• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває 2х видів: виробниче й особисте.

Виробниче споживання – це використання засобів виробництва і робочої сили для виготовлення суспільно необхідного продукту.

В процесі особистого споживання відбувається відтворення робочої сили.

Споживання визначає мету виробництва і його структуру.

Виробництво, розподіл, обмін і споживання завжди слід розглядати як органічне ціле.

За характером економічної діяльності людей у суспільному виробництві можна виділити три крупні сфери:

1. основне виробництво

2. виробнича інфраструктура

3. соціальна інфраструктура.

Основне виробництво –це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовлення предметів споживання й засоби виробництва.

Наприклад: в Україні лише в промисловості нараховано~ 8 тис. підприємств, які виготовляють різноманітну продукцію.

Виробнича інфраструктура - являє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в н/г.

До них належать: транспорт, зв'язок, торгівля та ін.

Наприклад, в розв. країнах сфера послуг – велика і високосферна на галузь. В США на транспортні, сфері зв’язку, торгівлі створено понад 1/5 частина валового національного продукту. На Україні – цей показник значно нижчий.

Основне виробництво і виробнича інфраструктура становлять сферу матеріального виробництва.

Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні їх розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього і культурного розвитку.

Сфера соціальної інфраструктури включає такі галузі :

· охорону здоров’я і фізичну культуру;

· загальну освіту всіх рівнів;

· житлово – комунальне господарство;

· пасажирський транспорт і зв’язок;

· побутове обслуговування;

· культуру і мистецтво.

Досвід розвинених країн переконує, що соціальна інфраструктура перетворюється в основну сферу людської діяльності. Так, в США в сфері соціальних послуг зайнято 70 % усіх найманих працівників і створюється понад 60 % валового національного продукту. В нашій країні ці показники набагато нижчі.

Соціальна інфраструктура є сферою нематеріального виробництва, її не можна ототожнювати з невиробничою сферою.

Життєве благо, створене факторами виробництва( працею, капіталом, природними ресурсами, підприємницьким вмінням) називають продуктом виробництва.Продукт – це абсолютний результат, або ефект виробництва.

Продукт, або благо, може існувати в речовій формі, т.б. бути речовим благом, або у не речовій формі, т.б. бути послугою. Послуга відрізняється від речового блага тим, що виступає не як річ, а як діяльність з корисним ефектом, яка все ж задовольняє певну людську потребу. Особливість послуги полягає в тому, що процес її надання ( виробництва), на відміну від речового продукту, завжди співпадає з процесом її споживання.

Послуги бувають :

• матеріальні;
• нематеріальні.

Матеріальні послуги задовольняють матеріальні потреби людей ( зокрема, ремонт одягу чи взуття, перевезення вантажів тощо).

Нематеріальні послугизадовольняють духовні, соціальні і культурні потреби людей ( у знаннях, освіті, охороні здоров’я, видовищах, розвагах, спілкуванні тощо).

Специфічною нематеріальною формою продукту виробництва виступає також інформація, або нагромадженні і систематизовані знання. Інформація стає об’єктом виробництва, зберігання, обробки і передачі. Вона є продуктом праці економіста, вченого, програміста, бухгалтера, викладача та ін. Створення, зберігання, обробку інформації потрібно оцінювати як матеріальні ч и нематеріальні послуги, в залежності від сфери її застосування.

Сучасна наука розрізняє продукт виробництва окремого підприємства і продукт усієї економіки – суспільний, або національний продукт.

Продуктивні сили суспільства розвивались протягом всієї історії людства. В процесі їх розвитку можна виділити окремі великі етапи або технологічні способи виробництва, кожний із яких відрізняється своїми ознаками, характером знарядь праці, організацією праці, технологією.

Перший, най триваліший період в історії продуктивних сил охоплює десятки і сотні тисячоліть і відомий під назвою кам’яний вік( ранній, середній і новий). Особливостями цього періоду було застосування кам’яних знарядь праці, консерватизм методів виробництва, дуже повільний розвиток продуктивних сил.

Подальший розвиток продуктивних сил зв’язаний із застосуванням металів як матеріалу для виготовлення знарядь праці, спочатку бронзи ( сплаву міді з оловом), потім – заліза, відповідні технологічні способи виробництва одержали назву бронзового і залізного віків. У своїй сукупності ці технологічні способи виробництва тривали декілька тисяч років. Порівняно з первісним суспільством стали складнішими знаряддя праці, хоч з сучасного погляду вони залишались простими і примітивними.

Економічні відносини цього періоду мали рабовласницьку і феодальну форми з їх примусовою працею і відповідними формами власності.

Більш прискорений розвиток продуктивних сил пов’язаний з удосконаленням кооперації праці і виникненням машинного виробництва. Індивідуальна праця витісняється спільною працею спочатку у вигляді простої кооперації, пізніше – в мануфактурі. Промислове виробництво перетворюється на фабрично-заводське. Причому відповідно виникає і його енергетика – спочатку гідравлічна, потім парова і, нарешті, електрична. Аналогічні процеси відбуваються і в сільському господарстві. Тут процес проявляється не тільки в застосуванні машин і механізмів у землеробстві, але й у створенні галузей, які разом із с/г утворюють агропромисловий комплекс. Всі ці процеси становлять зміст машинного технологічного способу виробництва. Іноді його ще називають індустріальним, враховуючи розповсюдження індустріальних методів виробництва в усіх галузях економіки. Формування і розвиток технологічного способу виробництва здійснювалось у взаємозв’язку з розвитком капіталістичних товарно-грошових відносин. Але з часом виникла суперечність між потребами подальшого розвитку продуктивних сил та економічними формами, заснованими на дії нерегульованих ринкових механізмів. Подолання цієї суперечності започаткувало перехід до нового сучасного, технологічного способу виробництва.

Сучасний технологічний спосіб виробництваформується на основі величезного зростання виробництва – матеріального і нематеріального. Всебічне ускладнення продуктивних сил є найважливішою ознакою сучасного технологічного способу виробництва.

Ще одна особливість сучасного технологічного способу виробництва полягає в зростанні ролі та значення наукових підходів до розвитку продуктивних сил, тобто по суті в інтеграції науки і виробництва.Науковими стають не тільки технологія виробництва, але й методи регулювання економіки як системи.

Нарешті, особливістю сучасного технологічного способу виробництва є формування розвиненої інформаційної системи. По суті вся сучасна економіка з її продуктивними силами набуває риси інформаційної системи. Зростаюча частина послуг являє собою інформаційний процес – збирання, нагромадження, обробка і видача інформації. Інформаційно насиченими стають процеси праці, організація і технологія, а також розвиток науки, освіти, охорони здоров’я тощо.

Всі ці особливості сучасного технологічного способу виробництва органічно зв’язані з еволюцією його економічних форм. Причому основна тенденція розвитку економічних форм – перехід від стихійної нерегульованої економіки, яка була притаманна попередньому способу виробництва, до науково – технічного прогресу, підвищення життєвого рівня населення відповідно до росту життєвих стандартів, а також до вирішення глобальних проблем, які постають перед сучасним суспільством.

Види факторів виробництва зумовлені різноманітною виробничою діяльністю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах і регіонах. Наприклад, є фактори (засоби) виробництва сільськогосподарського призначення або такі, що належать до промисловості чи таких її підгалузей, як легка промисловість, машинобудування. Робітники як фактори виробництва можуть бути зайняті в матеріальному виробництві чи духовній сфері, в різних регіонах країни тощо. Види факторів виробництва дуже різноманітні, що є об’єктивною підставою суспільного поділу праці.

Для типівфакторів виробництва дуже різноманітні, що є визначеність. Вони представлені засобами виробництва (речовий фактор) і безпосередніми виробниками (особистий фактор), наділеними здатністю до праці (в тому числі до підприємницької діяльності), яка реалізується у поєднанні з засобами праці.

Особистий і речовий фактори набувають найсуттєвішої якості – суспільного характеру, коли постають не як індивідуальні, а як сукупні фактори. Індивідуальні фактори, як і індивідуальне виробництво, певною мірою є абстракцією. Індивідуальні фактори обох типів (засобами виробництва і робоча сила) в суспільному вигляді – сукупна робоча сила та сукупні засоби виробництва, сукупний фактор виробництва – однотипний, але багатовидовий. Зростання різноманітності видів фактора не змінює його типу, але означає розвиток його суспільного характеру; оскільки примножує й ускладнює зв’язки між різновидовими факторами виробництва одного типу (речового або особистого). Між індивідуальними та сукупним факторами виробництва виникають відносини і єдності, і відчуження.

Первинними факторами виробництва були земля і праця. З розвитком цивілізації з’явилися й інші речові фактори виробництва, але також похідні від землі. Остання є вже результатами праці, продукцією виробничого призначення. Обидва типи факторів виробництва (і засоби виробництва і робоча сила) мають єдине призначення: вони є продуктивними силами, силами дії людей на природу з метою створення благ.

Проте їхні функції розрізняються. Працівник створює засоби виробництва, визначає їхнє призначення і використовує їх в процесі праці. Речові фактори виробництва функціонують як засоби оснащення трудової діяльності людини, примноження її продуктивної сили. Це предметні органи праці, своєрідне продовження людських органів діяльності і матеріальна основа розвитку їх в процесі виробництва.

Функція робітникаяк особистого фактора виробництва полягає у використанні своєї робочої сили в процесі праці як діяльності, спрямованої на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб. Сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини становить її робочу силу.

Функція засобів виробництваполягає в тому, щоб бути провідником продуктивної дії працівника на предмети і сили природи. Частина засобів виробництва характеризується засобами праці, за допомогою яких робітники продуктивно трансформують предмети праці. Сучасні знаряддя праці включають у себе не тільки різні робочі машини, механізми, обладнання, пристосування, двигуни, а й автоматизовані системи управління, яким відповідають високі технології та переважно розумова праця робітників.

Читайте також:

1. А. Розрахунки з використанням дистанційного банкінгу.
2. Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі
3. Амністія являє собою повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочину.
4. Аналіз використання капіталу.
5. Аналіз використання матеріальних ресурсів
6. Аналіз використання матеріальних ресурсів.
7. Аналіз використання обладнання.
8. Аналіз використання прибутку та резервів його зростання
9. Аналіз використання робочого часу на підприємстві
10. Аналіз використання фонду робочого часу.
11. Аналіз ефективності використання каналів розподілу
12. Аналіз ефективності використання оборотних активів

Переглядів: 1964