Правові основи розвитку підприємництва в Україні

Правове регулювання підприємництва здійснюється численними нормативно-правовими актами як загального, так і спеціального характеру. Однак уповільнення темпів зростання кількості суб'єктів підприємництва і кількості зайнятих свідчить про недостатність і недосконалість нормативно-правової бази розвитку підприємництва, яка повинна бути першоосновою, фундаментом (базою в повному розумінні цього слова) формування та розвитку суб'єктів підприємницької діяльності.

З великої кількості юридичних актів визначальними є Закон України «Про підприємства в Україні», статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства (фірми).

Закон про підприємства. Закон «Про підприємства в Україні», який регламентує діяльність різних видів підприємств, ухвалено сесією Верховної Ради України 27 березня 1991 р. Пізніше до нього вносились окремі зміни. Цей Закон визначає види та організаційні форми підприємств, правила їхнього створення й ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює однакові правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності й системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб'єктами господарювання і державою. Основні положення цього закону (суть його розділів) відображено на рис. 1.3.3 метою правильного їх розуміння варто пояснити найбільш принципові з них.

Важливою інституціональною передумовою економічного зростання є наявність у країні розвиненого конкурентного середовища. А існуючий незадовільний стан розвитку підприємництва в Україні є головною причиною низької ефективності конкурентного впливу. Про це свідчать зокрема інтегровані показники стану малого підприємництва в Україні за 11 років незалежності. Так, кількість малих підприємств на 1 тисячу чоловік наявного населення складає трохи більше ніж чотири одиниці, що в 11 разів менше за аналогічні показники країн ЄС та майже в 20 разів менше, ніж у США. На малих підприємствах України працює 10% зайнятих у галузях економіки, а питома вага обсягів виробництва продукції (робіт, послуг) становить 11%. Ці показники в 6-8 разів нижчі, ніж у розвинених країнах, і в 1,5-2 рази менші, ніж в окремих країнах СНД.

На жаль, недосконала державна політика, а в багатьох випадках її відсутність не сприяє повномірній реалізації основних соціально-економічних функцій підприємництва, забезпеченню підприємницької безпеки.

Повільність та суперечливість просування України шляхом ринкових реформ значною мірою обумовлюється саме недооцінкою ролі та значення підприємництва, зокрема малого. Це неминуче призводить до виникнення негативних явищ у ході становлення цього сектора економіки. Зокрема мале підприємництво:

• не виконує ролі провідного сектора ринкової економіки України та не є ринкоутворюючим чинником, як це є в інших країнах;

• недостатньо зростає кількісно, а отже, не забезпечує створення додаткових робочих місць в умовах зростання рівня безробіття та за наявності перспективи здійснення в Україні пенсійної реформи;

• не забезпечує запровадження інновацій (практично не розвивається в Україні венчурний бізнес);

• не формує достатньою мірою нового соціального прошарку підприємців-власників, які повинні стати основою формування середнього класу як соціальної бази ринкових реформ.

Як наслідок, процес становлення малого підприємництва в Україні відбувається вповільнено і нерівномірно.

По-перше, спостерігається вповільнення темпів зростання кількості малих підприємств. Так, наприклад, темпи росту діючих малих підприємств порівняно з попереднім роком склали в 1992 році 257,7%, у 1993-му - 148,5%, у 1994-му - 106,4%, у 1995-му - 114,7%, у 1996-му - 101,6%, у 1997-му - 146,3%, у 1998-му - 111,1%, у 1999-му - 102,7%, у 2000-му - 110,6%, у 2001-му - 107,2%.

По-друге, наявна галузева деформація. Мале підприємництво зорієнтовано переважно на діяльність у сфері торгівлі та громадського харчування (51%), що пов'язано з відносно незначними витратами на створення таких підприємств та швидким обігом вкладеного капіталу. Насторожує той факт, що не спостерігається тенденції до зростання питомої ваги кількості малих підприємств, які спеціалізуються на виробничій діяльності. Частка підприємств промисловості становить 14% від загальної кількості малих підприємств, будівництва - 10%, побутового обслуговування населення - 5%, транспорту та зв'язку - 2%.

По-третє, відбувається нерівномірний розвиток суб'єктів підприємництва на регіональному рівні. Найбільша кількість малих підприємств зосереджена в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Львівській, Луганській, Запорізькій областях, у місті Києві та в Автономній Республіці Крим. У цих регіонах сконцентровано 65% їх загальної кількості.

По-четверте, не використовуються повною мірою потенційні можливості малого підприємництва щодо створення нових робочих місць та вирішення проблем безробіття. У ряді регіонів, у яких мале підприємництво не набуло належного розвитку (де рівень зайнятості на малих підприємствах нижчий від загальнодержавного), спостерігається високий рівень безробіття. До таких регіонів відносяться Чернігівська, Житомирська, Рівненська та Волинська області. Це є свідченням відсутності дієвої та ефективної регіональної політики стосовно розвитку малого підприємництва, сприятливої для формування підприємницьких структур.

Аналіз стану розвитку підприємництва в Україні доводить, що основними причинами гальмування розвитку цього сектора економіки є:

• відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку підприємництва, зокрема відсутність єдиної законодавчої стратегії розвитку підприємництва;

• відсутність ефективного механізму реалізації державної політики щодо підтримки суб'єктів підприємництва (така державна політика в основному лише задекларована - і то, як правило, на рівні указів Президента). Аналіз державної підтримки підприємництва в Україні дозволяє виділити три взаємопов'язані групи причин її неефективності: 1) невизначеність і незрілість концептуально-програмної бази розвитку та підтримки підприємництва; 2) недосконалість і незавершеність, зокрема на регіональному рівні, організаційної побудови комплексної дієвої системи підтримки та цілковита недостатність її ресурсного (в першу чергу фінансового) забезпечення; 3) доконечна суперечливість напрямків і механізмів функціонування системи державної підтримки підприємництва, неадекватність внутрішнього та зовнішнього середовища цього сектора економіки реальному стану справ;

• нестабільність системи оподаткування та надмірна важкість податкового тягаря, регуляторний тиск, відсутність стартового капіталу, що примушує багатьох суб'єктів підприємництва збочувати в тіньову економіку. Для прикладу: сьогодні в Україні функціонує лише третина малих підприємств із числа зареєстрованих, офіційно зареєстровано лише 1200 тисяч громадян-підприємців, хоча, за експертними оцінками, їх налічується майже 5 млн.;

• низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності (неефективним і логічно незавершеним виявився процес приватизації, через що ми отримали псевдовласника);

• обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових ресурсів. Вдосконалення державної фінансової підтримки підприємництва потребує розробки та впровадження єдиної податкової та фінансово-кредитної політики, спрямованої на дієву підтримку суб'єктів підприємництва;

• недосконалість системи обліку та статистичної звітності, а також обмеженість інформаційного і консультативного забезпечення;

• недосконалість, а в окремих випадках відсутність системи навчання та перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності. За 11 років Міністерство освіти і науки України не впровадило жодної години з питань економіки як базової дисципліни в загальноосвітній школі та в системі профтехосвіти. У школі не вивчаються основи економіки та підприємницької діяльності. 1995 року було видано пробний підручник для 11 класу "Основи економіки". 1999 року на замовлення Міносвіти України було підготовлено підручник для 10-11 класів "Основи підприємницької діяльності", але й донині вивчається питання про доцільність його використання та про можливості видання. Але це проблема лише підготовки та видання підручника, однак найбільш важлива і складна проблема - підготовка вчителів з основ економіки та підприємницької діяльності тощо.

Подальший розвиток ситуації без активного та позитивного втручання держави може призвести до згортання (в основному через подальшу тінізацію) підприємництва з відповідним загостренням економічних проблем і посиленням соціальної напруги.

Вирішення існуючих проблем розвитку підприємництва в Україні потребує нових підходів до сприяння його розвитку.

Що необхідно зробити в першу чергу в стратегічному плані?

По-перше, забезпечити права власників та правовий захист приватної власності. Основою легальної ділової активності є недоторканність прав власності та дієвість механізмів, що забезпечують перехід прав на майно. Тут багато невирішених питань, зокрема це законодавче врегулювання правового захисту приватної власності, а також надійні гарантії прав дрібних акціонерів на участь в управлінні акціонерними товариствами, оскільки поки цього не буде, фондовий ринок як джерело інвестиційного капіталу залишатиметься слабким та неефективним.

По-друге, створення рівних умов конкуренції, оскільки їх відсутність - найбільша проблема для підприємництва в нашій країні. Рівність умов конкуренції повинна бути не лише принципом, але й нормою господарювання. Це торкається й проблем банкрутства, й доцільності пільг та дотацій тощо. Зокрема розвиток інституту банкрутства в середньостроковій перспективі повинен забезпечити вирішення таких завдань, як реструктуризація збиткового сектора економіки, зміцнення платіжної дисципліни тощо.

По-третє, дебюрократизація економіки та дерегулювання підприємницької діяльності. Йдеться не про відмову від регулювальної функції держави, а про обмеження надмірного втручання держави в підприємницьку діяльність, власне, про максимальне спрощення регуляторних процедур, зокрема спрощення порядку реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємництва, ліцензування видів діяльності, лімітування перевірок, упорядкування контрольних функцій державних органів, підвищення відповідальності державних службовців за прийняті рішення та їхні наслідки тощо за одночасного посилення контролю за дотриманням цих процедур як з боку суб'єктів підприємництва, так і з боку державних органів влади.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціально-економічні основи підприємництва	\|	ЛЕКЦІЯ № 2

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.