• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Системи і способи утримання тварин і птиці

Системи і способи утримання великої рогатої худоби

У технології виробництва продукції скотарства основним фактором, як відомо, є система і спосіб утримання худоби. Зміна тільки системи утримання передбачає докорінну перебудову технології виробництва. Від правильного вибору і використання системи утримання тварин залежить і ефективність виробництва. У молочному тваринництві поширені два основних способи утримання корів – прив’язний і безприв’язний. Використання кожного з них залежить передусім від рівня розвитку сільськогосподарського виробництва та природних особливостей регіону. Так, у країнах з розвинутим молочним скотарством основним способом утримання корів є безприв’язний, який дає змогу використовувати високопродуктивну сучасну доїльну техніку, в т.ч. і роботизовані системи, знизити затрати праці на виробництво 1ц молока до 0,6-2,0 люд.-год. Молочне тваринництво України зорієнтоване, в основному, на прив’язний спосіб утримання, що стримує впровадження сучасних технологій виробництва молока і високопродуктивної техніки. У зв’язку з цим затрати праці на виробництво 1ц молока в Україні перевищили 17 люд.-год.

Будівництво найближчім часом нових спеціалізованих високотехнологічних ферм є проблематичним, оскільки вимагає великих інвестиційних вкладень. Реальнішим шляхом, що потребує менших капітальних вкладень і часу, є створення сучасних молочних ферм на базі існуючих тваринницьких приміщень, які через відсутність поголів’я худоби не використовуються.

Але відновлювати такі молочні ферми необхідно на новій технологічній основі, оскільки вибір оптимальної технології утримання тварин, використання машин має вирішальне значення.

Системи утримання. Відповідно до природно – економічних і організаційно-господарських умов застосовують стійлову, стійлово-пасовищну, стійлово-табірну, табірно-пасовищну і потоково-цехову системи утримання великої рогатої худоби.

При стійловій системі утриманні тварини знаходяться протягом року в приміщеннях і на вигульних площадках ферми. Перебування на вигульних площадках триває не менш 2-4 годин на день. При даній системі практикують моціон (вигул) на спеціально обладнаних площадках або доріжках довжиною 1,5-2км і шириною 8-10м. Тварин годують заготовленими кормами з годівниць, або кормового столу, якими обладнані приміщення і вигульні площадки. Дана система застосовується в основному в тих господарствах, які не мають природних випасів.

У господарствах, де є пасовища, застосовують стійлово-пасовищну систему утримання, при якій у літній період тварини знаходяться в приміщеннях і на природних або культурних пасовищах, а в зимовий – у приміщеннях і на вигульних площадках. Максимальна відстань до самих дальніх пасовищ не повинна перевищувати 3км. У залежності від продуктивності на одну корову потрібно 0,2-0,3га культурних пасовищ або 0,5-1,0га природних. В другій половині літа продуктивність пасовищ знижується, тому необхідно передбачати вирощування зелених кормів за рахунок спеціальних посівів.

При стійлово-табірній системі утримання в літній період тварин переводять із приміщень у табори біля кормових угідь. У таборах споруджують легкі будівлі, які необхідні для утримання і догляду за тваринами і забезпечення виробничих процесів. Під час перебування тварин у таборах в основних приміщеннях проводять дезінфекцію і ремонт.

Потоково-цехова система передбачає прив’язне або безприв’язне утримання корів в окремих цехах відповідно до визначеного фізіологічного стану: сухостою, отелення, роздою і запліднення та виробництва молока. Таку систему застосовують у великих господарствах з урахуванням специфіки утримання кожної групи тварин. В міру зміни фізіологічного стану тварин переводять в іншу групу.

Способи утримання.У залежності від умов на фермах практикують прив’язне і безприв’язне утримання.

Прив’язне утриманняпередбачає закріплення кожної тварини за відповідним скотомісцем прив’язуванням (фіксацією). Скотомісце (стійло) обладнують годівницею, напувалкою, засобами для видалення гною, догляду за тваринами і доїння (для корів).

Прив’язне утримання дає можливість забезпечувати індивідуальний догляд за тваринами, точно нормувати годівлю, спостерігати за їх фізіологічним станом і здоров’ям, а також успішно роздоювати корів. Поряд з цим утримання на прив’язі вимагає значних витрат праці й енергоресурсів на роздачу кормів, доїння, організацію прогулянок (моціону). Тому кількість закріплених тварин за одним робітником не велика, а вартість продукції висока (додаток 4.1.1).

Безприв’язне утриманняможе бути вільно-вигульним на глибокій підстилці, що не змінюється на протязі 6-12 місяців, або боксовим чи комбібоксовим, при якому кожна тварина має окреме місце для відпочинку, або змінно – груповим.

Вільно-вигульне утримання з відпочинком на глибокій підстилці застосовується при виробництві м’яса і молока. Для того, щоб підстилка була сухою і теплою, необхідно періодично настилати новий шар її з розрахунку 4-5кг на голову в день. Приміщення для вільно-вигульного утримання просторніше. У ньому, як правило, відсутнє устаткування, що дає можливість розмістити в 1,5 рази більше тварин, ніж при прив’язному утриманні. У середині приміщення поділяється на секції для кожної групи тварин по 30-60 голів у кожній з однаковим фізіологічно продуктивним рівнем. З приміщення тварини вільно виходять на вигульні площадки з твердим покриттям. Вони обладнані годівницями або кормовим столом для соковитих кормів, груповими автонапувалками з електропідігріванням води у зимовий період. Тварини мають вільних доступ до кормів, тому запас їх повинен бути достатнім.

Безприв’язне боксове утримання – найпоширеніший спосіб промислової технології утримання у скотарстві. Для відпочинку тварин у приміщенні, залежно від породи і живої маси, обладнують індивідуальні бокси завдовжки 1,9-2,1м і завширшки 1,0-1,2м. Розділювачі боксів виготовляють з металевих труб діаметром 1,5-2 дюйми. Опірні стойки боксу закріплюють у бетонну підлогу. Верхня планка розділювача – на висоті 1,0-1,1м, нижня – на 40-50см від підлоги боксу. Розділювачі не доводять до кінця боксу на 10-20см. Рівень підлоги у боксі вище проходу на 20см. В передній частині боксу встановлюють потиличні обмежувачі у вигляді труби діаметром 1,5 дюйми, яка кріпиться хомутами до верхньої частини боксових розділювачів і може регулюватись. Підлога в боксах може бути дерев’яною, керамзитобітумною, бетонною, піщаною, асфальтобетонною або гумово-кордовою, чи цегляною. Між рядами боксів розміщують зону годівлі з годівницями (одно – або двобічними) або кормовим столом. Прохід для корів між годівницями і рядами боксів повинен бути не менше 2,5 – 3,0м. Способи видалення гною: скреперними установками, бульдозером або через щілинну підлогу. Роздавання кормів – мобільними кормороздавачами. Доїння корів здійснюється в доїльному залі. Безприв’язний боксовий спосіб утримання може застосовуватись у приміщеннях із зберіганням гною під підлогою, з видаленням гною самопливом, дельта-скрепером, бульдозером. Фронт годівлі має бути 0,8м. на 1 голову, а при надмірній забезпеченості кормами – 0,4-0,5м. на 1 голову.

Безприв’язне утримання в комбібоксахпоєднує місце відпочинку і годівлі корів з кормовою лінією, що дає можливість більш економно використовувати виробничу площу приміщення. Цей спосіб застосовують на фермах з прив’язним утриманням після їх реконструкції. При цьому знімають прив’язі, а стійла відокремлюють металевими дугами (розділювачами). Корми роздають мобільними кормороздавачами, а гній видаляють дельта-скреперною установкою, бульдозером або через щілинну підлогу, доїння корів здійснюють у доїльному залі. Розміри комбібоксів: ширина –1,1 - 1,2м, довжина – 1,7 – 1,8м. Металеві розгороджувальні дуги в задній частині обладнують капроновим канатом, який під час годівлі не дає тварині виходити з комбібоксу у гнойовий прохід. Підлогу комбібоксу роблять вище рівня гнойового проходу на 20см. Напування тварин здійснюється з групових автонапувалок для кожної секції. Недоліком комбібоксового утримання є значне забруднення корів та можливість витіснення сильними тваринами із комбібоксів слабших, що призводить до їх травмування і зниження продуктивності. Для усунення цих недоліків застосовують фіксацію тварин у комбібоксах на період годівлі.

Безприв’язне змінно-групове утриманнякорів полягає в тому, що окремі приміщення мають певне призначення. Відпочинок тварин здійснюється у корівниках, обладнаних боксами, комбібоксами або з глибокою підстилкою, розділених на секції з груповими автонапувалками. Гній видаляють бульдозером або дельта – скрепером чи через щілинну підлогу. Для годівлі тварин використовують окреме приміщення (корівник або навіс), в якому влаштовують чотири ряди годівниць або кормовий стіл з автоматичними фіксаторами на період поїдання корму, з розрахунку одне кормове місце на три корови стада. В одному ряду розміщують групу корів чисельністю до 80 голів. Групи корів годують у три зміни. Тривалість разової годівлі групи корів кормосумішами – 1,5 – 2 години, після чого тварин переміщують в доїльний зал, а після доїння переганяють у приміщення для відпочинку або на вигульно-кормовий майданчик. Цей варіант безприв’язного утримання дає можливість тваринам активно рухатись на свіжому повітрі, підвищити продуктивність праці в 1,5 – 2 рази, збільшити кількість скотомісць в основному приміщенні для відпочинку і підвищити оплату корму молоком на 5 – 6 %.

Позитивні і негативні сторони прив’язного і безприв’язного утримання корів

Спосіб прив’язного утримання корів поширений в усіх зонах України. До 97% поголів’я корів громадського сектора утримують з його використанням. Особливість його полягає у тому, що основні виробничі процеси при обслуговуванні корів (годівля, напування, доїння тощо) здійснюють в період перебування їх на прив’язі. Для прив’язного утримання використовують як типові (на 100-200 голів), так і пристосовані нетипові приміщення. Стійла у таких приміщеннях розміщують в 2 або 4 ряди, між якими встановлюють годівниці, розраховані на завантаження корму мобільними роздавачами. Стійла прибирають вручну, а поряд з ними монтують гнойовий транспортер, за допомогою якого гній видаляють із приміщення. Доїння корів за прив’язного утримання здійснюють у переносні доїльні відра чи молокопровід, внаслідок чого навантаження на одну доярку не перевищує 50 голів.

Позитивним фактором прив’язного утримання є те, що оператор машинного доїння має постійний контакт із тваринами, це надає йому змогу спостерігати за їх фізіологічним станом і впливати на процес відтворення стада, тобто, – відновлення або збільшення поголів’я розмноженням і вирощуванням тварин. Але прив’язний спосіб має багато недоліків, які значно переважають той невеликий позитивний ефект, тому в країнах з розвиненим молочним скотарством його практично не використовують. Цей спосіб утримання не забезпечує необхідних умов для нормального функціонування тварин. Висока вартість одного місця для утримання худоби призводить до того, що площа приміщення для однієї тварини в таких корівниках зведена до мінімуму, тому створити комфортні умови утримання корів практично неможливо. Висока вологість (до 100%) і загазованість в приміщеннях спричинюють екстремальні зоогігієнічні та санітарні умови, що негативно впливає на фізіологічний стан і молочну продуктивність корів. За прив’язного способу знижується рухова активність тварин, а відсутність моціону негативно впливає на їх фізіологічний стан, відтворювальні властивості і продуктивність. Стримується також впровадження сучасних організаційних і технологічних вирішень, високопродуктивних засобів механізації, зокрема, сучасних доїльних установок.

Традиційно основні затрати праці при виробництві молока відносять на доїння корів. У зв’язку з цим затрати праці при використанні прив’язного способу утримання у 3-4 рази перевищують відповідні затрати за безприв’язного. Із прив’язним способом утримання корів пов’язані такі проблеми, як травми дійок, високий рівень захворювання на мастит при верхньому розміщенні молокопроводу, велика трудомісткість при прив’язуванні і відв’язуванні тварин. Виробничий процес при ньому розрахований на виконання численних дрібних операцій і має багато ознак індивідуального догляду за тваринами. Роботу працівників важко спеціалізувати, тому вони виконують, як правило, всі операції при однозмінному режимі роботи. Норма обслуговування тварин низька, затрати праці і часу на виробництво одиниці продукції дуже високі.

Безприв’язний спосіб утримання молочної худоби, попри його значні переваги та поширеність у європейських країнах (використовується більш ніж на 95% ферм), застосовується в Україні в обмежених маштабах. Дещо почала змінюватися ситуація в останні роки – в окремих господарствах реконструйовано і побудовано корівники на основі ефективної безприв’язно-боксової системи утримання.

Велика різниця у затратах праці на виробництво молока за прив’язної і безприв’язної технологій утримання корів обумовлюється, в основному, різними затратами праці на доїння корів. Використання за прив’язного утримання доїльних установок типу «Молокопровід» та доїння у доїльне відро, продуктивність яких більш ніж у 3 рази нижча продуктивності доїльних установок-майданчиків, не дає змоги суттєво знизити затрати праці на молочних фермах. У зв’язку з цим для впровадження сучасних доїльних систем на фермах з прив’язним утриманням корів розроблена комбінована технологія, за якої доїння здійснюють в спеціальних доїльних залах на установках типу «Ялинка», «Тандем», «Паралель» тощо. Розроблені свого часу автоматизовані прив’язі ОСП-Ф-26 відкрили широку перспективу для впровадження комбінованої технології утримання тварин, завдяки чому навантаження на одного працівника збільшилося до 23-26 корів проти 10-15 голів за традиційною технологією. При цьому навантаження на одного оператора машинного доїння корів становить 100-200 голів, що суттєво (у 2-4 рази) знизило загальну потребу в них. З огляду на різноманітні чинники комбінована технологія виробництва молока реально може стати у найближчій перспективі проміжним етапом у реконструкції молочних ферм і переведенні їх на безприв’язно-боксове утримання корів, однак, поки що вона використовується дуже обмежено.

Процес виробництва молока в фермерських господарствах базується, як правило, на ручній праці, в них досить важко застосовувати, на даному етапі, перспективні технологічні і технічні рішення. Очевидно, що розвиток фермерських господарств з виробництва молока повинен бути зорієнтований на прогресивні технології, які базуються на груповому утриманні худоби. Про це свідчить досвід фермерства в Німеччині, Голландії, де безприв’язний спосіб утримання використовують навіть на фермах з поголів’ям 30-40 корів. Технологічні рішення таких ферм, а особливо можливість використання високопродуктивних доїльних установок, суттєво полегшує працю фермерів, є передумовою отримання продукції високої якості.

Особливості технологій виробництва молока у країнах з розвинутим молочним скотарством

Основне виробництво молока в європейських країнах зосереджено у фермерських господарствах, розмір яких, як і розмір молочних ферм, залежить від кількості землі, яку фермер використовує, і кількості працівників на фермі. Так, в Голландії, де земельні ресурси обмежені, в середньому на молочній фермі утримується 42 корови, у Данії – 40, Англії – 50, а в Німеччині функціонують молочні ферми і на 1200 корів. У країнах Європи простежується стійка тенденція до збільшення показників розмірних характеристик ферм.

Високі економічні показники молочного тваринництва Німеччини і Голландії обумовлені комплексом чинників: високим генетичним потенціалом стад, сучасними технологіями утримання тварин, достатньою і якісною кормовою базою. Практично в усіх європейських країнах на молочних фермах домінує безприв’язна технологія утримання худоби, яка забезпечує комфортні умови утримання, створює передумови для самообслуговування тварин. Її використовують більше 95% ферм. Прив’язне утримання залишається на деяких старих фермах, які з певних причин не можуть бути реконструйовані.

Для впровадження технології безприв’язного утримання корів в європейських країнах спроектований стандартний корівник, який за своїми розмірними характеристиками суттєво відрізняється від базового корівника в Україні. При його проектуванні за основу взяті не економічні показники, зокрема вартість одного місця для утримання худоби, а можливість максимального задоволення фізіологічних потреб тварини з метою реалізації її генетичного потенціалу. Крім того, об’ємно-планувальні вирішення такого корівника забезпечують переведення тварин на самообслуговування, що значно знижує затрати праці на виробництво молока. Корівник, як правило, розрахований на 50-100 корів. Його ширина становить майже 26 метрів, а довжина залежить від кількості поголів’я у господарстві. Утримання тварин безприв’язно-боксове. Планувальні вирішення корівника передбачають утримання в них не тільки дійних корів, а й групи сухостійних тварин і ремонтного молодняку. Тому приміщення розділене на декілька функціональних зон: секції для утримання дійних і сухостійних корів, секції для молодняку різних вікових груп, секції для отелення корів. У цьому приміщенні розміщують доїльний зал і молочне відділення.

Секції для утримання корів є найбільш місткою частиною приміщення, вони облаштовуються боксами для відпочинку тварин, покритими гумовими килимками і щілинною підлогою (рисунок 4.1). Конструкція і розмірні параметри цих елементів стійлового обладнання суттєво відрізняються від тих, що використовуються у нас, вони сприяють створенню комфортних умов утримання тварин, оскільки від цього залежить їх продуктивність. При розробці технологічного обладнання, зокрема конструкції боксів для відпочинку тварин, здійснюють глибокі наукові дослідження з метою визначення їх оптимальних характеристик: розмірів, конфігурації, можливості використання відповідного синтетичного матеріалу для покриття підлоги. Але завжди виходять із необхідності максимального забезпечення комфортних умов для відпочинку тварини. Для цього в останні роки фірмою “Spinder” (Німеччина) сконструйовані навіть спеціальні водяні матраци.

Рисунок 4.1 – Секція для безприв’язно-боксового утримання корів.

Прибирання гною у приміщенні відбувається протоптуванням його тваринами через щілинну підлогу. Технологічні параметри залізобетонної щілинної підлоги забезпечують її самоочищення і, що важливо, запобігають негативному впливу на стан кінцівок. Ширина планок підлоги становить 13см, а ширина щілини між ними – 4см. Під нею обладнані гноєзбірні канали глибиною 1,8-2,5м. Будучи об’єднаними в систему, вони одночасно слугують і гноєсховищем, звідки гній періодично вивантажують. Отже, використання в корівниках щілинної підлоги і каналів для тимчасового зберігання гною суттєво знижує затрати праці на очищення приміщення і практично виключає енерговитрати на виконання цього процесу, оскільки гній протоптується самими тваринами.

На фермах Європи відмовилися від використання годівниць, обслуговування яких потребує великих затрат праці, особливо на очищення їх від залишків після поїдання корму тваринами. Для годівлі худоби об’ємними кормами використовують так звані кормові столи (рисунок 4.2) шириною до 5м. Кормовий стіл – це спеціально облаштоване уздовж лінії розміщення худоби рівне покриття із переднім обмежуючим бордюром для роздавання кормів і їх згодовування. По всій довжині кормового стола встановлюють кормові решітки, які за необхідності забезпечують групову або індивідуальну фіксацію худоби. Використання їх зменшує негативні наслідки антагоністичних відносин між тваринами під час годівлі, а також дає змогу за потреби проводити ветеринарне обстеження й обробку тварин. Корми роздають, використовуючи спеціальні «фермерські комбайни» (рисунок 4.3), конструкція яких забезпечує навантаження, дозування, додаткове подрібнювання, змішування і роздавання необхідних за раціоном кормів. Використання однієї такої універсальної машини виключає із технологічного процесу навантажувач, причіп, кормоцех і кормороздавач, внаслідок чого у 2-3 рази зменшується трудомісткість і енергомісткість приготування і роздавання кормів порівняно з технологією, яку використовують на вітчизняних фермах.

Рисунок 4.2 – Кормовий стіл.

Рисунок 4.3 – Фермерський комбайн.

Кормовий стіл на молочних фермах Європи використовують не тільки для згодовування кормів, а й для їх тимчасового накопичення за екстремальних погодних умов. В такий період корми у приміщення завозять один раз на 3 - 5 днів. Для зниження затрат праці при підгортанні кормів на кормовому столі використовують спеціально розроблене пристосування (рисунок 4.4), яке агрегатується з малогабаритним енергозасобом і досить швидко виконує цю операцію.

Рисунок 4.4 – Обладнання для підгортання кормів.

Велику увагу в країнах з розвиненим молочним скотарством приділяють згодовуванню концентрованих кормів, які кожна тварина отримує залежно від її молочної продуктивності. Для цього створено спеціальні кормові станції (рисунок 4.5), які об’єднані в єдину систему ідентифікації тварин, контролю їх молочної продуктивності та видавання кормів. Кожна така станція розрахована на технологічну групу корів і може встановлюватись безпосередньо у секції їх утримання.

Рисунок 4.5 – Кормова станція.

Для зниження енергомісткості технологічного процесу виробництва молока корівник облаштовують системою природної вентиляції, яка регулює обмін повітря у приміщенні залежно від сезону року і температури повітря, із застосуванням системи бокових штор, які монтують по повздовжніх стінах корівника, і спеціальної конструкції конька покрівлі. Якісне природне освітлення забезпечує конструкція покрівлі, яку монтують з використанням прозорих матеріалів. Завдяки цьому в будь-яку пору року немає потреби витрачати електроенергію для підтримування оптимального мікроклімату й освітлення корівників.

Для напування великої рогатої худоби європейські фірми випускають більше 30 моделей групових та індивідуальних напувалок ємністю від 2 до 350 л. Усіх їх виготовляють з високогігієнічних синтетичних матеріалів і нержавіючої сталі, які легко мити, дезінфікувати. Вони зручні в експлуатації, мають привабливий дизайн. Клапанні механізми напувалок виготовляють з високоякісного металу, що забезпечує їх надійність при експлуатації, запобігає підтіканню води, позитивно впливає на мікроклімат у приміщеннях.

Продуктивність корів, як відомо, залежить і від того, наскільки комфортними є умови, в яких вони перебувають. Тому для облаштування корівників європейські фірми випускають різноманітне технологічне обладнання: бокси, щілинну підлогу, покриття боксів і зон відпочинку, обладнання для внесення підстилки (рисунок 4.6), установки для очищення щілинної підлоги, автоматичні щітки для очищення і чесання тулуба тварин (рисунок 4.7) тощо.

Рисунок 4.6 – Обладнання для внесення підстилки.

Рисунок 4.7 – Щітка автоматична.

Для ветеринарно-санітарного обслуговування тварин випускають різні за конструкцією і призначенням стаціонарні і пересувні станки (рисунок 4.8). Наприклад, для розчищення та обрізування ратиць, оброблення кінцівок у корів використовують як стаціонарні станки-столи, так і агрегатовані з енергетичним засобом.

Загалом технологія виробництва молока у країнах з розвинутим молочним скотарством має такі характерні особливості, за якими відрізняється від використовуваних в Україні технологій:

- безприв’язна система утримання корів і молодняку усіх вікових груп;

- годівля тварин з кормового стола, а згодовування концентрованих кормів – з використанням кормових станцій;

- доїння корів у доїльних залах на високопродуктивних установках-майданчиках типу «Ялинка», «Паралель», «Карусель»;

- широке використання роботизованих доїльних систем;

- сучасна система первинної обробки молока;

- використання сучасних технологій заготівлі і приготування кормів, роздавання їх з використання фермерських кормових комбайнів;

- сучасна технологія видалення і перероблення гною;

- економна система забезпечення оптимального мікроклімату в приміщеннях;

- високий рівень селекційно-племінної роботи;

- наявність автоматизованих систем управління технологічним процесом виробництва молока.

Рисунок 4.8 – Станок ветеринарний.

Отже, аналіз технологій виробництва молока в країнах з розвинутим молочним скотарством свідчить про їх суттєву відмінність від технології виробництва молока в Україні. Основою їх є створення комфортних умов для утримання тварин з метою максимальної реалізації їх генетичного потенціалу і мінімального використання ручної праці. Європейські технології виробництва молока високомеханізовані і ,водночас, малоенергомісткі і низькозатратні. У зв’язку з цим затрати праці на виробництво 1ц молока в Європі не перевищують 2 люд.·год. Суттєвими елементами технології виробництва молока в країнах з розвинутим молочним скотарством є і об’ємно-планувальні вирішення корівників (ширина корівника – 26-33м, в Україні – 10-24м).

Способи утримання свиней

В свинарстві застосовують, в основному, два способи утримання свиней – вигульний та безвигульний. Вигульний використовується на невеликих свинарських підприємствах та на племінних репродукторах.

Свинарські підприємництва поділяються на репродукторні,відгодівельні та із закінченим циклом виробництва. Репродукторні ферми спеціалізуються на відтворенні свинопоголів’я та його дорощувані з подальшою передачею молодняку у відгодівельні господарства. Комплекси із закінченим циклом виробництва (рисунок 4.9) передбачають відтворення свинопоголів’я з його подальшим дорощуванням та відгодівлею.

Рисунок 4.9 – Схема руху поголів’я

Така спеціалізація знайшла найбільшого поширення. На таких комплексах використовується цілорічна ритмічна система виробництва, яка полягає в тому, що поголів’я поділяється на статево-вікові групи, які формуються за певний проміжок часу (крок ритму) і утримуються в окремих ізольованих секціях, що дає змогу своєчасно робити дезінфекцію приміщень (санітарний розрив) а також раціонально використовувати корисну робочу площу на відміну від сезонно-турової системи опоросів, які використовують на невеликих свинарських підприємствах. На свинарських підприємствах застосовують наступні технологічні схеми виробництва:

Існують одно-, двох- та трьохфазний способи утримання свиней. Суть однофазного способу утримання полягає у тому, що свиноматок після завершення підсисного періоду переводять в приміщення для осіменіння, а відлучених поросят залишають на цьому ж місці для подальшого дорощування та відгодівлі до здачі на м’ясокомбінат або до реалізації в якості племінної продукції.

При двохфазному способі утримання поросят після відлучення від свиноматок залишають на місці в переобладнаних станках до 3-х місячного віку, а потім переводять в цех відгодівлі і вирощують до 110-120кг. живої маси.

Трьохфазна система утримання характеризується тим, що поросят після відлучення від свиноматок в певному віці (21, 26, 28, 30, 35, 42 дні) переводять на ділянку дорощування і групують в станки по 20-25 голів, де утримують 55-60 днів. Після досягнення живої маси 30-35кг. іх переводять в цех відгодівлі.

Здаточна жива маса за технологією – 112кг. Поголів’я свиней поділяється на окремі статево-вікові групи з урахуванням їх фізіологічного стану та призначення.

1) Кнури:

а) основні - віком старші 1,5 року, які оцінені за продуктивністю спарованих ними маток;

б) перевірювані – що перевіряються від першого парування до оцінки їх за масою потомства в 2-х місячному віці;

в) ремонтні кнури – від відбору (або придбання) на вирощування до першого парування, призначені для заміни вибракуваних кнурів основного стада;

г) пробники, що призначаються для виявлення маток в охоті;

2) матки;

а) холості, що після відлучення поросят ще не запліднювались (3-21 день);

б) умовно – холості, що запліднювались, але не встановлено поросність (32 дні);

в) явно поросні – у яких встановлено поросність (80 днів);

г) підсисні – після опоросу до відлучення поросят (28-45 днів);

д) перевіювані – від першого запліднення до відлучення поросят;

3) поросята – сисуни від народження до відлучення від свиноматки;

4) поросята на дорощуванні – після відлучення від маток до 3-4 місячного віку (до переведення в групу відгодівлі або ремонтного стада);

5) ремонтні свинки – свинки від відбору (або придбання) на вирощування до встановлення першої поросності, призначені для заміни вибракуваних свиноматок основного стада;

6) свині на відгодівлі (відгодівельне поголів’я), молодняк від 3-4 місячного віку до реалізації та дорослі свині (вибракувані матки і кнури).

Читайте також:

1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
4. II.3. Основні способи і прийоми досягнення адекватності
5. IV. Розподіл нервової системи
6. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
7. IV. Філогенез кровоносної системи
8. POS-системи
9. T. Сутність, етіологія та патогенез порушень опорно-рухової системи
10. VI. Філогенез нервової системи
11. А) Заробітна плата її форми та системи.
12. А) Заробітна плата, її форми та системи.

Переглядів: 8621