• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Природоохоронне і рекреаційне оцінювання природних ресурсів та пропозиції щодо їх використання

Комплексне оцінювання землекористування.Оцінювання земель може бути зокремленим або комплексним. Зокремлене оці­нювання проводять в інтересах одного виду використання земель, а загальне — всіх можливих видів господарського використання. Тоб­то оцінюється придатність земель для найефективнішого викорис­тання з погляду суспільства.

Комплексне оцінювання території в техніко-економічному обґрун­туванні — це порівняльне оцінювання окремих ділянок землі за комплексом природних і антропогенних чинників, які впливають на певне функціональне призначення цих ділянок у складі націона­льного природного парку порівняно з іншими напрямами викорис­тання. В техніко-економічному обґрунтуванні завдання комп­лексного оцінювання земель різного призначення зумовлені про­блемами, які вирішуються на цій стадії передпроектних робіт і по­лягають у тому, щоб:

♦ виявити властивості території, які обмежують і ускладнюють розвиток природоохоронних, оздоровчих, наукових, рекреаційних, історико-культурних природних комплексів та об'єктів;

♦ знайти територіальні ресурси для встановлення диференційо­ваного режиму охорони, відтворення та використання природних комплексів та об'єктів;

♦ визначити види та режими господарської діяльності на тери­торії парку.

Комплексне оцінювання земель національних природних парків проводять за природними і антропогенними чинниками. До при­родних чинників належать: фізико-геологічні, ґрунтово-рослинні, кліматичні умови, водні, лісові, мінерально-сировинні ресурси та ін.

Антропогенними чинниками є: забезпеченість території транспорт­ними та інженерними мережами і спорудами; транспортна доступ­ність місць відпочинку і туризму, адміністративно-господарських і культурних центрів; санітарно-гігіенічні умови і вимоги охорони природи; архітектурно-ландшафтні переваги (рис. 8.1).

	Зведене оцінювання земель за комплексом природних умов		Зведене оцінювання земель за комплексом природних умов для рекреаційних цілей

Рис. 8.1. Склад і послідовність робіт, пов'язаних із комплексним оцінюванням земель природно-ресурсного потенціалу національних природних парків

Комплексне оцінювання земель різного призначення можна проводити на основі простого і диференційованого бального, вартіс­ного і змішаного оцінювання. Найточніше — вартісне оцінювання, яке ґрунтується на визначенні понесених суспільством витрат на освоєння (відтворення) земельних ділянок, найкращих за природ­ними і антропогенними умовами або за ефективністю господарсько­го використання. За В.П. Руденком, з усіх критично проаналізова­них показників (диференційна рента, диференційний дохід, проду­ктивність витрат, валова продукція, чистий дохід) вартісному ком­плексному оцінюванню земель найбільше відповідає валова проду­кція, виражена в єдиних загальнодержавних або (якщо їх немає) регіональних кадастрових цінах.

Кількісне вираження природного ресурсу території (земельної ділянки) визначається його загальною (сумарною) цінністю за всіма напрямами використання. Вона є сумою добутків оціненої спожив­ної вартості одиниці ресурсу на продуктивність ресурсу всієї терито­рії, придатного для експлуатації за кожним із напрямів його вико­ристання, з урахуванням коефіцієнтів якості. Щоб скоротити трудо­місткість обчислень, рекомендується використовувати проіндексо-вані середні дані по адміністративних районах.

Оцінювання земель рекреаційного призначення та плану­вання їх використання.Рекреація — вид діяльності, що здійсню­ється у вільний від роботи час, пов'язаний із виконанням важливих соціально-економічних функцій, які забезпечують відтворення фі­зичних і розумових сил і сприяють розширенню духовного багатства людини.

Основні форми рекреаційної діяльності — курортне лікування, оздоровчий відпочинок і туризм. У територіальному плані рекреа­ційна діяльність — важливий чинник комплексної організації ма­теріально-просторового середовища проживання людини, що охоп­лює спеціалізовані території землі з елементами природного й ур-банізованого середовища, які в сукупності утворюють терито­ріальні рекреаційні системи різного типу. В національних при­родних парках можна виділити такі територіально-рекреаційні системи:

♦ рекреаційні зони, які поєднують концентровані і деконцентро-вані форми рекреаційної діяльності і елементи господарської інфра­структури;

♦ лінійні елементи — туристські маршрути, транспортні кому­нікації. Тільки за умови певної територіальної організації й у взає­мозв'язку з іншими підсистемами (виробництва, соціально-культур­ного обслуговування, транспорту тощо) вирішення проблеми відпо­чинку набуває певної логічної послідовності: від вищих ієрархічних рівнів до нижчих.

Рекреаційна діяльність полягає в розробленні пропозицій щодо рекреаційного освоєння території майбутнього природного парку і формування рекреаційної системи, яка здатна задовольнити потре­би населення в масовому відпочинку, санаторному лікуванні і тури­змі сьогодні і на перспективу.

У техніко-економічному обґрунтуванні розглядають найважли­віші питання розроблення рекреаційних зон і центрів, кількісні по­казники (площа і ємність рекреаційних територій, кількість закла­дів стаціонарного відпочинку і рекреаційного обслуговування) і структура існуючої земельної площі та наміченої на перспективу системи рекреації. В техніко-економічному обґрунтуванні подають дані з розміщення і загального обсягу закладів рекреаційного про­філю (із зазначенням їх кількості і профілю) диференційовано: для обслуговування місцевого населення і для обслуговування відпочи­вальників зовнішніх, прилеглих районів і областей.

Процес розроблення цього питання охоплює такі етапи:

1. Аналіз сучасного рівня рекреаційного освоєння, який містить:

♦ аналіз мережі, яка склалася, закладів відпочинку, туризму, санаторного лікування;

♦ визначення рівня фактичної забезпеченості населення місця­ми в закладах відпочинку;

♦ порівняння рівня фактичної забезпеченості з нормативними даними;

♦ складання характеристик основних закладів відпочинку із за­значенням їх профілю, місткості, місцезнаходження, відомчої прина­лежності, відповідності вимогам комфортності і капітальності споруд.

2. Комплексне оцінювання рекреаційного потенціалу майбутньо­го парку проводять на основі комплексного оцінювання і функціо­нального зонування території, яке передбачає:

♦ виявлення і конкретизацію функції зон рекреаційного і ви­вчення характеру їх сучасного використання;

♦ вивчення природно-кліматичних умов (клімат, рельєф, гідро­графічна мережа, рослинність, радіаційна забрудненість) і про­ведення функціонального зонування територій, придатних для орга­нізації масового відпочинку з урахуванням природоохоронних вимог;

♦ оцінювання можливостей освоєння окремих територій і вилу­чення їх із числа територій, непридатних для рекреаційного будів­ництва;

♦ оцінювання територій за ступенем унікальності рекреаційних ресурсів і ступенем привабливості земельних ділянок з метою орга­нізації різних видів відпочинку, туризму, екскурсійної діяльності;

♦ визначення рівнів соціально-культурного та історико-культур-ного потенціалу центрів туризму і відпочинку, які входять до скла­ду рекреаційних зон;

♦ вивчення умов транспортної доступності і зручностей руху від місць формування потоку відпочивальників до місць відпочинку.

3. Визначення потреби населення в земельних ділянках і місцях закладів відпочинку на розрахунковий термін і насамперед освоєн­ня, яка враховує:

♦ запити основних демографічних груп населення в усіх видах лікування, відпочинку, туризму в умовах тривалого і короткого від­починку (табл. 8.8);

♦ специфіку регіональних особливостей (Карпат, Придністров'я та ін.);

♦ можливості резервування на перспективу земель рекреацій­ного призначення для організації зон масового відпочинку регіо­нального, державного і міждержавного значення;

♦ ступінь необхідності і доцільності створення на території парку місць відпочинку.

Таблиця 8.8. Визначення потреби в місцях відпочинку, туризму

4. Визначення місткості рекреаційної зони на основі ландшафт­ного зонування передбачає:

♦ порівняння рекреаційних навантажень, які пропонуються, з орієнтовними показниками допустимого навантаження на природ­ний ландшафт за біоеко логічним (за стійкістю біоти природного комплексу), технологічним (який відповідає фізичним і гігієнічним вимогам до ландшафту) і психологічним (який ґрунтується на вимо­гах рекреаційних оздоровлень від психологічного комфорту) крите­ріями (табл. 8.9);

Таблиця 8.9. Нормативи гранично допустимого рекреаційного навантаження на типи природного ландшафту за різними критеріями його визначення

Продовження табл. 8.9

Примітки: 1. Допускається диференціація зазначених нормативних показників у межах наведених вище значень залежно від специфіки місцевих природних умов.

2. Навантаження на лісонасадження при ухилі рельєфу 3 — 8, 8 — ЗО і понад 30° зменшується відповідно на 25, 50 і 100 %.

♦ установлення демографічної, екологічної і психологічної міст­кості рекреаційних територій (табл. 8.10);

♦ виявлення рекреаційного потенціалу території, а саме — зі­ставлення величини ресурсів і потреби парку, вибору і формування рекреаційних зон з наступним коригуванням ємності і уточнення їхніх меж (за функціональними і ландшафтними обмеженнями);

♦ диференціація рекреаційних зон на дві групи: спеціалізовані (курортні, туристичні), для яких рекреація має бути визнана про­відною економічною функцією; напівфункціональні, в межах яких рекреація розглядається як підгалузь обслуговування об'єктів різ­ного народногосподарського профілю і гарантує задоволення потреб у різних видах відпочинку населення.

Таблиця 8.10. Визначення орієнтовної екологічної місткості рекреаційних територій

Естетичне оцінювання природних ландшафтів і проекту­вання заходів щодо підвищення їх привабливості.Важливим в організації території природного парку є архітектурно-естетична організація, спрямована на збереження і поліпшення естетичних якостей середовища, в якому людина відпочиває.

До основних чинників, які характеризують естетичну організа­цію території національних природних парків, належать ступінь привабливості й мальовничості ландшафтів і особливості умов їх зорового сприйняття. Це дає змогу провести архітектурно-ланд­шафтне зонування території, виявити межі ландшафтних одиниць, визначити композиційні осі і домінанти, виявити загальну архітек­турно-ландшафтну структуру парку і прилеглих територій і на цій основі визначити основні напрямки заходів, які забезпечують збе­реження або поліпшення естетичних якостей довкілля.

Основними засобами естетичної організації території є регулю­вання змін естетичних якостей ландшафтів або умов їх зорового сприйняття. Специфіка і інтенсивність естетичної дії ландшафтів оцінюється:

♦ за ступенем перетворення людиною природного середовища;

♦ за ступенем однорідності (монотонний, маловиразний естетич­ний тип ландшафту — дрібнолісся, полонина тощо; мальовничий — естетично виражене поєднання різних компонентів ландшафту; ха­отичний — перевантажений різновидністю; естетично маловираз­ний тип ландшафту — блідий тощо;

♦ за експертними оцінками спеціалістів або за даними соціоло­гічного обстеження, за ступенем естетичної цінності (унікальні, рід­кісні, привабливі, малопривабливі, непривабливі, деградовані);

♦ за особливостями і кількістю поєднання основних ландшафто-утворювальних чинників (мальовничих лісів, виразного рельєфу, водойм і водотоків, з урахуванням наявності естетично виразних архітектурних об'єктів або панорам).

Для практичних цілей проектування найбільше значення має оцінювання території за експертними висновками і даними соціоло­гічних обстежень, ступенем перетворення людиною природного се­редовища, особливостями і кількістю поєднань основних ландшаф-тоутворювальних чинників. Відповідно до цих чинників естетичну цінність організації території можна диференціювати таким чином:

♦ поєднання всіх основних ланок — мальовничих лісів, вираз­ність рельєфу, водойм і водотоків, виразних архітектурних об'єктів і панорам;

♦ поєднання двох чинників — рельєфу і лісів; рельєфу і водойм; водойм або водотоків і лісів; виразних архітектурних об'єктів і пано­рам в поєднанні з лісами або водотоками і водоймами;

♦ наявність будь-якого одного чинника — лісів, рельєфу, водойм і водотоків виразних архітектурних панорам;

♦ відсутність сприятливих в естетичному відношенні ландшафт­них чинників — плоскі за рельєфом, безлісові і віддалені від водойм і водотоків території.

Така диференціація дає змогу порівнювати окремі площі, що конкурують між собою, за естетичним критерієм з урахуванням час­тки території ландшафтів різного рівня цінності (вираженої у відсотках до загальної площі). При визначенні естетичної значу­щості того чи іншого ландшафту важливо враховувати ступінь його контрастності відносно загального «фону». Слід також зважати на особливу привабливість земельних ділянок, які межують з ландшаф­том (лісові галявини, підніжжя гір тощо).

Естетичне оцінювання ландшафтів неможливе без вивчення умов їх зорового сприйняття. Особливу увагу треба приділяти тери­торіям, які відносно частіше потрапляють у поле зору груп людей. Це, як правило, земельні ділянки в просторі, які прилягають до місць масового скупчення людей. Виявлення територій, які най­більше проглядаються, дає змогу вивчити ландшафтну ситуацію в зонах, де найбільш придатні місця для відпочинку і туризму. Тому доцільно визначати (на карті і в натурі) умови сприйняття найбі­льших і найважливіших об'єктів. Особливості умов зорового сприй­няття території диференціюються:

♦ за ступенем «відкритості-закритості» (у лісах, на закритих зниженнях рельєфу);

♦ напіввідкриті (на галявинах лісових масивів);

♦ відкриті (поле);

♦ за візуальною значущістю (із зон масового відпочинку). Територіальні межі архітектурно-ландшафтного оцінювання

мають виходити за межі парку, який проектується, його завдання конкретизуються відповідно до специфіки ситуації. В процесі проек­тування слід виділяти три послідовних етапи:

1) передпроектний, завдання якого полягає в забезпеченні про­ектанта у вихідній інформації. На цьому етапі вивчають специфіку організації території, визначають конкретну мету, територіальні межі проведення архітектурно-ландшафтного оцінювання, виявля­ють його основні критерії, кількісні та якісні характеристики і ди­ференціацію території за прийнятими показниками;

2) проектний, на якому формуються і відбираються варіанти про­ектного рішення (в тому числі рекомендації щодо архітектурно-ландшафтної організації території) на основі оцінювання, проведе­ного на попередньому етапі. Проектні пропозиції щодо архітектур­но-ландшафтної організації території використовують у складі ком­плексного зонування рекреаційної зони;

3) естетичне оцінювання організації території як складова систе­ми архітектурно-ландшафтних центрів, ліній, зон і ділянок. Як центри розглядають майданчики, які розміщені в місцях розкриття панорам, як лінії — туристські маршрути, з яких потім пішоходи можуть спостерігати навколишню панораму. Видові майданчики — місця масового огляду, які диференціюють: за особливостями місця розташування (видові майданчики на транспортних магістралях різного значення або на туристичних маршрутах); за рівнем есте­тичної цінності панорам; за інтенсивністю потоку глядачів (за рік, в пікові періоди). Лінії — траси масового огляду, що диференціюють­ся за видами руху (пішохідні, транспортні) та за інтенсивністю по­току пішоходів або пасажирів.

Територіальну структуру мережі центрів і ліній розглядають як каркас архітектурно-ландшафтної структури, яка визначає умови зорового сприйняття ландшафтів. Архітектурно-ландшафтні зо­ни — типи ландшафтів, які диференціюють за їх естетичною цінніс­тю в поєднанні із зонами їх зорового сприйняття, а також трас масо­вого огляду, диференційовані за їх значущістю.

На основі архітектурно-ландшафтної структури розробляють проектні рішення з:

♦ формування естетично організованих силуетів і панорам, які сприймаються з основних виділених центрів і трас масового огляду;

♦ підтримання естетичних якостей найцінніших із виділених ландшафтів через організацію архітектурно-ландшафтних заповід­ників, заказників і охоронних зон, реставрації пам'ятників архі­тектури тощо;

♦ підтримання і поліпшення умов зорового сприйняття ландша­фтів, які є естетичною цінністю, встановленням обмежувальних ре­жимів землекористування в зонах огляду, проведенням заходів що­до відкриття огляду (організація рельєфу, вирубування малоцінних насаджень тощо), зміни місцезнаходження оглядових майданчиків або трас масового огляду на окремих ділянках;

♦ обмеження можливостей зорового сприйняття непривабливих і деградованих ландшафтів проведенням заходів щодо закриття огляду (організація лісопосадок, загородження та ін.);

♦ рекультивації деградованих і поліпшення естетичних якостей непривабливих ландшафтів;

♦ обліку архітектурно-ландшафтних умов при виборі напрямків організації території ділянок масового відпочинку населення і тури­зму (розміщення рекреаційних комплексів і зон, формування пано­рам і силуетів та систем зелених насаджень).

Після цього розробляють черговість виконання робіт.

Читайте також:

1. IV. ВИСТАВКА ТА ОЦІНЮВАННЯ РОБІТ
2. IV. Загальна схема поточного і підсумкового контролю та оцінювання знань студентів
3. V. КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
4. X. Оцінювання виробів та відбір їх на виставку.
5. XIII. Використання амортизаційних відрахувань
6. А. Розрахунки з використанням дистанційного банкінгу.
7. АЕРОЗОЛІ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ
8. Актуальні смуги гідрологічних об’єктів та їх використання
9. Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі
10. Альтернативні варіанти виробництва при повній зайнятості ресурсів
11. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних сподівань та економіка пропозиції. Крива Лафера.
12. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору

Переглядів: 901