• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція 3 б. Причини конфліктів

У загально філософському плані поняття „причина”означає явище, дія якого викликає появу якого-небудь іншого явища, котре називається наслідком. У суспільстві, так само як і в природі, існує нескінченна безліч причинно-наслідкових зв’язків і залежностей. Конфлікти тут не представляють виключення, вони можуть породжуватися також усілякими причинами:

– зовнішніми та внутрішніми;

– загальними та одиничними;

– матеріальними та нематеріальними (ідеальними);

– об’єктивними та суб’єктивними тощо.

Їхня класифікація може проводитися по різних підставах і не повинна вважатися закінченою. У навчальних цілях при викладі даного питання доцільно згрупувати причини конфліктів у такий спосіб:

1) протиріччя інтересів як фундаментальна причина конфліктів;

2) об’єктивні чинники виникнення конфліктів;

3) особистісні чинники виникнення конфліктів.

Слід також зазначити, що необхідно відрізняти причину виникнення конфлікту від його приводу.

Приводом конфлікту служитьявище, котре сприяє його виникненню, але не визначає появу конфлікту як необхідність. На відміну від причини привід виникає випадково і може створюватися зовсім штучно, як говорять, „на порожньому місці”.

Причина ж відбиває закономірний зв’язок речей.Так, приводом до сімейного конфлікту може послужити недосолене (пересолене) блюдо, тоді як справжняпричина може полягати у відсутності любові між подружжям та іншими членами сім’ї.

Складові причини конфлікту. Протиріччя інтересів як фундаментальна причина конфліктів.

Причини виникнення конфлікту – це явища, події, факти, ситуації, які передують конфлікту і, при визначених умовах діяльності суб'єктів соціальної взаємодії, спричинюють його. Таким чином, у загальному значенні причина конфлікту— це те явище, що визначає появу цього конфлікту. Проте, задамося питанням, чому те саме явище викликає конфлікт в одних людей чи соціальних груп і не викликає в інших? Чому одні борють за посаду бригадира, директора фірми чи місце в Парламенті, а іншим до цього немає ніякої справи? Відповідь полягає в тому, що для одних людей це явище виступає як потреба, а для інших — ні. Отже, поза потребами конфлікту не існує.

Таким чином, те чи інше явище лише тоді є причиною конфлікту, коли воно виступає для його суб’єктів як потреба.

Потреба— це нестаток або недолік у чому-небудь необхідному для підтримання життєдіяльності організму, особистості, соціальної групи, всього суспільства. Саме вона є внутрішнім побудником активності суб’єкта.

Але наявність потреби хоча і є необхідним, але ще недостатньою умовою виникнення конфлікту. Якщо задоволення потреби не торкається інтересів, цінності та почуття інших людей, то ніякого конфлікту не відбувається. Якщо чистого повітря чи питної води вистачає на усіх, то люди через них не вступають у боротьбу. Конфлікт виникає тоді, коли спостерігається дефіцитявищ, котрі виступають як потреби в людей, що вступають у взаємодію. Тільки через нестачу на всіх чистого повітря чи питної води починаються протистояння і протиборство.

Однак виявляється, що й цього необхідного чинника ще недостатньо для виникнення конфлікту. Людина (соціальна група, суспільство) може об’єктивно випробувати в чомусь нестаток, але суб’єктивно не усвідомлювати те чи інше явище як потребу. І в цьому випадку воно теж не стає причиною конфлікту. Іншими словами, неусвідомлена потреба не виступає причиною конфлікту. Так, люди об’єктивно можуть сильно мати потребу в вітамінах чи яких-небудь ліках, новому типі влади чи більш прогресивній організації виробництва, але якщо дані потреби неусвідомлені, через них конфлікт не виникне, навіть якщо самі ліки чи які-небудь інші об’єктивні потреби є дефіцитними.

Причиною конфлікту є лише усвідомлена потреба, котра виступає як інтерес. Однак не всякий інтерес є причиною конфлікту, а лише той, котрий пов’язаний із задоволенням дефіцитних потреб, через заволодіння якими і виникає протиріччя та відбувається зіткнення сторін. Таким чином, кінцева причина всякого соціального конфлікту — це протиріччя інтересів між його суб’єктами: індивідами, соціальними групами, спільностямиі суспільствами. Любий конфлікт є формою вираження цього протиріччя інтересів.

При цьому самі інтереси можуть бути дуже різноманітними. Вони можуть бути матеріальними та ідеальними, об’єктивними і суб’єктивними. Люди можуть вступати в боротьбу як за капітал, так і за ідеї; як за утвердження певних суспільних цінностей, так й задоволення своїх особистих амбіцій. Інтереси можуть бути як ілюзорні чи помилкові, так й реальні або щирі. Так, людина може продовжувати відстоювати у боротьбі з іншими які-небудь цінності чи ідеї, котрі не мають реальної підстави у житті або утратили свою актуальність. Більш того, як показує історичний досвід людства, люди можуть боротися „не щадячи живота свого” за утвердження міфологічних ідей та уявлень. Але не слід забувати, що атрибутом будь-якого міфу є віра в істинну реальність його змісту. За казкові, споконвічно помилкові ідеї ніхто своє життя віддавати не буде.

Класифікація протиріч

Не менш різноманітні протиріччя інтересів, котрі викликають конфлікт.

У загальному значенні протиріччя – це взаємодія протилежно спрямованих тенденцій, прагнень і дій, котрі знаходяться разом із тим у єдності. За своїм характером вони можуть бути:

1) внутрішніми та зовнішніми;

2) антагоністичними та неантагоністичними;

3) основними та неосновними;

4) об’єктивними та суб'єктивними тощо.

1. Внутрішні протиріччя соціального конфлікту виражаються в зіткненні інтересів усередині групи, організації, спільності чи суспільства в цілому. До таких, наприклад, відносяться протиріччя, що виникають між начальником і підлеглим усередині організації, між чоловіком і дружиною усередині родини, між владою та олігархами усередині суспільства.

2. Зовнішні протиріччя виникають між двома чи декількома відносно самостійними соціальними системами. Проте, варто мати на увазі, що зовнішні та внутрішні протиріччя впливають один на одного. Так, міжнародні протиріччя, безумовно, будуть впливати на весь внутрішній розвиток, у тому числі й на розвиток внутрішніх протиріч у суспільстві. Протиріччя на рівні всього суспільства між федеральною владою і владою суб’єктів федерацій з великою імовірністю приведе до виникнення внутрішніх протиріч із приводу розподілу влади та усередині самих суб’єктів федерації. Іншими словами, протиріччя на рівні більш обший соціальної системи впливають на розвиток протиріч на рівні соціальної системи меншого масштабу і навпаки.

При цьому сам цей вплив може й стримувати появу конфліктів, і сприяти їх виникненню. Наприклад, суспільство може згуртуватися перед лицем зовнішньої небезпеки. Але наявність такої небезпеки може також спровокувати активізацію реакційних чи взагалі не лояльних до політичного режиму сил усередині країни. Наявність конфліктної ситуації усередині суспільства може змусити уряд якнайшвидше дозволити наявні зовнішні протиріччя, щоб зосередитися на внутрішніх. Але можливий й інший варіант: уряд розв’язує воєнні дії (чи холодну війну) на міжнародній арені для того, щоб був вагомий привід для введення диктаторського режиму, при якому воно сподівається більш легким шляхом справитися з внутрішніми протиріччями.

3. Антагоністичні протиріччя — виражаються в такому конфлікті, учасники якого мають непримиренно ворожі інтереси. Способи розв’язання таких конфліктів суто деструктивні: знищення обох чи однієї зі сторін або конфлікту руйнування фундаментальних структур соціальної системи, позбавлення її можливості функціонувати в колишній якості. Гасло супротивників конфлікту, заснованого на антагоністичному протиріччі, може бути тільки одному: „Або перемога, або смерть!» і „Tertium non datur” („третього не дано”). „Примиритися” з опонентом–антагоністом — значить лише відсунути конфлікт на якийсь час, оскільки розв’язати конструктивно на основі компромісу його не можна. Не можна поєднати разом законну владу і бандитські формування, справедливість і корупцію тощо.

4. Неантагоністичні протиріччя між інтересами учасників конфлікту — це ті, котрі допускають узгодження, „примирення” інтересів опонентів. Головна особливість цих протиріч і виникаючих на їхній основі конфліктів полягає у можливостікомпромісівтобто угоди, що досягається шляхом взаємних поступок. Конфлікти, породжувані цими протиріччями в суспільстві, зустрічаються на кожнім кроці, на всіх рівнях соціальної системи та у різних сферах громадського життя: сімейної, політичний, економічної та ін.

Природа неантагоністичних протиріч — у різноманітті інтересів особистості та соціальних об’єднань. Наприклад, інтереси служби маркетингу вимагають збільшення асортименту товарів, а інтереси виробництва, навпаки, пов’язані з необхідністю його зменшення; керівник просить працівника попрацювати надурочно, а працівник хоче більше часу приділити родині; прокурор підкреслює соціальну небезпеку злочину та апелює до букви закону, а адвокат наполягає на необхідності враховувати особистість підсудного тощо.

5. Основні протиріччявідіграють вирішальну роль у виникненні та розвитку конфлікту і характеризують взаємодію між основними його учасниками. Тим часом як неосновні протиріччя лише супроводжують конфлікт. Вони можуть бути також пов’язані зі взаємодією між непрямими учасниками конфлікту. При цьому основні та неосновні протиріччя знаходяться між собою в діалектичній взаємодії. Зокрема, чим більше накопичується неосновних протиріч, тим складніше розв’язати основні, котрі, у свою чергу, породжують нові та різноманітні неосновні протиріччя.

Так, конфлікт між федеральною владою РФ і бандитськими формуваннями в Чечні, обумовлений основним антагоністичним протиріччям. Але його розв’язання заважає безліч неосновних протиріч, котрі перманентно виникають довкола нього: усередині адміністрації в самій Чеченській республіці, між Росією і деякими іншими країнами з приводу чеченського питання тощо.

Серед великої кількості причин конфліктів передусім виділяють загальні причини, які так чи інакше виявляються практично в усіх виникаючих конфліктах. До них відносяться такі:

• соціально-політичні та економічні (пов’язані із соціально-політичною ситуацією в країні);

• соціально-демографічні (відмінності в установках і мотивах людей, зумовлені їх статтю, віком, приналежністю до етнічних груп);

• соціально-психологічні (соціально-психологічні явища у трупах: взаємовідносини, лідерство, групові мотиви тощо);

• індивідуально-психологічні (відображають індивідуально-психологічні особливості особистості: здібності, темперамент, характер, потреби тощо).

Часткові причинибезпосередньо пов’язані з конкретним видом конфлікту (порушення трудового законодавства, службової етики, незадоволеність умовами діяльності та ін.).

Конфлікти споконвічно виникають внаслідок порушення балансу інтересів двох і більше сторін. У зв’язку з цим виділяють об’єктивні і суб’єктивні причини конфліктів.

Розрізняють об’єктивні та суб’єктивні причини конфліктів. Об’єктивні причини приводять перш за все до конструктивних конфліктів, що виникають у діловій сфері.

6. Об’єктивні протиріччяобумовлені об’єктивними чинниками, тобто такими явищами і процесами, котрі не залежать від волі та свідомості людей. Тому уникнути об’єктивних протиріч не можна. Вони будуть виникати знову і знову доти, поки не ліквідована сама причина такого протиріччя, котре також має об’єктивний характер. До них, наприклад, відносяться протиріччя між виробництвом і споживанням; демократією та централізмом; протиріччя, що виникають із приводу дефіциту ресурсів; між формальним (абстрактним) характером права і необхідністю врахування конкретної особистості злочинця тощо.

Об’єктивні причини конфліктів існують незалежно від волі та бажання учасників взаємодії (обмеженість у ресурсах, погані комунікації тощо). Основні з них:

• обмеженість ресурсів, які треба ділити;

• взаємозалежність завдань;

• розбіжності в меті;

• розбіжності в у явлениях і цінностях;

• розбіжності у манері поведінки і життєвому досвіді;

• незадовільні комунікації.

Розподіл ресурсів. Навіть у великих організаціях ресурси завжди обмежені. Керівництво повинне вирішити, як розподілити матеріали, людські ресурси, фінанси між різними трупами, щоб найбільш ефективним способом досягнути межі організації. Виділення значної частини ресурсів якомусь одному керівникові чи групі означає, що інші одержать меншу частку від загальної кількості. Таким чином, необхідність ділити ресурси майже безповоротно веде до різних видів конфліктів.

Взаємозалежність завдань. Можливість конфлікту існує всюди, де одна людина чи трупа залежить від іншої людини чи групи. Наприклад, керівник виробничого підрозділу може пояснити низьку продуктивність своїх підлеглих нездатністю ремонтної служби достатньо швидко ремонтувати обладнання. Керівник ремонтного підрозділу, в свою чергу, може звинувачувати кадрову службу, що не прийняла на роботу більш кваліфікованих працівників. Оскільки всі організації є системами, що складаються із взаємозалежних елементів, то при незадовільній роботі одного підрозділу чи людини взаємозалежність завдань може стати причиною конфлікту.

Розбіжності в меті. Можливість конфлікту збільшується в міру того, як організації стають більш спеціалізованими і розбиваються на окремі підрозділи. Це відбувається тому, що спеціалізовані підрозділи самі формулюють свою мету і приділяють їм більше уваги, ніж меті організації. Наприклад, відділ збуту може наполягати на виробництві якомога більше різноманітної продукції тому, що це підвищує конкурентноздатність підприємства і збільшує обсяг збуту. У той же час цілі виробничого підрозділу більше спрямовані на валові обсяги і менше на асортимент продукції.

Розбіжності в уявленнях і цінностях. Уявлення про якусь ситуацію залежить від бажання досягнути певної мети. Замість того, щоб об'єктивно оцінити ситуацію, люди можуть дотримуватися тих поглядів, які, на їх думку, сприятливі для їх групи і особистих потреб. Ця тенденція була виявлена в одному дослідженні, де керівників різних відділів попрохали вирішити проблему, пов'язану з поліпшенням обслуговування клієнтів.

Кожен керівник при цьому вважав, що проблему обслуговування клієнтів найкраще може вирішити саме його функціональний підрозділ. Таким чином, у кожного з керівників були свої уявлення щодо вирішення цієї проблеми, які не збігалися з уявленнями інших керівників.

Розбіжності у цінностях – також дуже розповсюджена причина конфлікту. Наприклад, підлеглий може вважати, що він завжди має право на висловлення своєї думки, у той час як керівник вважає, що підлеглий має право висловлювати свою думку лише тоді, коли його питають. Ще приклад: персонал може цінувати свободу і незалежність. Якщо керівник уважно стежить за роботою своїх підлеглих, розбіжності в цінностях, вірогідно, спричинять конфлікт.

Розбіжності у манері поведінки і життевому досвіді можуть збільшити вірогідність виникнення конфлікту. Наприклад, люди, що постійно проявляють агресивність і ворожість і готові сперечатися за кожне слово, створюють навколо себе атмосферу, що може спричинити конфлікт. Дослідження показали, що розбіжності у життєвому досвіді, характері, віці, освіті зменшують ступінь взаєморозуміння та співробітництва між представниками різних підрозділів.

Незадовільні комунікації. Погана передача інформації є як причиною, так і наслідком конфлікту. Наприклад, якщо керівництво не може довести до відома підлеглих необхідність реорганізації виробництва, останні можуть відреагувати таким чином, що сповільнять темп роботи. Ці проблеми також можуть виникнути і посилитися через нездатність керівників розробити і довести до відома підлеглих точний опис посадових обов'язків. При цьому у будь-якому з підрозділів буде підґрунтя для утворення міжособистісних та інших конфліктів.

Суб’єктивні причини зумовлені передусім конкретною поведінкою індивіда та психологічною структурою особистості – характером, темпераментом, спрямованістю, ціннісними орієнтаціями, потребами тощо. Оскільки кожна людина як особистість багатогранна, суб’єктивні причини набувають різноманітних форм і видів. Вони проявляються як невідповідність цих факторів конкретній життєвій ситуації.

Суб’єктивні причини найчастіше обумовлюють деструктивні конфлікти, характерні для особисто-емоційної сфери.

Розглянемо деякі об’єктивні причини, котрі призводять до конструктивних конфліктів у діловій та виробничій сфері:

• незадоволеність оплатою праці;

• несприятливі умови праці (наприклад, відсутність вентиляції, загазованість, вібрація, шум, протяги, дискомфортна температура на робочому місці і т. ін.);

• недоліки в організації праці;

• невідповідність прав і обов’язків;

• неритмічність роботи (простої, вимушені відпустки|, штурмівщина);

• незручний графік роботи;

• упущення в технології (особливо ті, унаслідок яких зменшується заробіток працівника, причому не за його провиною);

• незабезпеченість завдань ресурсами (зокрема, перебої в забезпеченні сировиною, матеріалами, комплектуючими);

• відсутність чіткості в розподілі обов’язків, зокрема неефективні, дуже розпливчаті або застарілі посадові інструкції;

• низький рівень трудової і виконавської дисципліни;

• конфліктогенні організаційні структури;

суперечливі відносини або цілі технологічних та економічних

7. Суб’єктивні протиріччя обумовлені такими чинниками, котрі, навпаки, залежать від волі та свідомості людей. Це протиріччя, викликані несумісністю характерів, розходженням у манерах поводження, світогляді, ціннісних орієнтаціях. Суб’єктивні протиріччя є причиною головним чином міжособистісних і внутрігрупових конфліктів, хоча можуть викликати й більш масштабні конфлікти.

Так, суб’єктивні протиріччя на рівні глав держав можуть сприяти виникненню конфліктів і на міждержавному рівні. Але незважаючи на міжособистісний характер суб’єктивні протиріччя не стають менш значимими, ніж об’єктивні, та їх не можна ігнорувати. Конфлікти, що виникають на ґрунті цих протиріч, торкаються повсякденного життя людини, породжуючи іноді мотиви переживання та отруюють саме людське існування. Більш того, суб’єктивні протиріччя часто стають причиною внутріособистісних конфліктів, від яких людині взагалі неможливо сховатися. Згадаємо героїв Ф. М. Достоєвського, які до знемоги мучаються цими внутрішніми переживаннями.

До суб’єктивних причин конфліктів у діловій та виробничій сфері відносяться:

• неправильні дії керівника (порушення службової етики, а також трудового законодавства, несправедлива оцінка керівником дій підлеглих і результатів їх праці);

• неправильні дії підлеглих;

• неправильні дії керівника та підлеглих.

Суб’єктивні причини породжують найчастіше деструктивні конфлікти.

Розглянуті протиріччя, зазвичай, не вичерпують усю класифікацію їхніх типів. Крім названих можна виділити:

1)головні та другорядні;

2) постійні та тимчасові;

3) загальні, особливі та одиничні;

4)корінні та некорінні протиріччя.

Слід зазначити, що між основними типами протиріч існує взаємозв’язок і взаємодія.Усі вони взаємно обумовлені у своєму виникненні та функціонуванні. Тому, коли ми говоримо про протиріччя інтересів як фундаментальної причини конфлікту, варто мати на увазі діалектичний характер протиріч, що викликають конфлікт, тобто можливість їхнього переходу один в одного (внутрішні протиріччя можуть переходити в зовнішні, об’єктивні — у суб’єктивні, основні — в неосновні, й навпаки).

Для пояснення специфіки конфліктів і причин їхнього виникнення важливе значення мають враховуватисярізні види протиріч, котрі виникають на визначеному рівні соціальні системи в той чи інший час. Так, деякі із сучасних протиріч, актуальні для світового розвитку, розглянуті А. В. Дмитрієв¹. Це наступні протиріччя:

1} між ринком і державою;

2) між збагаченням і зубожінням населення;

3) між принципами раціональної економічної і політичної організації та нескінченно зростаючими потребами окремих груп людей;

4) між глобальним і місцевим;

5) між екологією та економічним зростанням.

Крім названих, у цьому ряді ми, насамперед, указали б на такі протиріччя:

1) між силами війни та миру;

2) між групами населення, сформованими по ознаках етнічної приналежності, раси, релігії чи культури.

Необхідність звертати увагу, насамперед, на зазначені протиріччя, тому що в наш час саме вони є причиною самих жорстоких конфліктів — військових, пов’язаних з насильством і смертельним результатом. Крім того, ці два види протиріч тісно взаємозалежні. Нині військові конфлікти, як правило, й відбуваються, коли етнічним групам відмовляється в задоволенні їхніх елементарних потреб, обумовлених їх самобутністю.

Для пояснення причин конфліктів у сучасному українському суспільстві також необхідно виділити відповідні протиріччя. Серед них важливе значення мають протиріччя між:

• державним регулюванням економікою і ринковою стихією;

• правом і приватизацією державної власності;

• політикою та економікою;

• владою та олігархами;

• збільшенням концентрації багатства та одночасним зростанням зубожіння народних мас;

• демократією і дисципліною;

• волею і відповідальністю;

• центральною владою і владою суб’єктів регіонів.

Протиріччя інтересів як фундаментальна причина конфліктів не виникають на порожньому місці. Вони складаються з приводу усіляких чинників, які можна підрозділити на:

1) об’єктивні та

2)міжособистісні.

Читайте також:

1. Античний Рим: економічні причини розвитку і занепаду
2. Банкрутство підприємства: причини, наслідки, процедура.
3. Банкрутство підприємства: причини, оцінка ймовірності настання та наслідки
4. Безпосередньо збутові ризики та причини їх виникнення
5. Безробіття і зайнятість населення: причини, види та наслідки
6. Безробіття, його суть та причини. Закон Оукена.
7. Безробіття: суть, причини, форми та соціально-економічні наслідки
8. Бюджетний дефіцит як економічне явище та причини його виникнення
9. Бюджетний дефіцит, його суть, причини виникнення та джерела фінансування
10. Бюджетний дефіцит: причини виникнення та можливі джерела покриття
11. Вид заняття: лекція
12. Вид заняття: лекція

Переглядів: 2830