Вимірування праці

Відомо, що організація праці на підприємстві — процес, спрямований на оптимальне поєднання робочої сили з засобами виробництва та створення необхідних умов для їхнього ефективного функціонування.

Принципово важливим питанням організації праці є забезпечення відповідності трудового доходу кількості та якості праці, що вкладена в загальний результат колективних дій. Така відповідність характеризується як співвідношення між мірою праці та мірою заробітної плати.

Оскільки процес праці відбувається в часі, то універсальною мірою кількості живої праці є робочий час. Проте за міру праці можна вважати лише таку кількість робочого часу, яка об’єктивно потрібна на виконання конкретної роботи кваліфікованими виконавцями за сприятливих організаційно-технічних умов.

Потреба у визначенні необхідних затрат часу на одиницю роботи або установлення кількості одиниць продукції, яка має бути виготовлена робітником за певний відрізок часу, зумовила виокремлення функції нормування праці як важливої складової організації трудових і виробничих процесів.

Нормування праці — це вид діяльності з організації та управління виробництвом, завданням якої є встановлення необхідних затрат і результатів праці, контролю за мірою праці, а також визначення необхідних співвідношень між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць устаткування.

Мета нормування праці полягає в скороченні витрат на виготовлення продукції (послуг), підвищенні продуктивності і якості, сприянні розширенню виробництва та зростанні доходів працівників на основі впровадження техніко-технологічних нововведень і удосконалення організації виробничих і трудових процесів.

Пошук найвигіднішої організації праці відбувається за допомогою нормування. Нормування праці вважається складовою технологічної, організаційної підготовки й оперативного управління виробництвом.

Важливим завданням нормування є підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне — у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне — у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визначенні правильного чергування робочого навантаження і відпочинку.

На основі необхідних затрат робочого часу на виконання конкретних робіт (операцій) установлюється норма праці. Норми праці за умови додержання науково обґрунтованих режимів праці і відпочинку мають сприяти найліпшому використанню трудових і матеріальних ресурсів виробничих підрозділів.

Предметом нормування праці є тривалість трудових процесів у часі.

Виходячи з того, що в разі розробки норм праці враховується множина чинників організаційно-технічного та соціально-економічного характеру, то в цілому до об’єктів нормування відносяться умови й охорона праці, затрати та результати праці, що відображено на рис. 4.1.

Залежно від соціально-економічних передумов, особливостей технологій, організації виробництва до конкретних об’єктів нормування належать: робочий час, виробнича операція, технологічна структура операції, трудовий мікроелемент, обсяг роботи, зона обслуговування, чисельність персоналу.

Робочий час як об’єкт нормування є одним з важливих питань соціально-економічної політики держави. Згідно з Законом Україні про працю за нормальних умов праці норма робочого часу становить 40 годин на тиждень. За наявності шкідливих чинників передбачено відповідне зменшення загальної норми робочого часу. Також скорочено робочий час для окремих категорій громадян: підлітків, інвалідів, матерів, що мають малолітніх дітей, вагітних жінок.

Виробнича (технологічна) операція є результатом поглибленого поділу праці, для виконання якої у певних організаційно-технічних умовах потрібно визначити час. Операція поряд з роллю об’єкта нормування є одиницею планування та обліку виробництва.

Рис. 4.1. Об’єкти нормування та структура трудових норм

Технологічна структура операцій значно впливає на точність визначення норм та трудомісткість нормування. Структурно найскладнішими вважаються основні операції механічної обробки металів (рис.4.2). Для обробки заготовки кожен з етапів операції (установлення, позиція, перехід, прохід) може виконуватися необхідну кількість раз.

Рис.4.2. Схема технологічної структуритехнологічної операції механічної обробки

Установлення — це одноразове закріплення оброблювальної заготовки або деталі (наприклад, токарна операція з обробки циліндричної поверхні вала, закріпленого в центрах, здійснюється за одне, а обробка його торців — за два установлення).

Позиція — це фіксоване положення предмета праці в просторі, де він підлягає технологічному впливу багатопозиційного устаткування (автоматичні лінії, агрегатні верстати тощо).

Переходом називають частину операції, яка характеризується незмінністю установлення та позиції, режиму роботи устаткування та інструменту (наприклад, проста операція штампування нескладних деталей зводиться до одного переходу, але здебільшого їх буває кілька).

Прохід — це однакова частина переходу, яка повторюється і пов’язана зі зняттям нового шару матеріалу (наприклад, токарна операція обробки втулки може складатися з трьох переходів: підрізування торця, розточування отвору і обточування зовнішньої поверхні.

Трудовий мікроелемент (трудовий рух) — це елементарна частка трудової структури виробничої операції. Розкладання операції на трудові мікроелементи дає змогу ретельного аналізу, нормування та проектування трудового процесу.

Обсяг роботи за певний відрізок часу — годину, зміну, місяць — як об’єкт нормування використовується на таких роботах, де недоцільно нормувати кожну операцію або дрібніші її частки (наприклад, на видобувних та апаратурних процесах, допоміжних роботах на промислових підприємствах).

Зона обслуговування як об’єкт нормування характерна для роботи багатоверстатників у текстильній промисловості, на обробних процесах з багатоверстатним обслуговуванням у машинобудуванні.

Чисельність персоналу стосується різних сфер трудової діяльності. Наприклад, у матеріальному виробництві важлива необхідна кількість персоналу для обслуговування потужних технологічних, енергетичних, транспортних систем тощо.

На підприємствах використовується система норм праці, яка відображає різні сторони трудової діяльності. Найпоширеніші з них такі: норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання.

Норми часу визначають необхідні затрати робочого часу одного робітника або бригади (ланки) на виготовлення одиниці продукції або для виконання певного обсягу робіт.

Норми виробітку визначають кількість продукції (обсяг роботи) певного виду, що має бути вироблена (виконана) одним робітником або бригадою (ланкою) за даний відрізок робочого часу (годину, зміну). Норми виробітку вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах тощо).

Норма обслуговування визначає необхідну кількість устаткування, робочих місць, одиниць виробничої площі та інших об’єктів, що закріплені для обслуговування одним робітником або бригадою (ланкою).

Норма чисельності визначає кількість робітників, яка потрібна для виконання певного обсягу робіт або для обслуговування одного чи кількох агрегатів.

Норма керованості (кількість підлеглих) визначає кількість працівників, які мають бути безпосередньо підпорядковані одному керівникові.

Нормоване завдання визначає необхідний асортимент і обсяг робіт, що мають бути виконані одним працівником або групою (бригадою, ланкою) за даний відрізок часу (зміну, добу, місяць).Нормоване завдання можна встановлювати не тільки в натуральних одиницях, а й у нормо-годинах, нормо-гривнях.

Обґрунтовані норми дають змогу розрахувати необхідні витрати праці на виготовлення продукції (виконання обсягу робіт). На їх основі раціонально розподіляється праця на підприємстві, установлюються пропорції між професіями, робочими місцями, дільницями, цехами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
НОРМУВАННЯ ПРАЦІ	\|	Аналіз трудових процесів і затрат робочого часу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.