• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Екологічна освіта, виховання і культура

Подальший розвиток цивілізації може відбуватися лише в
поєднанні з законами природи, при усвідомленні людиною
своєї справжньої ролі в системі біотичної регуляції. Перед
людством постало дуже нелегке завдання — здійснити кардинальні зміни у своїй свідомості, сформулювати і добровільно прийняти обмеження та заборони, що продиктовані законами розвитку біосфери. Це вимагає, в свою чергу, зміни багатьох стереотипів поведінки, механізмів економіки і соціального розвитку. Необхідні фундаментальні зміни в нашій системі
цінностей, інститутах і способах життя з врахуванням того, що
екологічні, економічні, політичні, соціальні і духовні потреби
тісно взаємопов'язані. Тому розвиток сучасної освіти покликаний виконувати інтегровані функції. У зв'язку з цим у багатьох
країнах відбувається реформа системи освіти. Ця реформа
неминуча, вимушена й природна. Пов'язано це передусім із
тими завданнями, що відображені в матеріалах «Порядок денний на XXI століття» конференції Ріо-92: забезпечення розуміння питань екології дітьми і молоддю.

Майже у всіх країнах ще наприкінці 80-х — початку 90- х років на рівні законів було прийнято Національні стратегії екологічної освіти, які розглядаються як безупинний процес, що включає в себе всі професійні і вікові групи населення. Для України важливим документом у цьому напрямі є Постанова Верховної Ради від 5 березня 1998 року про створення системи екологічної освіти і виховання, що є важливим пріоритетом
державної політики в галузі охорони природи, використання
природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки. Необхідність формування екологічної культури як складовий компоненту гармонійно розвиненої особистості висвітлено в Державній національній програмі «Освіта. Україна XXI століття», у Концепції національного виховання, проекті Концепції екологічної освіти України і Державному стандарті освіти в Україні.

Екологічна освіта.У наші дні не лише проявляється велика
зацікавленість до питань стійкої екологічної освіти, а й спостерігається можливість і необхідність доповнення ідей стійкого розвитку до практики екологічної освіти. Причому екологічна освіта
все частіше визнається основним питанням стійкого розвитку.
Екологічна освіта повинна «виробляти» у людей такі моделі
поведінки, норми і принципи дій в соціоприродному середовищі,
які породжують і відтворюють екологічний розвиток. Усі найважливіші принципи, категорії і поняття концепції навколишнього природного середовища мають бути відображені і розкриті
в змісті, формах і методах екологічної освіти. Ця ідея є вирішальною для створення нової парадигми екологічної освіти.

Екологічна освіта покликана врятувати людство від загрози,
що насувається, на основі формування екологічного світогляду
замість споживацького, що панує нині. Він базується на знаннях законів природи та її реакції на антропогенний вплив.

Подальший розвиток цивілізації може здійснюватися
тільки у співіснуванні з законами природи та усвідомленні
людиною своєї справжньої ролі в системі біотичної регуляції.
Перед людством постало складне завдання — здійснити кардинальні зміни у своїй свідомості, сформувати і добровільно прийняти обмеження і заборони, що диктуються законами розвитку біосфери. Однією із соціальних технологій, що здатна змінити багато стереотипів поведінки, механізмів економіки і соціального розвитку є екологічна освіта.

Основи екологічної освіти було закладено у 1968 році на
Міжнародній конференції ЮНЕСКО у Парижі, пізніше у
1970 році вони були підтверджені на Міжнародній нараді у
Неваді (США). А у 1972 році конференція ООН у Стокгольмі
задекларувала зв'язок між освітою і станом природи. В результаті цього у 1975 році з'явилась Міжнародна програма екологічної освіти. В ній задекларовано такі основні положення екологічної освіти:

- будь-яке життя самоцінне, унікальне і неповторне; людина відповідальна за все живе;

- природа була і завжди буде сильнішою за людину. Вона
вічна і безконечна. Основою взаємовідносин з природою
має стати взаємодопомога, а не протистояння;

- чим різноманітніша біосфера, тим вона стійкіша;

- якщо все залишити так, як є, то «вже скоро — через 20-
50 років, Земля відповість очманілому людству невідворотним ударом на знищення»;

- сформований у масовій свідомості протягом багатьох років антропоцентричний тип свідомості повинен бути
витіснений новим баченням світу — екоцентричним;

Екологічна освіта— цілеспрямовано організований, планово і систематично здійснюваний процес засвоєння екологічних знань, умінь і навичок. Зміст екологічної освіти та виховання у країнах Східної та Центральної Європи становить складну структуру, у якій виділяються чотири основні компоненти: пізнавальний, ціннісний, нормативний та діяльнісний.

Найбільш типовими завданнями, що поєднують погляди більшості педагогів цих країн стосовно екологічної освіти і виховання, є формування знань про закономірності взаємозв'язків природних явищ, єдності живої та неживої природи, про взаємодію людини, суспільства і природи; виховання мотивів, потреб і навичок екологічно доцільної поведінки та діяльності, здорового способу життя, потягу до активної діяльності з охорони навколишнього середовища; розвиток інтелектуальної та
емоційної сфер психіки учнів на основі причинного аналізу
екологічних ситуацій, емоційного переживання стосовно природи.

Сучасна система екологічної освіти України має неперервний, комплексний, міждисциплінарний та інтегрований характер, з диференціацією залежно від професійної орієнтації. Вона
складається з двох підсистем неформальної і формальної екологічної освіти.

Підсистему неформальної освіти утворюють (незалежно від
її підпорядкованості й форми власності) засоби масової інформації (радіо, телебачення, газети, журнали, реклама тощо),заклади культури, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, туризму, заповідні об'єкти, зоопарки, ботанічні сади, національні парки, рекреаційні зони, житловий будинок, сім'я, родина.

Основне покликання підсистеми неформальної екологічної
освіти полягає в оперативному, ефективному і максимальному поширенні інформації екологічного змісту, якнайшвидшому формуванні громадської думки, пропагуванні здорового способу життя, природовідновлювальних технологій освоєння довкілля.

Особливою ланкою підсистеми неформальної екологічної
освіти є сімейне і родинне виховання, яке закладає основи екологічного світогляду і світовідчуття дитини. Тому загально-екологічним навчанням мають бути охоплені передусім батьки.

Підсистему формальної екологічної освіти утворюють установи та заклади освіти, основані як на державній, так і на приватній формах власності (дошкільні установи, загальноосвітня школа, заклади позашкільної освіти, професійно-технічні училища, вищі навчальні заклади, заклади післядипломної освіти тощо), де здійснюється науково і методично обґрунтований, цілеспрямований процес формування екологічної культури
відповідно до завдань цих установ і закладів освіти щодо соціалізації особистості.

Провідне місце в управлінні системою неперервної екологічної освіти (як формальної, так і неформальної) займає функція планування (плани, програми, проекти) з урахуванням психолого-фізіологічних та вікових особливостей населення. При цьому підсистема неформальної екологічної освіти враховує здебільшого вікові особливості людини (малят, дошкільник, молодший школяр, молодший підліток, підліток, старший
підліток, юнак, молода особа тощо). Підсистема формальної
екологічної освіти більше спирається на освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні й орієнтується на основні ланки системи
освіти (дошкільна, початкова шкільна, базова шкільна, повна
середня, професійна освіта: професійно-технічна, вища, післядипломна).

Екологічна освіта вирішує три основні функції:
1. Формує адекватні екологічні уявлення, тобто уявлення про
взаємозв'язки в системі «Людина — Природа — Суспільство» і в самій природі. Це дає змогу особистості знати, що і
як відбувається у світі природи, між людиною і природою,
між природою і суспільством і як варто діяти з погляду екологічної доцільності.

2. Формує ставлення до природи. Екологічні знання не гарантують екологічно доцільної поведінки особистості, для цього
необхідно ще й відповідне ставлення до природи.

3. Формує систему умінь, навичок і стратегій взаємодій із природою.

Крім зазначених раніше соціальних функцій, екологічна
освіта виконує ще й такі функції:

1. Розвиває комунікативні можливості людини через з'ясування понять, які є необхідним компонентом сучасного комунікативного мінімуму кожної людини незалежно від її освітнього і соціального стану. Не обізнаний із цими поняттями громадянин не може адекватно сприймати значну частину сучасної інформації, що поширюється в суспільстві і стосується природи, здоров'я, умов, які створюють
небезпеку для життя окремої людини і нації в цілому. Без
цих відомостей сучасна людина не може бути вільною щодо
прийняття всього спектра доцільних рішень: від простого
«Я» до державного «Ми».

2. Виконує важливу інформативну функцію, оскільки екологія надає громадянам всебічну інформацію про природне середовище, природні ресурси, які становлять матеріальну основу існування людини, з'ясовує місце людини в природі, її зв'язки з нею і Всесвітом. Усе це забезпечує набуття навичок контакту і спілкування людини з живою і неживою
природою, формування цілісного погляду на дійсність, взаємодію людини з людиною і людини з природою. Молода
людина вчиться розуміти системний принцип організації
життя та природи, і що дуже важливо, у її свідомості на психоемоційному рівні своєчасно створюється система ієрархії
таких цінностей, які становлять необхідну передумову раціонального існування нації, держави й особистості в ній.

3. Екологічна освіта і виховання формують особистість учня,молодої людини й громадянина, розвиваючи здебільшого їхню психоемоційну та інтелектуальну сфери, здатність логічно мислити, уміння передбачати наслідки своєї поведінки в природі та суспільстві, формувати ставлення до природи як світу свого буття, усвідомлювати свою долю як долю землі, а долю землі як свою особисту.

Функції екологічної освіти:

• формує адекватні екологічні уявлення;

• формує ставлення до природи;

• формує систему умінь, навичок і стратегій взаємодій із природою;

• розвиває комунікативні можливості людини;

• виконує важливу інформативну функцію;

• формує особистість молодої людини і громадянина

Концепцією екологічної освіти в світлі Державної національної програми відродження освіти передбачено такі принципи і загальнометодичні підходи для досягнення мети:

- науковість і методичне спрямування змісту природничо-екологічної освіти, його відповідність нинішньому стану і сучасному стилю наукового пізнання;

- систематичність і доступність викладу навчального матеріалу відповідно до логіки природничих наук і методів дослідження;

- диференціація навчання основам природничих наук;

- генералізація навчально-виховного процесу з дисциплін природничого циклу;

- інтеграція знань про природу як на рівні між предметних зв'язків навчальних дисциплін природничого циклу, так і на рівні загальних методологічних принципів та фундаментальних ідей природничих наук.

Отже, набуття екологічних знань особистістю, ще не є показником екологічно вихованої людини.

Екологічне вихованняпокликане формувати активну природоохоронну позицію. Екологічне виховання досягається за допомогою комплексу природоохоронної та екологічної освіти, який включає шкільну і вузівську екологічну просвіту, пропаганду екологічної поведінки.

Головна функція екологічного виховання полягає в набутті
і накопиченні особистістю досвіду взаємодії з навколишнім середовищем природним та соціальним на когнітивному, чуттєво-емоційному і нормативному рівнях. Саме сукупність знань, емоційних переживань і практичних умінь в екологічній діяльності дає змогу перевести свідомість школярів в іншу площину — з природоспоживацької у природозберігаючу, а отже,перебороти в їхній свідомості бачення, пов'язане з перевагою людини над природою, під впливом якого природа сприймається ними лише як утилітарна цінність.

Хоча екологічне виховання багатогранне, проте його розглядають з трьох позицій:

1. Екологічне виховання є частиною загального всебічного
виховання особистості.

2. Воно є самостійним видом виховання, тому що відрізняється
від інших видів за цілями, завданнями, а головне, за методами реалізації в конкретних варіантах виховної роботи.

3. Екологічне виховання — це «системоутворюючий фактор» усієї системи виховання.

Така багатогранність свідчить про цілісність, самостійність,
системність і особистісно-орієнтований характер екологічно-виховного процесу, що визначає можливість вибору змісту, засобів і форм впливу на формування стійких ціннісних орієнтацій.

Екологічне виховання повинно базуватися на основному
постулаті про те, що вихід з екологічної кризи в сучасних умовах можливий. Майже усі згідні з тим, що ми зобов'язані зберегти нашу планету населеною, набагато важче змусити людей
поводитися відповідним чином. Ключі до вирішення глобальної екологічної проблеми — в переоцінці світоглядних цінностей; у зміні пріоритетів, а також в нормалізації чисельності населення через планування сім'ї, у невтомній практичній праці над реалізацією основних напрямів в охороні навколишнього природного середовища.

Науковці виділили три аспекти ставлення особистості до природи:

- до природного середовища життєдіяльності людини;

- до особистих природних даних;

- до діяльності, пов'язаної з вивченням і охороною природного середовища.

На їхню думку, ставлення зумовлюється потребами і виявляється в емоціях — симпатії, прихильності, ворожості тощо.
Передумову відповідального ставлення учнів до природи вчені
вбачають у формуванні екологічної свідомості, що сприяє становленню екологічних переконань особистості — стрижневого компонента екологічної відповідальності. В екологічному вихованні найголовнішу роль вони надають:

- потребі у спілкуванні з живою природою;

- настановам та мотивам діяльності особистості з усвідомлення універсальної цінності природи;

- переконанням у необхідності збереження природи, а також здоров'я власного та суспільного;

- потребі у діяльності, спрямованій на вивчення й охорону природи та екологічне просвітництво.

Екологічна освіта і виховання орієнтуються на активну
взаємодію людини з природою, побудовану на науковій основі,
на сприйманні людини як частини природи. Екологічні знання,
доповненні ціннісними орієнтаціями, є основою екологічної
культури та екологічного мислення. Вони сприяють усвідомленню цінностей, допомагають вирішенню комплексних екологічних проблем, що стоять перед людством, забезпечують комфортність його проживання у майбутньому, сприяють збереженню та примноженню унікальної різноманітності всієї біоти. Отже, цілеспрямований розвиток системи екологічної освіти і виховання сприяє формуванню та розвитку екологічної культури.

Екологічна культура.

Під екологічною культурою розуміють здатність людини
відчувати живе буття світу, приміряти і пристосовувати його
до себе, взаємоузгоджувати власні потреби й устрій природного
довкілля. Іншими словами, екологічна культура — це діяльність людини (включаючи і наслідки такої діяльності), спрямована
на організацію та трансформацію природного світу (об'єктів і
процесів) відповідно до власних потреб та намірів.

Екологічна культура звернена до двох світів — природного
довкілля і внутрішнього світу людини. Своїми цілями вона
спрямована на створення бажаного устрою чи ладу в природі і
на виховання високих гуманістичних життєвих цінностей та
орієнтирів у людському житті.

Екологічна культура спрямована на подолання власної
обмеженості людини як природної істоти (біологічного виду)
щодо пристосування в умовах постійної конкуренції з боку тих
чи інших форм живої речовини. Вона є сукупністю адаптивних
ознак виду принципово нового типу. Про значення таких ознак
можна мати уявлення від протилежного: людина, позбавлена
звичних засобів впливу на довкілля (житла, одягу, знарядь
праці, зброї, медичних препаратів та ін.), має сумнівні шанси
вижити й утвердитися в природних екосистемах. І навпаки,
маючи їх, вона, по суті, виводить себе за межі конкуренції,
оскільки володіє адаптивними набутками, несумісними з виробленими іншими видами в процесі біологічної еволюції. Тому
екологічна культура не є чимось несуттєвим чи вторинним для
існування людини: вона становить саму його функціональну
основу, уможливлюючи доцільне й ефективне природокористування.

Основою екологічної культури є екологічна життєдіяльність, що виявляється в різних формах та втіленнях. Об'єктами, на які спрямована життєдіяльність, можуть бути елементи як живої (включаючи людину), так і неживої природи, що входять у сферу людських інтересів і операціонально піддаються впливу, а технологічно — цільовій дії.

Екологічна культура є засобом самоорганізації сутнісних
сил людини в умовах конкретного природного середовища.

Власне екологічна культура — окрема галузь людської
духовності, пізнання та практики, яка визначає характер
та способи відносин людини з біосферою. Набуття екологічної культури є неодмінною потребою забезпечення виживання та поступу людства.

Отже, екологічна грамотність населення повинна стати
основним критерієм оцінки результату діяльності держави в
цьому напрямі з боку Світового співтовариства, його компетентних організацій.

Читайте також:

1. Англійська система фізичного виховання. Діяльність Томаса Арнольда.
2. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
3. Базові поняття теорії і методики фізичного виховання.
4. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
5. Більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок, а також виховання лідерів у сфері освіти.
6. Бондарихінська культура
7. В галузі фізичного виховання
8. В. Особливості навчання і виховання в Кисво-Могилянській академії
9. Варіанти акультураційних стратегій
10. Взаємозв'язок навчання, виховання та розвитку психіки
11. Види виховання
12. Визначення поняття «інноваційна культура» в літературних першоджерелах

Переглядів: 5013