Зміна форм і специфікація прав власності у процесі приватизації.

Специфікація прав державної власності потребує значних зусиль науки й практики управління в умовах переходу від суто державної до змішаної форми власності. Аналіз свідчить, що на деяких підприємствах, де частка держави є значною, економічний стан катастрофічно погіршується. Перша причина пов'язана з нездатністю деяких органів влади ефективно управляти державною власністю. Друга причина полягає в намаганні довести підприємства до банкрутства, зниження його ціни до приватизації для того, щоб придбати його за ціною, нижчою за ринкову.

Змішана форма власності не дає змоги розраховувати тільки на ринкові механізми регулювання (саморегулювання) правил взаємодії держави й колективного чи приватного власника, вона вимагає розробки й упровадження організованих (формальних) правил поведінки суб'єктів господарювання, включаючи і владні структури, відповідальні за корпоративні права держави. Формування названих правил має базуватися на специфікації прав власності (що означає створення режиму винятковості для окремих індивідів або групи,за допомогою визначення суб’єкта та об’єкта права, набору правочинності, яку має в своєму розпорядженні даний суб’єкт, а також механізму, що забезпечує їх дотримання), що визначають напрями становлення й регулювання ринкової інфраструктури. Нечітко визначені права власності на підприємствах зі змішаною формою власності є головною причиною їх банкрутства. Така ситуація добре відома стосовно суспільної власності, нераціонального, а іноді й просто варварського використання ресурсів, що перебувають у спільному використанні.

Внаслідок ігнорування при проведенні реформ інституціональних обмежень виникли «інституціональні ловушки» до яких відносять розповсюдження бартеру, неплатежі, ухилення від сплати податків і корупцію. Але в процесі приватизації виникли нові «ловушки», зумовленої її специфікою: структура власності, яка склалася, не тільки не відповідає критеріям економічної ефективності, але й створює передумови для соціально-економічних проблем.

Особливістю приватизації в Україні — є доведення об'єктів до банкрутства після їх приватизації тими, хто зацікавлений встановити контроль над підприємством, коли вже ФДМУ чи інші державні органи неспроможні впливати на цей процес. Реприватизація відбувається шляхом специфікації прав власності тих, хто в період прозорої приватизації не хотів чи не міг «засвітитися» як власник, тобто відбувається фактичний перерозподіл прав власності тіньовими засобами. У цьому випадку трансакційні витрати перекладаються на суспільство або на рядових власників акцій у вигляді втрат реальної або можливої ринкової ціни останніх. Приватизація, якій передує доведення об'єктів до банкрутства, перерозподіл прав власності шляхом навмисного банкрутства приватизованих підприємств із наступною купівлею здешевлених акцій навіть за вищою, ніж ринкова, ціною, ми називаємо «трансакційними витратами приватизації».

Крім цього, необхідно зазначити, що з початком ринкових перетворень реальна господарська практика доповнилася значною кількістю нових деструктивних моделей поведінки й рутини. Ставлення до приватизованих підприємств як до об'єктів наживи, їх грабіж і переведення ліквідних активів за кордон, побудова приватних і державних фінансових пірамід, вивіз капіталу в різних формах, ухилення від сплати податків — це далеко не повний перелік нової рутини, що закріпила традиції «подвійних стандартів» і помітно понизила ефективність економіки перехідних країн.
Одна з важливих причин її виникнення полягає в слабкій легітимності приватизаційних процесів у суспільній свідомості, що частково пов'язано з корупцією і численними зловживаннями, що супроводжують ці процеси, частково — стереотипами громадської думки, що засуджує привласнення благ, не зароблених власною працею, а отже, негативно сприймає збагачення окремих приватних осіб у результаті приватизації державної власності.

Завершальний етап приватизації охоплюватиме підприємства-гіганти, діяльність яких дуже важлива для подальшого розвитку економіки держави, тому характер їх приватизації буде завершувати формування інституціональної архітектури економічної системи українського суспільства. На сьогодні показники приватизаційних процесів свідчать про їх невисоку ефективність.

Специфікація прав власності в Україні продовжується, і вона повинна допомогти забезпечити сприятливі умови для поступального розвитку суспільства й держави. Головним завданням масової приватизації було:

• зробити більшість (якщо не всіх) громадян реальними власниками з метою змінити свідомість у напрямі ефективного використання ресурсів і підвищення продуктивної праці «на себе»;

• сформувати значний прошарок малого й середнього підприємництва, який у розвинених країнах є підґрунтям формування культури приватної власності, громадянського суспільства.

І перша, і друга цілі приватизації були досягнуті, умовно кажучи, тільки наполовину. Звідси випливає завдання подальших кроків держави у приватизаційних процесах. З одного боку, вона має продовжувати курс на приватизацію, и з іншого — має вжити заходів щодо виправлення, наскільки це можливо, допущених у процесі приватизації недоліків, та щодо запобігання їх негативному впливу на подальшу трансформацію економіки. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що держава, що допустила безліч помилок і порушень у процесі приватизації, сама має їх виправляти. І тут слід зважити на можливість двох принципово різних процесів перерозподілу:

• перерозподіл власності через ринкову інфраструктуру;

• перерозподіл власності через державні механізми.

Перший можливий лише за умови вільного переливання капіталу за допомогою фондового ринку, який дотепер в Україні не став повноцінним інструментом перерозподілу власності ринковими методами. Це, у свою чергу, підвищує і без того безмежну роль державного перерозподілу власності. При цьому конкретними методами теоретично можуть бути:

—націоналізація (повний перехід певного об'єкта приватної власності у державну власність шляхом викупу;

—деприватизація (часткове відновлення або збільшення контролю держави над приватизованим підприємством);

—реприватизація (повторна приватизація об'єкта, власник якого не виконав своїх приватизаційних (інвестиційних) зобов'язань, або анулювання на законних підставах попередньої угоди про продаж у приватну власність).

Будь-яка діяльність, що стосується зміни форм приватної власності, досить болюча для іміджу України і, безумовно, негативно впливатиме на зменшення і без того невисокої інвестиційної привабливості її економіки.

Вважається, що будь-яка із методик реприватизації (фактично перерозподілу власності) за допомогою неринкових механізмів буде відтягувати реформування політико-економічних відносин на віддалену перспективу. Найбільш допустимо вирішувати цю проблему через специфікацію прав власності за допомогою фондового ринку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основи інституціонального будівництва.	\|	Інституціоналізація ринкової інфраструктури транзитивної економіки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.