Права і свободи громадян.

Права і свободи громадян у французькому конституційному праві закріплюються досить своєрідно.

В основному законі 1958 року відсутній спеціальний розділ про права і свободи. Тут лише є відсильна норма в преамбулі до Декларації прав людини і громадянина 1789 року, доповненої преамбулою конституції 1946 року.

В самому тексті конституції права і свободи зазначаються тільки в декількох статтях: підтверджується принцип рівності перед законом всіх громадян незалежно від походження, расової приналежності і релігійних переконань (ст.2), признається характер Республіки, як неподільної, демократичної і соціальної (звідси можна робити загальні висновки про характер прав людини), говориться про суверенітет і право голосу, про плюралізм політичних партій і про дотримання демократичних принципів (ст.ст.3,4). Крім того, ст.34 відносить до сфери закону встановлення правил, які стосуються громадянських прав і свобод, ст.53 говорить про право народів на самовизначення, ст.ст.64,66 - про незалежність судової влади, як гаранта прав і свобод.

Декларація 1789 року проголосила природні права і свободи людини і громадянина, тобто права, які завжди притаманні.

На сьогоднішній день це коло прав і свобод не здається особливо всеосяжним, проте не можна не враховувати часу прийняття Декларації, яка досі залишається найбільш відомим актом такого роду.

В Декларації вказаний принцип рівності: “Люди народжуються і залишаються рівними в правах” (ст.1), тому що вони народжуються людьми в однаковій мірі. Рівність є необхідним наслідком природного характеру прав.

Декларація включає деякі загальні правила, необхідні для реалізації прав і свобод. Наприклад, стаття 4 встановлює, що “свобода полягає у можливості робити все, що не приносить шкоди іншому: таким чином, здійснення природних прав людини має лише ті межі, які забезпечують іншим членам суспільства використання тих самих прав. Ці межі можуть бути встановлені тільки законом.” В статті 5 проголошується не менш важливий принцип: “Все, що не заборонено законом, тому не можна чинити перешкоди, ніхто не може бути примушений до виконання того, що не передбачено законом”.

В цьому акті закріплені і конкретні права і свободи-права в судовій галузі (ст.ст.7,9), свобода думок, слова, друку, права власності.

В преамбулі конституції 1946 року містяться норми про рівність прав чоловіків і жінок, які повинні бути гарантовані законом, право притулку, свобода думок, право на отримання освіти. Держава повинна організовувати безоплатне навчання.

Тут же знаходяться економічні і соціальні права: право на працю і обов’язок працювати, профсоюзні права і свобода профсоюзної діяльності, право на страйк, яке втілюється “в рамках законів, які його регламентують”, участь трудящих у визначенні умов праці і в управлінні підприємствами, закріплюється можливість націоналізації майна і підприємств, експлуатація яких “має чи набуває риси національної суспільної служби чи фактичної монополії”, захист нацією здоров’я і матеріальної безпеки, солідарність і рівність у відношенні видатків, які виникають в результаті національного лиха.

Порушення прав і свобод юридичних осіб є предметом розгляду загальних, тобто кримінальних, цивільних та адміністративних судів. В першому випадку - якщо таке порушення передбачене кримінальним законом, в другому-коли можливі цивільні санкції, в третьому-при перевищенні державним органом своїх повноважень.

З приводу порушення прав і свобод можна звернутись і до парламентського посередника-французького омбудсмена, - який, однак., не володіє практично власними повноваженнями по розслідуванні порушень, а може лише звертати увагу на них.

На практиці до посередника звертаються не часто. Захист прав і свобод фізичних осіб і неурядових організацій може здійснюватись і на міжнародному рівні, а саме в рамках ООН.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Джерела конституційного права Франції.	\|	Виборче право і виборча система. Референдум.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.