Особливості наукового пізнання

Наукове пізнання виникло на етапі розвитку людства, коли відбувся суспільний розподіл праці, тобто відокремлення розумової праці від фізичної й перетворення розумової праці на відносно самостійну сферу діяльності.

Наукове пізнання — це самостійна, цілеспрямована діяльність, яка складається з таких компонентів:

- пізнавальної діяльності спеціально підготовлених груп людей, які досягли певного рівня знань, навичок, розуміння, виробили відповідні світоглядні та методологічні настанови;

- об'єктів пізнання;

- предмета пізнання;

- особливих методів та засобів пізнання;

- сформованих логічних форм пізнання та мовних засобів;

- результатів пізнання, що виражаються в законах, теоріях, наукових гіпотезах;

- цілей, що спрямовані на досягнення істинного знання.

У науковому пізнанні головна роль належить раціональному мисленню. Крім його основних форм (поняття, судження, умовивід), які функціонують і на донауковому рівні пізнання, створюються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, закон, теорія. Усі ці форми взаємопов'язані й взаємообумовлені.

Ідея — відображає зв'язки та закономірності дійсності й спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність і суб'єктивну мету її перетворення.

Наукова ідея — інтуїтивне пояснення явища без проміжкової аргументації, без усвідомлення всієї сукупності зв'язків, на основі яких робиться висновок. Вона базується на набутих знаннях, але розкриває раніше не виявлені закономірності. Прикладом наукової ідеї в тваринництві для вирішення проблеми економії енергоносіїв може бути розроблення способів утилізації тепла, яке виділяється тваринами. Свою специфічну матеріальність ідея знаходить у гіпотезі.

Проблема — це форма та засіб наукового пізнання, в яких поєднуються два змістовних елементи: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. На сучасному етапі розвитку механізації тваринництва можна назвати актуальними такі проблеми:

- підвищення однорідності кормової суміші при приготуванні комбікормів;

- проектування доїльних апаратів, які спроможні стимулювати молоковиділення у корів;

- зниження утрат кормової сировини в процесі її заготівлі.

Гіпотеза— це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів розв'язання проблеми, істинність якого ще не з'ясована і не доведена. Прикладом гіпотези у реалізації ідеї розробки способів безвідходного виробництва продуктів птахівництва може бути використання посліду для кормових цілей.

Гіпотеза — це здогадування про причини певного наслідку. Якщо гіпотеза узгоджується з фактами, що спостерігаються, то в науці її називають теорією, або законом. У процесі пізнання кожна гіпотеза підлягає перевірці. У результаті з'ясовується відповідність наслідків, які виникають з гіпотези, явищам, що спостерігаються, а також те, що ця гіпотеза не суперечить жодним іншим, раніше доведеним. Але варто підкреслити, що для підтвердження гіпотези необхідно не тільки переконатися в тому, що вона не заперечує дійсності, але і в тому, що вона єдино можлива і з її допомогою вся сукупність явищ, що спостерігаються, отримують достатньо повне пояснення.

З накопиченням нових фактів одна гіпотеза може бути замінена іншою лише у тому випадку, коли ці нові факти не можна пояснити попередньою гіпотезою або вони суперечать їй. При цьому часто попередня гіпотеза не відкидається повністю, а тільки виправляється й уточнюється. По мірі уточнення і виправлення гіпотеза перетворюється на закон.

Концепція— це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії. Це науково обґрунтований та в основному доведений вираз змісту майбутньої теорії, який ще не є логічною системою точних наукових понять. Наприклад, концепція прогнозованого перерозподілу змішуваних компонентів при приготуванні кормових мумішів.

Закон— це внутрішньо суттєвий зв'язок між явищами, який обумовлює їх необхідний закономірний розвиток. Закон виявляє визначений стійкий зв'язок між явищами або властивостями матеріальних об'єктів.

Закон, винайдений шляхом здогадування, повинен бути логічно доведений, і тільки тоді він буде визнаний наукою. Для доведення закону наука використовує судження, які раніше були визнані істинними та з яких логічно випливає доведення цього судження. У рідкісних випадках виявляється рівною мірою можливість доведення заперечувальних міркувань. Тоді йдеться про можливість виникнення парадоксу в науці, Що завжди свідчить про наявність помилок у логіці доведення або неспроможність вихідних міркувань у певній системі знань.

Парадокс(у широкому розумінні) — це твердження, що різко розходиться зі загальноприйнятим, заперечує те, що вважається "безумовно правильним".

Парадокс (у вузькому розумінні) — це протилежні твердження, для кожного з яких є переконливі аргументи.

Парадоксальність є характерною рисою сучасного наукового пізнання світу. Наявність парадоксів свідчить про неспроможність існуючих теорій та необхідність подальшого їх удосконалення.

Виявлення і вилучення парадоксів стало в сучасній науці звичною справою. Основні їх шляхи такі:

- усунення помилок у логіці доведень;

- удосконалення вихідних міркувань у певній системі знань.

Як уже зазначалось, у результаті опрацювання ізіставлення з дійсністю наукова гіпотеза може стати теорією.

Теорія(від лат. ікеогео — розглядаю) — система узагальненого знання, тлумачення тих чи інших явищ дійсності. Теорія є уявним відображенням і відтворенням реальної дійсності. Вона виникає у результаті узагальнення пізнавальної діяльності й практики. Це узагальнений досвід у свідомості людей.

Наукова теорія — система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, що має струнку логічну структуру та дає цілісне уявлення про об'єкт.

Загалом процес наукового теоретичного дослідження можна розділити на такі етапи:

- виникнення ідей, формування понять, міркувань;

- висування гіпотез;

- узагальнення наукових фактів;

- доведення правильності гіпотез і міркувань, тобто формування законів і теорій.

Структуру теорії формують принципи, аксіоми, закони, судження, положення, поняття, категорії й факти.

Під принципом у науковій теорії розуміють найабстрактніше визначення ідеї (початкова форма систематизації). Принцип — це правило, що виникає у результаті суб'єктивно обдуманого досвіду людей.

Вихідні положення наукової теорії називають постулатами, або аксіомами.

Аксіома (постулат) — це положення, яке приймається в якості вихідного для певної теорії й з якого формують усі наступні пропозиції й висновки теорії за попередньо фіксованими правилами. Аксіоми очевидні без доведень. У сучасній логіці й методології науки постулат і аксіома завжди використовуються як еквівалентні.

Теорія складається з відносно твердого ядра та його захисного поясу. В ядро входять основні принципи; захисний пояс теорії містить у собі допоміжні гіпотези, що конкретизують її ядро. Цей пояс визначає проблеми, що підлягають подальшому дослідженню, передбачає факти, що не узгоджуються з теорією, і тлумачить їх так, що вони перетворюються на приклади, які підтверджують цю теорію.

Теорія є найбільш розвинутою формою узагальненого наукового пізнання. Вона містить не тільки знання основних законів, а й пояснення фактів на їх основі. Теорія дозволяє відкривати нові закони і передбачати майбутнє. Основною теорією у подрібненні стеблових кормівє теорія різання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальні поняття та визначення	\|	Методи наукового пізнання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.