Постімпресіоністична традиція

Постімпресіоністи наслідували живописні завоювання імпресіоністів, виходячи в своїй творчості з видимо-сприйманої навколишньої реальності, але всі вони протестували проти вузькості імпресіоністів, хотіли вирватися за межі суто оптичного сприйняття.

Постімпресіоністи в живопису:П.Сіньяк, В.Ван Гог, П.Гоген, П.Сезан, А.Тулуз-Лотрек, Сера, Боннар.

Постімпресіонізм - поняття дуже широке, що охоплює різні явища. Весь напрямок визначається різнохарактерністю руху, складністю взаємовідносин різних тенденцій. Сера і П.Сіньяк тяжіли до розкладу кольорів (строгого наукового методу дивізіонізму); П.Сезан - до пошуків нових закономірностей у побудові форми, до геометризації (кубізму); П.Гоген -до втілення узагальненого образу; В.Ван Гог - до експресіонізму.

Та спільною в цьому напрямі була світоглядна єдність - одинокість і трагізм життєвих ситуацій.

Період постімпресіонізму продовжувався близько 20 років. Він вважається предтечею мистецтва XX ст.

Мистецтво XX ст.Культура XX ст. складна й суперечлива, охоплює якісно нові явища, стадії занепаду та деградації. Вона започаткувала складну, розірвану свідомість особистості, що призвело до виникнення різноманітних художніх напрямів, які відповідали певним формам світосприйняття. Мистецтво XX ст. пов'язано з швидким, ритмічним ходом суспільного розвитку, загостренням соціальних протиріч внаслідок еволюції науково-технічного прогресу. Одним із художніх напрямів, який перейшов з XIX у XX ст., вважається критичний реалізм, що сконцентрував увагу на проблемах відчуження, самітності, роз'єднання людей. Сучасні митці намагаються вивести людину з цього стану (У.Фолкнер, Е.Хемінгуей, А. де Сент-Екзюпері, І.Бергман, М.Антоніоні, Ф.Фелліні, С.Креймер, С.М.Реріх та ін.).

Мистецтво реалізму хоче показати людині, що спілкування на основі культури допоможе їй перебороти складність буття, знайти сенс життя. Реалізм XX ст. набув різких відтінків, він став політичним, філософським, психологічним тощо. Один із його видів - соціалістичний реалізм XX ст., про який йшлося вище.

9) Модернізм - (італ. modernismo - «сучасна течія»; від лат. modernus - «сучасний, недавній, найновітніший») -виник удругій половині ХІХст. - середині ХХст. як противага реалістичному мистецтву у XX ст. характеризується розривом з попереднім історичним досвідом художньої творчості, прагненням утвердити нові нетрадиційні начала в мистецтві, безперервному оновленні художніх форм, а також умовністю (схематизацією, абстрагуванням) стилю.

Модернізм розглядається як рання ступінь авангардизму, початок перегляду класичних традицій. Датою зародження модернізму називають 1863р. – відкриття в Парижі «Салону знехтуваних», куди приймались праці художників, забракованих журі офіційного Салону. В широкому значенні модернізм - «інше мистецтво», головною метою якого є створення оригінальних творів, заснованих на внутрішній свободі та особливому баченні світу автором, що несуть нові зображувальні засоби образотворчого мистецтва.

Модернізм вбирає багато напрямів, течій сучасного буржуазного мистецтва. Він базується на запереченні традицій минулого, акцентує увагу на умовності, на суб'єктивному сприйняти дійсності та експериментаторстві, протиставляючи себе реалізмові. Найбільш значними модерністськими тенденціями були імпресіонізм, модерн, експресіонізм, нео- і постімпресіонізм, фонізм, кубізм, футуризм. Та більш пізні напрямки: абстракціонізм, сюрреалізм.

Одним із художніх напрямів модернізму є експресіонізм, який виник в атмосфері незадоволеності та невпевненості у дні прийдешньому у Німеччині на початку XX ст. Художники-експресіоністи (Е.-Л.Кірхнер, Е.Хеккель, О.Мюллер, Є.Нольде та ін.) намагалися донести до споглядача те нервове напруження, яке існувало у країні. Деформація стала основою їх стилю. Напруження, загостреність людських почуттів характеризує їх творчість, і це відбивається у ламаній формі, у контрастах фарб та світлотіні, зміщенні планів тощо.

Експресіонізм охопив не тільки живопис, а й літературу, театр, кінематограф. Крім того, цей напрям став не тільки німецьким, але з'явився й у творчості австрійського художника О.Кокошки, швейцарського - К.Амієта, фінського - А.Галлен-Каллела та ін. Окремі митці цього напряму намагалися відобразити громадянський протест проти негативних явищ дійсності, які стримували прогрес. У творчості представників лівого напряму експресіоністів (Г.Гросс, К.Кельвіц та ін.) домінує тема страждань, самотності людини у суспільстві. Цей напрям спирається на філософію екзистенціалізму.

Експресіонізм впливав і впливає на творчість багатьох сучасних митців Європи та Америки

9.1. Фовізм (від фр. fauve - дикий) - напрям у французькому живописі та музиці кінця XIX – поч. XXст. На паризькій виставці 1905 року "Осінній салон", де брали участь художники А.Матісс, М.Вламінк, А.Дерен, А.Марке, Е.Фрієз, Р.Дюфі (ідеологом і засновником цього художнього напряму вважається А.Матісс), були продемонстровані полотна художників, що залишали у глядача відчуття енергії і пристрасті, що йшли від картин. Один з французьких критиків назвав цих живописців дикими звірами (les fauves). Так випадкове висловлювання увійшло і закріпилось як назва всього напрямку. Художній манері фовістів були властиві стихійна динамічність мазка, прагнення до емоційної сили художнього вираження, яскравий колорит, пронизлива чистота і різкі контрасти кольору, інтенсивність відкритого локального кольору, гострота ритму.

Публіці була запропонована нова концепція мистецтва. Художииків - фовістівне цікавила власне дійсність, хоча з нею вони не поривали (вона стимулювала їхню творчість). Фовісти перші в історії мистецтв відійшли від принципу відображення дійсності (пізніше це ще більшою мірою розвинули абстракціоністи) та почали говорити про другорядне значення образності.

У полі інтересів фовістів перебувала складна емоційно-чуттєва природа людини. Засобом її відображення у творчості вони обрали світло та кольори. Так, протиставляючи кольори, прагнули відобразити безпредметно-суперечливі відчуття.

Важливим художнім прийомом творчості художників нового напряму став принцип деформації звичної кольорової гами предметів дійсності зміною кольорів. За твердженням критиків, вони маніпулювали кольорами, як "капсулями з динамітом". Це було необхідно заради збереження ідеї твору.

Реалізувати власну концепцію творчості фовістам допомогли мистецтво "варварів" (полінезійців, суданців, дагомейців) і творча спадщина П.Гогена, до яких зверталися художники. Засновувалася творчість на принципі примітиву.

Звісно, нове мистецтво не могли обійти увагою глядачі. Воно їх вразило, шокувало. Ніхто з відвідувачів виставки не зрозумів ні сенсу, ні призначення картин. Отож художників охрестили "беззв'язними", "безхребетними". Картини залишали враження дикого звучання (ричання, виття) - так за ними затвердилася назва "фовісти" (від франц. - дикий, хижий). Наступна виставка картин фовістів у 1906 р. в Салоні незалежних художників була образно названа критикою "Клітка хижих".

Фовізм як напрямок у мистецтві незабаром припинив своє існування. Художники вичерпали формалістичні прийоми, що становили основу цього напрямку. Написавши свою останню фовістську картину, М.Вламінк заявив: "Гра чистих фарб, перебільшене оркестрування, в які я бездумно кидався, мене більше не задовольняють. Я страждав від того, що не міг вдарити сильніше, що досяг максимуму інтенсивності, лімітованої синім і червоним, купленими в торговців фарбами".

Однак твори мистецтва фовістів, попри їхню неординарність, ще не можуть бути віднесені до мистецтва модернізму.

Наприкінці першого десятиліття XX ст. були здійснені спроби розширити образотворчі засоби мистецтва, передусім, живопису та скульптури, через суто формальні експерименти. У результаті пошуків нових зображальних засобів у мистецтві модернізму виникли послідовно три напрями - кубізм, футуризм і абстракціонізм.

Кубізм

Хронологічно першим модерністським напрямком став кубізм. Роком його народження вважають 1907 р., коли П.Пікассо картиною, що пізніше отримала назву "Авіньйонські дівиці", здивував і шокував публіку. На полотні зображені оголені жінки, одна з яких із сірим, друга - з синім, третя - із зеленим обличчям; зелене та синє обличчя досить деформовані; тіла жінок і яскраве тло побудовані з геометричних фігур. Це ламало звичне уявлення про красу жінки, хоча деякі подібності з людськими фігурами збережено. Звернемо увагу, що жодної високої ідеї картина не несла - вона була "навіяна спогадами художника від публічного будинку на вулиці Авіньйон у Барселоні". Належачи до когорти ідеологів кубізму, використовуючи його засоби та прийоми у власній творчості, П.Пікассо все ж не був формально учасником цього напряму. Він навіть скептично ставився до нього та не вірив у можливість прогресивного розвитку кубізму.

Більшу відомість художникам-кубістам принесла виставка, організована в 1908 р. у Парижі. Однак на глобальному рівні цей художній напрямок проіснував досить не довго - лише до 1914 р.

Значний уплив на кубістів справив представник постімпресіоністичної традиції ТІ.Сезанн. Іноді першу фазу історії кубізму саме й пов'язують з цим іменем.

Естетична концепція кубістів ґрунтувалася на таких ідеях:всі предмети та явища дійсності (й людина також) - це сума геометричних фігур. Завдання мистецтва - відобразити цю рису буття. Художники-кубісти експериментували з геометричними фігурами. Критерій поєднання геометричних фігур у художніх образах - суб'єктивний смак.

Вдаючись до геометризації в творчості, кубісти тяжіли до строгості. Однак це призвело до розриву з логікою та закономірностями реального світу й декларування повного ірраціоналізму.

На відміну від фовізму, що експериментував з кольорами, кубізм надавав мінімального значення кольорам. їхня палітра складалася, переважно, з органічного набору фарб: сірої, коричневої, чорної, іноді білої.

Кубісти зламали тривимірний (об'ємний) простір і звели мистецтво до двовимірного. їхнє мистецтво ґрунтувалося на ідеї "зображення кольорового об'єму на пласкій поверхні". Досягти цього вони змогли через одночасне зображення різних боків предмета (так, обличчя людини вони показували одночасно у профіль, фас, з тричвертного розвороту, й тому в його зображенні були два ока та декілька носів).

Кубісти заперечували динамізм, відкидали значення часу через їхнє антидіалектичне ставлення до дійсності.

Кубізм набув розвитку й у скульптурі. Відомим скульптором-кубістом був Ж.Ліпшій (відома його скульптура "Людина з гітарою").

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні етапи еволюції мистецтва	\|	Сюрреалізм

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.