Факторинг .

Факторинг — це операція, що поєднує в собі кредитування клієнта з метою формування обігового капіталу, а також низку посередницько-комісійних послуг. Суп. факторингу полягає в тому, що банк купує у клієнта право на вимогу боргу. Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, пов'язані з поставкою товарів чи надання послуг. Факторинг є порівняно новою ефективною системою покращання ліквідності, та зменшення фінансового ризику в організації платежів. Також банк може надавати клієнту інші послуги, такі як ведення бухгалтерії, інформаційні, юридичні послуги.

У факторингу беруть участь 3 сторони:

1 фактор (спеціалізована установа, спеціальний відділ комерційного банку);

2 постачальник;

3 покупець.

Розрізняють 2 види факторингу:

--конвенційний, який є комплексною системою обслуговування клієнта і зосереджує в собі бухгалтерські, юридичні, консультаційні та інші послуги. Фактично за клієнтом зберігаються лише виробничі функції;

--конфіденційний, що обмежується тільки дисконтуванням рахунків-фактур. Переваги цього виду факторингу для клієнта полягають у тому, що він є більш незалежним від банку.

Факторингова послуга може надаватися банком як у поєднанні з фінансуванням, так і без фінансування. За факторингу без фі. нансування клієнт подає фактору документи, що підтверджують відвантаження товару, а фактор зобов'язується отримати на користь клієнта грошові кошти. Тобто роль фактора зводиться до інкасування фінансових документів. Факторинг з фінансуванням полягає в тому, що фактор купує рахунки-факгури клієнта і виплачує йому грошові кошти у розмірі 80—90 % від суми боргу. Решта 10—20 %, що лишилися, банк отримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає отриману суму клієнту.

Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між банком і клієнтом, у якій має бути зазначено вид факторингу: закритий чи відкритий. За відкритого факторингу дебіторам надсилається повідомлення про укладання угоди і пропонується здійснити платежі безпосередньо фактору. За закритого факторингу дебітори направляють кошти клієнту, а той розраховується з фактором.

У договорі може передбачатися: право регресу — право повернення фактором клієнту нес плачених покупцем розрахункових документів з вимогою повернення коштів; негайна оплата фактором розрахункових документів, щойно вони будуть йому пред'явлені (фактично це означає кредитування фактором клієнта).

Схема факторингової операції досить проста.

1. Після отримання документів про постачання товарів (послуг) банк (після перевірки платоспроможності покупця) виплачує своєму клієнту, як правило, від 60 до 90 % суми платежу за поставлений товар або вартості наданої послуги. Інші 10—40% суми боргу банк тимчасово утримує у зв'язку з прийняттям ризику погашення боргу. Вартість фактичного обслуговування залежить від виду послуг, фінансового становища клієнта тощо.

2. Боржник одержує від клієнта або фактора письмове повідомлення про нереуступлсння права грошової вимоги.

3. Боржник повертає борг за поставлені йому товар або послугу на умовах відстрочення платежу шляхом переказу коштів на спеціальний рахунок фактора. Після цього фактор поганім заборгованість, переуступлену на його користь клієнтом,

Вартість факторингових послуг має містити:

1 відсотки, які клієнт платить за фінансові ресурси, котрі надає фактор;

2 факторингову комісію за послуги, яка включає в себе прийняття ризику виконання грошової вимоги.

На сьогодні не існує будь-яких обмежень щодо встановлення вартості факторингу. Але, як правило, крім відсотків власне за позикою, клієнт платить комісію у розмірі 0,5—1 % від обороту залежно від суми боргу та терміну відстрочки платежу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лізинговий кредит.	\|	Іпотечний кредит.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.