1. Забезпечення емоційної безпеки батьків. Діяльність психолога може викликати у батьків страх невизначеності, новизни. Тому робота психолога спочатку повинна бути організована у звичних, зрозумілих формах.
«Якщо батьки відмовляються взаємодіяти з психологом, значить у них є на те причини».
2. Відкритість –конгруентність психолога і вміння уникати негативного переносу на батьків. Це означає, що психолог усвідомлює і приймає свої власні почуття, що допомагає йому бути відкритим у стосунках з батьками. Образа, злість, страх, роздратування повинні бути виключені з процесу взаємодії.
«Якщо батьки відчувають по відношенню до психолога негативні почуття, це не означає, що робота з ними безперспективна».
3. Необхідність мотивації батьків до взаємодії з психологом різними способами. Намагання уникнути спілкування з психологом може бути результатом двох протилежних підходів до його роботи: або переоцінка його впливу («А раптом він дізнається щось таке, чого не хотілося би показувати нікому?», або в нівелюванні його ролі «А що він взагалі може?»). І в тому, і в іншому випадку батьки будуть намагатися уникнути спілкування. Тому мотивація до взаємодії повинна бути сильнішою їх власного супротиву спільній роботі.
«Якщо батьки не приходять на зустріч з психологом, це означає, що його неправильно покликали».
Враховуючи розглянуті принципи, логічним висновком є те, що починати роботу з батьками слід з таких форм взаємодії, в яких від батьків вимагається мінімальна активність. Для початку слід використовувати знайомі і звичні способи спілкування, і по мірі виникнення довіри включати нові методи, поступово підвищуючи активність батьків. Ця послідовність може бути зображена наступним чином: