• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Природоохоронне і рекреаційне оцінювання природних ресурсів та пропозиції щодо їх використання

Комплексне оцінювання землекористування.Оцінювання земель може бути зокремленим або комплексним. Зокремлене оці­нювання проводять в інтересах одного виду використання земель, а загальне — всіх можливих видів господарського використання. Тоб­то оцінюється придатність земель для найефективнішого викорис­тання з погляду суспільства.

Комплексне оцінювання території в техніко-економічному обґрун­туванні — це порівняльне оцінювання окремих ділянок землі за комплексом природних і антропогенних чинників, які впливають на певне функціональне призначення цих ділянок у складі націона­льного природного парку порівняно з іншими напрямами викорис­тання. В техніко-економічному обґрунтуванні завдання комп­лексного оцінювання земель різного призначення зумовлені про­блемами, які вирішуються на цій стадії передпроектних робіт і по­лягають у тому, щоб:

♦ виявити властивості території, які обмежують і ускладнюють розвиток природоохоронних, оздоровчих, наукових, рекреаційних, історико-культурних природних комплексів та об'єктів;

♦ знайти територіальні ресурси для встановлення диференційо­ваного режиму охорони, відтворення та використання природних комплексів та об'єктів;

♦ визначити види та режими господарської діяльності на тери­торії парку.

Комплексне оцінювання земель національних природних парків проводять за природними і антропогенними чинниками. До при­родних чинників належать: фізико-геологічні, ґрунтово-рослинні, кліматичні умови, водні, лісові, мінерально-сировинні ресурси та ін.

Антропогенними чинниками є: забезпеченість території транспорт­ними та інженерними мережами і спорудами; транспортна доступ­ність місць відпочинку і туризму, адміністративно-господарських і культурних центрів; санітарно-гігіенічні умови і вимоги охорони природи; архітектурно-ландшафтні переваги (рис. 8.1).

	Зведене оцінювання земель за комплексом природних умов		Зведене оцінювання земель за комплексом природних умов для рекреаційних цілей

Рис. 8.1. Склад і послідовність робіт, пов'язаних із комплексним оцінюванням земель природно-ресурсного потенціалу національних природних парків

Комплексне оцінювання земель різного призначення можна проводити на основі простого і диференційованого бального, вартіс­ного і змішаного оцінювання. Найточніше — вартісне оцінювання, яке ґрунтується на визначенні понесених суспільством витрат на освоєння (відтворення) земельних ділянок, найкращих за природ­ними і антропогенними умовами або за ефективністю господарсько­го використання. За В.П. Руденком, з усіх критично проаналізова­них показників (диференційна рента, диференційний дохід, проду­ктивність витрат, валова продукція, чистий дохід) вартісному ком­плексному оцінюванню земель найбільше відповідає валова проду­кція, виражена в єдиних загальнодержавних або (якщо їх немає) регіональних кадастрових цінах.

Кількісне вираження природного ресурсу території (земельної ділянки) визначається його загальною (сумарною) цінністю за всіма напрямами використання. Вона є сумою добутків оціненої спожив­ної вартості одиниці ресурсу на продуктивність ресурсу всієї терито­рії, придатного для експлуатації за кожним із напрямів його вико­ристання, з урахуванням коефіцієнтів якості. Щоб скоротити трудо­місткість обчислень, рекомендується використовувати проіндексо-вані середні дані по адміністративних районах.

Оцінювання земель рекреаційного призначення та плану­вання їх використання.Рекреація — вид діяльності, що здійсню­ється у вільний від роботи час, пов'язаний із виконанням важливих соціально-економічних функцій, які забезпечують відтворення фі­зичних і розумових сил і сприяють розширенню духовного багатства людини.

Основні форми рекреаційної діяльності — курортне лікування, оздоровчий відпочинок і туризм. У територіальному плані рекреа­ційна діяльність — важливий чинник комплексної організації ма­теріально-просторового середовища проживання людини, що охоп­лює спеціалізовані території землі з елементами природного й ур-банізованого середовища, які в сукупності утворюють терито­ріальні рекреаційні системи різного типу. В національних при­родних парках можна виділити такі територіально-рекреаційні системи:

♦ рекреаційні зони, які поєднують концентровані і деконцентро-вані форми рекреаційної діяльності і елементи господарської інфра­структури;

♦ лінійні елементи — туристські маршрути, транспортні кому­нікації. Тільки за умови певної територіальної організації й у взає­мозв'язку з іншими підсистемами (виробництва, соціально-культур­ного обслуговування, транспорту тощо) вирішення проблеми відпо­чинку набуває певної логічної послідовності: від вищих ієрархічних рівнів до нижчих.

Рекреаційна діяльність полягає в розробленні пропозицій щодо рекреаційного освоєння території майбутнього природного парку і формування рекреаційної системи, яка здатна задовольнити потре­би населення в масовому відпочинку, санаторному лікуванні і тури­змі сьогодні і на перспективу.

У техніко-економічному обґрунтуванні розглядають найважли­віші питання розроблення рекреаційних зон і центрів, кількісні по­казники (площа і ємність рекреаційних територій, кількість закла­дів стаціонарного відпочинку і рекреаційного обслуговування) і структура існуючої земельної площі та наміченої на перспективу системи рекреації. В техніко-економічному обґрунтуванні подають дані з розміщення і загального обсягу закладів рекреаційного про­філю (із зазначенням їх кількості і профілю) диференційовано: для обслуговування місцевого населення і для обслуговування відпочи­вальників зовнішніх, прилеглих районів і областей.

Процес розроблення цього питання охоплює такі етапи:

1. Аналіз сучасного рівня рекреаційного освоєння, який містить:

♦ аналіз мережі, яка склалася, закладів відпочинку, туризму, санаторного лікування;

♦ визначення рівня фактичної забезпеченості населення місця­ми в закладах відпочинку;

♦ порівняння рівня фактичної забезпеченості з нормативними даними;

♦ складання характеристик основних закладів відпочинку із за­значенням їх профілю, місткості, місцезнаходження, відомчої прина­лежності, відповідності вимогам комфортності і капітальності споруд.

2. Комплексне оцінювання рекреаційного потенціалу майбутньо­го парку проводять на основі комплексного оцінювання і функціо­нального зонування території, яке передбачає:

♦ виявлення і конкретизацію функції зон рекреаційного і ви­вчення характеру їх сучасного використання;

♦ вивчення природно-кліматичних умов (клімат, рельєф, гідро­графічна мережа, рослинність, радіаційна забрудненість) і про­ведення функціонального зонування територій, придатних для орга­нізації масового відпочинку з урахуванням природоохоронних вимог;

♦ оцінювання можливостей освоєння окремих територій і вилу­чення їх із числа територій, непридатних для рекреаційного будів­ництва;

♦ оцінювання територій за ступенем унікальності рекреаційних ресурсів і ступенем привабливості земельних ділянок з метою орга­нізації різних видів відпочинку, туризму, екскурсійної діяльності;

♦ визначення рівнів соціально-культурного та історико-культур-ного потенціалу центрів туризму і відпочинку, які входять до скла­ду рекреаційних зон;

♦ вивчення умов транспортної доступності і зручностей руху від місць формування потоку відпочивальників до місць відпочинку.

3. Визначення потреби населення в земельних ділянках і місцях закладів відпочинку на розрахунковий термін і насамперед освоєн­ня, яка враховує:

♦ запити основних демографічних груп населення в усіх видах лікування, відпочинку, туризму в умовах тривалого і короткого від­починку (табл. 8.8);

♦ специфіку регіональних особливостей (Карпат, Придністров'я та ін.);

♦ можливості резервування на перспективу земель рекреацій­ного призначення для організації зон масового відпочинку регіо­нального, державного і міждержавного значення;

♦ ступінь необхідності і доцільності створення на території парку місць відпочинку.

Таблиця 8.8. Визначення потреби в місцях відпочинку, туризму

4. Визначення місткості рекреаційної зони на основі ландшафт­ного зонування передбачає:

♦ порівняння рекреаційних навантажень, які пропонуються, з орієнтовними показниками допустимого навантаження на природ­ний ландшафт за біоеко логічним (за стійкістю біоти природного комплексу), технологічним (який відповідає фізичним і гігієнічним вимогам до ландшафту) і психологічним (який ґрунтується на вимо­гах рекреаційних оздоровлень від психологічного комфорту) крите­ріями (табл. 8.9);

Таблиця 8.9. Нормативи гранично допустимого рекреаційного навантаження на типи природного ландшафту за різними критеріями його визначення

Продовження табл. 8.9

Примітки: 1. Допускається диференціація зазначених нормативних показників у межах наведених вище значень залежно від специфіки місцевих природних умов.

2. Навантаження на лісонасадження при ухилі рельєфу 3 — 8, 8 — ЗО і понад 30° зменшується відповідно на 25, 50 і 100 %.

♦ установлення демографічної, екологічної і психологічної міст­кості рекреаційних територій (табл. 8.10);

♦ виявлення рекреаційного потенціалу території, а саме — зі­ставлення величини ресурсів і потреби парку, вибору і формування рекреаційних зон з наступним коригуванням ємності і уточнення їхніх меж (за функціональними і ландшафтними обмеженнями);

♦ диференціація рекреаційних зон на дві групи: спеціалізовані (курортні, туристичні), для яких рекреація має бути визнана про­відною економічною функцією; напівфункціональні, в межах яких рекреація розглядається як підгалузь обслуговування об'єктів різ­ного народногосподарського профілю і гарантує задоволення потреб у різних видах відпочинку населення.

Таблиця 8.10. Визначення орієнтовної екологічної місткості рекреаційних територій

Естетичне оцінювання природних ландшафтів і проекту­вання заходів щодо підвищення їх привабливості.Важливим в організації території природного парку є архітектурно-естетична організація, спрямована на збереження і поліпшення естетичних якостей середовища, в якому людина відпочиває.

До основних чинників, які характеризують естетичну організа­цію території національних природних парків, належать ступінь привабливості й мальовничості ландшафтів і особливості умов їх зорового сприйняття. Це дає змогу провести архітектурно-ланд­шафтне зонування території, виявити межі ландшафтних одиниць, визначити композиційні осі і домінанти, виявити загальну архітек­турно-ландшафтну структуру парку і прилеглих територій і на цій основі визначити основні напрямки заходів, які забезпечують збе­реження або поліпшення естетичних якостей довкілля.

Основними засобами естетичної організації території є регулю­вання змін естетичних якостей ландшафтів або умов їх зорового сприйняття. Специфіка і інтенсивність естетичної дії ландшафтів оцінюється:

♦ за ступенем перетворення людиною природного середовища;

♦ за ступенем однорідності (монотонний, маловиразний естетич­ний тип ландшафту — дрібнолісся, полонина тощо; мальовничий — естетично виражене поєднання різних компонентів ландшафту; ха­отичний — перевантажений різновидністю; естетично маловираз­ний тип ландшафту — блідий тощо;

♦ за експертними оцінками спеціалістів або за даними соціоло­гічного обстеження, за ступенем естетичної цінності (унікальні, рід­кісні, привабливі, малопривабливі, непривабливі, деградовані);

♦ за особливостями і кількістю поєднання основних ландшафто-утворювальних чинників (мальовничих лісів, виразного рельєфу, водойм і водотоків, з урахуванням наявності естетично виразних архітектурних об'єктів або панорам).

Для практичних цілей проектування найбільше значення має оцінювання території за експертними висновками і даними соціоло­гічних обстежень, ступенем перетворення людиною природного се­редовища, особливостями і кількістю поєднань основних ландшаф-тоутворювальних чинників. Відповідно до цих чинників естетичну цінність організації території можна диференціювати таким чином:

♦ поєднання всіх основних ланок — мальовничих лісів, вираз­ність рельєфу, водойм і водотоків, виразних архітектурних об'єктів і панорам;

♦ поєднання двох чинників — рельєфу і лісів; рельєфу і водойм; водойм або водотоків і лісів; виразних архітектурних об'єктів і пано­рам в поєднанні з лісами або водотоками і водоймами;

♦ наявність будь-якого одного чинника — лісів, рельєфу, водойм і водотоків виразних архітектурних панорам;

♦ відсутність сприятливих в естетичному відношенні ландшафт­них чинників — плоскі за рельєфом, безлісові і віддалені від водойм і водотоків території.

Така диференціація дає змогу порівнювати окремі площі, що конкурують між собою, за естетичним критерієм з урахуванням час­тки території ландшафтів різного рівня цінності (вираженої у відсотках до загальної площі). При визначенні естетичної значу­щості того чи іншого ландшафту важливо враховувати ступінь його контрастності відносно загального «фону». Слід також зважати на особливу привабливість земельних ділянок, які межують з ландшаф­том (лісові галявини, підніжжя гір тощо).

Естетичне оцінювання ландшафтів неможливе без вивчення умов їх зорового сприйняття. Особливу увагу треба приділяти тери­торіям, які відносно частіше потрапляють у поле зору груп людей. Це, як правило, земельні ділянки в просторі, які прилягають до місць масового скупчення людей. Виявлення територій, які най­більше проглядаються, дає змогу вивчити ландшафтну ситуацію в зонах, де найбільш придатні місця для відпочинку і туризму. Тому доцільно визначати (на карті і в натурі) умови сприйняття найбі­льших і найважливіших об'єктів. Особливості умов зорового сприй­няття території диференціюються:

♦ за ступенем «відкритості-закритості» (у лісах, на закритих зниженнях рельєфу);

♦ напіввідкриті (на галявинах лісових масивів);

♦ відкриті (поле);

♦ за візуальною значущістю (із зон масового відпочинку). Територіальні межі архітектурно-ландшафтного оцінювання

мають виходити за межі парку, який проектується, його завдання конкретизуються відповідно до специфіки ситуації. В процесі проек­тування слід виділяти три послідовних етапи:

1) передпроектний, завдання якого полягає в забезпеченні про­ектанта у вихідній інформації. На цьому етапі вивчають специфіку організації території, визначають конкретну мету, територіальні межі проведення архітектурно-ландшафтного оцінювання, виявля­ють його основні критерії, кількісні та якісні характеристики і ди­ференціацію території за прийнятими показниками;

2) проектний, на якому формуються і відбираються варіанти про­ектного рішення (в тому числі рекомендації щодо архітектурно-ландшафтної організації території) на основі оцінювання, проведе­ного на попередньому етапі. Проектні пропозиції щодо архітектур­но-ландшафтної організації території використовують у складі ком­плексного зонування рекреаційної зони;

3) естетичне оцінювання організації території як складова систе­ми архітектурно-ландшафтних центрів, ліній, зон і ділянок. Як центри розглядають майданчики, які розміщені в місцях розкриття панорам, як лінії — туристські маршрути, з яких потім пішоходи можуть спостерігати навколишню панораму. Видові майданчики — місця масового огляду, які диференціюють: за особливостями місця розташування (видові майданчики на транспортних магістралях різного значення або на туристичних маршрутах); за рівнем есте­тичної цінності панорам; за інтенсивністю потоку глядачів (за рік, в пікові періоди). Лінії — траси масового огляду, що диференціюють­ся за видами руху (пішохідні, транспортні) та за інтенсивністю по­току пішоходів або пасажирів.

Територіальну структуру мережі центрів і ліній розглядають як каркас архітектурно-ландшафтної структури, яка визначає умови зорового сприйняття ландшафтів. Архітектурно-ландшафтні зо­ни — типи ландшафтів, які диференціюють за їх естетичною цінніс­тю в поєднанні із зонами їх зорового сприйняття, а також трас масо­вого огляду, диференційовані за їх значущістю.

На основі архітектурно-ландшафтної структури розробляють проектні рішення з:

♦ формування естетично організованих силуетів і панорам, які сприймаються з основних виділених центрів і трас масового огляду;

♦ підтримання естетичних якостей найцінніших із виділених ландшафтів через організацію архітектурно-ландшафтних заповід­ників, заказників і охоронних зон, реставрації пам'ятників архі­тектури тощо;

♦ підтримання і поліпшення умов зорового сприйняття ландша­фтів, які є естетичною цінністю, встановленням обмежувальних ре­жимів землекористування в зонах огляду, проведенням заходів що­до відкриття огляду (організація рельєфу, вирубування малоцінних насаджень тощо), зміни місцезнаходження оглядових майданчиків або трас масового огляду на окремих ділянках;

♦ обмеження можливостей зорового сприйняття непривабливих і деградованих ландшафтів проведенням заходів щодо закриття огляду (організація лісопосадок, загородження та ін.);

♦ рекультивації деградованих і поліпшення естетичних якостей непривабливих ландшафтів;

♦ обліку архітектурно-ландшафтних умов при виборі напрямків організації території ділянок масового відпочинку населення і тури­зму (розміщення рекреаційних комплексів і зон, формування пано­рам і силуетів та систем зелених насаджень).

Після цього розробляють черговість виконання робіт.

Читайте також:

1. IV. ВИСТАВКА ТА ОЦІНЮВАННЯ РОБІТ
2. IV. Загальна схема поточного і підсумкового контролю та оцінювання знань студентів
3. V. КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
4. X. Оцінювання виробів та відбір їх на виставку.
5. XIII. Використання амортизаційних відрахувань
6. А. Розрахунки з використанням дистанційного банкінгу.
7. АЕРОЗОЛІ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ
8. Актуальні смуги гідрологічних об’єктів та їх використання
9. Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі
10. Альтернативні варіанти виробництва при повній зайнятості ресурсів
11. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних сподівань та економіка пропозиції. Крива Лафера.
12. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору

Переглядів: 947