Принципи мистецького навчання

Принципи мистецького навчання— це основні положення, що визначають сутність, зміст, провідні вимоги до взаємодії учителя і учнів, виконання яких передбачає досягнення результативності процесу оволодіння учнями мистецтвом. Принципи охоплюють узагальнені закономірності мистецького навчання, органічно пов'язуючи окремі його елементи в єдине ціле. Принципи потрактовуються як засадниче першоджерело, вихідні пункти теорії і практики, їх корінна основа, навколо якої синтезуються провідні поняття і закони мистецького навчання.

Принципи мистецького навчання мають нормативно-об'єктивну основу, разом з тим вони зумовлені рівнем розвитку педагогічної науки, психології, мистецтвознавства, особливостями соціального і розвитку художньої культури в певний історичний період. Діючи в соціально-часових межах, принципи містять в собі цілепокладальні орієнтири поліпшення мистецької освіти, удосконалення її змісту і методичних засад.

З-поміж найголовніших визначаємо такі принципи навчання мистецтва:

- цілісності;

- культуровідповідності;

- естетичної спрямованості;

- індивідуалізації;

- рефлексії.

Принцип цілісності орієнтує на досягнення цілісності навчального процесу, передбачає спрямованість змісту, всіх форм і методів навчальної роботи на єдину мету — особистісно-художній розвиток учня. Принцип цілісності різнобічно охоплює навчальний процес з мистецьких дисциплін, проявляючись у змістових параметрах мистецького навчання, у його методичному забезпеченні, у організаційних засадах.

Так, відбір змісту мистецького навчання з позиції цілісності означає: залучення учнів до якомога повнішого охоплення художніх надбань світової культури. Звертання до широкого кола мистецьких джерел не означає безсистемного, неупорядкованого їх залучення до програм навчання. Принцип цілісності передбачає відбір найдоцільніших матеріалів у їх взаємозалежній узгодженості. Цілісність — це певна зорієнтованість навчальних планів і програм на ті художні напрями, мистецькі школи, стильові підходи, які дають можливість отримати повне, всеохоплююче уявлення щодо розвитку художньої культури людства. Художня інформація, відомості, представлені в навчальних програмах, мають бути узгоджені, взаємодіяти одне з одним для того, щоб художні уявлення учнів не набували відокремленого, розрізненого характеру. Цілісність підходу до компонування змістових засад мистецького навчання має протидіяти фрагментарності, мозаїчності художнього розвитку учнів.

Принцип цілісності проявляється у методичному забезпеченні художньо-педагогічного процесу. Вибір методів мистецького навчання, розвитку і виховання особистості мотивується завданням забезпечення їх взаємодії і передбачає таке їх структурування в реальному процесі, де кожен з відібраних методів роботи входить до закінченого, довершеного, загалом — цілісного кола педагогічних засобів, що у своїй сукупності становлять нерозривну єдність.

Вплив принципу цілісності сягає також організаційних засад навчально-виховного процесу. З міркувань досягнення цілісності має вибудовуватись взаємодія класних і позакласних, аудиторних і поза-аудиторних занять, відбір тих чи інших форм Художньо-виховної роботи тощо.

Принцип культуровідповідності передбачає таке змістове наповнення навчального процесу, в результаті якого мистецтво сприймається учнями як культурна цінність, як надбання розвитку світової культури.

Культуровідповідність — необхідна ознака мистецької освіти в сучасних умовах, що зорієнтована на усвідомлення учнями мистецтва як соціального явища, на осягнення значущості художньої культури в навколишньому бутті, на висвітлення соціальних функцій мистецької діяльності. Культурологічна спрямованість мистецького навчання передбачає з'ясування змісту художнього твору на тлі історії його створення, в процесі пізнання авторських задумів, виявлення художньо-стильових ознак мистецької творчості.

Принцип культуровідповідності виявляється у широкому ознайомленні учнів зі світом мистецтва. Заглиблення у вузьку фахову галузь має співіснувати із спонуканням учнів до пізнання різних видів мистецтва, різних художніх напрямів, до систематичного збагачення і розширення мистецького досвіду.

Принцип культуровідповідності сягає також трактовки мистецької освіти як засобу формування і розвитку культури учня. Мистецька освіта не буде повноцінною, не досягне мети, якщо не буде передбачати розвитку культури особистості. Чіткі уявлення про специфічні можливості мистецтва в різних сферах суспільного розвитку допоможуть учням з'ясувати сенс особистісного художнього становлення, його культурологічних підвалин, ролі розвинутої особистісної культури у власному житті. Про продуктивність опори на принцип культуровідповідності у навчанні мистецтва свідчить міра освоєння особистістю художньої культури суспільства.

Принцип естетичної спрямованості означає звертання в процесі мистецького навчання до осягнення насамперед, естетичної цінності художніх творів, формування схильності учнів до сприймання мистецтва як явища, що містить величезний потенціал втілення прекрасного в житті людини. Мистецтво, відтворюючи найтонші нюанси переживань людини, має можливість розкрити перед учнями багатогранний і неоднозначний внутрішній світ, найпотаємніші куточки психічного буття людини. Власне процес пізнання змісту художніх творів, повнота і досконалість його, створює передумови для виникнення почуття прекрасного, гармонійного, довершеного.

Естетична спрямованість навчального процесу — принцип, що задає орієнтири розвитку учнів на будь-якій його стадії, від початкової школи до вищої освіти. Метою естетичної спрямованості навчання виступає формування у учнів естетичного ставлення до життя, здатності до адекватної оцінки прекрасного у творах мистецтва і дійсності, формування високих естетичних ідеалів. Через те принцип естетичної спрямованості орієнтує на досягнення певної рівновага і навіть зміщення навчальних акцентів з вузькотехнічних завдань на художній розвиток особистості. Педагог, що керується принципом естетичної спрямованості, не обмежить мистецький розвиток учня формуванням у нього вузькофахових здібностей — розвиненого слуху, пластичності танцювальних рухів, колористичного відчуття. Спираючись на відповідні здібності, педагог прагнутиме розвинути в учня широкий художній світогляд, спроможність за відточеністю рухів танцювального номера, яскравістю барв картини, мелодійністю фрази музичного твору відчути і оцінити їх співвіднесеність із уявленнями про прекрасне. Отже, принцип естетичної спрямованості передбачає таке змістове наповнення мистецького навчання, яке повністю узгоджується із завданнями розвитку естетичного світобачення учнів, уміння відрізняти по-справжньому прекрасне від псевдохудожнього і саме з цих позицій діяти в мистецькому полі.

Принцип індивідуалізації означає піклування про виявлення і збереження в учнів індивідуальної емоційно-оцінної реакції, смакових переваг в галузі мистецтва, розвиток здатності до вибору і застосування унікальних, неповторних саме для цієї особистості засобів мистецької творчості.

Необхідність виявлення індивідуальної своєрідності в процесі освоєння творів мистецтва мотивується рядом міркувань. Чи не найперше місце серед них займає завдання протидії тенденціям стандартизації, уніфікації, що проникають у сферу художньої культури. Нищівними для мистецтва виступають твори, розраховані на такого споживача, для якого своя і чужа думка в питаннях художньої творчості рівнозначна. Художня вимогливість в мистецтві прямо і безпосередньо співвідноситься з особистою індивідуальною спрямованістю художніх переваг. Критерії, за якими людина оцінює мистецтво, не можуть не вбирати в себе специфічних орієнтацій, які характерні для нього як особистості. Орієнтація на усереднене нівелює рівень художньої вимогливості, і навпаки, унікальність, своєрідність естетичних схильностей претендує на більшу відповідальність у питаннях творчості, вибору і оцінки творів мистецтва.

Через те вирівнюванню неповторності і унікальності підходів в художній навчальній діяльності необхідно протиставити такі способи входження особистості до світу мистецтва, які б спирались на сформованість індивідуальних захоплень, вибірковість власного ставлення до мистецтва. Індивідуальність власних вражень, міркувань і суджень, способів творчої діяльності стає запорукою формування в учня розвинутих критеріїв естетично цінного. Відсутність індивідуальних підходів призводить до бездумного споживання, уніфікованого творення мистецьких зразків за певними штампами, антихудожніми кліше.

Не лише оцінювально-смакові реакції, а і ступінь емоційності сприйняття в мистецтві, його оцінки тісно пов'язано із вираженістю художньої індивідуальності. Акцентуація емоційного начала не може апелювати до проблеми керованої регуляції індивідуальної художньої діяльності, оскільки емоційно-художнє переживання того чи іншого мистецького твору неможливе поза яскраво вираженим індивідуальним ставленням. Не можна змусити себе емоційно пережити, захопитись загальновизнаним, нормативним, якщо воно розходиться із власними уявленнями, індивідуально-образним тлумаченням художнього твору.

Для мистецької педагогіки важливим є розуміння закономірностей взаємодії узагальненого і індивідуального. У викладанні мистецьких дисциплін все ще домінує орієнтація на досягнення загальноприйнятих, усереднених результатів підготовки. Виявленню ж і розвитку індивідуальних художніх характеристик учнів приділяється значно менше уваги. Завдання індивідуалізації мистецької підготовки часто випадають з поля зору не тільки педагогів-практиків, а і вчених. Питання про те, як «підтягнути» художній розвиток учнів до певних норм, хвилюють учителів — практиків і науковців, а проблема збереження індивідуальної неповторності вихованців досі не знайшла широкого відображення, спостерігається значний ухил до нормативної орієнтації мистецького розвитку учнів. Цю тенденцію можна подолати на основі виявлення оптимального співвідношення педагогічних засобів, які б сприяли збереженню і художньої унікальності, і мистецької нормативності в художньо-творчих орієнтаціях учнів. Мистецький розвиток повноцінно відбувається не шляхом подолання «однобоких» захоплень і художніх пристрастей в мистецтві, не шляхом нівелювання їхньої своєрідності, а навпаки, на основі закріплення цих переваг. Актуалізація індивідуального, опора на індивідуальне начало дає можливість «підтягнути» до вищого рівня розвитку всі компоненти художньої підготовки.

Принцип рефлексивності спрямовано на спонукання учня в процесі мистецького навчання до співвіднесення власних життєвих позицій, світоглядних установок зі змістом художніх образів, зіставлення цінностей внутрішнього життя із морально-світоглядними позиціями, відтвореними в мистецтві, співвіднесення найглибших переживань особистісного «Я» із художніми оцінками автора твору.

Рефлексія– осмислення і переживання особистістю досвіду власної діяльності, усвідомлення себе в контексті соціального життя, в контексті способу існування. Під рефлексією розуміють самоаналіз, інтроспекцію власної психіки, аналіз життєвих установок, цінностей, світоглядних установок тощо. Рефлексія виступає інструментом самопізнання.

Мистецька рефлексія — усвідомлення власних психічних станів і процесів у зіставленні із переживаннями, відтвореними в художньому образі роздуми людини над власним життям, заглиблення до власних почуттів у зв'язку зі змістом мистецького твору, у зіставлення об'єктивного змісту художніх образів із результатами самоаналізу власного внутрішнього життя.

Повноцінне сприймання мистецтва невіддільне від рефлексії. При рефлексивному сприйманні мистецьких образів, при читанні, спогляданні чи слуханні художнього твору мимоволі виникають питання щодо особистіних цінностей, віддзеркалених у художньому творі. Здатність сприймати художній підтекст власних внутрішніх переживань стає механізмом їх регуляції. Отже, на питання щодо того, чи треба учнів спонукати до рефлексивного сприйняття мистецтва і чому, відповідь звучатиме таким чином. Занурення у глибини художнього змісту образів сприяє глибшому розумінню мистецтва. Рефлексивне сприймання художніх образів дає змогу учню краще пізнати себе. Отже, спонукання до рефлексії виступає інструментом формування особистісних якостей учня. Принцип рефлективності в процесі навчання мистецтва відіграє роль засобу формування особистісних якостей. Розвиток у учня здатності сприймати власні дії, життєві враження, вчинки через призму художнього змісту твору стає могутнім педагогічним знаряддям формування його життєвих позицій, світоглядних орієнтирів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Специфіка використання наочного принципу навчання на уроках образотворчого мистецтва	\|	Мистецтво» Видавничий дім «Освіта», 2012 р.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.