• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Оцінка ефективності дивідендної політики

5.1. Економічний зміст дивідендної політики підприємств та її теоретичні основи

Дивіденди - частина чистого прибутку підприємства, розподі­лена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі в статутному капіталі підприємства.

Дивідендна політика - це принципи та методи формування частки прибутку, яка виплачується власнику відповідно до його внеску в загальний фонд власного капіталу підприємства.

Економічний зміст дивідендної політики полягає в оптимізації співвідношення між прибутком, що виплачується власникам у вигляді дивідендів, і прибутком, який реінвестується з метою максимізації доходів власників.

Обрана дивідендна політика впливає на величину самофінансу­вання, структуру капіталу, ціну залучення фінансових ресурсів, рин­ковий курс корпоративних прав, ліквідність та інші показники.

Чим більше величина виплачуваних дивідендів, тим менше кош­тів залишається для реінвестування в підприємство. Спрямування прибутку на нагромадження змінює структуру власного капіталу.

Курс акцій прямо пропорційний дивідендам і зворотно про­порційний процентній ставці за умови наявності альтернативних вкладень капіталу на ринку.

Як правило, чим вище рівень дивідендів, тим привабливішим є підприємство для інвесторів. Однак занадто високий рівень прибутковості може бути платою за високі ризики. Тому краще виплачувати стабільні дивіденди. Відсутність дивідендів або їхня нерегулярна виплата свідчать про нестабільність діяльності під­приємства, його низьку прибутковість, що призводить до знижен­ня ринкового курсу корпоративних прав.

Між ринковим курсом корпоративних прав і 4?інансово-госпо-дарською діяльністю емітента існує зворотній зв'язок. Під час за­лучення підприємством фінансових ресурсів їхній ринковий курс знижується і таким чином одержання емісійного доходу стає проб­лематичним. Тому необхідно проводити дивідендну політику, на­правлену на підвищення ринкового курсу корпоративних прав.

Основні задачі дивідендної політики:

• виявлення факторів, що впливають на рішення щодо частки прибутку, яка спрямовується на виплату дивідендів, і при­бутку, що реінвестується у підприємство;

• визначення оптимального співвідношення між розподіле­ним прибутком і тим, що реінвестується;

• оцінка впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав та його інвестиційну привабливість;

• визначення оптимальної для підприємства величини статут­ного і власного капіталів;

• узгодження стратегії виплати дивідендів з податковим зако­нодавством;

• вибір методу і форми нарахування і виплати дивідендів;

• оцінка впливу дивідендної політики на розв'язання конфлік­ту інтересів між власниками, кредиторами і менеджерами підприємства.

У теорії фінансів отримали популярність три підходи до обґрун­тування оптимальної дивідендної політики:

• теорія іррелевантності дивідендної політики або теорія іррелевантності дивідендів (Ф. Модільяні, М. Міллер, Ф. Блек);

• теорія пріоритетності дивідендів (Дж. Лінтнер, М. Гордон);

• теорія податкової диференціації (концепція мінімізації по­даткових платежів).

Усі теоретичні дослідження дивідендної політики ставили перед науковцями та практиками два запитання: чи впливає дивіденд­на політика на оптимізацію структури капіталу і вартість підпри­ємства та чи існує оптимальне співвідношення сплати дивідендів із суми отриманого прибутку та реінвестованого прибутку, за яким мінімізуються витрати на залучення капіталу?

Теорія іррелевантності дивідендної політики стверджує, що між сумою дивідендів до сплати і ринковим курсом корпоратив­них прав не існує взаємозв'язку, оскільки курс акцій визначаєть­ся дійсними і майбутніми доходами підприємства та потенціалом їх зростання. Тому доцільно відмовитися від виплати дивідендів і весь прибуток реінвестувати в підприємство.

Теорія іррелевантності дивідендів грунтується на таких перед­умовах:

• відсутність податків;

• рівну цінність для інвесторів як отримання дивідендів, так і отримання доходів від приросту капіталу;

• відсутність емісійних і трансакційних витрат;

• рівнодоступність інформації.

Згідно з теорією іррелеватності дивіденди нараховуються за залишковим принципом, сутність якого полягає в такому. Скла­дається оптимальний бюджет капіталовкладень і розраховується необхідна сума інвестицій. Для покриття витрат інвестиційного портфеля максимально використовується реінвестуваний прибу­ток. Якщо на фінансування капіталовкладень використано не весь прибуток, то виплачуються дивіденди. Таким чином, самофінансу­вання перетворюється в найважливіше джерело фінансування, акціонери одержують доходи за рахунок зростання ринкового курсу акцій, а на виплату дивідендів направляється тільки той прибу­ток, що неможливо ефективно реінвестувати.

Іррелевантність дивідендної політики стосовно ринкової вар­тості підприємства виявляється в тому, що сума виплачених диві­дендів приблизно дорівнює витратам, які у цьому випадку необхід­но понести для мобілізації додаткових джерел фінансування.

Теорія пріоритетності дивідендів грунтується на тому при­пущенні, що виплата дивідендів впливає на ринкову вартість кор­поративних прав. Дрібні акціонери скоріше зацікавлені одержати реальні дивіденди в поточний час, ніж очікувати зміни курсу акцій у майбутньому.

Ринковий курс акцій визначається дійсною вартістю очікува­них доходів на них, які включають усі майбутні дивіденди й очіку­вану виручку від реалізації акцій. Збільшення дивідендів свідчить про успішну роботу підприємства, їхнє зменшення — про фінансові проблеми. Тому дивіденди впливають на вартість підприємства. Відповідно до моделі Гордона політика виплати дивідендів є більш пріоритетною в порівнянні з політикою нагромадження прибутку. Збільшуючи частку прибутку, що направляється на виплату дивіден­дів, можна сприяти підвищенню ринкової вартості підприємства.

Існує ряд інвесторів, які при прийнятті своїх рішень орієнту­ються намінімізацію податкових платежів (податкових пере­ваг). Так, наприклад, податковим законодавством у деяких країнах (Швейцарія, СІНА) передбачено більш низький рівень оподаткову­вання нерозподіленого прибутку, ніж розподіленого. За таких умов підприємство одержує податкові переваги при використанні реінвестованого прибутку як джерела фінансування. Одночасно збіль­шується вартість обслуговування власного капіталу, залученого із зовнішніх джерел.

За умови, коли рівень оподатковування дивідендів більш низь­кий, ніж нерозподіленого прибутку (Німеччина), то більш вигідно виплачувати дивіденди.

На практиці прийняття тієї чи іншої концепції щодо визначен­ня дивідендної політики залежить від багатьох факторів, зокрема: умови діяльності підприємства, психологічні особливості інвес­торів, інформаційне забезпечення тощо.

5.2. Типи дивідендної політики підприємства

Рішення в області дивідендної політики приймаються зборами власників підприємства. На вибір дивідендної політики впливають такі основні фактори:

• стадія життєвого циклу підприємства - для нового, створе­ного підприємства доцільна тезаврація прибутку;

• наявність у підприємства прибуткових інвестиційних проектів;

• наявність та доступність альтернативних джерел залучення ка­піталу (вартість залучення додаткового акціонерного капіталу, доступність та вартість залучення позикового капіталу, обме­жені можливості залучення кредитів у зв'язку з низьким рівнем кредитоспроможності й фінансової стійкості підприємства);

• обмеження чинного законодавства чи засновницьких угод. До останніх належать: заборгованість власників за внеска­ми до статутного фонду; на момент виплати дивідендів є підстави для порушення справи про банкрутство; власний капітал підприємства менше статутного і резервного капі­талу; повністю не сплачені поточні і накопичені дивіденди по привілейованих акціях; наявність договірних обмежень з банком-кредитором та ін;

• врахування інтересів найважливіших груп власників, які мо­жуть бути зацікавлені або тільки в отриманні дивідендів, або тільки в нагромадженні прибутку;

• податкові наслідки;

• інші фактори (рівень процентних ставок на ринку капіталів, рі­вень дивідендних виплат підприємствами-конкурентами, не­відкладність платежів за отриманими раніше кредитами тощо).

Оцінка цих факторів дозволяє визначити передумови форму­вання типу дивідендної політики підприємства.

У табл. 2 наведено підходи до формування дивідендної політики і методи нарахування дивідендів.

Таблиця 2 Підходи до формування дивідендної політики і методи нарахування дивідендів

5.3. Форми виплати дивідендів

Сума коштів, що направляються на виплату дивідендів, нази­ваєтьсядивідендною масою.

Величина дивідендів окремих власників залежить від суми чис­того прибутку, співвідношення між прибутком, що розподіляється і прибутком, що не розподіляється, частки власника у статутному капіталі підприємства.

Дивіденди в акціонерному товаристві виплачуються один раз на рік за результатами роботи підприємства всім власникам акцій незалежно від терміну їхнього володіння корпоративними права­ми. У товариствах з обмеженою відповідальністю дивіденди мо­жуть виплачуватися протягом усього року.

Дивіденди можуть виплачуватися в грошовій і негрошовій фор­мах, у змішаній формі та у формі прихованих дивідендів.

Стандартна форма виплати дивідендів - грошова. Нарахо­вані дивіденди відображаються в статті «Поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками».

Виплати дивідендів у негрошовій формі здійснюються:

• у формі корпоративних прав даного підприємства - акціями;

• іншими фінансовими інструментами - цінними паперами інших емітентів, що входять до портфеля цінних паперів під­приємства;

• в товарній формі - товарами споживання, які виробляються на підприємстві, або надходять на підприємство за бартер­ними розрахунками, послугами (наприклад, сплата транс­портних витрат).

Змішана форма виплати дивідендів передбачає використан­ня грошових та негрошових виплат. Частіше всього це вибір між одержанням грошових дивідендів чи одержанням дивідендів у ви­гляді корпоративних прав.

Виконавчі органи підприємства на практиці за згодою з окреми­ми власниками іноді використовують приховані дивіденди. Вони формуються в результаті таких операцій:

• продаж корпоративним власникам товарів (робіт, послуг) за зниженими цінами;

• придбання товарів у корпоративних власників за завищени­ми цінами;

• виплата завищених відсотків по депозитах і кредитах;

• оплата фіктивних договорів за невиконані послуги (консуль­тації, реклама, ноу-хау);

• оплата закордонних відряджень.

Приховані дивіденди призводять до несправедливості у виплаті винагород власникам підприємства.

У процесі реалізації дивідендної політики можуть застосовува­тися такі інструменти:

• збільшення статутного капіталу і виплата дивідендів акціями;

• подрібнення акцій на менші акції;

• викуп акціонерним товариством акцій власної емісії;

• формування резервів виплати дивідендів.

Збільшення статутного капіталу здійснюється за рахунок чис­того прибутку і супроводжується виплатою дивідендів акціями за номінальною вартістю. Виплата дивідендів акціями здійснюється відповідно до частки участі власника в статутному капіталі. Акціо­нери можуть реалізувати отримані безкоштовно акції на ринку і одержати гроші. Таку форми виплати дивідендів використовують на підприємствах, які розвиваються і мають потреби в додаткових фінансових ресурсах.

Якщо збільшення статутного капіталу відбувається в рамках об­раної дивідендної політики, то курс емісії встановлюється на рівні номіналу або незначно перевищує його. Курс емісії повинен забез­печити виплату стабільних дивідендів після збільшення номіналь­ної вартості капіталу підприємства.

Механізм подрібнення акцій на менші у процесі дивідендної політики використовується за умов високого ринкового курсу акцій і високого рівня капіталізації. При подрібненні одна акція об­мінюється на акції більш низького номіналу, при цьому загальна величина статутного фонду не змінюється.

У процесі подрібнення акцій часто здійснюється їх викуп і ану­лювання. Емітент викуповує в акціонерів частину акцій за ринко­вою ціною, трактуючи грошові компенсації за викуп як дивіден­ди, що не підлягають оподатковуванню.

Подрібнення акцій здійснюють великі, фінансово стійкі підпри­ємства, однак ця операція вимагає значних накладних витрат на емісію нових акцій, змін у статутному капіталі.

Для забезпечення регулярної виплати стабільного розміру дивідендів підприємства застосовують резервування частини при­бутку в особливо успішні роки їх діяльності. Формування резервів може здійснюватися в прихованій формі.

Обрана дивідендна політика має бути погоджена з податковим законодавством.

Відповідно до чинного законодавства України підприємство, що виплачує дивіденди, нараховує і сплачує податок на прибуток до виплати дивідендів у розмірі 25% від суми валового прибутку. При ухваленні рішення про спрямування чистого прибутку на збільшення статутного капіталу підприємства і виплати дивідендів акціями податок на дивіденди власникам корпоративних прав не нараховується. На всю ж суму оподатковуваного прибутку нарахо­вується податок згідно з чинним законодавством.

Якщо одержувачем дивідендів є юридична особа, то цей вид доходів не включається до складу валового доходу підприємства-одержувача, тому що дивіденди обкладаються податком у підпри­ємства-емітента. Аналогічно фізичні особи також не сплачують прибутковий податок із суми отриманих дивідендів.

Отримані дивіденди в грошовій формі чи у формі корпоратив­них прав не обкладаються податком на додану вартість, на них не нараховуються збори на обов'язкове пенсійне страхування, со­ціальне страхування тощо.

5.4. Оцінка ефективності дивідендної політики

До показників оцінки ефективності дивідендної політики на­лежать:

• чистий прибуток, що припадає на одну акцію - розраховуєть­ся шляхом ділення суми чистого прибутку, який належить власникам простих акцій, на кількість простих акцій;

• дивіденди на одну просту акцію - розраховується шляхом ділення суми оголошених дивідендів на кількість простих акцій;

• коефіцієнт цінності (ціни) акцій - розраховується шляхом ділення ринкової ціни однієї акції на дивіденд на одну просту акцію;

• рентабельність акції - визначаться у відсотках і розрахо­вується як обернено пропорційна величина до коефіцієнта цінності акцій;

• коефіцієнт дивідендних виплат - розраховується як відношення суми дивідендів до суми чистого прибутку;

• відношення ринкового курсу до чистого прибутку на одну акцію - показує, скільки річного прибутку на одну акцію по­трібно, щоб окупилися кошти, вкладені в акцію;

• відношення ринкового курсу акцій до показника чистого гро­шового потоку на одну акцію - характеризує взаємозв'язок між ринковим курсом і чистим грошовим потоком підпри­ємства.

У спеціалізованих виданнях періодичної літератури (відомчих журналах, інформаційних вісниках тощо) публікуються, як пра­вило, такі показники: частка чистого прибутку, спрямованого на виплату дивідендів на привілейовані акції, чистий прибуток на одну просту акцію, дивіденди на одну просту акцію по акціонер­них товариствах, акції яких котуються на фондових біржах

Дивідендна політика повинна забезпечити зростання ринкової ціни корпоративних прав. Для оцінки ефективності дивідендної політики використовується класичний підхід: курс акцій прямо-пропорційний дивідендам і обернено пропорційний процентній ставці за альтернативними вкладеннями.

У традиційному розумінні рішення власників про виплату диві­дендів чи реінвестування у виробництво всієї суми прибутку зале­жить від рентабельності власного капіталу і від ставки зовнішніх доходів за альтернативними вкладеннями на ринку капіталів.

Лекція 6.

Фінансування підприємства за рахунок позичкового капіталу

Читайте також:

1. III ПОЛІТИКИ.
2. IV. Загальна оцінка діяльності вчителя
3. IV. Оцінка вигідності залучення короткотермінових кредитів
4. IV. Оцінка привабливості стратегічних зон господарювання підприємства на ринку.
5. А) Грошова оцінка земель по Україні
6. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
7. Агресивний тип дивідендної політики включає метод стабільного приросту дивідендів і метод постійного коефіцієнта виплат.
8. Активний характер соціальної політики.
9. Актори світової політики
10. Актуальні проблеми регіональної політики та їх розв’язання.
11. Аналіз виявлених проблем і їхня оцінка
12. Аналіз економічної ефективності капітальних вкладень

Переглядів: 1690