1. Не допускати ситуацій, які могли б негативно вплинути на самооцінку вихованців, а саме: критики з боку дітей або дорослих, погіршення міжособистісних стосунків, підкреслення неуспішного виховання дитиною певних завдань.
2. Головне правило психологічної роботи — не зашкодити! Тому в складних ситуаціях спілкування з дитиною вибір завжди робиться на користь дитини. Не можна вдаватись до активних методів впливу на особистість, якщо психолог не переконаний в їх доцільності. У такому випадку краще обмежитись роллю доброзичливого спостерігача.
3. Інформацію про дитину, її сім’ю, стосунки з батьками або вихователем, яка стала відома психологу в процесі роботи, можна повідомляти батькам і вихователю лише таким чином, щоб її не можна було використати з метою уразити гідність дитини або її батьків (присоромити, звинуватити, образити тощо).
4. У процесі психогімнастичних занять дитину треба навчати адекватно виражати як негативні, так і позитивні емоції, а не стримувати їх.
Психологу у стосунках з дитиною слід намагатись не поділяти її неправильні почуття (недозволені та заборонені), а приймати їх як прояв індивідуальності дитини, який має право на існування. Він лише може показати, до чого призводять прояви негативних почуттів, і озброїти дитину прийнятнішими засобами нівелювання негативних емоцій і, загалом, поведінки у важких, неприємних ситуаціях.
5. Психолог всіляко заохочує дітей до творчої (образотворчої) діяльності, пов’язаної з розвитком внутрішнього емоційного світу. Розглядаючи свій твір разом з психологом, з дітьми або з батьками, дитина мусить відчувати радість і гордість за себе, не соромитись своїх почуттів або невміння висловити їх.
2.2.3.РОЗВИВАЛЬНА РОБОТА ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ
Мета:активна участь і вплив психолога на процес виховання особистості та індивідуальності дитини.
Завдання:забезпечення відповідності розвитку дитини віковим нормам; допомога вихователям в індивідуалізації виховання і навчання дітей; розвиток здібностей, нахилів дітей.