Для підтримування стабільності відносин, координації дій кожна організація повинна мати координаційний орган або систему управління.

Соціальна організація має чіткий загальнообов’язковий порядок, а система її статусів і ролей – ієрархічну структуру.

Соціальна організація утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення конкретних цілей своєї діяльності.

Активність і опірність соціальної організації. Загальні риси соціальної організації.

Терміни «активність» і «опір» ввів О. Богданов стосовно комплексів (систем, організацій), розглядаючи їх як властивості елементів системи, що характеризують спрямованість на розвиток або консервацію системи.

Збільшення активностей може забезпечити зовнішнє середовище, що, в свою чергу, обов’язково змінює внутрішні співвідношення комплексу, його структуру. О. Богданов, проводячи паралель між соціальним та живим, зазначав, що в живій клітині процеси росту змінюють молекулярні зв’язки, а в соціумі розвиток організації веде до зміни структури.

Практична стійкість організації залежить не тільки від кількості сконцентрованих в ній активностей-опорів, але і від способу їх поєднання, характеру їх організаційних зв’язків, виду організаційної структури.

Соціальна організація, на відміну від інших масових спільнот, характеризується такими рисами:

• стійким взаємодією елементів, що сприяє міцності і стабільності їх існування в просторі і часі;

• відносно високим ступенем згуртованості;

• чітко вираженою однорідністю складу;

• входженням в ширші спільності як елементів структурних утворень.

Багато соціологів називають соціальні організації різновидом соціального інституту, але вони мають відмінні від них ознаки:

Характерною рисою соціальної організації, яка відрізняє її від інших елементів суспільства як соціальну систему є й те, що вона виникла на основі розподілу праці, її спеціалізації за функціональною ознакою.

Спеціалізація організацій зумовлює внутрішню спеціалізацію підрозділів і членів організації як горизонтальну, так і вертикальну. Горизонтальні структури забезпечують технологію діяльності організації, вертикальні – координацію, орієнтацію та управління, взаємодію індивідів, груп для досягнення єдиної мети.

У побудові організації та її функціонуванні діють певні організаційні принципи.

1) Цілісність організації.

2) Оптимальне співвідношення функцій та організаційних структур.

3) Пристосування організації до умов суспільного життя.

4) Відповідальність організації перед суспільством і суспільства перед організацією.

5) Взаємодія підсистем, які управляють і якими управляють.

Всередині організацій протікають процеси двох видів:

• об’єктивні, до яких відносяться загальноекономічні процеси росту і спаду і процеси, пов'язані з дією законів організації;

• суб’єктивні – породжені волею людини (управлінські процеси).

Специфічні закони соціальної організації

Для соціальної організації, центром якої є людина, об’єктивно виконується ряд загальних і особливих законів і принципів, які представляють єдине ціле в світі організацій.

Загальні закони:

1. Закон зворотного зв’язку.

2. Закон розвитку.

3. Закон змагальності, конкуренції.

4. Закон додатковості.

Виділяється також ряд приватних законів, що діють в обмеженій області суспільного життя або окремій організації. До таких законів, зокрема, відносяться:

1. закони, що застосовуються в різних підсистемах суспільства (економічній, політичній та ін);

2. закони, що застосовуються в різних видах організаційної діяльності (державна служба, управління персоналом тощо);

3. закони, що застосовуються в діяльності економічної організації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Людина як елемент соціальної системи	\|	Хід лекції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.