Аналіз лінгвістичної природи написань

Не можна навчати дітей орфографії не знаючи її лінгвістичної природи, тобто тих принципів, які лежать в її основі.

Зрозуміти принципи орфографії, на думку професора М. Р. Львова,— це значить побачити її систему і сприйняти кожне окреме правило як частину системи, причому зрозуміти орфографічне правило у взаємозв'язку з граматичною, фонетичною, словотворчою природою слова і його форми.

Відомо, що український правопис неоднорідний за своїм лінгвістичним характером. У ньому знаходять свій вияв фонетичні, морфологічні, семантичні (або диференціюючі) та історичні принципи написань.

За фонетичним принципом пишуться слова, в яких написання кожної букви відповідає вимові і перевіряється нею. Наприклад: мама, небо, сонце, трава, ліс.

За морфологічним принципом пишуться слова, у яких написання окремих букв не відповідає вимові, але перевіряється нею опосередковано. Наприклад, з[е^и]мля: землі — земля. Відповідно до морфологічного принципу діє правило однакового позначення морфем (кореня, префіксів, наприклад, роз-, без-незалежно від їх вимови у різних позиціях, суфіксів).

За історичним принципом пишуться слова, в яких буквене позначення окремих звуків не можна пояснити правилами сучасного правопису. Це переважно написання букв е, и, які не можна перевірити: криниця, пшениця. Такі написання склалися історично.

За семантичним принципом пишуться слова на основі розуміння їх лексичного значення чи граматичних ознак: орел (птах), Орел (місто), не писав (не з дієсловами).

Який же з цих принципів знаходить свій найбільший вияв у системі українського правопису? У лінгвістичній літературі зазначається, що провідними принципами в українському правописі є фонетичний та морфологічний. Історичний принцип має обмежене застосування. Відзначається також, що «смислові, або семантико-диференціюючі, написання також займають в українській орфографії певне місце».

Спеціальне дослідження правописного матеріалу, який вивчається у початкових класах, показало, що фонетичні написання тут складають 73 % від усіх написань, морфологічні — 16, семантичні — 11 %. Таким чином, виявлено, що в початкових класах переважну більшість становлять фонетичні написання.

Фонетичному принципу відповідають правила вживання м'якого знака, в тому числі й перед о, апострофа, подвоєння букв внаслідок подовження приголосних, правопис більшості відмінкових закінчень іменників і прикметників, а також дієслів (крім закінчень -ем(-емо), -им(-имо) й дієслівних форм на -шся, -ться).

За морфологічним принципом позначаються ненаголошені голосні в корені та дієслівних формах -ем(-емо), -им(-имо), а також написання дієслівних форм на -шся, -ться.

Серед орфографічних правил української мови є й такі, які охоплюють одночасно як фонетичні, так і морфологічні написання. До таких належать правило вживання префікса з-(с-) та правило позначення на письмі дзвінких і глухих приголосних. Проаналізуємо їх.

В українській мові загальноприйнятим є вживання на письмі префікса з-незалежно від вимови. В одних випадках звук [з] на місці префікса вимовляється чітко: зробив, зліпив, а в інших — у позиції перед [ч], [ш], [ж]уподібнюється шиплячим: звучить як [ш] перед [ч] і [ш]: зчистити —[шч]истити, зшити — [шш]ити, а перед [ж] — як [ж]: зжити — [жж]ити.

Отже, написання префікса з- відповідає морфологічному принципу письма. Однак перед глухими [к], [п], [т], [х], [ф] дзвінкий [з] оглушувався і вимовлявся як звук [с]. З часом це явище знайшло своє відображення й на письмі: замість букви з перед наступними к, п, т, х, ф стали писати букву с, що відповідало звуку, який вимовлявся. Таким чином, вживання префікса с-в позиції перед глухими відповідає фонетичному принципу письма.

Так само фонетичний і морфологічний принципи знаходять свій вияв у правилі про позначення на письмі дзвінких і глухих приголосних.

В українській мові дзвінкі приголосні, крім [г] (у деяких випадках), не оглушуються, як у російській мові, і не потребують перевірки під час письма, тобто позначення, їх у словах здійснюється за фонетичним принципом. У словах легко, вогкий, кігті, нігті на місці дзвінкого [г] вимовляється глухий [х]. Це вказує на те, що вживання букви г для позначення звука [х] відповідає морфологічному принципу письма.

Крім цього, у деяких словах української мови спостерігається явище одзвінчення глухих [т'], [с’] перед наступними дзвінкими: моло[д']ба, воро[д']ба, ко[з']ба, про[з']ба. На письмі у зазначених випадках має вияв морфологічний принцип: на позначення звуків [д'], [з'] вживаємо букви т, с, оскільки в корені цих слів перед наступними голосними вимовляються звуки [т], [с]: бороти — боротьба, молотити — молотьба, просити — просьба, косити — косьба.

До семантичних, або диференціюючих, належать всі написання слів як лексичних одиниць окремо чи разом залежно від їх значення: насилу — на силу (не надійся), виросли — ви росли, префікси пре-, при-, написання часток, тощо. У початкових класах на основі розуміння смислового значення пишуться прийменники (окремо) і однозвучні їм префікси (разом із словом),не з дієсловами, велика буква у власних назвах.

Отже, проаналізовані нами правописні явища з точка зору їх лінгвістичного характеру свідчать про те, що вони є досить різними і що в початкових класах більшість становлять фонетичні написання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психологічна природа орфографічної навички	\|	Вивчення фонетичних написань

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.165 сек.