• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Установчими документами товариства є установчий договір і статут.

Рисунок 2 – Взаємозв'язок форм фінансування підприємства

1.3. Критерії прийняття фінансових рішень

Як правило, у підприємства існують альтернативні варіанти залучення капіталу та кілька варіантів джерел фінансування будь-яких заходів. Важливою задачею фінансового менеджера є обґрун­тування рішень щодо вибору оптимальних для конкретних фінан­сово-економічних умов форм фінансування підприємства.

Найчастіше зустрічаються такі рішення щодо визначення аль­тернативних джерел фінансування підприємства: організація емісії власних акцій чи облігацій, залучення власного капіталу чи довгострокових банківських позик, реінвестування прибутку чи виплата дивідендів. Для обґрунтування рішення слід оцінити переваги та недоліки різних форм фінансування діяльності підприємства на основі певних критеріїв. Такими критеріями прийняття рішень з визначення джерел фінансування підприємства виступають:

• прибуток (рентабельність) - обрана форма фінансування по­винна сприяти зростанню прибутку та рентабельності;

• ліквідність - необхідно забезпечувати довгострокову фінансову рівновагу у діяльності;

• структура капіталу - необхідно забезпечувати фінансову не­залежність підприємства;

• максимізація доходів власників - проведення обґрунтованої дивідендної політики;

• об'єктивні обмеження - відсутність кредитного забезпечен­ня, низький рівень кредитоспроможності тощо;

• накладні витрати, пов'язані із залученням коштів — ураху­вання впливу емісійних витрат, витрат на проведення ауди­торських перевірок тощо;

• мінімізація оподаткування - використання у межах правово­го поля різних інструментів фінансового менеджменту;

• законодавчі обмеження та особливості законодавства про банкрутство.

ЛЕКЦІЯ 2.

Особливості фінансової діяльності суб'єктів господарювання різних

організаційно-правових форм

2.1 Вибір правової форми організації бізнесу.

2.2. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання без ство­рення юридичної особи

2.3. Особливості фінансової діяльності приватних підпри­ємств.

2.4. Особливості фінансової діяльності господарських това­риств.

2.5. Особливості фінансової діяльності кооперативів

2.1. Вибір правової форми організації бізнесу

Згідно із Законом України «Про підприємництво» в Україні суб'єктами господарювання можуть бути:

• не обмежені законом у правоздатності і дієздатності громадяни України, що досягли повноліття, та громадяни інших держав;

• юридичні особи (підприємства, установи, організації), неза­лежно від того, на основі якої форми власності вони створені.

Приватні особи можуть здійснювати підприємницьку діяль­ність у двох формах: як приватні підприємці - без створення юри­дичної особи та шляхом створення приватного підприємства.

Під час командно-адміністративної економіки в Україні функ­ціонували підприємства однієї форми власності - державної. З пе­реходом до ринкових відносин широкий розвиток одержали під­приємства приватної і колективної форми власності.

Класифікація організаційно-правових форм суб'єктів господарювання - юридичних осіб представлена на рис. 3.

Рисунок 3 – Класифікація організаційно-правових форм суб'єктів господарювання

Юридичні особи мають право на добровільних началах об'єднувати свою виробничу, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. У Законі України «Про підприємства в Україні» передбачено право для підприємств об'єднуватися в асоціації, корпорації, консорціу­ми, концерни, інші об'єднання за галузевим, територіальним та ін­шими принципами.

Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не втручається в господарську діяльність окремих учасників і не має права влас­ності на майно юридичних осіб, які входять до її складу.

Корпорація - договірне об'єднання, створене на основі поєд­нання виробничих, наукових і комерційних інтересів з метою деле­гування окремих повноважень щодо централізованого регулюван­ня діяльності кожного з учасників.

Консорціум - тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети. Консорціуми організовують для реалізації великих науково-технічних, будівель­них програм та проектів, для проведення масштабних фінансових операцій. Учасники консорціуму зберігають повністю свою госпо­дарську самостійність і можуть брати участь у інших об'єднаннях.

Концерн - статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного чи групи підприємств. Учасники концерну не можуть одночасно входити до складу інших

концернів.

Приймаючи рішення щодо вибору організаційно-правової фор­ми ведення бізнесу, підприємці повинні приймати до уваги дію та­ких факторів:

• рівень відповідальності власників та їх кількість;

• можливість участі в управлінні суб'єктом господарювання та контроль за ним;

• умови передачі права власності та правонаступництво;

• вартість мобілізації фінансових ресурсів та накладні витрати;

• можливість виходу на фінансовий ринок, доступність зов­нішніх джерел фінансування;

• рівень та системи оподаткування;

• законодавчі обмеження та вимоги щодо відповідальності обраного напрямку діяльності певним формам організації бізнесу.

2.2. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання без створення юридичної особи

Як приватні підприємці можуть виступати громадяни України та інших держав, не обмежені законом у правоздатності і дієздат­ності. Для зайняття приватним підприємництвом фізична особа проходить обов'язкову державну реєстрацію. Вона повинна одер­жати ліцензію на заняття видами діяльності, по відношенню до яких законодавче встановлене така вимога.

Приватний підприємець має право найму працівників за трудо­вими договорами, дотримуючись чинного законодавства.

Суб'єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи має право відкривати рахунок у будь-якому банку України та банках інших держав за згодою цих банків у порядку, встановлено­му Національним банком України. Підставою для відкриття рахун­ка є свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документу, що підтверджує прийняття його на облік у державному податковому органі.

Приватний підприємець відповідає перед своїми кредиторами усім своїм майном, окрім суми у 2 тис. грн, яка згідно з цивільним процесуальним законодавством може бути виключена зі складу ліквідаційної вартості.

Капітал приватного підприємця формується переважно за раху­нок його власного майна. Залучення капіталу із зовнішніх джерел для приватного підприємця ускладнено, оскільки він не має права еміту­вати цінні папери, а отримати позики від банків складно у зв'язку з низьким кредитним забезпеченням суб'єкта господарювання.

Оподатковування суб'єктів господарювання без створення юри­дичної особи можливо за трьох варіантів:

• оподаткування сукупного чистого доходу та сплата інших податків, передбачених законодавством України;

• сплата фіксованого податку з придбанням торгового патенту;

• сплата єдиного податку.

2.3. Особливості фінансової діяльності приватних підприємств

Приватне підприємство - це юридична особа, заснована на власності одного громадянина, у тому числі нерезидента, із пра­вом найму робочої сили.

Створення і діяльність приватного підприємства здійснюєть­ся відповідно до законів України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», інших законодавчих актів і статуту під­приємства,

У статуті приватного підприємства повинні бути визначені:

• предмет діяльності;

• найменування;

• місцезнаходження;

• органи управління підприємством;

• склад майна підприємства;

• зміст виробничо-господарської діяльності підприємства;

• облік і звітність та контроль;

• умови припинення діяльності підприємства.

Власник підприємства може сам очолити підприємство або найняти на договірних умовах керівника.

Власник підприємства відповідає за можливі борги юридичної особи тією частиною належного йому майна, що була добровільно виділена їм і нарощена у процесі виробничої діяльності.

Основним джерелом фінансування діяльності приватного під­приємства є реінвестування прибутку. Підприємство може вико­ристовувати банківські кредити, величина і терміни надання яких залежать від кредитної політики банку і кредитоспроможності під­приємства, а також залучати комерційні кредити.

Приватне підприємство або сплачує всі податки відповідно до діючого законодавства, або переходить на спрощену систему опо­датковування. Перехід на спрощену систему оподатковування і сплати єдиного податку можливий за таких умов:

• кількість працівників на підприємстві не перевищує 50 осіб;

• розмір виручки за рік не перевищує суму в 1 млн. грн. Підприємство може вибрати один із двох варіантів ставок єди­ного податку:

• 6% від суми реалізованої продукції за рік без урахування акциз­ного збору, але зі сплатою податку на додану вартість (ПДВ);

• 10% від суми реалізованої продукції за рік за винятком акциз­ного збору і включення ПДВ до складу єдиного податку.

У системі єдиного оподатковування приватне підприємство не платить податок на прибуток, плату за землю, нарахування на за­робітну плату, комунальний податок та ін.

Перевагами приватного підприємства є: простота організації, обмежена відповідальність, максимально повне використання власником права на участь в управлінні. До недоліків можна від­нести обмеженість у залученні ресурсів на фінансових ринках, що може обмежувати масштаби розвитку підприємства.

2.4. Особливості фінансової діяльності господарських товариств

Господарськими товариствами визнаються підприємства, організації та установи, створені на основі угоди між юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їхнього майна і підпри­ємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Згідно з чинним законодавством в Україні господарські това­риства можуть створюватись за такими організаційно-правовими формами:

• акціонерні товариства;

• товариства з обмеженою відповідальністю;

• товариства з додатковою відповідальністю;

• повні товариства;

• командитні товариства.

Характерними ознаками усіх організаційно-правових форм то­вариств є таке:

• засновниками й учасниками товариств можуть бути під­приємства, установи, організації, а також громадяни, у тому числі іноземні громадяни та юридичні особи, міжнародні ор­ганізації;

• для реєстрації товариств у обов'язковому порядку надаєть­ся, крім інших документів, установчий договір;

• товариство є колективним власником майна, переданого йому засновниками й учасниками, виробленої продукції, до­ходів, отриманих у результаті господарської діяльності, а та­кож іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених чинним законодавством;

• внесками засновників і учасників можуть бути будинки, споруди, устаткування, інші матеріальні цінності, об'єкти права інтелектуальної власності, цінні папери, права на ко­ристування природними ресурсами, національна та інозем­на валюта;

• статутний фонд може бути збільшений тільки після повної

сплати внесків (оплати акцій).

Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) визнаєть­ся товариство, яке має статутний фонд, розділений на частки, роз­мір яких визначається установчими документами.

Учасники товариства несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства тільки у межах їхніх внесків.

Розмір статутного фонду ТОВ не може бути меншим за 100 міні­мальних заробітних плат. На момент реєстрації кожним учасни­ком повинно бути внесено до статутного фонду не менше 30% від обумовленої в установчому договорі суми. Учасники товариства зобов'язані повністю сплатити свою частку до статутного фонду не пізніше одного року після дати реєстрації товариства.

Установчими документами товариства є установчий договір і статут.

Після повної сплати внеску учасник має право, за згодою інших учасників, уступити свою частку або її частину одному чи кільком учасникам цього ж товариства або третім особам. Учасники това­риства користаються переважним правом придбання частки учасника пропорційно їх часткам у статутному капіталі або в іншому погодженому між засновниками розмірі. Передача права на частку у статутному капіталі здійснюється протягом одного року.

При виході з товариства учасник має право одержати вартість частини майна товариства пропорційно його частці у статутно­му капіталі. За вимогою учасника і за згодою засновників внесок може бути повернено повністю чи частково у формі товарів чи ма­теріальних цінностей.

Вищим органом ТОВ є збори його учасників. Кожний учасник має кількість голосів пропорційно розміру його частки у статутно­му капіталі.

Товариство з додатковою відповідальністю - це товариство, учасники якого відповідають за борги своїми внесками в статутний капітал, а при недостатності сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кож­ного учасника.

Повне господарське товариство - це товариство, у якому всі його учасники займаються підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім приналежним їм майном.

Мовне товариство створюється і діє на основі установчого дого­вору, що підписується всіма його учасниками. В установчому дого­ворі вказуються повноваження учасників з ведення справ товарис­тва. Вести справи товариства може один учасник, кілька учасників або всі учасники спільно.

Учасники повного товариства не можуть від свого імені та у своїх інтересах здійснювати угоди, а також брати участь в будь-яких (окрім акціонерних) товариствах, які мають спільну з повним товариством мету діяльності.

Командитним (довірчім) товариством визнається товариство, у якому разом із одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідаль­ність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників (вкладників), відповідальність яких обмежується внеском у майні товариства.

Командитне товариство створюється і діє на засадах установчої угоди. Управління командитним товариством здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю.

Вкладник командитного товариства має право:

• знайомитися з річними звітами;

• діяти від імені командитного товариства тільки при наяв­ності доручення і відповідно до нього;

• одержувати частину прибутку на вкладений капітал;

• першочергового повернення внеску при ліквідації товариства. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищува­ти 50% зазначеного в установчому договорі майна товариства. На момент реєстрації командитного товариства кожен із вкладників повинен внести не менше ніж 25% суми, визначеної в установчому договорі.

До недоліків організації вищевказаних товариств слід віднести складність передачі права власності на внески учасників. Права на внески в статутний капітал товариств не можуть бути предметом купівлі-продажу на фондовому ринку, а їх передача новому влас­нику можлива тільки за згодою всіх членів товариства. Учасників товариства найчастіше пов'язують неформальні (дружні) стосун­ки, погіршення яких призводить до конфліктів та виходу одного чи кількох учасників із складу товариства, що може призвести до його ліквідації як юридичної особи.

Акціонерні товариства - господарське товариство, статутний капітал якого розділено на заздалегідь визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями всім приналежним йому майном.

До акціонерних товариств належать:

• відкрите товариство, акції якого можуть розповсюджувати­ся шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на фон­дових біржах;

• закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом передплати, купівлі чи продажу на фондових біржах.

Розмір статутного капіталу товариства повинен бути не мен­шим за суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам (виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, чинної на мо­мент створення товариства).

Засновники акціонерного товариства здійснюють свої внески в статутний капітал згідно із установчим договором, решта акціо­нерів - на умовах договору купівлі-продажу акцій, укладеного із засновниками.

Для формування власного капіталу акціонерні товариства мо­жуть емітувати прості та привілейовані акції. Закрите акціонерне товариство має право випускати лише іменні акції.

В управлінні мають право брати участь акціонери - власники простих акцій. Фактично контроль за діяльністю акціонерного то­вариства здійснюється акціонерами, які володіють контрольним пакетом акцій. Право дрібних власників на управління на практиці

не реалізується, оскільки вони суттєво не впливають на діяльність підприємства.

Перевагами організації підприємства у формі акціонерного то­вариства є:

• обмежена відповідальність власників за зобов'язаннями то­вариства;

• можливість залучення коштів дрібних інвесторів;

• широкі можливості мобілізації капіталу на фінансових ринках;

• проста процедура передачі права власності на частину ста­тутного капіталу.

До недоліків організації акціонерного товариства можна від­нести високі накладні витрати, що збільшує вартість залучення власного капіталу. До таких витрат відносяться: витрати, пов'язані з емісією акцій; оплата послуг фінансових посередників і реєстра­торів; витрати на проведення зборів акціонерів; витрати на ауди­торські перевірки, на друк звітності для акціонерів та у засобах масової інформації тощо.

Джерелами первинного фінансування діяльності товариств із обмеженою і додатковою відповідальністю, повних і командитних товариств виступають внески учасників, акціонерних товариств - випуск акцій. Важливим джерелом поповнення власного капіталу виступає реінвестування прибутку.

Позиковий капітал залучається шляхом одержання банківських і комерційних кредитів, випуску облігацій.

Господарські товариства можуть здійснювати свою діяльність з використанням загальної системи оподатковування або, відповід­но до чинного законодавства, за спрощеною системою оподатко­вування - сплатою єдиного податку.

2.5. Особливості фінансової діяльності кооперативів

Кооператив - юридична особа, створена фізичними і (чи) юридичними особами на принципах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності та обслуговування переважно членів кооперативу.

Кооператив має самостійний баланс, рахунки в банках, печат­ку, виконавчі органи. У складі кооперативу можуть створювати­ся структурні підрозділи (відділення, цехи, ферми, магазини), що діють на базі кооперативного майна. Кооператив має право від­кривати свої філії та представництва.

Засновниками кооперативу можуть бути тільки резиденти України - будь-які фізичні чи юридичні особи, що внесли вступний і пайовий внески до кооперативу.

Вступний внесок - внесок фізичної чи юридичної особи в гро­шовій формі при вступі в кооператив для організаційного забезпе­чення його діяльності.

Пай - майновий внесок члена кооперативу для створення і розвитку капіталу кооперативу (гроші, майнові права, земельні ділянки).

При виході з кооперативу вступний внесок не повертається, пайовий внесок - повертається.

Члени кооперативу відповідають за своїми обов'язками тільки в межах внесеного паю.

У випадку добровільного виходу з кооперативу член коопера­тиву має право на виділення йому частки в майні кооперативу в матеріально-речовій формі, грошах або цінних паперах.

Згідно із законодавством в Україні можливо створення сіль­ськогосподарських, обслуговуючих, промислових, транспортних, житлових та будівельних кооперативів, багатофункціональних то­вариств у системі споживчої кооперації, кредитних спілок, коопе­ративних банків і товариств для взаємного страхування.

Фінансові ресурси формуються за рахунок внесків, паїв, вируч­ки від реалізації продукції та послуг, кредитів.

Найбільш поширені в Україні сільськогосподарські та споживчі кооперативи.

Сільськогосподарські кооперативи створюються на основі добровільного об'єднання фізичних і (або) юридичних осіб для спільного ведення сільськогосподарських робіт. Кількість учасни­ків сільськогосподарського кооперативу - не менше трьох (3) осіб. Члени кооперативу мають право на кооперативні виплати в залеж­ності від внесеного паю і трудової участі у діяльності кооперативу.

Споживчі кооперативи - добровільні об'єднання громадян для спільного ведення господарської (торговельної, заготівельної, виробничої) діяльності.

Кооперативні банки забезпечують коштами розвиток коопе­ративу, проводять його розрахунково-касове обслуговування. Ко­оперативні банки мобілізують вільні кошти кооперативів та їхніх членів на договірних засадах і беруть участь власними коштами в діяльності банку.

Кредитні спілки (союзи) - це неприбуткова організація, засно­вана фізичними особами на кооперативних засадах з метою задо­волення потреб його членів у взаємному кредитуванні і наданні фінансових послуг за рахунок об'єднання грошових внесків членів союзу.

Кредитна спілка створюється на підставі рішення установчих зборів. Відповідно до Закону України «Про кредитні спілки» чи­сельність членів спілки не може бути менше 50 осіб, які мають спільне місце роботи чи навчання, або належать до однієї місцевої (включаючи районні та обласні) профспілкової, іншої громадської чи релігійної організації, або проживають в одному селі, селищі, місті, районі, області.

Кредитна спілка є юридичною особою, має баланс, рахунки в банках, печатку.

Кредитна спілка приймає внески від членів, видає кредити чле­нам спілки та іншим кредитним спілкам, виступає поручителем у виконанні членами союзу зобов'язань перед третіми особами. Від­повідальність членів спілки за зобов'язаннями спілки здійснюєть­ся в межах іхніх внесків.

Капітал кредитної спілки складається з пайового, резервного та додаткового капіталу, а також залишку нерозподіленого доходу і не може бути меншим за 10% від суми її загальних зобов'язань. Пайовий капітал кредитної спілки формується із обов'язкових та додаткових пайових членських внесків членів спілки.

Резервний капітал призначений для відшкодування можливих збитків кредитної спілки, що не можуть бути покриті із надход­жень поточного року, забезпечення платоспроможності кредитної спілки та захисту заощаджень її членів. Резервний капітал спілки формується із вступних внесків її членів та частини доходів кре­дитної спілки до моменту досягнення ним не менше 15% від суми активів, зважених на ризик.

ЛЕКЦІЯ 3.

Формування власного капіталу підприємства

З.1 Складові власного капіталу підприємства

3.2. Відображення складу та руху власного капіталу у звіт­ності підприємства.

3.3. Первісне формування статутного капіталу підприємства.

3.4. Збільшення статутного капіталу підприємства.

3.5. Зменшення статутного капіталу підприємства

3.1. Складові власного капіталу підприємства

Згідно з діючим стандартам бухгалтерського обліку і фінансової звітностівласний капітал - це частина суми в активах підприємс­тва, що залишається після вирахування його зобов'язань.

До складових власного капіталу відносять:

• статутний капітал;

• пайовий капітал;

• додатковий капітал;

• резервний капітал;

• нерозподілений прибуток.

Статутний капітал - це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначених чинним законодавством, фінансові ре­сурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на праві власності або повного господарчого відання.

Пайовий капітал - це статутний капітал, який формується в колективних сільськогосподарських підприємствах, споживчих товариствах, кредитних спілках, кооперативах за рахунок доб­ровільних пайових внесків учасників для здійснення їхньої госпо­дарсько-фінансової діяльності.

За рахунок статутного (пайового) капіталу підприємство фор­мує свої власні основні та оборотні кошти для початку фінансово-господарської діяльності.

Корпоративні права - це права власності засновника на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку, а також част­ки активів у разі її ліквідації.

Додатковий капітал - це капітальні резерви підприємства, які створюються за рахунок коштів власників та інших осіб і відобра­жаються у балансі підприємства за статтями «Додатковий вкладе­ний капітал» та «Інший додатковий капітал».

Додатково вкладений капітал - це сума емісійного доходу, отриманого акціонерним товариством у результаті реалізації влас­них корпоративних прав.Емісійний дохід визначається як різни­ця між продажною і номінальною вартістю розміщених акцій.

Інший додатковий капітал включає:

• внески засновників та учасників понад розмір статутного ка­піталу і формується без рішення про його збільшення й пере­реєстрацію;

• сума дооцінки (уцінки) необоротних активів, яка проводить­ся згідно чинного законодавства;

• вартість безкоштовно одержаних підприємством необорот­них активів від сторонніх юридичних і фізичних осіб.

Резервний капітал - це сума резервів, сформованих за рахунок чистого прибутку в розмірах, встановлених засновницькими доку­ментами підприємства і нормативними актами.

Згідно із чинним законодавством України на кожному підпри­ємстві, створеному у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо, повинен бути сформований резервний капітал. Розмір цього капіталу регламентується засновницькими документами, але він не може бути меншим за суму, яка становить 25% статутного капіталу підприємства. Розмір щорічних відрахувань у резервний капітал також передбачається засновни­цькими документами, але не може бути меншим 5% суми чистого прибутку підприємств.

Додатковий і резервний капітал підприємства використовуєть­ся на фінансування основних і оборотних активів, на покриття збитків, виплату боргів у разі ліквідації підприємства. Резервний капітал спрямовується на виплату дивідендів по привілейованих акціях, якщо на ці цілі у звітному періоді у підприємства не виста­чає чистого прибутку.

Нерозподілений прибуток - сума чистого прибутку, що за­лишається в господарському обороті підприємства після сплати податків до бюджету і встановлених законодавством платежів до позабюджетних фондів, інших обов'язкових платежів і після роз­поділу відповідної суми прибутку між власниками (учасниками) підприємства.

Нерозподілений прибуток використовується на фінансування операційної та інвестиційної діяльності підприємства, на покриття невідшкодованих збитків.

Власний капітал є підставою для початку, а також продовження господарської діяльності підприємства і виконує такі функції:

• заснування та введення в дію підприємства;

• довгострокове фінансування та забезпечення ліквідності;

• відповідальність та гарантії виконання зобов'язань перед кредиторами та інвесторами (власниками);

• захист від загрозливих факторів та компенсації задіяних збитків;

• нарахування дивідендів, розподіл доходів і активів;

• здійснення управління та контролю за діяльністю підпри­ємства.

3.2. Відображення складу та руху власного капіталу у звітності підприємства

Склад та зміни власного капіталу підприємства знаходять своє відображення у І розділі пасиву балансу та у «Звіті про рух власно­го капіталу».

Величина власного капіталу підприємства на конкретну дату - це підсумок І розділу пасиву балансу, яка розраховується таким чином:

Суманепокритого збитку звітного і минулих періодів наво­диться у дужках та розраховується при визначенні величини влас­ного капіталу.

Неоплачений капітал - сума заборгованості власників (акціо­нерів, учасників) господарських товариств будь-якої організаційно-правової форми за внесками до статутного капіталу. Ця сума розра­ховується при визначенні підсумку власного капіталу. Його дина­міка характеризує покриття статутного капіталу підприємства ре­альними фінансовими ресурсами, які надійшли від власників.

Неоплачений капітал виникає при заснуванні господарських товариств і має бути довнесений власниками протягом першого року діяльності.

Вилучений капітал - це елемент власного капіталу, який має місце при зменшенні господарським товариством свого статут­ного капіталу і являє собою фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників.

Вилучення капіталу може здійснюватися у випадках виходу учасника із товариства, викупу акцій з метою їх анулювання чи пе­репродажу.

При виході учасника із товариства йому повертається його внесок у статутний капітал та частка сформованих резервів про­порційно внеску учасника. Повний розрахунок із учасником, який виходить із складу засновників, здійснюється після затверджен­ня звіту за той рік, у якому він вибув із товариства і в термін до 12 місяців із дня вибуття.

Протягом періоду володіння товариством із обмеженою від­повідальністю викупленою часткою розподіл прибутку та прий­няття рішень на загальних зборах учасників здійснюється без ура­хування придбаних часток.

На величину частки учасника, що вибув, решта членів това­риства повинна зробити внески до статутного фонду. Такі внески можуть становити розмір пропорційно до долі їх власності або за згодою сторін, в інших пропорціях протягом року. Товариство має право прийняти нового учасника, який вносить еквівалентну суму. В іншому випадку статутний капітал товариства зменшується з пе­ререєстрацією установчих документів.

Викуп власних акцій акціонерного товариства здійснюється емітентом для підтримання ринкового курсу, збільшення прибут­ковості акцій чи для запобігання поглинання. Зазначені акції по­винні бути реалізовані (або анульовані) у термін не більше року.

Протягом періоду володіння акціонерним товариством власни­ми акціями нарахування дивідендів і голосування на зборах акціо­нерів відбувається без урахування викуплених акцій.

Операція викупу акцій не змінює статутного капіталу підпри­ємства, однак сума власного капіталу зменшується на фактичну величину викуплених корпоративних прав.

При викупі корпоративних прав відбувається зменшення пози­цій першого розділу пасиву балансу «Резервний капітал», «Додат­ково вкладений капітал», «Інший додатковий капітал», «Нерозподілений прибуток» на суму перевищення ціни викупу корпоративних прав над їх номінальною вартістю та збільшення позиції «Вилуче­ний капітал».

Якщо протягом звітного року викуплені акції (частки) перепро­давалися, то за відповідними позиціями відображається зменшен­ня вилученого капіталу, зменшення або збільшення капітальних резервів (залежно від ціни продажу корпоративних прав).

Викуп власних акцій з метою їх анулювання здійснюється при проведенні дивідендної політики чи політики диверсифікації ін­весторів. У такому випадку за статею «Статутний капітал» відоб­ражається зменшення номінальної вартості корпоративних прав на величину анульованих акцій з одночасним зменшенням величи­ни вилученого капіталу.

Розшифрування першого розділу пасиву балансу, яке подається у Звіті про власний капітіл, дозволяє фінансовому аналітику дій­ти висновків щодо змін, які відбувалися у складі власного капіталу підприємства. Метою складання Звіту про власний капітал є роз­криття і аналіз інформації щодо змін у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду. Порядок складання звіту регламентується П(С)БО 5.

Звіт складається у формі шахової таблиці у розрізі статей, які включаються до складу першого розділу пасиву балансу та причин їх зміни. Шаховий принцип побудови цього документу передбачає розміщення по горизонталі елементів (статей) власного капіталу, а по вертикалі - основних операцій, які можуть привести до зміни окремих статей власного капіталу.

Звіт про власний капітал складається на підставі балансу, звіту про фінансові результати, а також аналітичних даних до відповід­них облікових регістрів. За правильного відображення операцій, які привели до змін у складі власного капіталу, залишок відобра­женого у балансі власного капіталу на кінець року (в цілому та в розрізі окремих статей), збігається з результатами, поданими у звіті про власний капітал. Суми, що відображають зменшення статті власного капіталу, наводяться у дужках.

3.3. Первісне формування статутного капіталу підприємства

Порядок і джерела формування статутного капіталу суб'єкта господарювання залежать від організаційно-правової форми ве­дення бізнесу.

Початковий розмір статутного капіталу підприємства фіксуєть­ся в статуті акціонерного товариства, товариств з обмеженою та з додатковою відповідальністю, для приватного підприємства або в установчому договорі повних та командитних товариств. Установ­чі документи в обов'язковому порядку подаються до органів влади під час державної реєстрації підприємства.

Поряд із грошовими коштами учасники й засновники можуть вносити у фонд статутного капіталу товариства майно, цінні па­пери й нематеріальні активи. Майно, надане у розпорядження підприємству, оцінюється або за домовленістю із співвласниками підприємства, або за допомогою експертної оцінки бюро технічної інвентаризації чи торгово-промислової палаті.

Оцінка необоротних активів здійснюється через визначення їх первісної, переоціненої та залишкової вартості. Оборотні активи приймаються на баланс за цінами, які відповідають реальній рин­ковій ситуації, тобто за справедливою вартістю.

Вартість об'єктів інтелектуальної власності та інших нема­теріальних активів визначається на договірних засадах між влас­никами підприємства і суб'єктами права власності на ці об'єкти (громадянами, юридичними особами, державою).

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю зобов'яза­ний повністю сплатити свій внесок не пізніше ніж через рік після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов'язання у визначений термін учасник (якщо інше не передбачено установчи­ми документами) сплачує за час прострочення 10% річних із недовнесеної суми.

Учасникові товариства, який повністю вніс свій внесок, вида­ється свідоцтво товариства.

Статутний капітал акціонерного товариства формується шля­хом емісії цінних паперів - акцій.

Акція - цінний папір без установленого терміну обігу, що за­свідчує часткову участь у статутному капіталі акціонерного то­вариства, підтверджує членство в товаристві та право на участь в управлінні ним. Акція дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації товариства.

Розрізняють прості та привілейовані акції, акції іменні та на пред'явника. Головна перевага привілейованих акцій у порівнянні із звичайними - це право їх власників на першочергове отримання дивідендів при розподілі прибутку та частки активів підприємства при його ліквідації.

Власники привілейованих акцій не мають права участі в управ­лінні товариством. У закордонній практиці такі акціонери можуть отримати права голосу у випадку заборгованості підприємства щодо виплат дивідендів по привілейованих акціях.

Види привілейованих акцій:

• акції з фіксованими дивідендами - передбачають встанов­лення дивідендів у твердому розмірі до номінальної вартості цінного паперу;

• акції з правом отримання додаткових дивідендів (з мі­німально фіксованим дивідендом та додатковими бонусами) - надають право їх власникам на отримання підви­щених дивідендів, якщо такі дивіденди сплачувалися за звичайними акціями;

• кумулятивні акції - передбачають перенесення несплачених дивідендів на наступні періоди та їх першочергове пога­шення поряд із дивідендами за звичайними акціями.

Акції можуть випускатися в документарній або бездокументарній формі. Підтвердженням права власності на цінні папери, які емітовано у документарній формі, є сертифікат, а в разі їх емісії в бездокументарній формі - виписка з рахунку в цінних паперах. До сертифікату акцій може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, в якому вказується порядковий номер акції, за якою сплачуються дивіденди, порядковий номер купона на виплату дивідендів, найменування акціонерного товариства, рік виплати дивідендів.

Розрізняють такі види курсів акцій:

• номінальний курс акцій - вартість, яка відображається у сертифікаті акцій та в умовах їх випуску, береться до уваги при визначенні кількості голосів на зборах та реалізації інших прав власників. Він встановлюється рішенням засновників;

• емісійний курс акцій - ціна, за якою товариство здійснює первісне розміщення своїх корпоративних прав. Він визна­чається за рішенням органів управління товариством;

• балансовий курс акцій - величина чистих активі, які припа­дають на одну акцію. Він розраховується як співвідношення власного і статутного капіталу у відсотках;

• ринковий курс акцій - вартість, за якою акції можуть купу­ватися та продаватися на фондових біржах, у позабіржових торгово-інформаційних системах та на позабіржовому ринку.

Акціонерні товариства формують свої статутні капітали шля­хом реалізації акцій через відкриту підписку чи купівлю-продаж на фондовій біржі або шляхом розподілу всіх акцій між засновниками без права розповсюдження через відкриту підписку і купівлю-про­даж на біржі.

Відкриту передплату акцій під час створення акціонерного то­вариства організовують засновники. Згідно з чинним законодав­ством частка засновників у статутному капіталі відкритого акціо­нерного товариства повинна бути не нижчою 25% від загальної його суми і строком не менше ніж 2 роки.

Згідно з вимогами чинного законодавства засновники відкри­того акціонерного товариства повинні інформувати про випуск акцій, зміст та порядок їх реєстрації Державну комісію з цінних па­перів та фондовому ринку та розміщати таку інформацію в засобах масової інформації. У повідомленні про відкриту підписку повинні бути вказані:

• найменування акціонерного товариства;

• предмет, мета, строки його діяльності;

• склад засновників;

• дата проведення засновницьких зборів;

• розмір статутного капіталу;

• номінальна вартість акцій, їх кількість та види;

• переваги та пільги засновників;

• місце проведення, початковий та кінцевий термін підписки на акції;

• склад майна, яке вноситься засновниками у натуральній формі;

• найменування банківської установи та номер поточного ра­хунка, на який повинні бути зараховані початкові внески.

При створенні відкритого акціонерного товариства юридичні та фізичні особи, що виявили бажання купити акції, повинні вне­сти на рахунок засновників не менше 10% вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій.

Граничний термін проведення відкритої підписки на акції скла­дає 6 місяців. Якщо за цей термін акціонерному товариству не вда­лося покрити підпискою 60% оголошеного статутного капіталу, воно вважається нествореним і засновники зобов'язані у 30-денний термін повернути одержані гроші або майно тим громадянам, які їх внесли. За невиконання цього зобов'язання засновники несуть солідарну відповідальність.

До дня скликання установчих зборів особи, які зробили заяв­ки на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше 30% номінальної вартості акцій. На підтвердження внеску засновникам видають тимчасові свідоцтва.

Якщо всі акції акціонерного товариства розподіляються між засновниками, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50% номінальної вартості акцій.

Визначений установчими документами розмір статутного капі­талу будь-якого господарського товариства відображається у І роз­ділі пасиву балансу за номінальною вартістю корпоративних прав.

3.4. Збільшення статутного капіталу підприємства

Збільшення статутного капіталу підприємства здійснюється за рішенням засновників та учасників господарських товариств за умови оплати всіх раніше випущених акцій за номінальною вар­тістю та повного внесення учасниками своїх вкладів до статутного капіталу.

Збільшення статутного капіталу підприємства здійснюється з метою:

• мобілізації ресурсів для фінансування реальних інвестицій­них та інноваційних проектів, планів санації;

• поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства;

• мобілізації капіталу для придбання корпоративних прав ін­ших підприємств;

• зменшення ринкової ціни акцій для залучення коштів дріб­них інвесторів;

• збільшення бази для нарахування дивідендів при проведенні політики стабільних дивідендів.

Фінансові джерела збільшення статутного капіталу госпо­дарських товариств наведено на рис. 4.

Конверсія облігацій - обмін конвертованих облігацій на зви­чайні акції підприємства. У разі конверсії відбувається трансфор­мація позичкового капіталу у власний.

Реінвестування прибутку - це спрямування чистого прибут­ку звітного періоду на збільшення власного капіталу підприємства. Внутрішнім фінансовим джерелом збільшення статутного капіталу є дивіденди, які можуть виплачуватися корпоративними правами підприємства.

Рисунок 4 – Фінансові джерела збільшення статутного капіталу господарських товариств

Реструктуризація власного капіталу - зміна пропорцій скла­дових І розділу пасиву балансу без залучення додаткових внесків учасників і засновників. При цьому на збільшення статутного капі­талу може спрямовуватися:

• додатковий вкладений капітал;

• іншій додатковий капітал у межах суми дооцінки необорот­них активів;

• резервний капітал, що перевищує мінімально встановлений розмір;

• нерозподілений прибуток.

Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою від­повідальністю здійснюється шляхом додаткових внесків діючих учасників, внесків нових учасників, реінвестування прибутку.

Новий учасник, зробивши додатковий внесок у статутний ка­пітал функціонуючого товариства з обмеженою відповідальніс­тю, стає власником уже створених на підприємстві резервів. Тому він поряд із номінальною вартістю корпоративних прав вносить ажіо - вартість раніше сформованих резервів пропорційно до част­ки нового учасника.

Величина ажіо може встановлюватися за результатами оцінки вартості підприємства та узгоджуватися із іншими учасниками на їх зборах. Ажіо відображається у статті балансу «Іншій додатковий капітал».

Витрати по залученню власного капіталу у товариства з обмеже­ною відповідальністю включають: державне мито, вартість нотаріаль­них послуг, плату за перереєстрацію засновницьких документів.

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства може здійснюватися шляхом збільшення кількості акцій існуючої номі­нальної вартості та збільшення номінальної вартості акцій.

Кількість акцій акціонерного товариства збільшується за рахунок:

• додаткових внесків учасників і засновників;

• реінвестування прибутку (дивідендів);

• реструктуризації власного капіталу;

• конверсії облігацій на акції.

Збільшення номінальної вартості акцій провадиться за рахунок реінвестування прибутку і реструктуризації власного капіталу.

У разі збільшення кількості акцій за рахунок додаткових вне­сків учасників здійснюється додаткова емісія цінних паперів. Діючі акціонери мають переважне право на придбання акцій нової емісії.

Важливо обґрунтовано встановити курс емісії акцій. Він пови­нен бути не меншим за номінальну вартість акцій і наближатися до ринкової вартості вже випущених і розміщених акцій даного підприємства. На емісійний курс впливають: балансова вартість акцій; ринкова вартість підприємства і перспективи її зростання;

система оподаткування; стан ринку капіталів; тип обраної диві­дендної політики.

У разі емісії акцій для збільшення статутного капіталу за раху­нок реінвестицій чи резервів акції додаткового випуску розподі­ляються серед діючих акціонерів пропорційно їхньої частки у ста­тутному капіталі акціонерного товариства на момент прийняття рішення про додатковий випуск акцій. Обмеження терміну отри­мання акціонерами акцій додаткового випуску не допускаються.

При збільшенні статутного капіталу шляхом підвищення номі­нальної вартості акцій акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості відповідно до їх кількості, якими володіє акціонер, без обмеження терміну обміну.

У разі збільшення статутного капіталу даним методом кожен з акціонерів може здійснити доплату до визначеного рівня нової номінальної вартості акцій. Якщо акціонер відмовився здійснити доплату за акції, емітент зобов'язаний запропонувати акціонеру викупити його акції.

3.5. Зменшення статутного капіталу підприємства

Зменшення статутного капіталу підприємства здійснюється за рішенням зборів акціонерів або учасників.

Метою зменшення статутного капіталу підприємства може бути:

• приведення у відповідність номінального та ринкового курсів акцій при перевищенні номінальної вартості корпо­ративних прав над їх ринковою вартістю;

• отримання санаційного прибутку для покриття збитків;

• зменшення високого рівня концентрації підприємства при проведенні дивідендної політики;

• вихід окремих учасників із складу товариства.

Якщо має місце заперечення кредиторів щодо зменшення ста­тутного капіталу, не допускаються виплати власникам корпоратив­них прав компенсацій у грошовій чи матеріально-речовій формах. Це пов'язано з тим, що у такому випадку зменшується капітал, у межах якого власники несуть відповідальність перед кредитора­ми підприємства.

У випадку, коли збори акціонерів приймають рішення не випла­чувати компенсації власникам корпоративних прав за умови змен­шення статутного капіталу, заперечення кредиторів не приймається до уваги. При передачі корпоративних прав до їх безкоштовного анулювання відбувається приведення розміру статутного капіталу підприємства до величини вартості реального майна, відображе­ної у балансі.

Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою від­повідальністю відбувається у випадках:

• добровільного чи примусового виходу одного або кількох учасників із складу товариства;

• зменшення частки у статутному капіталі всіх чи окремих учасників.

Після затвердження звіту за рік, в якому учасник вийшов із то­вариства, і в термін до 12 місяців із дня виходу учаснику виплачу­ють вартість частини майна товариства пропорційно його частці в статутному капіталі.

Статутний капітал зменшується, якщо учасника виключено із товариства на підставі одностайного рішення зборів учасників то­вариства у випадку невиконання зобов'язань щодо внесків у ста­тутний капітал у повному обсязі відповідно до умов договору про засновництво.

У випадку смерті учасника товариства його правонаступник має першочергове право вступу до товариства. Але, оскільки това­риство з обмеженою відповідальністю засновано на договорі про спільну діяльність, то решта власників може відмовити правона­ступнику у прийнятті його в товариство. У такому випадку пра­вонаступнику видається в грошовій або натуральній формі доля в майні товариства, вартість якої визначається на дату смерті учас­ника товариства, що призводить до зменшення величини статут­ного капіталу.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства здій­снюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або змен­шення кількості акцій через їх конверсію, безкоштовну передачу до анулювання, викуп із подальшим анулюванням.

Якщо зменшення статутного капіталу акціонерного товариства відбувається на основі зменшення номінальної вартості акцій, то здійснюється емісія акцій за новою номінальною вартістю. Нова емісія акцій реєструється у Державній комісії з цінних паперів та фондовому ринку. При обміні старих акцій на нові діє принцип про­порційного зменшення номінальної вартості всіх акцій, які нале­жать акціонерам. При цьому зберігаються існуючі пропорції участі акціонерів у статутному капіталі та розподіл голосів в управлінні.

Зменшення кількості акцій в обігу досягається за рахунок ви­лучення з обігу та анулювання частини акцій або на основі кон­версії акцій.

Конверсія акцій - це об'єднання кількох акцій в одну або обмін за встановленим співвідношенням однієї кількості акцій на іншу. Наприклад, конверсія акцій у співвідношенні 4: 3 означає, що кож­ні 4 акції обмінюються на 3 акції нової емісії.

При проведенні конверсії акцій шкода задається дрібним акціо­нерам, які вимушені продати свою долю акцій або докупити їх, щоб здійснити пропорційний обмін.

При зменшенні статутного капіталу товариства без виплат ком­пенсацій власникам корпоративних прав підприємство отримує санаційний прибуток.

Санаційний прибуток - це прибуток, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, час­ток) за курсом, нижчим за номінальну вартість цих прав (дизажіо) в результаті їх безкоштовної передачі до анулювання, зниження номінальної вартості або при одержанні безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших зацікавлених у санації підприємства осіб.

Санація балансу за рахунок санаційного прибутку доцільна лише у разі вичерпання всіх інших можливостей покриття балан­сових збитків.

Викуп акцій здійснюється за ціною, встановленою на загальних зборах акціонерів, або за цінами, які склалися на ринку.

Фінансовими джерелами викупу власних корпоративних прав служать статутний капітал, додатковий капітал, нерозподілений та чистий прибуток. У даному випадку акціонери отримують грошові кошти понад номінальну вартість акцій. Такі виплати розгляда­ються як дивіденди, а тому викуп акцій є елементом дивідендної політики підприємства.

Анулювання викуплених акцій приводить до зменшення над­лишку ліквідності підприємства, а вивільнені кошти спрямовують­ся на повернення внесків власникам для інвестування в інші інвес­тиційні проекти. Така ситуація має місце, коли чистий грошовий потік перевищує інвестиційні можливості підприємства.

ЛЕКЦІЯ 4.

Внутрішні джерела фінансування підприємств

4.1. Класифікація внутрішніх джерел фінансування підпри­ємства.

4.2. Самофінансування підприємства.

4.3. Забезпечення наступних витрат і платежів.

4.4. Чистий грошовий потік

4.1. Класифікація внутрішніх джерел фінансування підприємства

Підвнутрішнім фінансуванням розуміється використання частини прибутку на покриття витрат господарської діяльності підприємства та її фінансування звільненим капіталом через амор­тизацію і зміну структури майна.

Спрямування прибутку на накопичення веде до збільшення майна в активі та капіталу в пасиві підприємства. Перетворення майна на гроші приводить до збільшення власного капіталу під­приємства, за рахунок якого можливо фінансування витрат на його фінансово-господарську діяльність.

Класифікація внутрішніх джерел фінансування підприємства наведена на рис. 5.

Самофінансування - це покриття витрат фінансово-госпо­дарської діяльності підприємства за рахунок прибутку у відкритій чи прихованій формі.

Амортизаційні відрахування не належать до самофінансування. Їх величина залежить від амортизаційної політики підприємства, яка базується на встановлених державою принципах, методах та нормах амортизаційних відрахувань. Вона спрямована на збіль­шення цього внутрішнього джерела фінансування.

Рисунок 5 – Класифікація внутрішніх джерел фінансування підприємств

Забезпечення наступних витрат і платежів - це нараховані в звітному періоді майбутні витрати і платежі, величина яких може бути визначена тільки на основі прогнозних оцінок, а також залиш­ки коштів цільового фінансування і цільових надходжень.

Дезінвестиції включають грошові надходження від реалізації необоротних активів та фінансових інвестицій.

Раціоналізація - це комплекс заходів, спрямованих на підви­щення ефективності використання активів підприємства та змен­шення його грошових видатків у результаті поліпшення організації оборотних активів.

До основних заходів раціоналізації відносять:

• прискорення обігу капіталу за рахунок скорочення операцій­ного циклу, вдосконалення складування товарно-матеріаль­них цінностей, укладання договорів за більш привабливими та зручними умовами постачання сировини, матеріалів, па­лива, прискорення документообігу тощо;

• економія витрат на виробництво та збут продукції за раху­нок зменшення матеріалоємності виробів, впровадження нової техніки і технології, ліквідації простоїв, втрат, браку, поліпшення організації праці тощо;

• реалізація оборотних активів, які не використовуються в процесі виробництва продукції;

• зворотний лізинг — система двох угод, за якої підприєм­ство-власник продає обладнання іншій стороні з одночас­ним укладанням договору про його довготермінову оренду у покупця. Такою стороною можуть бути комерційні банки, інвестиційні чи лізингові компанії. В результаті такої опера­ції підприємство отримує у своє розпорядження кошти від продажу обладнання, які використовуються для фінансу­вання фінансово-господарської діяльності. Лізингодавець кредитує підприємство, одержуючи як забезпечення право власності на його майно.

Самофінансування, амортизація та забезпечення виникають у процесі операційної діяльності підприємства та пов'язані із отри­манням виручки від реалізації продукції (робіт, послуг).

Віднесення до внутрішніх джерел фінансування дезінвестицій та раціоналізації пояснюється тим, що підприємство отримує доходи від реалізації оборотних та необоротних активів, інші доходи без залучення коштів на ринку капіталів. Ці грошові надходження зали­шаються в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків та спрямовуються на покриття потреби підприємства в капіталі.

В умовах нерозвиненого фінансового ринку, коли підприємства мають обмежені можливості залучати капітал із зовнішніх джерел шляхом випуску акцій, облігацій, отримання банківських позичок, внутрішнє фінансування перетворюється в головний і чи не єди­ний спосіб забезпечення фінансовими ресурсами продовження діяльності суб'єкта господарювання.

4.2. Самофінансування підприємства

Головним внутрішнім джерелом фінансування діяльності під­приємства є самофінансування.

Залежно від способу відображення прибутку у звітності, зокрема в балансі, виокремлюють відкрите та приховане самофінансування.

Відкрите самофінансування - це спрямування чистого при­бутку, який залишається у розпорядженні підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів, на збільшення власного капіталу з метою фінансування інвестиційної та опера­ційної діяльності.

В економічній літературі відкрите самофінансування також но­сить назвутезаврація прибутку. Тезаврований прибуток відобра­жається в пасиві балансу за статтями «Нерозподілений прибуток», «Резервний капітал», «Статутний капітал».

Рівень самофінансування оцінюють за допомогою коефіцієнта самофінансування, який визначається як співвідношення тезаврованого та чистого прибутку.

До переваг відкритого самофінансування відносяться:

• залучення коштів на безповоротній основі;

• відсутність виплат при мобілізації коштів та сплати винаго­роди за користування ними;

• для залучення коштів не потрібне кредитне забезпечення.

При використанні тезаврації прибутку підвищується фінансова незалежність та кредитоспроможність підприємства і, як правило, підвищується курс його корпоративних прав.

До недоліків відкритого самофінансування відносяться:

• вартість фінансування за рахунок чистого прибутку збіль­шується внаслідок сплати податку на прибуток;

• труднощі та обмежені можливості контролю власниками за ефективним використанням коштів;

• зниження рентабельності реінвестицій внаслідок помилко­вості прийнятих інвестиційних рішень.

Приховане самофінансування здійснюється в результаті фор­мування прихованих резервів за рахунок прибутку до оподатку­вання. При створенні прихованих резервів відбувається відстрочка сплати податків і виплати дивідендів. Приховані резерви зменшу­ють величину власного капіталу підприємства та не відображають­ся в балансі.

Формування прихованих резервів здійснюється шляхом недо­оцінки активів і переоцінки зобов'язань.

Недооцінка активів передбачає передчасне списання окремих ак­тивів, застосування прискореної амортизації, незастосування індек­сації активів, використання методу ЛІФО при оцінці запасів тощо.

Переоцінка зобов'язань відбувається за статтями балансу «За­безпечення наступних витрат і платежів», «Поточні зобов'язання із внутрішніх розрахунків» тощо.

Величина прихованих резервів дорівнює різниці між балансо­вою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реаль­ною (вищою) вартістю.

Мобілізація прихованих резервів здійснюється:

• шляхом реалізації окремих об'єктів основних та оборотних активів;

• у результаті індексації балансової вартості майнових об'єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального ви­робничого циклу.

Грамотно використовуючи облікову політику, за допомогою інструментарію прихованого самофінансування можна забезпечи­ти стратегію стабільних дивідендів.

Наявність у підприємства прихованих резервів з погляду кре­диторів є позитивним чинником, оскільки реальна вартість майна, яке приймається як кредитне забезпечення, є вищою, ніж це відоб­ражено в звітності.

До недоліків прихованого самофінансування відноситься:

• порушення принципу достовірності при складанні звітності;

• підвищення рівня асиметрії в інформаційному забезпеченні зовнішніх кредиторів.

4.3. Забезпечення наступних витрат і платежів

Забезпечення зобов'язань створюється при виникненні вна­слідок минулих подій зобов'язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів, що втілюють в собі економічні вигоди, та його оцінка може бути розрахунково визначена.

Ефект фінансування за рахунок забезпечень проявляється за­вдяки існуванню часового розриву між моментом Їх формування (нарахування) та використання (грошових виплат),

Сума забезпечення зобов'язань визначається за обліковою вартістю ресурсів, необхідних для погашення відповідного зобо­в'язання на дату складання балансу. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків фінансово-госпо­дарської діяльності підприємства. Забезпечення використовують­ся для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких вони були створені.

Зобов'язання відносяться до позикових джерел фінансування, але нарахування здійснюються регулярно і зберігаються як ста­більні залишки на відповідних рахунках. Тому такі зобов'язання прирівнюються до власних фінансових ресурсів.

До основних видів забезпечень належать:

• забезпечення виплат відпусток - накопичення коштів на оплату чергових відпусток працівникам;

• додаткове пенсійне забезпечення - кошти для реалізації програми пенсійного забезпечення;

• забезпечення гарантійних зобов'язань - залишки коштів, зарезервовані для забезпечення майбутніх витрат на прове­дення гарантійних ремонтів проданої продукції, на прове­дення ремонту предметів прокату тощо;

• забезпечення інших витрат і платежів.

Забезпечення виплат відпусток створюється з метою рівномір­ного включення майбутніх витрат на відпустки до витрат звітного періоду. Резервуванню підлягають також обов'язкові відрахування у Пенсійний фонд та Фонд соціального страхування.

Додаткове пенсійне забезпечення створюється згідно з умова­ми трудового договору між працівником та роботодавцем, якщо у ньому передбачені грошові компенсації в разі непрацездатності, інвалідності, смерті. Такі фонди формуються за рахунок відповід­них внесків працівників чи роботодавців.

Резерв на виконання гарантійних зобов'язань створюється з метою рівномірного віднесення на операційні витрати витрат на гарантійний ремонт. Величина резерву встановлюється, виходячи з рівня гарантійних замін товару чи його ремонту, установленого підприємством на основі прогнозних оцінок.

Забезпечення інших витрат і платежів можуть включати забез­печення для відшкодування витрат на реструктуризацію, яка здій­снюється в разі наявності затвердженого керівництвом підприєм­ства плану реструктуризації з конкретними заходами, термінами їх виконання та сумою очікуваних витрат під час і після початку реалізації цього плану.

Згідно з П(С)БО до складу забезпечень наступних витрат і платежів включають цільове фінансування і цільові надходження. Ці грошові кошти представляють собою власний капітал підпри­ємства.

Цільове фінансування включає:

• фінансування об'єктів соцкультпобуту;

• надання гуманітарної допомоги;

• інші заходи, що мають цільове фінансування.

Цільові надходження представляють собою фінансові ресурси, отримані ззовні від держави та інших суб'єктів, Ло них належать субсидії, асигнування з бюджету, цільові внески фізичних та юри­дичних осіб, гуманітарна допомога, інші надходження, не заборо­нені чинним законодавством.

4.4. Чистий грошовий потік

Розрізняють чистий грошовий потік від операційної, інвести­ційної та фінансової діяльності підприємства.

Чистий грошовий потік підприємства за звітний період розра­ховується як арифметична сума всіх грошових потоків від усіх видів діяльності. Він дорівнює приросту грошових коштів та їх еквівалентів за означений період.

Чистий грошовий потік від операційної діяльності характери­зує величину виручки від реалізації продукції, яка залишаєтьс

Читайте також:

1. А).Наукові товариства.
2. Агентський договір: зміст, виконання та припинення
3. Адміністративний договір
4. Акціонерний капітал і акціонерні товариства
5. Акціонерні товариства випускають облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати всіх випущених акцій.
6. Акціонерні товариства як механізм трансформації
7. Амстердамський Договір
8. Банки в Україні створюються за організаційно-правовою формою у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку.
9. Безпосередньою підставою виникнення управління майном у будь-яких випадках є договір, який укладається між установником і управителем.
10. Берестейський мирний договір
11. Берестейський мирний договір УНР з державами німецько-австрійського блоку. Падіння радянської влади в Україні
12. Брестський мирний договір

Переглядів: 1589