Структура нотаріальних органів

Чинний Закон України «Про нотаріат» передбачає поділ нотаріусів на державних, які працюють у державних нотаріальних конторах і державних нотаріальних архівах, та нотаріусів, які займаються приватною нотаріальною діяльністю. При цьому слід наголосити, що запровадження інституту приватного нотаріату з одночасним збереженням державного був викликаний об'єктивною необхідністю, що склалася на момент прийняття закону.

Важливими аргументами на користь появи «вільного» нотаріату є зменшення навантаження на державних нотаріусів, зручність для осіб, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій, самофінансування нотаріусами своєї нотаріальної діяльності, а також можливість утворення ними додаткових робочих місць і сплата податків до бюджету. На жаль, ще існує думка, що поділ нотаріусів на державних та приватних є градацією якості надання ними правової допомоги або що документи, оформлені державними нотаріусами, більш якісні або мають більшу юридичну силу порівняно з аналогічними, виконаними приватними нотаріусами. Проте проблемами державного нотаріату залишаються невисока заробітна плата, гірше матеріально-технічне забезпечення і навіть повна відсутність державних нотаріальних контор у певних регіонах через нестачу фахівців, які б мали бажання працювати за таких умов. Крім того, внаслідок переходу до ринкових відносин значно зріс документообіг, а отже, і обсяг завдань, що покладаються на нотаріусів України. Через це виникло багато ускладнень, зокрема, неможливість вчасно завірити документи, отримати консультації тощо. Держава не могла власними силами збільшити кількість державних нотаріальних контор та залучити більше нотаріусів, оскільки це потребувало значних коштів. Найбільш правильним виходом з цієї ситуації і стало започаткування в Україні приватного нотаріату.

Зараз існують прибічники ліквідації державних нотаріальних контор, до аргументів яких належить те, що державні нотаріальні контори утримуються за рахунок бюджету, тому їхнє існування – додатковий тягар для бюджету, тоді як приватні нотаріуси здійснюють свою діяльність на засадах самоврядування. Прихильники ж існування державних нотаріальних контор пов'язують їх існування з можливістю незаможних верств населення отримати нотаріальну допомогу.

Проте, слід відзначити, що співіснування державних та приватних нотаріальних контор доведено часом, і в якості аргументів на користь саме такої системи нотаріальних органів можна привести і позитивний вплив конкуренції між приватними і державними нотаріусами, що має певним чином відображатись на якості і вартості послуг, і те, що приватні нотаріуси не оберуть невигідний нотаріальний округ, і недосконалість законодавства, недостатній контроль з боку держави за діяльністю приватних нотаріусів.

Приватна нотаріальна діяльність являє собою зареєстровану у встановленому законом порядку діяльність особи, яка має свідоцтво про право на зайняття такою діяльністю, організовану на засадах самостійності та персональної відповідальності, з посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій, передбачених законом. Приватний нотаріус має специфічний статус – він одночасно є посадовою особою, наділеною державною владою, незалежно від того, що він фактично не перебуває на державній службі, та спеціалістом вільної юридичної професії.

Отже, вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною практикою (приватні нотаріуси).

Слід відзначити, що документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

В обласних центрах, містах Києві, Сімферополі та Севастополі діють державні нотаріальні архіви, які є складовою частиною Національного архівного фонду і здійснюють тимчасове зберігання нотаріальних документів.

У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 37 Закону України «Про нотаріат», вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Крім того, певні нотаріальні дії (посвідчення заповітів і доручень), згідно із ст. 40 Закону України «Про нотаріат», можуть вчинятись:

- головними лікарями лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв тощо;

- капітанами та начальниками експедицій;

- командирами (начальниками) військових частин, об'єднань, установ і закладів;

- начальниками місць позбавлення волі та іншими посадовими особами, зазначеними в законодавстві.

Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на дипломатичні представництва України.

Безпосереднє управління державними нотаріальними конторами, а також контроль за законністю виконання приватними нотаріусами своїх обов'язків здійснюють Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції Ради Міністрів АРК, управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

У ст. 16 Закону України «Про нотаріат» зазначається, що нотаріуси можуть об'єднуватися у регіональні, загальнодержавні, міжнародні спілки та асоціації. Згідно з цим створена Українська нотаріальна палата, яка є добровільною громадською організацією нотаріусів.

З викладеного можна зробити висновок, що нотаріальні органи мають таку структуру

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Присяга нотаріуса, його права та обов’язки	\|	Нотаріальні дії за нотаріальною діяльністю нотаріусів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.