Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Мета приватизації

Зміст перехідної економіки – формування нових елементів та системоутворення їх, яке дає можливість зайняти новому панівне місце в ієрархії підсистем як цілого.

Трансформаційна економіка є особливим станом еволюційного процесу суспільного розвитку в період зміни його соціально-економічних форм.

Перехідні (трансформаційні) економічні системи – це складне явище. В історії розвитку практично кожного соціуму настають періоди, коли стара економічна система функціонує за низхідною (занепадає), а в її просторі зароджуються елементи нової системи з тенденцією до самоорганізації та висхідного розвитку.

Перехідні економіки можна класифікувати за аспектами цивілізаційного і формаційного процесів.

Аспект цивілізаційного процесу :

- від неоліту до бронзового віку;

- від бронзового до залізного віку;

- від залізного до перед індустріального віку;

- від перед індустріального до індустріального віку;

- від індустріального до постіндустріального ( інформаційного ) віку.

Аспект формаційного процесу:

- від первісного до рабовласницького ладу;

- від рабовласництва до феодалізму;

- від феодалізму до капіталізму;

- від капіталізму до соціалізму;

- від соціалізму до капіталізму (для постсоціалістичних країн тощо).

В межах кожної цивілізації та кожної суспільно-економічної формації є перехідні стани від однієї стадії розвитку до іншої.

У сучасному світі виділяються країни з чотирма типами господарських систем:

1) країни з розвиненою ринковою економікою ( близько 30 країн світу – Західна Європа, США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія та деякі інші);

2) країни, у яких формується ринкова економіка, але нетоварне господарство займає досить помітне місце – це так звані країни, що розвиваються ( понад 130 країн Азії, Африки, Латинської Америки, Океанії);

3) країни з командно-адміністративною економікою (Північна Корея, Куба, Китай);

4) країни, що знаходяться на стадії переходу від планової до соціально-орієнтованої ринкової економіки ( 29 країн Європи, Азії, у тому числі усі колишні республіки СРСР, зокрема, Україна).

З наведеної класифікації видно, що абсолютна більшість країн світу характеризується перехідною економікою. Вона ж дає можливість виділити два типи перехідної економіки:

економіка, що перебуває у стані переходу від традиційного до ринкового господарства ( економіка країн, що розвиваються);
економіка, у якій здійснюється перехід від планового до соціально орієнтованого ринкового господарства( економіка постсоціалістичних країн).

Для перехідної економіки першого типу характерні такі основні ознаки :

нерозвиненість ринку і товарного виробництва;
відсталість продуктивних сил, більшості галузей;
не сформованість н/г комплексу;
соціально-економічна відсталість;
низький життєвий рівень широких верств населення, їх соціальна незахищеність;
значна або пануюча економічна роль держави.

Для багатьох країн, що розвиваються, ці ознаки є відносними. Так, значна їх група за своїм економічним розвитком наближається до країн розвиненого ринку ( Південна Корея, Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі, Малайзія, Сінгапур, Туреччина, Тайвань та ін. ) – це так звані нові індустріальні країни.

Водночас більшість країн цієї групи є слаборозвиненими, з тоталітарними режимами, надзвичайною бідністю ( Гаїті, Лесото, Напал, Бангладеш, Сомалі, Ліберія, Чад, Конго та ін.)

Ряд країн, насамперед, експортери нафти, забезпечили високий рівень життя за рахунок експортних доходів, але їх економіка однобічна і повністю залежна від розвинених ринкових країн( Кувейт, Саудівська Аравія, Ірак, ОАЕ, Лівія та ін).

Інший тип перехідної економіки пов’язаний із радикальним реформуванням планової економіки, її перетворенням у ринкову. Тут зберігаються товарна форма виробництва, система суспільного поділу праці, існують порівняно розвинені продуктивні сили індустріального типу. Водночас є ряд особливостей і ознак, що вказують на необхідність і шляхи ринкових перетворень:

монопольний характер або переважання державної власності;
відсутність або нерозвиненість ринкового середовища – конкуренції і вільного підприємництва;
відсутність регулюючого впливу ринку;
нерозвиненість ринкової структури та інфраструктури;
порівняно невисокий рівень життя широких мас.

За специфікою шляхів переходу від централізованої до соціально орієнтованої ринкової економіки визначалось кілька груп постсоціалістичних країн:

1) країни, де намагаються впровадити ринкові відносини без руйнування планової адміністративної системи – шляхом створення «вільних економічних зон» чи реформування провідних галузей економіки ( Китай, Монголія, В’єтнам);

2) країни з вираженим, поступовим, еволюційним переходом до ринкової системи, без соціальних потрясінь ( Угорщина, Чехія, Словенія та інші);

3) країни, що обрали шлях «шокової терапії» - швидкого переходу до ринкової економіки із соціальним « струсом» суспільства ( Польща).

Водночас є ряд країн, де застосовують елементи усіх трьох підходів з більшим чи меншим успіхом. Серед них знаходиться й Україна.

Специфікою перехідної економіки України є не сформованість її народногосподарського комплексу у зв’язку із тим, що українська економіка була частиною економічної системи СРСР. Серед важливих завдань реформування економічної системи потрібно виділити:

зміна відносин власності шляхом її роздержавлення і приватизації;
створення ринкового економічного середовища – системи конкуренції і вільного підприємництва;
структурна перебудова економіки з метою формування національного н/г комплексу і ринкової структури;
розвиток ринкової інфраструктури – кредитно-банківської і фінансової систем, бірж, фірм;
підвищення рівня життя і соціальної захищеності населення;
виховання ринкової психології і ринкового економічного мислення населення;
створення правової і соціальної бази реформ, ринкового законодавства.

-2-

Особливе значення для формування економічної системи соціально орієнтованого ринку має роздержавлення і приватизація власності – вихідний пункт і основа ринкових перетворень.

Поняття «роздержавлення» і «приватизація» відображають дві стадії реформування монопольної державної власності.

Роздержавленняозначає обмеження державної власності, її скорочення за рахунок створення інших форм власності – колективної, корпоративної, індивідуальної, сімейної тощо.

Приватизація –це переведення державної власності у приватну і створення вагомого приватного сектора в економіці. Роздержавлення і приватизація здійснюються різноманітними методами.

Основними методами роздержавлення і приватизації власності в українській економіці стали :

· акціонування ( перетворення державної власності у корпоративну через приватизаційні сертифікати та їх обміну на акції новоутворених акціонерних товариств);

· прямий продаж;

· відкритий конкурс;

· аукціон.

В країнах, які порівняно недавно були прилучені до планової системи, одним із методів стала реприватизація – безкоштовне повернення об’єктів власності їх колишнім власникам або їх спадкоємцям ( в країнах Центральної і Східної Європи – Литві, Польщі, Естонії, Чехії, Латвії, Угорщині, Хорватії, Македонії, Румунії та інших).

Метою роздержавлення і приватизації є формування прошарку власників і виникнення суб’єктів ринкової економіки, створення ринкового середовища і умов конкуренції, нової системи економічних відносин, яка б відповідала змішаній економіці, зрештою – підвищення ефективності суспільного виробництва, зростання добробуту нації.

Головними цілями приватизації визнано:

· докорінна зміна відносин власності;

· формування прошарку незалежних власників;

· створення змішаної, багатоукладної економіки;

· обмеження монополізму і розширення бази конкуренції;

· створення умов для іноземних інвестицій.

У першу чергу розпочалась приватизація підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, житлово-комунального господарства, легкої, харчової, будівельної, деревообробної, місцевої промисловості, матеріально-технічного постачання, збиткових підприємств усіх галузей, тобто так звана «мала приватизація». Ці об’єкти мають найбільший вплив на розвиток споживчого ринку і сприяють стабілізації державного бюджету і економіки в цілому. Проте без роздержавлення і приватизації усіх галузей, а насамперед землі – вирішального об’єкта власності , процес переходу до ринкової економіки не буде завершеним.

У країнах ринкової економіки	В Україні
Скорочення заборгованості державного сектору.	Формування прошарку приватних власників
Стимулювання підприємництва	Підвищення ефективності функціонування підприємств;
Розвиток ринку	Сприяння демонополізації економіки
Розширення меж індивідуальної свободи	Збільшення надходжень до державного бюджету
Розвиток народного капіталу	Залучення іноземних інвестицій
Послаблення профспілок

Особливою була технологія приватизаційного процесу в Україні.

- Населенню надано право участі у приватизації через механізм застосування безплатно отриманих «приватизаційних грошей» - іменних сертифікатів, представлених депозитними рахунками в Ощадбанку України.

- Працівникам великих підприємств надані пільги при купівлі акцій своїх підприємств. Особливими пільгами користувалося керівництво підприємств з метою ініціювання приватизаційного процесу.

- Працівникам малих підприємств створені можливості викупу їх за залишковою не проіндексованою вартістю здебільшого через механізм оренди з наступним викупом.

У приватизаційному процесі виділяється кілька етапів:

Період	Зміст приватизаційного процесу
1992-1994 рр. Підготовка реформ і проведення малої приватизації	Розробка нормативно-законодавчої бази. Формування органів приватизації – Фонду державного майна та його регіональних відділень. Здійснення малої приватизації переважно неконкурентними способами.
1995-1997 рр. Масова приватизація і початок великої приватизації	Розширення нормативно-законодавчої бази приватизації. Продаж об’єктів за приватизаційні папери: майнові та компенсаційні сертифікати, житлові чеки. Завершення малої приватизації та створення приватного сектору. Початок приватизації великих об’єктів.
1998-2000 рр. Завершення масової сертифікатної приватизації та перехід до індивідуальної грошової приватизації	Коригування нормативно-законодавчої бази. Завершення дії приватизаційних паперів і масової приватизації. Початок приватизації із залученням грошей. Головними питаннями приватизації стають формування оптимальної структури форм власності й пошук ефективного власника.

Досвід проведення широкомасштабної приватизації в Україні показує, що офіційна зміна титулів власності сама по собі не гарантує появи реальних власників з підприємницьким типом мислення та ринковою поведінкою.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція. Тема 10. Перехідна економіка та її закономірності.	\|	Лекція. Тема 11. Роль держави в ринковій економіці.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.