Методика роботи над орфографічним правилом

Вивчення історичних написань

У програмі початкових класів слів, що пишуться за традицією, небагато. Вони в основному вивчаються як словникові слова. Оскільки правопис їх не можна пояснити сучасними правилами, основний спосіб їх засвоєння зводиться до запам'ятання графічного образу слів. Для цього слід активізувати зорові, слухові та кінестетичні аналізатори, а також мислительні дії, спрямовані на усвідомлення значення таких слів, невідповідності вимови окремих звуків і їх позначення.

В основі засвоєння таких слів лежать асоціації типу: слухо-артикуляційне сприйняття слова — семантико-зорове уявлення — письмова реакція. Ці асоціації формуються шляхом добору відповідних вправ.

Усі однотипні правописні факти української мови узагальнені і подаються у вигляді орфографічних правил. Тому-то орфографічні правила звільняють учнів від необхідності запам'ятовувати правопис кожного окремого слова і дають можливість, керуючись правилом, писати правильно цілу групу слів, об'єднаних на основі фонетичної чи граматичної спільності .

Свідоме оволодіння орфографічним правилом буде неможливе за відсутності в учнів належних фонетичних чи граматичних знань. Саме тому у підручниках прийнятий такий порядок розташування орфографічних правил: спочатку дається теоретичний матеріал з фонетики чи граматики, а потім — відповідне правило правопису. Так, після розділу «Звуки і букви» учні вивчають цілий ряд правил, в основу яких покладені фонетичні закономірності мови, Це, наприклад, правило про вживання м'якого знака, апострофа, подвоєння букв внаслідок подовження звуків у вимові тощо. Після вивчення теми «Будова слова» дається правило про правопис ненаголошених [е], [и]в корені тощо.

Завдання методики — роботу над правилами правопису провадити так, щоб теоретичні знання стали основою для розуміння суті орфографічного правила.

Кожне правило правопису містить інструкцію щодо написання. Залежно від змісту інструкції психологи, зокрема Д. М. Богоявленський, виділяють три групи правил: одноваріантні, двоваріантні та правила-рекомендації.

Одноваріантніправила пропонують для однієї й тієї ж фонетичної чи граматичної ситуації один варіант написання. Наприклад, після губних б, п, в, м, ф перед я, ю, є, ї пишеться апостроф. Ситуація тут фонетична: наявність звука [й] перед [а], [у], [е], [і],

Засвоєння таких правил ґрунтується на встановленні прямих асоціацій між даною фонетичною ситуацією і її графічним позначенням. Одноваріантними правилами охоплені майже всі фонетичні написання української мови.

Двоваріантніорфографічні правила також містять вказівку щодо правопису. Однак тут може бути два варіанти написань.

Вибір того чи іншого написання обумовлюється додатковими фонетичними, граматичними чи семантичними орієнтирами.

В українській мові таких правил небагато. До них належать правила вживання префікса з-(с-),написання закінчень іменників -ою, -ею, -єю; -ом, -ем,написання прийменників і префіксів, вживання великої букви тощо.

Третя група — правила-рекомендації. Вони не дають прямої вказівки щодо написання, а містять інструкцію, який прийом і як використати, щоб правильно написати слово. Такі правила охоплюють морфологічні написання: ненаголошені е, и, дзвінкі й глухі приголосні звуки (випадки, які потребують перевірки ) та деякі інші.

При виборі методичних прийомів опрацювання того чи іншого правила необхідно зважати як на лінгвістичну природу написань, охоплених даним правилом, так і на зміст самого правила. Це особливо стосується правил третьої групи, які є найскладнішими для засвоєння, оскільки передбачають складну структуру дій.

У процесі роботи над засвоєнням цих правил має бути відпрацьована кожна структура дій за правилом: 1) уміння визначити наголос; 2) уміння визначити будову слова; 3) уміння змінювати слово або добирати споріднене відповідно до інструкції. Щоб полегшити процес засвоєння послідовності дій за правилом, можна рекомендувати учням на основі інструкції, що містить правило, скласти план-схему дій, якою вони будуть користуватись на певному етапі навчання, поки не сформується відповідна навичка.

Під час вивчення двоваріантних правил важливо навчити дітей вичленяти головні, опорні ознаки, на які слід орієнтуватися підчас письма. Наприклад, при написанні префіксів і прийменників опорною ознакою є можливість між прийменником і словом, до якого він відноситься, вставити слово.

Двоваріантні правила також мають алгоритмічну структуру дій, однак дещо простішу, ніж дії за правилом-рекомендацією. Наприклад, правило правопису префікса з-(с-)має таку структуру:

якщо букви к, п, т, ф, х	у всіх інших випадках
пиши с-	пиши з-

У дидактиці однією з основних умов успішного засвоєння знань є вимога включати нові знання в систему тих, яких уже набули учні. Тому при вивченні орфографічних правил важливо встановлювати зв'язок з тими поняттями, які лежать в основі правила, актуалізувати відповідні уміння й навички.

Так, при вивченні правила «Вживання м'якого знака» необхідно актуалізувати знання про м'які приголосні української мови, уміння їх визначати в словах; при вивченні правила «Правопис ненаголошених е, и» — знання про наголос, будову слова (корінь), споріднені слова та відповідні уміння.

Якщо вивчаються правила подібної алгоритмічної структури, доцільно встановлювати зв'язок між попередньо засвоєними знаннями й наступними на основі аналога дій за правилом. Це робить знання міцнішими, оскільки формується певна система уявлень. Іноді цей зв'язок корисно встановити на основі зіставлення двох правил: уже засвоєного і того, що буде вивчатися, наприклад, правило про ненаголошені [е], [и] і правило про позначення звука [х] (ле[х]ко — легенько) та звуків [д'], [з'] (боро[д']ба — боротися, про[з']ба — просити) у корені.

Під час опрацювання орфографічних правил важливо домогтися, щоб учні не зазубрювали, а усвідомлювали їх зміст. Цьому сприяє індуктивний підхід до пояснення матеріалу (від спостережень за мовленнєвими явищами до висновку-узагальнення), який доцільно використовувати при вивченні правил, що охоплюють фонетичні й морфологічні написання.

Успішність такого пояснення буде залежати від правильного підбору матеріалу для спостереження та аналізу, а також системи запитань-завдань, які підводять до висновку — правила написання.

Вивчення правил правопису, які узагальнюють семантичні написання, треба провадити шляхом дедукції: повідомлення правила правопису, спостереження за окремими написаннями, що охоплені цими правилами, робота над формуванням відповідних умінь. Так доцільно вивчати, наприклад, правило про вживання великої букви.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вивчення семантичних написань	\|	Умови успішного формування орфографічних навичок

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.