Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

АБСЕНТЕЇЗМ- неучасть громадян, які володіють активним виборчим правом, у голосуванні на виборах та референдумах. Найбільш значущі причини абсентеїзму - низька політична і правова культура прошарків населення, яка породжує байдужість до політичного і відчуження від нього (пасивний абсентеїзм). У меншій мірі абсентеїзм - результат відмови від участі у виборах з політичних мотивів, наприклад, незгода з винесеним питанням на референдумах, негативне ставлення до всіх кандидатів на президентських виборах і т.п. (активний абсентеїзм).

АВТОРИТАРНИЙ РЕЖИМ- при якому права і свободи громадян суттєво обмежені; існують представницькі органи влади та об'єднання громадян, але можливості опозиції боротися за політичну владу обмежені; судова влада є залежною від виконавчої;

АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ- особливий порядок вирішення адміністративне-правових спорів, при якому судові або інші державні органи розглядають скарги на дії органів державного управління і виносять рішення обов'язкові для цих органів. В деяких зарубіжних країнах функції адміністративної юстиції здійснюють або суди загальної юрисдикції (США, Великобританія), або спеціальні адміністративні суди (Франція, Німеччина, Швейцарія).

АДМІНІСТРАЦІЯ ПРЕЗИДЕНТА – робочий апарат, який надає йому консультативну допомогу, проробляє варіанти рішень глави держави, прогнозує можливі політичні, народні, соціально-економічні наслідки їх прийняття. До її складу входять ряд служб, (юридична, інформаційно-аналітична, з міжнародних питань, з питань територій, матеріально-технічного та фінансового забезпечення, служба протоколу та інші) відділів (у питаннях громадянства, у питаннях помилування, листів і прийому громадян, тощо) група помічників та референтів.

АКТИВНЕ ВИБОРЧЕ ПРАВО (право голосу) - право приймати участь у якості виборця на президентських виборах, виборах у Верховну Раду і в органи місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 18 Конституції України право вибирати мають громадяни України, які на день виборів або референдуму досягли 18 років. Громадяни, визнані в судовому порядку недієздатними, не мають право голосу.

БЕЗПОСЕРЕДНЯ ДЕМОКРАТІЯ -пряме здійснення влади на родом у загальнодержавних і місцевих масштабах, різні форми прийняття самим населенням (переважно громадянами-виборцями) рішень загального і місцевого характеру. Однією з найважливіших серед таких форм є референдум. Безпосередньо демократію відрізняють від представницької демократії - здійснення влади через вибрані народом представницькі органи. В сучасній демократичній державі ці дві форми покликані, перш за все, доповнювати одна одну для забезпечення демократичних форм правління політичного режиму. Вони тісно переплетені між собою вже тому, що самі вибори представницьких органів є формою прямого здійснення влади народом.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ- найвищий і єдиний орган законодавчої влади в Україні. Правомочна приймати рішення з будь-яких питань державного і суспільного життя, крім тих, що розв'язуються виключно всеукраїнським референдумом, або віднесені до відання Президента України, виконавчої та судової влади, влади на місцях. Верховна Рада України складається з 450 депутатів, які обирають безпосередньо виборці строком на 4 роки. 225 депутатів обираються по одномандатних виборчих округах, а 225 - за партійними списками по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу. Загальне керівництво роботою українського парламенту здійснюють Голова Верховної Ради та два його заступники.

ВИБОРЧЕ ПРАВО- це предмет конституційного регулюванні Виборча система лише в невеликій частці, та й то не завжди, буває в полі зору конституції; це сфера виборчого законодавства (законодавство про вибори). Таке законодавство повинно охоплювати весь виборчий процес: визначення виборчих округів, складання списків виборців, формування органів, на які покладені організація і проведення виборів (виборчі комісії) з детально регламентованими функціями і повноваженнями: висування кандидатів, умови і порядок передвиборної агітації (виборча кампанія) порядок голосування і підрахунку голосів; визначення результатів виборів; порядок оскарження порушень у ході виборчого процесу і оскарження результатів виборів. Важливий компонент виборчої системи - визначення, на якій основі проводяться вибори на мажоритарній, за партійними списками або на змішаній. У зв’язку з цим говорять про виборчу систему у вузькому сенсі слова (див. Мажоритарна виборча система, Пропорційна виборча система). Чітка регламентація кожного із компонентів виборчої системи має чимале значення для того, щоб вибори виразили дійсну волю виборців. Ця регламентація повинна забезпечувати такі демократичні принципи, як рівність виборів та гарантії їхніх на всіх стадіях виборчого процесу, свободу висунення кандидатів у вільній передвиборній боротьбі, нейтральність державного апарату та посадових осіб, публічний характер діяльності виборчих комісій, громадський контроль щодо їх проведення та результатів. Виборче право - у вузькому (суб'єктивному) смислі, конституційне право громадянина вибирати (активне виборче право) і бути обраним (пасивне виборче право) у виборні державні та муніципальні органи, а також приймати участь у референдумі. В широкому смислі виборче право - це система правових норм, які регламентують весь виборчий процес, включаючи і виборче право у вузькому смислі.

ВИБОРЧИЙ КОДЕКС- у ряді держав (Франція, Алжир і деякі ін колишні колонії Франції) спеціальний законодавчий акт, що містить у систематизованому виді всі основні норми виборчого права.

ВИБОРЧИЙ ОКРУГ- це територіальна або інша виборча одиниця, в межах яких об'єднуються виборці для обрання депутатів.

ВИБОРЧИЙ ПРОЦЕС - один з основних елементів виборчої системи. Включає: 1. призначення виборів (як правило, це прерогативи глави держави чи законодавчого органу) 2. реєстрацію виборців у встановленому законом порядку 3. організацію виборчих округів, районів і т.д., які формуються відповідно до принципів представництва (територіальним, національним, виробничим і т.д.), утворяться також виборчі дільниці і пункти для голосування 4. висування кандидатів (здійснюється, як правило, політичними партіями, виборчими блоками, іноді зборами виборців, трудовими колективами й інші) 5. проведення голосування (в один чи два тура), 6. визначення результатів голосування (підрахунок поданих голосів) і розподіл депутатських мандатів, що здійснюється місцевими і центральними виборчими органами.

ВИБОРЧІ ДІЛЬНИЦІ- територіальні одиниці, створювані для проведення голосування і підрахунку голосів.

ГОЛОСУВАННЯ- подання голосу на виборах, референдумах і під час приймання рішення колегією. У виборчому праві голосування вирішальна стадія виборчого процесу, коли виборець подає голос за кандидата або партійний список кандидатів. Голосування на виборах здійснюється особисто: виборець повинен з'явитись у пункт для голосування і пред'явити документ, що засвідчує його особу. В Україні такими документами є паспорт і документи, що його замінюють. Голосування на виборах у сучасних державах є таємним.

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ- це об'єднання громадян, створене для задоволення їх законних соціальних, економічних, творчих та інших спільних інтересів.

ГРОМАДСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ- добровільна організація, що утворилась в результаті вільного волевиявлення громадян, які об’єдналися на ґрунті спільних інтересів. Згідно з українським законодавством громадським об'єднанням визнається будь-яке об'єднання громадян, що не переслідує комерційної мети: політичні партії, масові рухи, профспілки, творчі спілки, технічні, наукові, культурно-просвітні, спортивні громади, фонди і т.д.

ГРОМАДЯНСТВО -стійкий правовий зв'язок людини з державою, приналежність людини до держави, виражена сукупністю їх взаємних прав та обов'язків. Загальна Декларація прав людини ООН 1948 p. проголошує право кожної людини на громадянство і його непорушність. Ніхто не може бути позбавлений свого громадянства чи права його змінити.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО- поняття, що охоплює соціально-економічні відносини суспільства, відносини в сфері культури, духовного життя і т.д. (на відміну від владнополітичних відносин, системи державної влади). При всьому тісному взаємозв'язку з системою державної влади громадянське суспільство первинне стосовно неї і передбачає наявність в учасників суспільних стосунків прав, свобод і обов'язків, які гарантують їх автономну життєдіяльність. Тотальне одержавлення суспільних відносин зводить нанівець можливість відносно незалежного розвитку громадянського суспільства і веде, як правило, до застою в сфері економіки, до ідеологічного конформізму і до згортання Демократії. Тоталітаризм в основі своїй є не що інше як поглинання громадянського суспільства державою. У конституціях „другого покоління" прийнятих у другій половині XX ст. приділяється багато уваги інститутам громадянського суспільства, в тому числі соціально-економічним відносинам. У зв'язку з цим говорять про відому "соціалізацію конституційної моделі", що, однак, досягається головним чином через інститут прав та свобод громадян.

ДЕКЛАРАЦІЯ- в конституційному значенні юридично-політичний документ, який констатує принципові зміни в державному устрої країни. Починаючи з американської Декларації незалежності 1776 р. декларації як конституційний документ (а їх було немало в політичній історії XIX - XX ст.) пов'язані з проголошенням самостійності нових держав (головним чином, в результаті визволення від колоніальної та іншої політичної залежності або зі зміною державної влади в існуючих державах (переваг внаслідок революцій). Як правило, основні положення декларації (а деколи й декларація в цілому) відтворюються пізніше в конституції. Будь-які декларації, однак, зберігають також самостійне значення як акти, що започаткували нову державність. Нерідко декларація протягом тривалого часу залишається діючим правом.

ДЕМОКРАТИЧНИЙ РЕЖИМ -при якому народ є єдиним джерелом влади і безпосередньо та через виборні органи здійснює управління державою; забезпечуються основні права і свободи громадян; існує незалежне правосуддя; забезпечується верховенство права. Ст.1 Конституції зафіксувала, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава;

ДЕРМОКРАТІЯ- в сучасному світі провідна форма соціальної та політичної організації суспільства, політичного режиму в країні, покликана забезпечити суверенітет народу, владу більшості при охороні прав меншості, невідчужувані права людини і громадянина. Демократія пов'язана з республіканською формою правління, але в сучасних умовах вона може бути присутня й у конституційній монархії, зокрема в таких її формах, як наприклад, у Великобританії чи Іспанії. Демократичні політичні режими неоднакові в різних країнах, але в сучасну епоху їм притаманні загальні риси: визнання і реальне втілення прав людини і громадянина на рівні Міжнародних стандартів; визнання і втілення принципів демократичної правової і світської держави; верховенство конституції - основного закону держави, який прийнятий демократичним способом; багатопартійність, політичний плюралізм, свобода діяльності не тільки правлячих, але і опозиційних партій, які не вдаються до .насильницьких дій і розпалу соціального, національного, релігійного розбрату в суспільстві; реальна можливість різних соціальних класів та прошарків, їх груп тиску здійснювати вплив на державну владу; участь громадян у політичному процесі і вирішальне значення виборів для формування вищих органів державної влади та місцевого самоврядування; принцип розмежування влади; система стримувань, противаг і взаємодій різних "гілок" влади; політико-правовий механізм пошуку згоди, компромісів і консенсусу для відвернення можливих соціальних конфліктів і, нарешті, суворі правові рамки діяльності державної влади, відповідальності перед громадянином (див. Правова держава).

ДЕМОНСТРАЦІЇ І МІТИНГИ- форми публічного масового висловлення соціальних потреб, протестів проти політичних заходів подій суспільно-політичного життя або навпаки - підтримки таких заходів і подій. Демонстрація - публічний хід з використанням плакатів, транспарантів, інших наочних засобів. Мітинг - масове зібрання громадян, переважно під відкритим небом. Свобода демонстрацій і мітингів є загальновизнаним правовим стандартом, закріпленим в основоположних міжнародно-правових актах про права людини і конституціях демократично орієнтованих держав. Вона обмежується лише в тій мірі, в якій це необхідно в інтересах суспільної державної безпеки, суспільного порядку, охорони здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших громадян (Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., ст.21).

ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ- одна із форм здійснення державної влади, що забезпечує дотримання законів та інших правових що видаються органів держави. Д.К. здійснюється різними органами. Традиційно контрольні функції були зосереджені в основному в парламенті, однак в останні десятиліття в багатьох країнах отримали розповсюдження позапарламентські, але діючі від імені парламенту контрольні інстанції (наприклад, інститути омбудсменів, рахункових палат), виросла кількість та роль органів адміністративної юстиції. У всіх державах широкими функціями контролю наділені міністерства фінансів. В даний час в кожній країні склалася своя система Д.К. Наприклад, в США Д.К. здійснюється органами, що входять до Виконавчого апарату Президента, комітетами та комісії палат Конгресу США, конституційний контроль покладений на Верховний суд США, в якості спеціального органу фінансового контролю діє Генеральне управління звітності, що очолюється контролером, функції спеціального міжвідомчого контролю покладені на галузеві відомства: ЦРУ, ФБР, Міністерство оборони і т.д.

ДЕРЖАВНИЙ ЛАД - це система основних політико-економічних, соціальних відносин, які закріплюються державними правовими (конституційно-правовими) нормами. Державний лад може бути конституційним, якщо мова йде про конституційну державу, тобто державу, яка впливає на суспільний лад правовим шляхом (встановлюючи або санкціонуючи правові норми, забезпечуючи їх реалізацію на основі Конституції та інших легітимних джерел права), виконує певні обов'язки перед людиною і суспільством та неконституційним - державний лад тоталітарної держави.

ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ- це верховенство державної влади середині країни та її зовнішньополітична незалежність.

ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР- у ряді держав Європи й Америки назва вищих державних чиновників. Напр., у США державний секретар – керівник Державного департаменту, тобто зовнішньополітичного відомства США; у Великобританії державним секретарем іменуються глави деяких відомств внутрішніх справ, оборони, по справах Шотландії і т.д. У Бельгії державні секретарі є фактично заступниками міністрів. У Мексиці і деяких інших країнах Латинської Америки державні сектретарі називаються міністрами.

ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ- це політико-територіальна організація держави, яка характеризується статусом її територіальних одиниць, формою їх правових відносин між собою та державою в цілому. Сучасній практиці державного будівництва відомі три форми державного устрою: унітарна, федеративна та обласна (регіоналістська) держава.

ДЖЕРЕЛА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА -форми закріплення (зовнішнього вираження) конституційно-правових норм. Основними видами джерел конституційного права є нормативно-правові акти, судові прецеденти та правові звичаї (так звані конституційні угоди), а також іноді міжнародні і внутрішньодержавні договори. Нормативно-правові акти конституційного права звичайно поділяються на закони, нормативні акти (органів виконавчої влади), нормативні акти органів конституційного контролю (нагляду), парламентські регламенти, акти місцевого самоврядування. У свою чергу, закони по ступеню важливості підрозділяються на основні (конституції), конституційні, органічні і звичайні.

ДЖЕРЕЛАМИ НАУКИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА –є: 1) праці вітчизняних і зарубіжних вчених, які безпосередньо або опосередковано стосуються проблем, пов'язаних з предметом на конституційного права; 2) правові акти (чинні і такі, що втратили чинність), які містять конституційно-правові норми.

"ДЖЕРРІМЕНДЕРІНГ"(gerrymandering) - практика умисного нарізання виборчих округів з метою отримання переваг на вибоpax якоюсь політичною силою. Вперше була впроваджена губернатором Елбріджем Джеррі (Elbridg Gerry), який в 1842 році краяв свій штат Массачусетс на округи так, що їх кордони нагадували контур саламандри, аби сприяти перемозі своєї партії. Пізніше практика джеррімендерінгу набула значного поширення у США, застосовувалася у Франції, Північній Ірландії.

ДІЄЗДАТНІСТЬ- це обумовлена конституційно-правовою нормою здатність суб'єкта конституційно-правового відношення своїми діями набувати та здійснювати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. В повному обсязі дієздатність фізичної особи в констуційно-правовій сфері виникає при досягненні нею 18 років. В окремих випадках закон передбачає деякі винятки. Так, наприклад, зміна громадянства дітей у разі зміни громадянства батьків а також у разі усиновлення, може відбуватися тільки за згодою дітей, які досягли 16 років (ст. 27 ЗУ "Про громадянство України"), а засновниками молодіжних та дитячих організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 15 річного віку (ст.11 ЗУ "Про об'єднання громадян").

ЕЛЕКТОРАТ - коло виборців, то голосують на виборах за певну політичну партію, її список (за умови пропорційної виборчої системи) та кандидатів (при мажоритарній виборчій системі). Великі, давно створені політичні партії мають значний постійний електорат, особливо при двопартійній системі. За приблизної рівності постійного електорату конкуруючих партій результати виборів можуть визначити ті з виборців, які хитаються, не примикаючи до постійних електоратів, так звані маргінальні. Вивчення електорату за віковими, професійними та іншими категоріями - важлива передумова успішного проведення партіями виборчої кампанії. Термін "електорат" вживається і в широкому значенні, як синонім виборчого корпусу країни.

ЕКСПАТРІАЦІЯ - примусове або добровільне виселення чи переселення за межі батьківщини. Законодавство багатьох країн передбачає видачу дозволу на експатріацію. Такий дозвіл тягне за собою втрату громадянства держави, що надала його, відразу, якщо тільки особа, якій він був наданий, має громадянство іншої держави, або тільки після того, як вона набуде громадянство іншої держави. Дозвіл на експатріацію втрачає свою силу, якщо його власник не набуде нового громадянства протягом певного терміну. Це не стосується особи, яка до моменту одержання дозволу на експатріацію вже має громадянство іншої держави, а не тієї, що видала їй дозвіл.

ЕКСТРАДИЩЯ — видача однією державою іншій (іноземній) державі свого громадянина чи іноземця. Сучасні конституції, як правило беззастережно забороняють видачу своїх громадян іноземній державі (напр., Конституція РФ 1993 p. у п.1 ст. 61). Видача іноземних громадян і осіб без громадянства допускається звичайно тільки у випадках, передбачених міжнародним договором, що зв'язує відповідну державу. Відповідно до загальновизнаних принципів Міжнародного права екстрадиція не допускається в ті держави, де видаваній особі може загрожувати страта чи застосування катувань.

ЗАГАЛЬНІСТЬ ВИБОРЧОГО ПРАВА - один із засадових принципів демократичного виборчого процесу, який означає, що до участі виборах мають бути залучені всі громадяни країни, які досягли встановленого законом віку, без жодних обмежень, за винятком випадків, однозначно вказаних в законі. В Україні право голосу (активне виборче право) мають громадяни, яким на день виборів виповнилось 18 років. Не мають права голосу ті, кого визнано судом недієздатними. Пасивним виборчим правом - можливість бути обраним, зокрема, в народні депутати України – володіє той, хто досяг 21 року, має право голосу і проживає протягом п'яти років в Україні. Президентом України може бути обраний громадянин України, починаючи з 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти перед днем виборів років та володіє державною мовою.

ЗАКОН - нормативний акт, який приймається представницьким органом, регулює найбільш важливі суспільні відносини і має і юридичну силу. Основну і більшу частину діючого українського права складають закони. Провідна роль належить і в правовому забезпеченні економічних та соціально-політичних реформ.

ЗАКОНОДАВЧА ІНІЦІАТИВА - офіційне внесення законопроекту в законодавчий орган відповідно до встановленої процедури. У сучасних державах правом законодавчої ініціативи володіють звичайно депутати парламенту, парламентські комітети, уряд, глава держави, окремі відомства з загальнонаціональною компетенцією. У деяких державах (США, Швейцарія, Італія) існує поняття т.зв. народної ініціативи, тобто право внесення законопроектів від установленого законом визначеного числа виборців. В Україні - це офіційне внесення до Верховної Ради уповноваженим суб'єктом законопроекту або законодавчої пропозиції. ЗАКОНОДАВЧИЙ ПРОЦЕС - це чітко врегульована Конституцією України та Регламентом Верховної Ради діяльність, яка полягає в творенні законів. Виділяють такі основні стадії законодавчого процесу: 1) підготовка законопроекту (законодавчої пропозиції) та внесення його до Верховної Ради - законодавча ініціатива. 2) попередній розгляд законопроекту в комітетах ВРУ. 3) Обговорення законопроекту на пленарних засіданнях ВРУ з його наступним прийняттям або відхиленням (повністю або частково). 4) підписання (санкціонування) та оприлюднення закону.

ЗАКОНОПРОЕКТ - текст пропонованого до прийняття закону, підготовлений для внесення на розгляд законодавчого органу чи референдум. Процес підготовки законопроекту включає ухвалення рішення підготовку проекту, вироблення його тексту, обговорення і обробку первісного проекту, узгодження його з усіма зацікавленимиорганами й організаціями. Після завершення підготовки законопроекту він вноситься на розгляд законодавчого органа в порядку законодавчої ініціативи. По змісту законопроекти підрозділяються на наступні види: публічні, які встановлюють загальні норми поведінки; фінансові, які стосуються будь—яких фінансових питань (асигнування, податки, позики і т.д.); приватні, які стосуються будь-яких фізичних, юридичних осіб і носять характер адміністративних актів (майнові претензії до уряду, статус корпорацій і т.д.). По суб'єктам законодавчої ініціативи законопроекти підрозділяються на урядові, депутатські і т.д. У Франції й у країнах, які відносяться до французької конституційно-правової системи, прийнято розрізняти власне законопроекти (вносяться в парламент урядом) і законодавчі пропозиції (вносяться депутатами).

ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ - це система вихідних принципів організації державної влади в конституційній державі, взаємовідносин конституційної держави з людиною та інститутами громадянського суспільства. Ці принципи визначають і закріплюють основи правового статусу конституційно-правових відносин. До засад конституційного ладу України відносяться: народовладдя; суверенітет і незалежність; республіканська форма правління, яка відповідає вимогам демократії та розподілу влад; унітарний устрій України; людина, як найвища соціальна цінність, утвердження забезпечення її прав і свобод; соціальний захист людини; влад; гарантованість місцевого самоврядування; політична, економічна та ідеологічна багатоманітність; вища юридична сила конституції України і пряма дія її норм; рівність усіх суб'єктів І власності перед законом.

ЗМІШАНА (мажоритарно—пропорційна виборча система) –це виборча система, за якої частина мандатів представницького (як правило половина) розподіляється по одномандатних виборчих округах, а решта - за пропорційним принципом представлена по багатомандатних округах. Так, у Німеччині половину депутатів бундестагу обирають за мажоритарною системою відносної більшості, а другу половину - за пропорційною з партійних списків. З 1997 року Змішана (мажоритарно—пропорційна виборча система) встановлена в Україні по виборах до Верховної Ради. З 450 депутатів половина обирається в одномандатних виборчих округах за ознакою відносної більшості, а друга половина - за списками від політичних партій, виборчих блоків партій. Ця частина виборчої кампанії проводиться по одному багатомандатному загальнодержавному виборчому округу на основі пропорційного представництва.

ІМАМАТ- згідно шиїтської державно-правової концепції, найважливіший інститут здійснення державної і духовної влади, що означає зосередження усіх владних повноважень у руках непогрішного якостями напівбожественного правителя , що стоїть над державою і суспільством. Так, Конституція Ірану 1979 р. розглядає факика (керівника) як гаранта того, що усі державні органи і інститути не будуть відхилятися від розпоряджень ісламу, а її ст. 57 говорить: «Державне керування в Ісламській Республіці Іран здійснюється органами законодавчої, виконавчої і судової влади, що діють під контролем керівника і вождя нації». Повноваження керівника включають: призначення факиків - членів Ради по дотриманню Конституції, Генерального прокурора, Голову Верховного суду, на вищі військові посади, затвердження на посаді Президента Республіки, його звільнення у випадку прийняття Меджлісом відповідного рішення, оголошення амністії і т.д. (ст. 110, 162 Конституції).

ІМПЕРІЯ- це держава, яка утворюється не шляхом добровільно-об'єднання суб'єктів, а шляхом завоювання однією державою іншої держави чи кількох держав.

ІМПІЧМЕНТ— процедура, яка здійснювалась у двопалатному парламенті щодо притягнення до кримінальної відповідальності осіб, котрі є депутатами. Ця процедура була вперше запроваджена наприкінці XV ст. в Англії і застосовувалася щодо урядовців, включаючи радників короля. При цьому сам парламент проводив слідство (палата громад) і виносив присуд (палата лордів), тобто виступав як судовий орган. Звичайно, у такий спосіб вирішувалися справи, пов'язані зловживанням урядовцями своїм службовим становищем.

ІНТЕРПЕЛЯЦІЯ –одна із форм парламентського контролю за діяльністю уряду, прийнята в країнах зі змішаною республіканською і парламентарними формами державного правління. Інтерпеляція – це сформульована групою депутатів і подана у письмовій формі вимога до окремого міністра чи глави уряду (іноді до уряду в цілому) дати пояснення з приводу конкретних дій або з питань загальної політики.

КОНСТИТУЦІЯ- загальний закон держави, який володіє вищою юридичною силою і визначає основи державного устрою, організацію державної влади, стосунки громадянина і держави. Конституція - один з найважливіших інститутів демократії. Сама поява перших конституцій в кінці XVIII ст. (США, Франція) виявилась наслідком ліквідації монархічного абсолютизму; надалі ж основною роллю конституцій було поступове утвердження демократичних форм державності, хоча конституційна історія не у всіх країнах була настільки прямолінійною: були конституції тоталітарного типу, які закріплювали чи прикривали диктаторські режими. Модель сучасної конституції характеризує більш високий рівень демократичних принципів і установок, на яких повинні ґрунтуватись суспільний та державний устрій. Серед цих принципів та установок особливо важливі: верховенство конституції як основногозакону держави; визнання і гарантії прав людини та громадянина на рівні міжнародних стандартів; політичний та ідеологічний плюралізм; обмеження влади держави, її зв'язаність правом (правова держава); передача державі певних соціальних функцій (соціальна держава); забезпечення демократичних форм правління; поділ влад, парламентаризм, загальне виборче право і т.д.; розумне співвідношення централізації і децентралізації в державному (особливо федеративному) устрої; залучення держави в світову співдружність і, як наслідок, визнання примату міжнародного права. Конституція - політичний, юридичний та ідеологічний документ. Як політичний документ, вона закріплює певне співвідношення соціальних сил, політичних партій, груп тиску в суспільстві. Юридичні властивості конституції виражені, зокрема, у тому, що вона є юридичною базою розвитку законодавства, існуючого порядку. Оскільки конституція володіє юридичною силою, всі інші правові акти повинні їй відповідати, що, зокрема, забезпечується системою конституційного, в тому числі судового контролю. Ідеологічний характер конституції полягає в тому, що вона виражає тією або іншою мірою певний світогляд. Абсолютно деідеологізованих конституцій немає.

КОНСТИТУЦІЙНА (обмежена) МОНАРХІЯ -особливий різновид монархічної форми правління, при якій влада монарха обмежена конституцією, наявний виборний законодавчий орган - парламент - і незалежні суди. Конституційна монархія уперше виникла у Великобританії наприкінці XVII в. у результаті буржуазної революції. У сучасному світі конституційна монархія існує в двох своїх формах: дуалістична монархія і парламентська монархія.

КОНСТИТУЦІЙНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ -особливий вид соціальної відповідальності, має складний політико-правовий характер і наступає за конституційний делікт (правопорушення), виражається в особливих негативних наслідках для суб'єкта конституційного правопорушення. Суб'єктами конституційної відповідальності можуть бути вищі посадові особи й органи державної влади. Формами (санкціями) конституційної відповідальності являються: скасування чи призупинення антиконституційного акту, відмова від посади (у порядку імпічменту).

КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС- 1) у широкому змісті вся діяльність вищих органів державної влади, що протікає у формах, установлених нормами конституційного права, а також процес розвитку й удосконалення всіх конституційно-правових інститутів у конкретному суспільстві чи у світі в цілому.

2) У вузькому змісті урегульована процесуальними нормами конституційного права діяльність конституційних судів і квазісудових органів конституційного контролю по розгляду і вирішених конституційно-правових суперечок і справ про конституційні правопорушення. У цьому випадку застосовується також термін «конституційно-судовий процес».

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ -є згідно з Конституцією єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, тобто це є незалежний від законодавчої і виконавчої гілок влади спеціальний судовий орган, який здійснює перевірку нормативних актів на їх відповідність Конституції України шляхом конституційного судочинства.

КОНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ -в сучасних демократичних державах сукупність установлених конституцією процесуальних прав, що служать засобом захисту основних матеріальних прав і свобод людини, а також установлені конституцією правозахисні інститути разом з основними принципами їх діяльності і, нарешті, такі що містяться в конституції особливі правила, що встановлюють межі й умови можливого обмеження прав і свобод людини. До числа перших у демократичних державах, звичайно, відносять право на судовий захист прав і свобод (у т.ч. право на оскарження в суд незаконних дій і рішень органів державної влади і місцевого самоврядування, а також їхніх посадових осіб), право на розгляд своєї справи в тому суді і тим суддею, до підсудності яких дана справа віднесена законом, право на захист, право на одержання кваліфікованої юридичної допомоги (у т.ч. право скористатися послугами адвоката з моменту затримання, арешту чи пред'явлення обвинувачення), право на оскарження в суді незаконного арешту, право не свідчити проти самого себе і своїх близьких, право вважатися невинним, поки зворотне не буде доведено і установлено вироком суду, що вступили в законну силу, (презумпція невинності), право на відшкодування державою шкоди, заподіяної незаконними діями (чи бездіяльністю) органів державної влади чи їхніх посадових осіб, право звертатися в міждержавні органи по захисту прав і свобод людини, якщо вичерпані усі внутрідержавні засоби правового захисту. До числа інституційних конституційних гарантій прав людини у демократичній державі звичайно відносяться незалежний і безсторонній суд, а також інститут парламентського уповноваженого по правах людини (див. Омбудсман). Третій вид конституційних гарантій прав людини складають правила, що встановлюють підстави і межі можливого обмеження прав і свобод людини. Згідно з цими правилами, закон, що встановлює чи обтяжує відповідальність, зворотної сили не має, ніхто не може нести відповідальність за діяння, яке в момент його вчинення не визнавалося правопорушенням, перерахування в конституції визначених прав і свобод не повинно тлумачитися як заперечення чи применшення інших загальновизнаних прав і свобод людини, права і свободи людини (і громадянина) можуть бути обмежені законом тільки в тій мірі, у який це необхідно для захисту конституційного ладу, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони і безпеки держави. Крім того, новітні конституції (включаючи Конституцію України 1996 р.) конкретно вказують, які з закріплених у них прав і свобод людини можуть бути обмежені чи припинені в період дії різного роду режимів надзвичайного стану, а які не підлягають обмеженню ні в яких випадках.

КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВОВІДНОСИНИ -суспільні відносини, які урегульовані нормами конституційного права або такі, що виникли на їх основі; індивідуалізовані суспільні зв'язки між суб'єктами конституційного права. Змістом конституційних правовідносин є соціальна поведінка (діяльність) суб'єктів конституційного права, що забезпечується і направляється державою шляхом визначення їх конкретних прав і обов'язків.

КОНСТИТУЦІЙНІСТЬ- відповідність суспільних відносин, актів та дій органів держави Основному Законові країни, один ізнайважливіших аспектів законності. Поняття конституційності (конституційної законності) використовується як для оцінки політичного режиму в цілому (чи справді він відповідає конституції, чи тій або іншій мірі розходиться з нею), так і для оцінки конкретних ситуацій та дій органів державної влади, особливо вищих, також партій, інших громадських об'єднань. Особливе місце займає питання про конституційність законів та інших правових актів, тобто їх відповідність конституції, яка володіє вищою юридичної силою.

КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА НАУКА -система знань про конституційно-правові норми, про виникаючі в результаті дій таких норм конституційно-правові відношення. Конституційного права наука дає цим нормам і відношенням наукову оцінку, прогнозує розвиток галузі конституційного права, вивчає історію самої науки, її методи і т.д. Існує єдина конституційного права наука, що досліджує в порівняльному плані конституційні проблеми усіх держав різних соціальних і політичних систем.

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ –це особливий вид юридичної відповідальності, яка передбачається конституційно-правовими нормами. Конституційно-правова відповідальність носить не репресивний або матеріальний, а політичний і моральний характер. Вона не розповсюджується на громадянина, якщо він не є посадовою особою, суб'єктом конституційно-правової відповідальності може виступати тільки орган публічної влади або його посадова особа.

КОНСТИТУЦІЙНО - ПРАВОВА НОРМА -це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які складають предмет галузі конституційного права.

КОНСТИТУЦІЙНО - ПРАВОВІ ІНСТИТУТИ -визначені системи норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємозалежні суспільні відносини й утворюючі відносно самостійну групу. До числа конституційно-правових інститутів відносяться такі, як правовий статус людини і громадянина, основи суспільного ладу, форма правління, виборче право (в об'єктивному змісті), народне представництво, конституційний нагляд і інші Ці великі інститути, у свою чергу, складаються з великої кількості менших.

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЛЮДИНИ -сукупність гарантованих конституцією прав і свобод, а також установлених конституцією обов'язків людини. Основними принципами конституційно-правового статусу людини у сучасних демократичних державах є: невід'ємність прав і свобод людини, воля людини в здійсненні приналежних їй прав і свобод, гарантованість прав і свобод людини, рівноправність, єдність і взаємозв'язок прав, свобод і обов'язків людини.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ ЗАКОН -у ряді країн один з головних джерел конституційного права. В одних країнах (країни французької мови, а також Румунія й інші) конституційний закон - це закон, що вносить зміни в конституцію, в інших (РФ, Казахстан) конституційний закон приймається з питань, передбачених конституцією. У першому випадку процедура прийняття конституційного закону збігається з процедурою зміни конституції, у другому випадку конституційний закон приймається в спеціальному ускладненому порядку, що звичайно відрізняється від процедури зміни конституції. В окремих країнах конституційним законом називаються закони, що складають у сукупності конституцію даної держави (напр., у Швеції - про престолонаслідування 1810 p., Форма правління 1974 p., )

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗВИЧАЇ -правила поведінки основних суб'єктів конституційного права, які ніде в офіційних виданнях не записані в якості таких, однак протягом тривалого часу застосовувані і мовчазливо санкціоновані державою. Найчастіше ці правила являють собою визначений спосіб реалізації конституційно-правових норм. Конституційно-правові звичаї не підлягають примусовому здійсненню через суд.

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО -у деяких країнах (напр., у Німеччині) відособлена сукупність норм (підгалузь) конституційного (державного) права, що регулюють порядок розгляду справ у конституційних судах. Норми конституційно-процесуального права містяться, як правило, у законах про конституційний суді і регламентах конституційного суду. У більш широкому змісті конституційно-процесуальне право охоплює і норми парламентської процедури.

КОНТРАСИГНУВАННЯ АКТІВ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ -скріплення підписом глави уряду або (та) окремого члена уряду акта глави держави. Без такого підпису цей акт недійсний. У різних країнах сфера застосування інституту контрасигнування є різною.

КОНФЕДЕРАЦІЯ(лат. confederation - союз, об'єднання) форма союзу держав, при якій держави, що входять в союз, зберігають свій суверенітет у повному обсязі. Конфедерація сполучає у собі риси як міжнародно-правової, так і державної організації. В даний час у світі є тільки одна конфедерація — Європейське Співтовариство. У різний час конфедераціями були: Австро-Угорщина до 1918 p., Швеція і Норвегія до 1905р., США з 1781 по 1789 р., Швейцарія з 1815 по 1848 р. м., з 1958 по 1961 р. Конфедерацію складали Єгипет і Сирія, з 1982 по 1989 р. - Гамбія і Сенегал. Досвід історій конфедерацій свідчить про те, що ця форма є перехідної або до повного розпаду союзу, або до федеративної форми державної устрою. Для конфедеративної форми державного устрою характерні наступні риси: 1. Конфедерація утворюється на основі відповідних договорів. 2. Суб'єкти конфедерації мають право вільного виходу з неї. 3. Суверенітет у конфедерації належить державам, що входять у її склад. Ніякі рішення союзної влади не мають сили без згоди суб'єктів конфедерації. 4. У предмет ведення конфедерації входить невелике коло питань (звичайно війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної армії, системи комунікацій і т.п.). 5. У конфедерацію утворюються тільки ті державні органи, які необхідні для вирішення задач, особливо виділених по договірним актам. Зокрема, немає судових органів. 6. Парламент конфедерації формується представницькими органами її суб'єктів, які зобов'язують свої делегації неухильно дотримуватись виданих ними інструкцій і вказівок. 7. Постійнодіючі державні органи конфедерації позбавлені владних повноважень. 8. Суб'єктам конфедерації належить право нуліфікації, тобто відмова в визнанні чи відмова в застосуванні актів союзної влади. 9. Бюджет конфедерації формується за рахунок добровільних внесків її суб'єктів. 10. Суб'єкти конфедерації мають право встановлювати митні й інші обмеження, що перешкоджають пересуванню осіб, товарів, послуг і капіталів. 11. Як правило, у конфедерації відсутня єдина система грошового обігу. 12. Військові формування набираються суб'єктами конфедерації, причому нерідко зберігається їхнє подвійне підпорядкування органам конфедерації і її суб'єктів. 13. У конфедерації немає союзного громадянства.

КОНФЕСІОНАЛІЗМ(від лат. Contesioe - сповідання) - термін, який застосовується в конституційному праві, який означає організацію державної влади відповідно до розподілу суспільства на релігійні громади. В даний час конфесіональна система державного устрою зберігається в Лівані.

КООПТАЦІЯ- уведення до складу якогось виборного колегіального органу нових членів, що відбувається відповідно до рішення самого цього органу, без звернення до виборців. Кооптація може бути прийнятою лише за складних соціально-політичних умов, коли обставини роблять неможливим негайне проведення додаткових виборів.

КУРІАЛЬНА ВИБОРЧА СИСТЕМА- спосіб виборів до представницьких установ, який не відповідає принципу рівності виборчого права і проводиться не по виборчих округах і від усієї кількості виборців на них, а по виборчих куріях - окремих верствах населення відповідно до визначених кожній з них квот.

ЛЕГІТИМНІСТЬ- політико-правове поняття, яке означає позитивне ставлення населення країни, його великих груп, суспільної думки до діючих інститутів державної влади. У політичному плані легітимація означає, що на даному етапі діяльність державної влади (або її окремих інститутів) схвалюється і підтримується більшістю населення. Розрізняють три види легітимності: традиційний, заснований на державних відносинах, неписаних звичаях, традиціях і т.п.; харизматичний (емоційно-вольовий, що ґрунтується на авторитетові особи, вірі у вождя); раціональний (базується на розумних судженнях, у тому числі на прийнятому в державі з метою регулювання суспільних відносин порядкові). Одним із проявів раціональної легітимації є легітимація юридична. У цьому випадку існування якогось органу, організації, процедури, функції, інституту та інші опирається на встановленні або визнанні їх правом.

МАЖОРИТАРНА ВИБОРЧА СИСТЕМА -один з основних способів проведення парламентських та інших виборів. При мажоритарній системі кандидат виступає особисто (він може бути при цьому висунутий партією або іншим способом) і для того, щоб бути вибраним, повинен отримати у виборчому окрузі, де він балотується, необхідну кількість голосів. Залежно від того, яка необхідна кількість встановлена законом і скільки депутатів посилається в парламент, або інший виборчий орган кожний виборчий округ, розрізняють декілька різновидів мажоритарної системи. При одномандатній системі відносної більшості територія країни розбивається на приблизно рівні за чисельністю виборчі округи, в кожному з яких вибирається один депутат і переможцем вважається той із кандидатів, хто отримав більше, ніж інші, голосів. Для цього достатньо одного туру виборів. При одномандатній системі абсолютної більшості для того, щоб бути вибраним, кандидат повинен отримати не тільки більше голосів, ніж його суперники, але і зібрати при цьому більше половини (50%) голосів виборців які взяли участь у виборах. Якщо в першому турі ніхто з кандидатів не досяг такого результату, призначається другий тур, який виходять два кандидати, що отримали в 1-му турі найбільшу кількість голосів. Обраним вважається депутат, який отримав більше голосів, ніж його суперник (відносну більшість). При багатомандатній системі від кожного із виборчих округів обирається два (або більше) депутати. Як правило, це вибори в один тур за принципом відносної більшості. Недолік мажоритарної системи у тому, що вона робить можливим різку невідповідність числа мандатів, отриманих політичною партією або іншими виборчими об'єднаннями, кількості зібраних голосів у масштабі всієї країни (або регіону, де проводяться вибори). Однак, ця система дає можливість виборцю оцінити особистості конкретного кандидата, а не голосувати за в значній мірі безликий партійний список.

МАЙНОВИЙ ЦЕНЗ— вимога виборчого закону, відповідно до якого виборче право (активне чи пасивне) дається тільки громадянам, що мають майно визначеної вартості чи вносять податки не нижче визначеної суми. У XIX ст. Майновий ценз був розповсюджений всюди у світі, у даний час зустрічається рідко, тому що суперечить принципу рівноправності громадян. Зберігається, напр., у Канаді, де у верхню палату парламенту (сенат) може бути обраний тільки громадянин, що володіє нерухомим майном вартістю як мінімум у 4000 доларів.

МАНДАТ ДЕПУТАТСЬКИЙ- функція члена колегіального представницького органу державної влади (парламенту), яка, звичайно, пов'язана з його обранням і наділенням певними повноваженнями (правами й обов'язками) у сфері владарювання, визначеними конституцією та законами. З іншого боку, мандат - це зміст відповідних повноважень. Нарешті, мандатом іноді називають спеціальний документ, що може видаватися депутату і засвідчувати наявність у нього згадуваних повноважень. Термін «мандат» прийшов з римського права, за яким мандатум (доручення) - це цивільно-правовий договір, коли одна особа (манданс, довіритель) доручає, а інша особа (мандатарій, повірений) приймає на себе виконання якихось дій. Знаменно, що в станово-представницьких установах часів феодалізму, які були своєрідним предтечею сучасних парламентів, представництво мало, по суті, цивільно-правовий характер. Сучасне представництво, здійснюване членами парламенту, за своєю природою має політичний, а за змістом - конституційно-правовий характер. Кожний депутат вважається представником усього народу (виборчого корпусу), а не виборців конкретного округу.

МАТЕРІАЛЬНА КОНСТИТУЦІЯ- становить собою акт або велику кількість прийнятих у різні часи нормативних актів, судових рішень та конституційних звичаїв, які визначають засади державного ладу, основи організації органів державної влади, закріплюють і гарантують права і свободи людини, регулюють її взаємовідносини з державною владою. Матеріальна конституція не носить формалізованого характеру, тобто акти, які її складають, не мають вищої юридичної сили по відношенню до інших законів.

МЕТОД КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ - це сукупність прийомів і засобів, з допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конституційного права.

МЕТОД НАУКИ- це сукупність правил, засобів, принципів наукового пізнання, які забезпечують отримання об'єктивних достовірних знань. Важливе місце серед них займають наступні методи: 1) формально-юридичний, що застосовується при дослідженні нормативних джерел; 2) порівняльно-правовий, що дозволяє аналізувати різні моделі конституційно-правового регулювання; 3) історичний, що дозволяє вивчати динаміку становлення конституційно-правових інститутів, їх історичний розвиток; 4) системний, застосування якого дозволяє аналізувати структуру всієї галузі конституційного права, взаємозв'язок конституційно-правових інститутів; 5) статистичний, за допомогою якого вивчається практика реалізації конституційно-правових норм, ефективність їх дії; 6) конкретно-соціологічний (вивчення громадської думки, проведення експериментів тощо).

МИРОВІ СУДИ - нижча ланка судової системи в США, Італії, Швейцарії, Греції, Мексиці і ряді інші країн. Мирові суди розглядають справи про малозначні злочини і правопорушення, а також дрібні цивільні суперечки між приватними особами.

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ - самостійне вирішення населенням питань місцевого значення безпосередньо (референдуми, зібрання жителів) і через створювані ними органи.

МОНАРХ (гр. - одноособовий правитель) - одноособовий глава держави, що здійснює владу за власним правом, а не в порядку делегації. За рідким винятком, влада монарха є довічною і передається в спадщину. В усіх монархічних країнах монарха є за законом недоторканною особою і ніякій відповідальності не підлягає. У різних країнах монарх носить різні назви: король - у Великобританії, Іспанії, Данії, Швеції, Бельгії, султан - у Малайзії, Брунеї, Оману, емір - у Кувейті, ОАЕ, великий герцог - у Люксембурзі, князь - у Ліхтенштейні.

МОНАРХІЯ (гр. - єдиновладдя) - форма правління, при якій главою держави є монарх; влада монарха, як правило, є довічною і передається в порядку престолонаслідування. У сучасному світі зберігаються два історичних типи монархії - абсолютна і конституційна. Конституційна монархія існує в двох видах, що розрізняються ступенем обмеження влади монарха. Дуалістична монархія - перехідна форма правління, при якій монарх зосереджує у своїх руках усю виконавчу владу, формує уряд, відповідальний перед ним, а не перед парламентом, а законодавча влада юридично належить парламенту. Дуалістична монархія характерна для країн із сильними пережитками феодалізму. Парламентська монархія являє собою набагато більш демократичну форму правління. У парламентарній монархії відсутній будь-який дуалізм: права монарха обмежені у всіх сферах здійснення державної влади. Він позбавлений права самостійно здійснювати формально збережені за ним повноваження, усі вихідні від нього акти мають потребу в схваленні міністрів (т.зв. контрасигнація). Виконавча влада здійснюється урядом, який; відповідальність перед парламентом. Особливий різновид монархії - виборна (чи виборча), що поєднує елементи монархії і республіки. Та монархія існує нині в Малайзії, де главою держави є монарх, що обирається на 5 років особливою нарадою з представників монархій штатів, що входять у федерацію.

МУНІЦИПАЛІТЕТ- у ряді держав: 1) Сукупність виборних органів місцевого самоврядування і самоврядування. У деякий країнах (напр., у США, Великобританії) муніципалітетом називаються лише органи міського управління. У місті Москві муніципалітетом називається органи місцевого самоврядування, що включає в себе муніципальні зборці і голову місцевої адміністрації (главу муніципалітету). Муніципалітети обираються населенням відповідних адміністративно-територіальних одиниць і розглядаються в конституційному праві як привселюдно правові корпорації. Як правило, муніципалітет складається з виборної колегії на чолі змером, бургомістром і т.п. і чиновницького виконавчого апарату. Муніципалітети можуть бути власниками муніципальних підприємств, житлового фонду й інші майна; вони відають державної школами, санітарними службами, місцевою поліцією, а в ряді країн керують різними утвореннями по медичному обслуговуванню і соціальному забезпеченню. Головне джерело власних доходів муніципалітету - місцеві податки з населення. 2) Самоврядна громада з правами юридичної особи.

МУНІЦИПАЛЬНЕ ПРАВО- у ряді країн підгалузь конституційного права, що включає систему норм, що регулюють організацію місцевого самоврядування. У Російській Федерації у даний час муніципальне право як особлива підгалузь державного права знаходиться в стадії формування.

НАРОДНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ- передбачає наявність механізмів і засобів, які забезпечують реальну участь населення в управлінні справами держави і суспільства та визнання народу єдиним джерелом влади.

НАРОДНІ ДЕПУТАТИ УКРАЇНИ (парламентарії) -це обрані народом особи, які є членами парламенту України – Верховної Ради. Вони наділяються спеціальною право- і дієздатністю, дає можливість брати участь у законотворчій діяльності та здійсненні інших функцій Верховної Ради України.

НАСЕЛЕННЯ— сукупність людей, які проживають на даній території і мають з нею постійний правовий зв'язок.

НАУКА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА -це галузева юридична наука, яка становить собою цілісну систему знань, висновків та ідей щодо основ повновладдя народу, правового статусу людини та громадянина, організації та діяльності органів державної влади, засад місцевого самоврядування тощо. Вона вивчає конституційно-правові норми, практику їх реалізації, досліджує закономірності розвитку галузі конституційного права, формулює практичні рекомендації з метою вдосконалення конституційно-правових норм та конституційно-правових відносин. В сучасній світовій науці виділяють два основні напрямки науки конституційного права: радикалістський та ліберальний.

НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВА- характеристика конституційно-правового статусу держави, що означає, що дана держава є формою самовизначення конкретної нації (у етнокультурному змісті слова), виражає насамперед волю саме цієї нації. Положення про національний характер держави міститься, напр., у ст. 1 Конституції Румунії 1991 р.

НАЦІОНАЛЬНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ-це повновладдя нації, її політична свобода, право і реальна можливість визначати характер свого національного життя, включаючи утворення самостійної держави.

НАЦІОНАЛЬНОСТІ ЦЕНЗ— вимога конституції чи виборчого закону, відповідно до якого для володіння активним чи пасивним виборчим правом необхідно належати до визначеної національності. Обмеження активного виборчого права за допомогою національності цензу у даний час практично не зустрічається, однак зберігаються випадки обмеження за цією підставою пасивного виборчого права. Так, напр., відповідно до Конституції Сирії 1973р. президентом цієї держави може бути тільки особа арабської національності, а Конституція Туркменістану 1992 р. допускає президентом країни тільки туркмена. При цьому необхідно, однак, мати на увазі, що конституції деяких держав ототожнюють термін національність із громадянством: Основний закон ФРН, говорячи про «німців», має на увазі всіх громадян німецької держави незалежно від їхнього етнічного походження і т.д.

НЕВІДЧУЖУВАНІ ПРАВА- вживаються також терміни: природні, невід'ємні. Ця конституційна формула повинна показати, що основні права людини належать їй як такій, а не подаровані особі державною владою. Поняття невідчужуваних прав було вироблене Європейським Просвітництвом XVIII ст. у боротьбі з ідеологією і практикою монархічного абсолютизму. Першими юридичними актами, де це поняття було закріплене, стали французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р. і американська Декларація Незалежності 1787 р. Поняття невідчужуваних (невід'ємних) прав людини використано в багатьох сучасних міжнародно-правових документах про права людини і в діючих конституціях.

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ- здатність і можливість діяти самостійно і бути захищеним від тиску зовні. Поняття характеризує різні принципи та інститути конституційного права: суверенітет держави, поділ влад, правовий статус особи, статус суддів. Щодо конституційного права, суверенітет - незалежність від будь-якої влади всередині і за межами країни. Розподіл влад - визнання законодавчої, виконавчої і судової влади самостійними: в межах своїх повноважень кожна із них має право приймати рішення незалежно від двох інших. Незалежність як аспект правового статусу людини і громадянина, знаходить своє вираження в змісті ряду конституційних прав і свобод, зокрема, таких як недоторканість приватного життя і особиста недоторканість.

ОРГАН ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ- це організаційно відокремлена і відносно автономна складова частина єдиного державного апарату України, що становить собою колектив громадян України (одну особу) - державних службовців -, заснований у встановленому законом порядку для виконання завдань та функцій держави, наділений з цією метою відповідними державновладними повноваженнями, які реалізуються у визначених законом правових та організаційних формах.

ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ -відповідно до принципу розподілу влад утворюються для здійснення виконавчої та розпорядчої діяльності з керівництва господарською, соціальне-культурною та адміністративно-політичною сферами життя суспільства.

ОРГАНИ ЗАКОНОДАВЧОЇ ВЛАДИв демократичних державах - це представницькі законодавчі органи — народні (національні) представництва або легіслатури (лат. lex - закон + latus - внесений), - які утворюються шляхом вільних і загальних виборів. Вони виражають волю всього народу і їх основною функцією згідно з принципом розподілу влад є законотворчість.

ОРГАНИ СУДОВОЇ ВЛАДИ- суди - відповідно до принципу розподілу влад здійснюють судову владу шляхом конституційного, цивільного, кримінального та адміністративного судочинства,

ОСОБИ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА- це особи, які проживають або перебувають на території України і не є громадянами України та не мають достовірних доказів своєї належності до громадянства (підданства) іноземної держави.

ПАЛАТИ ПАРЛАМЕНТУ- складові побудови парламенту. Парламент може бути однопалатним (монокамералізм) або двопалатним (бікамералізм). Іноді термін «палата», або «палата парламенту», використовується для позначення однопалатного парламенту. Двопалатність тривалий час була типовою рисою парламентаризму. Історично створення або збереження (як своєрідний рудимент побудови станово-представницьких установ) верхніх палат відображало компроміси, що були досягнуті за результатами європейських революцій ХУП-ХУШ ст. між буржуазією і феодалами в їх боротьбі за політичну владу. Нині двопалатність уже не має значення типової риси явища парламентаризму. Якщо до Другої світової війни однопалатні парламенти в Західній Європі в умовах демократичного правління існували лише в Люксембурзі і Фінляндії, то в наш час відповідна побудова парламентів стала такою ж прийнятною, як і бікамералізм. Характерно, що після Другої світової війни, однопалатні вищі представницькі органи в умовах так званої держави народної демократії були утворені в усіх країнах Центральної та Східної Європи. Проте на початку 90х років у Польщі, Румунії, Словенії, Чехії та Хорватії звернулися до двопалатної побудови парламентів. У наш час існування верхніхпалат парламентів перш за все пояснюється потребами оптимізації організації самих парламентів. Акцент ставиться на необхідності забезпечити врівноважений підхід у парламентській роботі, надати їй високого професійного рівня. Нерідко стверджують, що верхні палати мають стримувати нижні, створювати такі умови, за яких буде забезпечено зважений законодавчий процес і виключено прийняття непродуманих і поквапливих рішень. У федеративних державах двопалатна побудова вважається чи не обов'язковою і пояснюється необхідністю представництва у парламенті інтересів суб'єктів федерацій та не населення. Прийнято формулу, за якою члени нижніх палат парламентів представляють увесь народ (виборчий корпус), а члени верхніх - тільки відповідний суб'єкт федерації (штат, землю, кантон, провінцію тощо). У двопалатних парламентах палати мають різні назви. Однією з найбільш поширених назв нижніх палат є палата представників (депутатів). Часто замість слова «палата» вживаються слова «конгрес» або «асамблея». До верхніх палат найчастіше вживається назва «сенат». Тому такі назви нижніх палат, як національні збори (Франція), палата громад (Великобританія і Канада), сейм (Польща), а також такі назви верхніх палат, як палата лордів (Великобританія), палата провінцій (Хорватія) або палата радників (Японія) є скоріше винятками із загального правила. В окремих федеративних державах назви палат парламентів не тільки відображають відповідну форму державного устрою, а й несуть на собі відбиток різного характеру представництва. Так, в Австрії нижня палата зветься національною радою, а верхня - союзною радою. У Швейцарії - відповідно національною радою і радою кантонів, у Росії - державною думою і радою федерації, в Югославії - віче громадян і віче республік, в Індії - народною палатою і палатою штатів. Назви палат парламенту ФРН - бундестаг і бундесрат (союзні збори і союзна рада) - засвідчують лише федеративний устрій цієї держави. Найбільш істотне значення в характеристиці побудови парламентів має порядок формування палат. Нижні палати двопалатних парламентів, так само як і однопалатні парламенти в цілому, практично повсюди формуються на основі загальних і прямих виборів. Такий порядок формування нижніх палат іноді забезпечує представницький характер парламентів у цілому. Порядок формування верхніх палат суттєво різниться і, як правило, відмінний від прийнятого для нижніх. У ряді країн застосовуються прямі вибори. Вони нерідко проводяться не лише на основі дещо відмітного виборчого права, а й з використанням інших, порівняно з виборами до нижніх палат, виборчих систем (Італія, Польща, Румунія, Чехія, Японія). Свої особливості мають прямі вибори до верхніх палат парламентів деяких федеративних держав. Представництво в таких палатах має не загально територіальний характер, а, насамперед, враховує наявність суб'єктів федерацій. При цьому від кожного суб'єкта обирається рівна кількість депутатів (Австралія, Бразилія, Мексика, США, Швейцарія тощо). В окремих країнах склад верхніх палат формується шляхом непрямих виборів (Австрія, Нідерланди, Франція). Формуються верхні палати парламентів і на невиборній основі, зокрема на основі призначення їх членів (Канада, ФРН). Самі ж процедури призначення можуть бути різними. Відомий також змішаний спосіб формування верхніх палат, який сполучає згадані та деякі інші відповідні способи.

ПАРЛАМЕНТ - загальнонаціональний, постійно діючий колегіальний представницький вищий орган державної влади, зміст компетенції якого насамперед полягає в реалізації функції законотворчості. І хоча у цьому беруть участь інші вищі органи держави, зокрема президент, уряд, реалізуючи право законодавчої ініціативи, або глава держави, накладаючи вето на прийнятий парламентом закон, саме парламент є єдиним органом законодавчої влади, саме

йому притаманні повноваження із законотворчості. До основних сфер парламентської компетенції також віднесено прийняття державного бюджету і контроль за діяльністю органів виконавчої влади. Сучасна конституційна теорія і практика не визнає парламенти верховними органами влади, тобто такими, що верховенствують у державному механізмі. Це суперечило б ідеї установчої влади і концепції поділу влад, котрі стосовно установчої влади є вторинними, «встановленими» нею владами. Парламент, як зазначалося, є; лише органом однієї з цих влад - законодавчої. На відміну відмісцевих представницьких органів - муніципалітетів, - акти парламенту діють у просторі на всій території держави, і він сам є загальнонаціональним колегіальним представницьким органом. У порівнянні з іншим загальнонаціональним органом відповідного характеру - установчими зборами (конституантою), - парламент діє на постійній основі. Представницьку природу парламенту забезпечує те, що його склад повністю або частково обирається народом (виборчим корпусом). Нарешті, від іншого подібного за порядком формування органу, яким є всенародно обраний глава держави - президент, - парламент відрізняє його колегіальний характер. Разом із главою держави (монархом або президентом), урядом і вищими судами загальної і спеціальної юрисдикції парламент віднесено до вищих органів держави. Діяльність парламентів визначає характер і зміст явища парламентаризму. Парламентаризм - це система взаємодії суспільства і держави, для якої історично характерним стало визнання провідної, а в наш час - особливої і важливої - ролі парламенту у здійсненні державновладних функцій. Явище парламентаризму притаманне в тій чи іншій формі кожній демократичній країні. Самі ж парламенти можуть реально існувати і функціонувати тільки в умовах демократичного політичного режиму, і їх існування є, по суті, однією з головних ознак наявності такого режиму. Парламентаризм за своєю природою принципово відмінний від моделі радянської представницької системи. Ця відмінність, насамперед, полягає в тому, що за умов парламентаризму відсутня будь-яка «вертикаль» зв'язків змістового характеру між представницькими органами публічної влади - парламентом і муніципалітетами. Останні є представницькими органами місцевого самоврядування. Тому парламент щонайменше неточно іменувати «вищим представницьким органом державної влади». Історично явище парламентаризму було пов'яне з європейськими революціями XVII-XVIII ст. Протягом їх та в процесі подальшого суспільного розвитку ф

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Порівняльна характеристика форм правління країн Центральної та Східної Європи	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.