• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття і головні цілі приватизації. Законодавство про приватизацію

Поняття приватизації вживається в економічному і формаль­но-юридичному розумінні.

В економічному аспекті приватизація означає перетворення (трансформацію) державних засобів виробництва та іншого май­на у недержавні, тобто (згідно із Законом «Про власність») у приватну чи колективну власність. Отже, в економічному зна­ченні сутність приватизації полягає у зміні економічних відно­син державної власності на відносини приватної чи колек­тивної власності на засоби виробництва.

Визначення приватизації у формально-юридичному значенні цього поняття дає Закон України від 4 березня 1992 р. (в редакції від 19 лютого 1997 р.) «Про приватизацію державного майна»1. Згідно з зазначеним Законом приватизація — це відчу­ження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізич­них та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповід­но до цього Закону, з метою підвищення соціально-економіч­ної ефективності виробництва та залучення коштів на струк­турну перебудову економіки України (ст. 1).

Головні цілі приватизації є одним із засобів досягнення результатів цього суспільно-економічного процесу. Вони за­лежать від економічних і суспільно-політичних обставин, що складаються у країні. У силу своєї динамічності головні цілі приватизації регулюються Державною програмою приватизації.

Варто згадати, що на самому початку свого формування законодавство, яким визначався порядок зміни форми державної власності на недержавну, не називалося приватизаційним, оскільки і процес зміни власності не визнавався приватиза­цією в нинішньому розумінні.

_______________________________________________________

Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 17. — Ст. 122.

Наприклад, п. 1 ст. 10 Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду, прийнятих 23 листопада 1989 р., передбачалося, що орендар може повністю або частково вику­пити орендоване майно. Умови, порядок і строки викупу ви­значалися договором оренди.

Після викупу орендованого майна орендне підприємство за рішенням його трудового колективу могло бути перетворено в колективне підприємство, кооператив, акціонерне товариство або інший вид підприємства, яке діє на основі колективної власності (отже за відсутності приватної власності мова йшла не про приватизацію, а про роздержавлення власності).

Згодом Закон СРСР від 6 березня 1990 р. «Про власність» розширив підстави виникнення колективної власності: згідно з п. 1 ст. 12 цього Закону власність колективного підприєм­ства виникала у разі переходу всього майна державного підприє­мства у власність трудового колективу, викупу орендованого майна або придбання майна іншими передбаченими Законом способами.

Цим же Законом, хоча і в дещо спрощеному вигляді, ви­значався механізм перетворення державного підприємства в акціонерне товариство (тобто, якщо оцінювати з сучасних по­зицій — визначався механізм роздержавлення власності): дер­жавне підприємство за спільним рішенням трудового колек­тиву і уповноваженого на те державного органу могло бути перетворено в акціонерне товариство шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Кошти, одержані від про­дажу акцій, після покриття боргів державного підприємства надходили до відповідного бюджету.

Ще за часів існування Союзу РСР Верховна Рада УРСР в постанові від 3 серпня 1990 р. «Про реалізацію Закону «Про економічну самостійність Української РСР»1доручила Раді Міністрів Української РСР у двомісячний строк підготувати серед інших проект законодавчого акту про роздержавлення власності.

Фактично початок формуванню приватизаційного (у вузь­кому, спеціальному розумінні) законодавства в Україні було покладено з прийняттям Закону від 4 березня 1992 р. «Про приватизацію майна державних підприємств», який встанов­лював правові, економічні та організаційні основи привати­зації підприємств загальнодержавної, республіканської (Рес­публіка Крим) та комунальної власності з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки Ук­раїни.

________________________________________________________

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1990. — № 34. — Ст. 50

0.

6 березня 1992 р. приймаються: Закон «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», яким встановлювався правовий механізм приватизації цілісних май­нових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу, а також Закон «Про приватизаційні папери»1, який визначав поняття і види приватизаційних паперів, умови та порядок їх випуску, розміщення серед громадян України, об­ліку, використання та погашення.

З цього часу законодавство України про приватизацію по­чало формуватися як певна локальна система законів та інших актів. Системотворчими критеріями у даному разі стали: а) об'єкти приватизації; б) суб'єкти приватизації; в) порядок, способи та умови приватизації.

Основним актом у цій системі є вже згадуваний Закон Ук­раїни від 4 березня 1992 р. «Про приватизацію державного майна» (в редакції від 19 лютого 1997 р.).

Визначаючи систему законодавства про приватизацію, ст. З цього акта зазначає, що законодавство України про приватиза­цію складається з цього Закону, інших законів України з пи­тань приватизації. Із зазначеною нормою важко погодитися, оскільки вона, по-перше, не відображає реального стану ре­чей. Як буде показано нижче, систему законодавства склада­ють не тільки власне закони, але й підзаконні нормативні акти. По-друге, зазначена норма вступає в суперечність з іншими нормами цього ж Закону, які допускають регулювання відно­син приватизації в інших формах нормативних актів. Як при­клад, можна назвати п. 2 ст. 9 Закону, в якому йдеться про те, що порядок створення і діяльності довірчих товариств, інвес­тиційних фондів та інвестиційних компаній визначається за­конодавчими актами України; п. З ст. 13 Закону, в якому заз­начається, що діяльність комісії з приватизації об'єкта регу­люється Положенням, яке затверджується Фондом державно­го майна; ст. 16 Закону про те, що продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом тощо здійснюється в порядку, що затверджується Фондом державного майна України, Антимонопольним комітетом України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Можна назвати й інші подібні посилання в Законі, які свідчать про те, що віднесення до законодавства про приватизацію лише нормативних актів у формі власне законів є дещо поспішним і, щонайменше, неко­ректним.

________________________________________________________

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 24. — Ст. 352.

Таким чином, законодавство України про приватизацію з точки зору форми нормативних актів складається з сукупності не тільки законів, але й інших нормативних актів, що регулю­ють майново-правові та організаційні відносини щодо прива­тизації державного майна.

За своїм характером законодавство про приватизацію — це комплексне законодавство, яке об'єднує норми господарсько­го, цивільного, адміністративного, фінансового та інших галу­зей права.

Важливою ознакою і особливістю приватизаційного зако­нодавства є поєднання в ньому двох видів норм: публічно-правових та приватно-правових із значною перевагою норм публічно-правового характеру, що можна пояснити тим, що методологічні основи приватно-правової концепції, які спира­ються на принципи диспозитивності, приватної ініціативи, еквівалентності тощо, не в змозі охопити регулюванням так звані «вертикальні» відносини. Публічно-правовий сегмент регулювання господарських процесів спрямовує орієнтованість ринкової економіки на обслуговування потреб всього суспіль­ства. Доцільно в зв'язку з цим нагадати, що відповідно до ст. 13 Конституції України «держава забезпечує... соціальну спрямованість економіки». Тут важливо відзначити ще одну, чи не найголовнішу, причину домінування саме публічно-пра­вових норм в приватизаційному законодавстві: держава, ви­значаючи правила поведінки суб'єктів приватизаційного про­цесу і забезпечуючи реалізацію проголошених нею принципів приватизації, діє при цьому не лише як носій політичної вла­ди, а й як власник основних засобів виробництва, що виступа­ють об'єктами приватизації. Саме як власник держава вста­новлює механізм відчуження державної власності на користь недержавних суб'єктів.

Закон України «Про приватизацію державного майна» ре­гулює правові, економічні та організаційні основи привати­зації майна будь-яких державних об'єктів приватизації незалежно від їх розмірів, тобто поширюється на всі об'єкти, що підлягають приватизації. Разом з тим в Законі спеціально пе­редбачено, що він не поширюється на:

- приватизацію об'єктів державного земельного та житло­вого фондів, а також об'єктів соціально-культурного призна­чення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які нале­жать підприємствам, що приватизуються;

- зміну організаційно-правових форм власності колгоспів, підприємств споживчої кооперації.

Таким чином, вже з самого початку приватизаційних про­цесів законодавець, надаючи величезного значення трансфор­мації державної власності у вигляді основних засобів вироб­ництва, враховуючи відмінності її від приватизації житлового фонду, земельних ділянок, виокремив законодавство про при­ватизацію державного майна в окрему систему нормативно-правових актів.

У статтях 3 та 7 Закону «Про приватизацію державного майна» вміщено норми про те, що положення Закону поши­рюються на відчуження майна, що є у комунальній власності. Це стало підставою для звернення Президента України з кон­ституційним поданням щодо відповідності Конституції Украї­ни згаданих положень Закону. Зокрема, суб'єкт права на кон­ституційне подання вважав, що поширення положень Закону «Про приватизацію державного майна» на відчуження майна, що є комунальною власністю, автоматично включає останню до складу державної власності. Разом з тим, виходячи з назви Закону, в ньому мають бути врегульовані питання привати­зації лише об'єктів державного майна.

Розглядаючи справу за цим поданням, Конституційний Суд України виходив з низки законів, що регулюють відносини власності, в тому числі з Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», в якому, зокрема, визначено поняття та зміст права комунальної власності як матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування, закріплені повноваження сільських, селищних, міських рад щодо відчуження комунального майна, в тому числі шляхом прива­тизації. Конституційний Суд дійшов висновку, що цим поло­женням, які підкреслюють особливість правового режиму об'єктів комунальної власності порівняно з об'єктами держав­ної власності, не суперечать норми Закону України «Про при­ватизацію державного майна», оскільки в статтях 3, 7 Закону є посилання на відповідну компетенцію органів місцевого само­врядування у питаннях відчуження комунальної власності. В інших положеннях Закону теж враховані особливості механіз­му приватизації комунального майна.

Рішенням від 1 липня 1998 р. Конституційний Суд визнав, що за умови відсутності окремого законодавчого акта про при­ватизацію об'єктів комунальної власності включення цих пи­тань до закону, що регулює приватизацію державного майна, не є підставою для визнання його відповідних положень не­конституційними, оскільки право суб'єктів комунальної влас­ності не порушено.

До законодавства про приватизацію також належать:

- вже згадуваний Закон України від 6 березня 1992 р. «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу прива­тизацію)» (в редакції Закону від 15 травня 1996 р.), що діє не як самостійний, а як допоміжний щодо Закону «Про привати­зацію державного майна». Він встановлює правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих держав­них підприємств;

- також згадуваний вже Закон України від 6 березня 1992 р. «Про приватизаційні папери», який визначає поняття і види приватизаційних паперів (приватизаційних майнових сер­тифікатів), умови та порядок їх випуску, обігу, розміщення серед громадян України, використання та погашення;

- Закон України від 10 липня 1996 р. «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»1;

- Закон України від 18 травня 2000 р. «Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України»2;

- Закон України від 14 вересня 2000 р. «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва»3;

- Державна програма приватизації, що розробляється Фон­дом державного майна України і затверджується Верховною Радою України законом України один раз на три роки не пізніш як за місяць до затвердження Державного бюджету України на відповідний рік, але до початку наступного бюджетного року та діє до затвердження чергової Державної програми привати­зації. Державна програма приватизації вноситься на розгляд

________________________________________________________

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 41.

² Там само. - 2000. - № 35. - Ст. 279.

³ Там само. — 2000. — № 45. — Ст. 375.

Верховної Ради України одночасно з проектом Державного бюджету України на відповідний рік.

У Державній програмі приватизації визначаються:

- завдання щодо приватизації майна, яке перебуває в дер­жавній власності, та державного майна, що належить Авто­номній Республіці Крим;

- відповідні способи приватизації для різних груп об'єктів;

- завдання відповідним органам виконавчої влади щодо за­безпечення проведення приватизації;

- заходи щодо залучення в процесі приватизації інвесторів;

- особливості участі в процесі приватизації громадян Украї­ни, іноземних інвесторів та інших покупців;

- розрахунок витрат на виконання програми приватизації, порядок їх відшкодування та джерела фінансування;

- прогноз надходження коштів від приватизації та напрями їх використання.

Саме ці закони складають фундамент приватизаційного за­конодавства, на якому базується велика кількість нормативно-правових документів різної юридичної сили.

У законодавстві про приватизацію окремо можна виділити нормативні акти, які регулюють порядок створення і діяль­ності фінансових посередників. Це, зокрема:

- Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. «Про довірчі товариства»1, який визначає поняття довірчого товариства, особливості його створення та діяльності;

- Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні ком­панії, затверджене Указом Президента України від 19 лютого 1994 р.2, яке визначає поняття інвестиційних фондів та інвес­тиційних компаній, порядок створення та умови їх діяльності, здійснення державного контролю, а також заходи щодо за­хисту інтересів їх учасників;

- Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затверджене Указом Пре­зидента України від 11 травня 1994 р.3, яким визначено порядок створення та діяльності холдингових компаній, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації підприємств, виробничих і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність із законодавством України.

________________________________________________________

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 19. - Ст. 207.

² Голос України. — 1994. — 11 березня.

³ Там само. — 1994. — 20 травня.

Крім зазначених документів, законодавство про приватиза­цію охоплює постанови Кабінету Міністрів України, а також відомчі нормативні акти про приватизацію, прийняті Фондом державного майна України самостійно чи разом з іншими орга­нами. Перелік цих актів досить значний.

Статті, покликані регулювати відносини приватизації дер­жавних та комунальних підприємств, є і в ГК. Вміщені в них норми містять низку новел, серед яких можна виділити: вик­лючення з переліку об'єктів приватизації законсервованих об'єктів, а з переліку об'єктів малої приватизації — окремого індивідуально визначеного майна (ч. 1 ст. 146 ГК); обмеження особливостей правового регулювання приватизації майна дер­жавних підприємств лише окремими галузями (ч. 6 ст. 146 ГК), тоді як чинні закони регулюють особливості привати­зації груп об'єктів (незавершене будівництво) або окремих об'єктів (ВАТ «Укртелеком»).

Уявляється, що далеко не всі із зазначених положень ГК відповідають реаліям сьогоднішніх процесів приватизації, а тому мають бути уточнені при подальшому вдосконаленні при­ватизаційного законодавства.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. VII. Поняття про рану, рановий процес, види загоювання ран
4. А/. Поняття про судовий процес.
5. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
6. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
7. Адміністративне законодавство
8. Адміністративне законодавство
9. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
10. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
11. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
12. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.

Переглядів: 504