються в приміщеннях і випускаються тільки на прогулянку. Цілорічне стійлове утримання веде в ряді випадків до різних захворювань. Тому досить часто замість цілорічного стійлового утримання використовують стійлово-табірну систему з широким використанням культурних пасовищ. Цілорічна стійлова система використовується в основному у інтенсивному молочному скотарстві і при відгодівлі тварин, стійлово-табірна - в молочному скотарстві.

Сьогодні завданням кожного аграрного формування є впровадження раціональної системи тваринництва. Ефективність системи тваринництва необхідно обґрунтовувати за рядом показників: вихід продукції і затрати на фізичну або умовну голову, вихід валової продукції тваринництва на одиницю затрат. Крім того, використовують допоміжні показники (вихід продукції, прибутку на одну людино-годину, на гектар землі, на одиницю вартості фондів виробництва; продуктивність тварин, собівартість продукції і рівень рентабельності окремих видів продукції і галузі в цілому).

Питання для самоконтролю:

1.Охарактеризуйте поняття та предмет науки „Організація виробництва”.

2.Розкрийте основні завдання науки „Організація виробництва”.

3.Охарактеризуйте основні особливості сільськогосподарського виробництва.

4.Перерахуйте та дайте характеристику методам науки „Організація виробництва.

5. Визначте місце науки „Організація виробництва” серед інших наук.

6.Охарактеризуйте внесок Ф. Тейлора в організацію та управління виробництвом.

7.Поясніть, чому основні елементи виробничих операцій не залежать від змісту роботи і хто це довів?

8.Охарактеризуйте переваги поточної організації виробництва і в чому полягає заслуга Г. Форда перед суспільством.

9.Стисло охарактеризуйте нововведення у сфері організації та управління виробництвом на межі 20-х—40-х років ХХ ст. та оцініть їх вплив на промисловість.

10. Що означає система господарства?

11. Яку класифікацію систем господарства ви знаете?

12. Який зміст системи господарства сільськогосподарського підприємства?

13.Охарактеризуйте основні елементи системи рослинництва.

14.Які основні елементи системи тваринництва ви знаєте?

ТЕМА 2

Читайте також:

1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
4. IV. Розподіл нервової системи
5. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
6. IV. Філогенез кровоносної системи
7. POS-системи
8. T. Сутність, етіологія та патогенез порушень опорно-рухової системи
9. VI. Філогенез нервової системи
10. А) Заробітна плата її форми та системи.
11. А) Заробітна плата, її форми та системи.
12. А) Поліпшення системи зворотного зв'язку.

Переглядів: 2872